Інтернет-торгівля переміститься з віртуального світу в підвальне приміщення?

Однією з головних сенсацій року, що минає, у сфері онлайн-бізнесу став законопроект «Про внутрішню торгівлю», нещодавно поданий урядом на розгляд Верховної Ради. Особливий інтерес у тисяч власників інтернет-магазинів викликала ст. 6 розділу ІІ цього законопроекту під інтригуючою назвою «Дис­тан­ційна торгівля» (так чиновники охрестили онлайн-торгівлю), а саме пункт 2-й цієї статті, в якому сказано: «Суб’єкт гос­по­дарювання для здійснення дистанційних продажів повинен мати стаціонарний об’єкт торгівлі (офісні і складські приміщення)…

Слаборозвинений порівняно зі США або Євросоюзом український ринок онлайн-торгівлі (ще у 2006 році він складався усього з трьох-п’яти сайтів) донедавна динамічно розвивався. Позиціонуючи себе як «сімейний бізнес», власники сотень маленьких інтернет-магазинів починали, що називається, з нуля - для відкриття такої віртуальної торговельної точки не потрібні великі капіталовкладення і персонал.

Вітчизняне законодавство до сьогодні дозволяло суб’єк­там підприємницької діяльності, які займаються торгівлею в Інтернеті, бути платниками єдиного податку, тобто працювати за спрощеною системою оподаткування.

Щодо самих витрат на відкриття такої торговельної точки, то вони донедавна були невеликі: це хостинг, доменне ім’я та авторський дизайн. Плюс приміщення (наприклад, власна квартира), комп’ютер і телефон - щоб приймати замовлення. Маючи достатню технічну підготовку, можна було відкрити подібний магазин самотужки або звернутися до розробника, послуги якого обходяться від 1500 у.о. і вище…

Природно, мінімальні витрати не гарантували успішного розвитку проекту - сотні подібних магазинчиків швидко закривалися, але, оскільки хостинг і доменне ім’я оплачується на рік-два уперед, багато інтернет-прилавків досі виглядають на екранах моніторів як функціонуючі.

Значна частина онлайн-магазинів працює чисто символічно і є побічним заняттям власника, який бере товар з оптового складу за фактом замовлення.

Проте навіть у період кризи інтернет-магазини продовжували відкриватися (із 30 київських онлайн-магазинів у 2007-2008 роках їх кількість зросла до 60 у 2010-му), і були останньою соломинкою для потопаючих дрібних підприємців.

Криза здебільшого вдарила по магазинах офлайн, оскільки вони оплачували оренду і персонал, до того ж продажі у багатьох з них організовані з допомогою кредитування, на відміну від інтернет-магазинів, де покупки здійснюються за готівку або електронні гроші…

«У широко розтиражованому інтерв’ю директора департаменту розвитку торгівлі Мі­ністерства економічного розвитку і торгівлі України Ігоря Гарбарука з приводу законопроекту «Про внутрішню торгівлю» як обґрунтування запроваджуваних норм виділяється захист споживачів від придбання неякісних, небезпечних і контрафактних товарів, - коментує аналітик ринку Євген Целковський. - Левову частку реально працюючих інтернет-магазинів за кількістю і, особливо, за обсягом продажів становлять магазини, які торгують технікою - побутовою, комп’ютерною, засобами зв’язку, електроінструментом тощо. Переважна більшість товару, що продається ними, закуповується у дистриб’юторських компаній і є продукцією світових виробників. Таким чином, про неякісні і небезпечні товари не може бути й мови. Що стосується контрафакту, то спочатку хотілося б одержати чітке визначення цього терміна. Якщо йдеться про брендовий товар, завезений неофіційно, то секрет Полішинеля полягає в тому, що такий товар магазини закуповують у тих-таки дистриб’юторів. Інтернет-магазин просто не має достатньо ресурсів, щоб самостійно завезти з-за кордону партію брендових товарів «білих», «сірих», будь-якого кольору. Звісно, якщо цей інтернет-магазин не належить самому дистриб’ютору або великому ритейлеру. Звичайно, кілька десятків дистриб’юторів конт­ролювати набагато легше, ніж тисячі інтернет-магазинів. Тож цей аргумент стосовно переважної більшості торговельних точок он-лайн просто не має сенсу.

Залишаються інтернет-магазини, що торгують китайськими виробами і підробками. Так, у них буває неякісний, небезпечний і контрафакт­ний товар. Але їх частка за обсягом продажів мізерна. Чи виправдовує існування цього мізеру прийняття законів, які створюють додаткові бюрократичні перешкоди абсолютній більшості? Це типовий зразок маніпуляції громадською думкою, коли береться один негативний приклад на сотню позитивних, але виводиться на перший план, подається емоційно забарвлено і доступно малознайомому з темою споживачу…»

Переважаюча форма продажу у вітчизняних інтернет-магазинах - доставка кур’єром. Перед розрахунками покупець може перевірити товар і наявність усіх необхідних документів. Це зводить нанівець усі гіпотези щодо продажу через інтернет-магазини нелегальних, неякісних і т.д. товарів - імовірність цього така ж, як і у випадку офлайнових магазинів. Побоювання могли б викликати випадки продажу покупцям з віддалених населених пунктів. Однак у деяких транспортних службах, наприклад «Нова пошта» або «Ін­тайм», існують спеціальні програми для інтернет-магазинів, якими багато підприємців уже користуються. Суть програм полягає в тому, що покупець при одержанні свого замовлення на складі транспортної компанії має можливість відмовитися від одержання товару без втрати грошей, якщо його щось не влаштувало. Тож і тут ризики (подвійна оплата доставки) несе продавець.

