ГРА У ШПАЛИ

Ігри з’явилися давно. Ще печерні люди витанцьовували біля намальованого на стіні їхнього житла мамонта й закидали його списами, сподіваючись на вдале полювання. Згодом ігри ускладнилися. Одночасно змінилася і їхня мотивація. Тепер людину не цікавить мамонт, її цікавлять гроші. Виявилося, що в інтелектуальній грі «Що? Де? Коли?» мізки можна виміряти цілком конкретною сумою.

Не бажаючи відставати від усього людства, ми теж пропонуємо вам гру. Щось середнє між «Брейн-рингом» і «Хто хоче стати мільйонером?» А назвемо її «Гра в шпали». Чому в шпали? Це вже перше запитання гри. Але на нього ми відповімо самі.

Є багато речей, без яких не може обійтися залізниця. І важливі вони однаковою мірою. Серед цього переліку, звісно, шпали. Їх на залізниці багато, тисяч зо дві на кожен кілометр, і всі вони іноді вимагають заміни та ремонту, не кажучи вже про прокладання нових магістралей, як от Київ—Харків чи Київ—Дніпропетровськ. Зрозуміло, що потреба залізниці в шпалах величезна і постійна. Донедавна її задовольняли чотири заводи з виробництва залізобетонних шпал й інших залізобетонних виробів. Інакше кажучи, було виробництво, був постійний споживач. Доти, доки комусь на думку не спало винайти нову гру... у шпали.

Раптом звідкись з’являється така собі фішка з майже кумедною назвою «Торговий дім залізобетонних шпал». Уява якось відразу малює будинок, складений суцільно із залізобетонних виробів цього виду. Однак у дійсності йшлося про товариство з обмеженою відповідальністю. І створювався цей «обмежений» залізобетонний дім для виведення нашої залізобетонної промисловості із застою.

І тут чергове запитання нашої гри: кому потрібно було створювати торговий дім для збуту і без того не те що ходової, а просто-таки необхідної продукції? Щоправда, відповіді ми з вами не знайдемо. Може, це буде до снаги прокуратурі?

Що ж стосується методики виведення виробництва шпал із нібито застою, то торговий дім діяв швидко й рішуче: Кременчуцький завод залізобетонних шпал швидко збанкрутував і припинив своє існування. Кажуть, що вирішальну роль у цьому зіграв арбітражний управляючий майном такий собі Ю.Іваненко, котрий свій перший робочий день на терені оздоровлення економіки заводу почав... із звільнення 600 чоловік.

Сам по собі факт банкрутства підприємства під час переходу до ринкових умов існування подиву загалом і не викликає. Якби не дві обставини. Перша — це те, що Кременчуцький завод залізобетонних шпал значився у списку підприємств стратегічного значення. А отже, ні приватизації, ні тим більше банкрутству не підлягав. Але ось і друга обставина: безпосередньо перед запуском справи про банкрутство (а заборгував завод усе тому ж «Торговому дому ЖБШ») підприємство було виведене зі списку стратегічних. На запитання нашої вікторини «Кому це було потрібно?» ми поки також відповісти не можемо.

Ну, банкрутство то й банкрутство. Що тут ще казати? Однак далі наша гра розвивається зовсім уже несподіваним чином. Вже знайомий і майже рідний «Торговий дім ЖБШ» стає акціонером тепер уже Гниванського заводу спецзалізобетону, готовий підняти прибутковість власного (!) підприємства на небачену висоту. Очевидно, саме для цього з колишнім керівництвом заводу укладається генеральна угода про те, що підприємство зобов’язується купувати сировину й матеріали виключно в торгового дому.

Зазвичай зміст таких угод цивільною мовою звучить так: не витрачайте сили на пошуки матеріалів і збут продукції, ми все зробимо самі, а ви тільки знай собі виробляйте. Шляхетно, чи не так? Щоправда, незрозуміло, чому торговий дім рідному заводу продавав, скажімо, цемент по 250 грн. за тонну, якщо той самий цемент у державному профільному підприємстві «Укрзалізничпостач» коштував... 187 грн.? Тонна сталевого дроту, купленого у торгового дому, обходилася заводу в 3250 грн. за тонну, хоча в тому ж «Укрзалізничпостачі» вона коштує 2874 грн. І зовсім уже смішно вийшло зі щебенем. Відразу зазначимо, що щебкар’єр розташований просто через дорогу від залізобетонного заводу, і тонна гранітних камінців там коштувала аж 17 грн. Торговий дім же зобов’язав власне підприємство купувати щебінь... за 30 грн. Воістину золотий щебінь! Ось так і утворилася заборгованість заводу власному акціонеру майже в 9 млн. гривень, яку без міри люб’язний кредитор забажав одразу й отримати. Це було відображено в угоді між торговим домом і колишнім керівництвом заводу про погашення боргу протягом... двох місяців! А тепер запитання із серії «Хто хоче стати мільйонером?»: чому керівництво заводу підписує відверто нездійсненну угоду, що логічно мусить закінчитися банкрутством підприємства? Варіанти відповідей: 1. Його залякали; 2. Йому заплатили; 3. Директор заводу з глузду з’їхав; 4. Дружина попросила.

