Ігри «сірих» автодилерів

«Сірий» імпорт автомобілів VIP-класу, який дедалі більше загрожує інтересам і часто навіть життю споживачів, здійснюється з допомогою кількох простих і добре налагоджених схем, дію яких держава легко могла б заблокувати. Про це говоримо із заступником генерального директора з післяпродажного обслуговування ВАТ «АвтоКапітал» Олександром Халимоном.

— Олександре Володимировичу, які, на ваш погляд, основні причини того, що «сірий» імпорт автомобілів дорогих престижних марок останнім часом досяг таких колосальних масштабів?

— Головна причина полягає в тому, що чесна торгівля таким товаром просто невигідна. Адже автодилер, котрий почав би ввозити автомобілі через кордон, мав би неабиякі витрати — на транспортування, на залагодження необхідних формальностей, зрештою, на саму поїздку. При цьому податки, які він мав би заплатити, становили б приблизно 50% так званої інвойсної ціни автомобіля, тобто зазначеної в рахунку ціни його покупки. У результаті виявилося б, що він змушений продавати свій товар майже за такою самою ціною, за якою його продають офіційні представники іноземних автоконцернів в Україні. Словом, йому просто не вдалося б з ними конкурувати.

— Загалом, це могло б бути вигідно, якби податки були не такі великі...

— Так, а тому на те, щоб їх зменшити, спрямовані всі схеми, розроблені і використовувані «сірими» імпортерами. А це можливо тільки за рахунок зниження інвойсної ціни.

— Відомо, що в цьому плані винахідливість «сірих» дилерів майже невичерпна. Тільки-но органи влади припиняють хвилю ввезення автомобілів за однією схемою, як відразу починає працювати нова. Створюється враження, що воювати із «сірим» імпортом так само безглуздо, як і з вітряками. Але, можливо, усе-таки ці винаходи вкладаються в рамки якоїсь загальної моделі?

— Насправді схем «сірого» імпорту не так уже й багато, і в основі їх усіх лежить «гра інвойсом». Суть її досить проста. Вітчизняний автодилер під час купівлі партії тих чи інших машин просить продавця оформити два інвойси, тобто рахунки. У першому з них зазначена реальна ціна покупки, у другому — занижена. Перший може знадобитися для того, щоб, вивозячи автомобіль, наприклад, із Німеччини, одержати повернення ПДВ у розмірі 16% від вартості. А другий, звісно ж, використовується під час його ввезення на митну територію України, де обсяг податкових платежів визначається відповідно до ціни, зазначеної в інвойсі.

— А якщо у потенційного «сірого» дилера немає на прикметі такого згідливого продавця, як він тоді діятиме?

— Є певна категорія «сірих» імпортерів, котрі спеціалізуються на «грі курсом», валютним курсом. Відомо, що курс євро стосовно долара неухильно зростає. Проте в США на автомобілі протягом календарного року діють фіксовані ціни. І якщо на початку року різниця у вартості того самого автомобіля у євро і в доларах досить незначна, то під кінець року вона може стати дуже істотною. У принципі, «сірі» дилери і розраховують саме на це. Автомобіль, куплений у США, буде на 30—40% дешевшим, ніж куплений у Європі.

— Але ж у цьому разі все відбувається цілком легально!

— Тільки на етапі купівлі і ввезення машини на митну територію України, але не далі. Річ у тім, що технічні параметри, відповідно до яких виробляють автомобілі в Америці, не відповідають європейським. Йдеться про ряд характеристик, з огляду на які машини, випущені в США, непридатні до експлуатації як у Європі, так і в Україні. Проте українські органи сертифікації закривають на це очі і підтверджують відповідність тих чи інших автомобілів встановленим у нашій країні вимогам, хоча насправді це не так. Між тим, сертифікат для американської машини на законних підставах може бути виданий тільки за умови заміни всіх тих приладів і механізмів, які відрізняють її від європейської. А це, знову ж таки, тягне за собою витрати, через які ціна її продажу не відрізнятиметься від ціни офіційного представника.

— А у разі, якщо в потенційного «сірого» дилера немає, так би мовити, родичів в органах серти­фікації?

— Ще один безпрограшний варіант, до речі, який використовується досить широко і довго, — «гра в розукомплектування». Автодилер може просто зняти якісь дрібні деталі — фари, наприклад, тощо, а може розібрати автомобіль набагато більшою мірою. І від того, наскільки машину розібрали, залежить рівень, до якого може бути знижена її митна вартість. А отже, і рівень економії на сплаті податків.

— Зважаючи на все, цей спосіб — найбільш безневинний з усіх названих.

— Звісно, оскільки розбирають і складають автомобіль завжди любителі. Або, строго кажучи, працівники, які не мають потрібної кваліфікації і потрібного обладнання.