Торгівля, у тому числі дистанційна, це вид бізнесу а отже, не може здійснюватися без створення юридичної особи або реєстрації фізособи як підприємця. Про важливість одержання на руки, крім гарантійного талона, ще й товарного чека зараз знає кожен покупець. Тобто у покупця є документ з реальною назвою та ідентифікаційним кодом продавця. За цим кодом продавець легко ідентифікується податковою службою, відділами із захисту прав споживачів та іншими держорганами. Ну а далі картина зрозуміла - перевірки, закриття рахунку, штра­фи тощо…

Теоретично можна уявити, що магазин укаже неправильний код і назву (або прізвище ФОП), але якихось тривалих продажів у такого магазину бути не може. Багато магазинів і без прийняття закону надають повну інформацію про продавця, а також не відмовляються показати свідоцтво про реєстрацію, щоб підтвердити, що вони ті, за кого себе видають.

Другим «козирним» аргумен­том департаменту розвитку торгівлі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, судячи з висловлювань високо­поставлених чиновників, є твердження про те, що «споживач не має можливості повернути товар, якщо той не відповідає заявленим характеристикам, став непридатним для використання у гарантійний термін,
виявився небезпечним для здоров’я».

На відміну від, наприклад, США, де товар доставляється за передоплатою і, у разі невідповідності зробленому замовленню, відправляється назад за рахунок замовника, в Україні оплата за замовлений по Інтер­нету товар відбувається на місці, після доставки. Таким чином, покупець може висловлювати будь-які претензії до покупки, вимагати додаткові послуги, консультації, у тому числі відмовитися від товару, якщо вважає його сумнівним.

«Переважна більшість продукції, яка продається інтернет-магазинами, має гарантію виробника, а реалізацію прав споживача на належну якість і безпеку продукції забезпечує виробник через свої сервісні підрозділи або через анало­гічні підрозділи третіх фірм, з якими виробник укладає від­по­відні договори, - розповідає Євгеній Целковський. - Аргумент чиновників стосується лише невеликої кількості магазинів, тому норма про необхідність офісу зовсім неадекватна пропагандованим цілям, але при цьому створює додаткові бюрократичні перешкоди для функціонування дрібних інтернет-магазинів, тобто сприяє укрупненню учасників цього ринку. Чи в інтересах споживача подібне укрупнення? Існують галузі, де тільки великі фірми можуть забезпечити достатній рівень якості, обслуговування і безпеки, але тільки не в Інтернеті. Типовий вітчизняний інтернет-магазин, у тому числі й великий, це лише фото та опис товарів на сайті, які фізично перебувають на складі дистриб’ютора, плюс служба доставки. У деяких магазинів є свої офлайнові точки, але вони мають швидше іміджевий характер, і обсяг виставлених там товарів не можна порівнювати із пропонованим ними на сайті асортиментом. Ніякої користі для споживача укрупнення інтернет-магазинів не дасть - товар той самий, гарантія та сама. А ціни зростуть однозначно. Ті, хто торгує «небезпечними, контрафактними» та ін. товарами, знайдуть спосіб зняти 1 кв. м під офіс…».

Твердження чиновників, що «законопроект… одержав повну підтримку у підприємців, які представляють сегмент цивілізованої торгівлі у цій сфері та намагаються працювати в конкурентному середовищі», викликають сумніви.

Хто ці «цивілізовані підприємці»? Більш-менш великими інтернет-магазинами є тільки продавці побутової, комп’ю­тер­ної техніки і телефонів. Усі вони добре відомі навіть не експертам. Їм і близько не конкуренти дрібні торгівці китайськими ліхтариками, електрошокерами або БАДами.

Конкуренцію становлять магазини того самого профілю, однак ті, які ставлять мінімальну націнку. Тож, згідно з принципом qui prodest, ніякого ефекту для покупців не буде. Реальною метою є підвищення прибутковості бізнесу…

Аналітики ринку зазначають, що деякі положення законопроекту «Про внутрішню торгівлю» аналогічні закону, прийнятому 2010 року в Росії, який викликав бурю протестів з боку продавців і постачальників. Проти закону виступили Товариство підприємців і Союз споживачів РФ.

У багатьох країнах Євро­союзу та у США для електрон­ної комерції встановлені спе­ціальні правила регулювання та оподаткування. Українське законодавство поки що не має спеціальних норм. Інтернет-торгівля регламентується тими самими нормативними актами, що й інші види торгівлі в Україні, які містяться у Ци­віль­ному й Господарському кодексах, Законі «Про захист прав споживачів».

Прийняття нового закону «Про внутрішню торгівлю» (у тому числі статей про дистанційну торгівлю) вигідне насамперед податківцям, тому що загальні закони оподаткування, застосовувані до Інтернету, досить проблематичні.

Цілком можливо, що прийняття закону відсуне на довгі роки вихід в он-лайн багатьох постачальників і продавців, які пережили кризу.

Втім, деякі плюси цього законопроекту гравці ринку все ж таки зазначають. «Не маючи цієї законодавчої норми, треба провести як мінімум контрольну закупівлю, щоб дізнатися, хто саме ховається за конкретним інтернет-магазином, - вважає директор магазину «За подарунками» (торговельна група IV-TRADE) Ва­­дим Логош. - Для вже працюючих магазинів з офісами і складськими приміщеннями ця норма нічого поганого не несе, за винятком можливого збільшення кількості випадків перевірки та нагляду контро­люючих органів. Що стосується починаючого і малого бізнесу, який не має можливості орендувати офіси, то тут треба думати про те, як допомагати і стимулювати його розвиток. Головним правилом допомоги від держави має бути принцип «не заважати», тоді боязнь контактів з контролюючими органами зникне сама по собі…».