Виберіть найбільш вірний.

І тут сполошилася «Укрзалізниця». Не дивно: через таку бурхливу активність торгового дому можна зовсім без шпал залишитися! Миттєво змінюється керівництво заводу, а саме підприємство переходить під управління залізничного відомства. І, що прикро для улюбленого нашого торгового дому, ситуація на підприємстві дивним чином змінюється. Порівняно з минулим роком, за чотири місяці нинішнього обсяг виробництва зростає... на 290%, а випуск товарної продукції — і зовсім на 440! За цей період у бюджет виплачено більш як 2,5 млн. гривень, а середня зарплата на підприємстві склала 556 і до того ж виплачується регулярно. Вже не кажучи про те, що практично всі залізобетонні шпали в прямому розумінні ще тепленькими відправляються на будівництво нових ділянок швидкісної магістралі Київ—Дніпропетровськ.

Однак що найголовніше — борг майже в 9 млн. гривень сплачено кредитору сповна, про що і свідчать платіжки рідного для торгового дому Промінвестбанку.

Ну як тут не засмутитися? І торговий дім засмутився. Причому засмутився настільки, що подав позов на Гниванський завод спецзалізобетону в Арбітражний суд Вінницької області з вимогою визнати банкрутство підприємства, провести його санацію і призначити арбітражним управляючим майном... кого? Правильно, фахівця із залізобетонних заводів Ю.Іваненка, який настільки успішно виконав свій обов’язок перед «Торговим домом залізобетонних шпал», відсанувавши Кременчуцький завод до повної знемоги.

І що, тут наша історія закінчується? За логікою — так. Борг повернуто — тобто, відсутній склад злочину, якщо вже ніхто нікому не винен. Але навіть якщо і винен, то все одно Гниванський завод — у списку стратегічних підприємств і не підлягає ні банкрутству, ні приватизації. Це за логікою загальнолюдською і навіть юридичною. Проте ж у вінницької феміди логіка власна. Справу про банкрутство заведено (?!) і тягнеться вона вже не один місяць (?!). А підставою для судді арбітражного суду Даценка є твердження кредитора, що борг не повернуто. Але вибачте, ось же банківські виписки про зарахування на рахунки торгового дому певних сум! І звучить зовсім уже весела відповідь кредитора: а ми не знаємо, що це за суми — у платіжних дорученнях цього не зазначено! Ну хіба не кумедно?

І, що найцікавіше, такі розмови цілком задовольняють суддю, у котрого, вочевидь, власні уявлення про витрату грошей платників податків.

А тепер увага — запитання: чому суддя зволікає з винесенням рішення по суті у справі, що за юридичними нормами справою не є?

Відповіді на вибір: 1. Судді заплатили; 2. Суддю залякали; 3. Дружина попросила; 4. У судді відповідна кваліфікація.

І нарешті, останнє запитання в нашій грі. Хоча, попередимо відразу, відповісти на нього нам не під силу. А полягає воно ось у чому: звідки взявся цей «Торговий дім залізобетонних шпал» і які його цілі? Відповіді на вибір: 1. Перекачування грошей із державних підприємств у чиюсь цілком приватну кишеню; 2. Саботаж із метою знищення виробництва шпал в Україні з подальшим узяттям під контроль решти підприємств, що дає можливість диктувати ціни на настільки необхідну для «Укрзалізниці» продукцію; 3. Знищення шпального виробництва на користь нашого найближчого сусіди — Росії, де також продукують вироби для нашої широкої колії (в інших європейських країнах шпали виготовляються під колію вузьку і нам геть не підходять); 4. Дружина попросила.

Боюся, що на три останні запитання потрібно вже буде відповідати навіть не прокуратурі, а Раді національної безпеки й оборони, оскільки під загрозою нормальна життєдіяльність транспортної галузі країни, на яку буквально нанизана практично вся економіка України.

Що ж до прохань дружини, то жінкам гріх відмовляти...