Індустріальні парки: дешева робоча сила є, законодавчої бази немає

До кінця 2011 року Верховна Рада ухвалить в остаточній редакції законопроект «Про індустріальні парки». Про це говорили на недавньому засіданні робочої групи, до якої ввійшли депутати ВР, представники Мін­економіки та місцевих рад. Хоча в Україні є безліч індустріальних парків, проте їх можна назвати міражами в пустелі, оскільки вони фізично ніби існують, але їх немає із законодавчої точки зору.

«Тільки в Криму вже налічується чотири великих індустріальних парки, - коментує директор керуючої компанії «Щолкінський індустріальний парк» Сергій Вара­він, - наприклад, у Бахчисараї та Джанкої. Однак не всім із них так по­щастило, як індустріальному (промисловому) парку «Свема» у м. Шостка Сумської області, який став об’єктом державної цільової програми на 2012-2015 рр., схваленої Кабінетом міністрів України.

Більшість цих парків, із погляду законодавства, ніби не існують, перебуваючи в ескізному варіанті як центр логістики або у вигляді концепції. Під жоден із них не виділялася земля, хоча до­кументи для землевідведення, гадаю, подали всі. Відмов­ляючись виділяти землю, влада посилається на Зе­мельний кодекс, у якому немає поняття «ідустріальний парк», хоча президент уже визначив п’ять областей України для будівництва таких парків. За чинним законом, землю можна відводити під конкретне підприємство, а ми просимо відвести під щось, що скла­да­ється з чотирьох, п’яти й більше підприємств, частина яких ще тільки у проекті…»

Парадокс - в Україні, як, утім, і в багатьох країнах Євросоюзу, керуючі компанії індустріальних парків переважно створюють органи місцевої влади. І вони не можуть відвести під створені ними ж індустріальні парки землю своєї території, бо землями промислового призначення розпоряджаються не громади, а Вер­ховна Рада або Рада міністрів.

Землі рекреаційного призначення використовуються ще більш суворо.

Ось і виходить - ті, хто найбільше зацікавлений у залученні інвестицій у свій район або область, не мають змоги приймати якісь рішення. Центральні органі влади, які мають на це повноваження, найчастіше не в змозі осягнути неосяжне й не обізнані з географічними чи інфраструктурними особливостями тієї або іншої території.

Створюючи поки що ілюзорні індустріальні парки, місцева влада зіштовхується з безліччю проблем: потрібно платити оренду за землю (яка, навіть коли і є, ще не дає жодних доходів), виділяти кошти на залучення інвесторів (не отримуючи поки що жодних пільг і преференцій)…

Ухвалення закону «Про індустріальні парки» гальмується в Україні кілька років, тоді як у сусідніх країнах уже точиться жорстка конкуренція за залучення інвесторів у такі парки. У Чехії, наприклад, індустріальні парки наполовину не заповнені, оскільки заробітна плата в населення хоч потроху, та зростає. Як результат - дорожчає робоча сила, інвестори йдуть туди, де нижчі зарплати.

Кожен із українських індустріальних парків розбу­довується за власним бізнес-планом, однак є певні особливості, котрі їх поєднують: наприклад, створення таких парків дозволяє вивільнити населені пункти від промислового виробництва, вино­сячи його на окремі території, що дуже важливо з погляду екології довкілля та багатьох інших чинників. Промислове виробництво кон­центрується на обмежених площах якнайдалі від житлових масивів, пам’яток історії та культури, оздоровчих територій.

В Україні, де міські «спальні» райони часто-густо перебувають у безпосередній близькості від шкідливих виробництв, це надзвичайно важливий чинник - не тільки для економіки країни, а й для здоров’я її населення.

Прикладом створення такого по-своєму унікального екотехнопарку слугує Щолкінський індустріальний парк, розміщений на території колишньої Кримської АЕС, а також вільних територій у місті Щолкіно та Примор’я.

У регіоні були очевидні негативні тенденції депресивної території, оскільки створене свого часу місто-супутник закритої Кримської АЕС втратило своє призначення після припинення будівництва станції. Тисячі людей залишилися без роботи. Виникли проблеми з опаленням, дахами, ви­сокою вартістю води тощо,
які стали тягарем для бюджетів усіх рівнів. Було прийнято рішення про створення індустріального парку з розміщенням у ньому високотехнологічних, енергозберігаючих, екологічно безпечних виробництв. Тим більше що район колишньої будівельної бази Кримської АЕС (площею близь­­ко 200 га) мав частково збережені інженерні комунікації, будівлі та дороги. Від­по­відно до розробленої концепції район може одержати близь­ко шести тисяч нових робочих місць.

Україна наразі має всі шанси стати привабливою для інвесторів, оскільки робоча сила тут набагато дешевша, ніж у наших сусідів. А якщо, після ухвалення закону, в нас спроститься процедура землевідведення для індустріальних парків і керуючий партнер таких парків отримає певні пільги, інвестиції можуть пролитися золотим дощем у зони створення цих різновидів спеціальних економічних зон. При­наймні автори законопроекту «Про індустріальні парки» вважають, що за три-чотири роки після ухвалення цього до­кумента можна залучити 7-8 млрд. дол. інвестицій і створити 300 тисяч нових робочих місць.