— І чим ризикує власник автомобіля, який пережив таке втручання?

— Усе залежить від того, наскільки воно було глибоким. У разі, наприклад, зняття сидінь дуже велика ймовірність порушень у роботі подушок безпеки. А це, своєю чергою, може викликати збій і в усій системі безпеки, адже при пошкодженні того чи іншого сегмента вона просто вимикається, щоб не вийти з ладу цілком.

— Коротше кажучи, вимкнувшись через якесь порушення, система безпеки взагалі не спрацює саме там, де вона найпотрібніша — у разі аварії.

— Саме так. І в цьому плані набагато небезпечніша ще одна схема, яка є, у певному сенсі, оберненим варіантом «розукомплектування». Її можна було б назвати «грою в тест-драйв».

— Очевидно, йдеться про покупку за кордоном старих автомобілів, так званих «автомобілів-потопельників» або будь-яких машин із нульовим ресурсом, які потім у кращому разі так-сяк ремонтують, а в гіршому — просто «полірують», і, навпаки, видають за нові?

— Так. І весь підступ цієї гри полягає в тому, що покупець не уявляє, наскільки зношена та машина, у яку він сідає. Адже не слід забувати: автомобілі VIP-класу коштують так дорого не тому, що вони для більшості є символом престижу, а насамперед тому, що являють собою високотехнологічний продукт із підвищеною гарантією безпеки в експлуатації.

— Чого «сірий» дилер саме й не може надати...

— Справді, адже офіційні представники автоконцернів не лише гарантують новизну салонних машин, що цілком очевидно, або коректну доставку цього товару на територію України, транспортуючи авто, зрозуміло, у трейлерах. Усі автомобілі, які сюди надходять, ще раз проходять всі етапи технічної перевірки, що називається, до останнього гвинтика і тільки потім виставляються на продаж. А через «сірих» імпортерів машини прибувають, як правило, «своїм ходом». Тобто з порту, якщо це авто американського виробництва, або безпосередньо від продавця, якщо вони куплені в Європі, звідки їх просто переганяють. І тому, хто за кермом, цілком наплювати, у якому стані машина виявиться після цього, він щосили тисне на газ.

— З цього випливає, що автомобіль, куплений у «сірого» дилера, може мати, коли можна так висловитися, дуже трагічну біографію або зовсім бути при останньому подиху, а отже — піднести жахливі сюрпризи. Але, припустімо, ситуація не найгірша, авто «бігає», та час від часу в ньому щось не так. Власник, звісно ж, звертається по гарантійне обслуговування.

— Так, проте йому однаково доведеться платити, бо, відповідно до українського законодавства, автомобіль, який пережив стороннє втручання або вже ремонтувався у неофіційного автодилера, що, по суті, те саме, гарантійному обслуговуванню не підлягає.

— Але як удасться виявити факт такого втручання?

— По-різному, але завжди — безпомилково. Іноді йдеться про так звані «блукаючі помилки». Тобто щось періодично дає збої, ну провід якийсь відходить, і в процесі руху це іноді виявляється, а під час огляду — ні. Якщо клієнт знов і знов звертається з такою проблемою, стає ясно, у чому річ. Крім того, у разі будь-якої поломки спеціалісти автосервісу офіційного дилера завжди можуть виявити явні дефекти, для такої поломки не характерні. Нарешті, автомобіль з терміном експлуатації, який закінчився, має набір очевидних ознак зношення.

— А що «сірий» імпортер може запропонувати покупцеві замість гарантій, наданих офіційним дилером?

— Як правило, потенційно проблемний автомобіль буває застрахований. Таким чином, «сірим» імпортерам вдається, з одного боку, «злити» відповідальність на страхову компанію, а з другого — переконати покупця, ніби його інтереси захищені. Але у разі серйозної поломки, яка передбачає дорогий ремонт, або, ще гірше, аварії, фахівці страхової компанії теж спробують докопатися до істини, що дозволяє уникнути оплати страховки.

— Отже, бажання одержати вагомий прибуток за рахунок економії на податкових платежах, які справді невиправдано високі, штовхає імпортерів до пошуку всіляких способів зниження інвойсної ціни ввезених автомобілів. А це, як ви зазначили, і зводить усе розмаїття використовуваних ними «ігор» до загальної схеми. Та коли так, можливо, існує і загальний спосіб її блокування? Як вирішують таку проблему в інших країнах?

— Дуже просто. Наприклад, у Росії митна вартість імпортованих автомобілів визначається з огляду на ту ціну, за якою їх продає виробник або його офіційні дилери. А та цифра, що зазначена в інвойсі, просто кажучи, нікого не цікавить. Оскільки імпортер сплачує податки відповідно до реальної ціни автомобілів, у нього немає ні спокуси, ні можливості якось занизити їхню митну вартість.