Фантомний холдинг

Чи не найбільш обговорюваною економічною новиною тижня стала інформація про можливість об’єднання активів корпорації «Індустріальний Союз Донбасу» і російської металургійної групи ЗАТ «Газметал» Алішера Усманова.

У цьому союзі ІСД міг би запропонувати свої металургійні підприємства в Україні, Польщі та Угорщині, а Усманов і партнери — залізорудні та металургійні підприємства в Росії, а також метзавод у Молдавії. У разі реалізації проекту на ринку з’явився б великий гравець із виплавкою майже 15 млн. тонн сталі (60% забезпечували б підприємства ІСД) і видобутком до 40 млн. тонн залізорудної сировини (100% — внесок групи Усманова). Його приблизна ринкова вартість оцінюється в 15—17 млрд. дол.

Однак говорити як про щось близьке про союз ІСД із «Газметалом» дещо передчасно. Поки що події більше нагадують не домовленості сторін, а зондаж грунту. Причому не факт, що йдеться саме про об’єднання.

Найоптимістичнішу версію озвучив Усманов: він припускає, що злиття може відбутися вже до кінця цього року. У найближчі три місяці відбудеться оцінка активів, після чого буде вироблена оцінка вартості сторін і розподіл часток у новій компанії.

Загальновідомо, що Алішер Бурханович — талановитий переговірник і управлінець. Однак за детальнішого розгляду ситуації перспективи нового мегахолдингу сильно тьмяніють.

За останні кілька років пан Усманов висунув кілька пропозицій щодо консолідації активів у Росії, Україні та Казахстані. Реально вдалося тільки отримати контроль над Молдавським меткомбінатом і стати партнером Вадима Новинського з можливого добудовування КГЗКОР. Інших проривів не спостерігалося.

У випадку з ІСД, за словами Усманова, «пропонували консолідацію всім». «І всі, хто приходив з тими чи іншим пропозиціями, відповідав на наші пропозиції, є нашими потенційними партнерами. Те, що ми отримали від «Індустріального союзу Донбасу», вирізнялося логікою, послідовністю пропозицій і, що найголовніше, відповідало бізнес-інтересам обох структур…» — зазначив він.

Замість втрати контролю Сергію Таруті пропонують пост президента нової компанії. А «Газметал» висуне свою людину на голову ради директорів.

У принципі, ІСД справді сильно потрібна сировина, якої надлишок у «Газметалу», який володіє Лебединським і Михайлівським ГЗК, розташованим поблизу від українських кордонів. Проте ні Сергій Тарута, ні Віталій Гайдук явно не готові втрачати контрольний пакет...

Тим часом вартість їх бізнесу аналітики оцінюють приблизно вдвічі нижче, від російського (4,5—5 млрд. дол. проти 10—12). Пропозиція Усманова про те, що «із метою вирівнювання його участі з тим, у кого спочатку при оцінці буде менша частка... партнери можуть або продавати один одному, або купувати один у одного, володіючи переважним правом», на практиці рівносильна пропозиції доплатити кілька мільярдів доларів.

ІСД — не бідна структура, але таких грошей у неї просто немає. Не кажучи вже про те, що коли вони з’являться, набагато ефективніше їх витратити на модернізацію вже наявних метпідприємств групи, які виробляють 9 млн. тонн сталі (зокрема, й у Євросоюзі). Це набагато краще, ніж міноритарний пакет навіть у великій компанії.

Втім, і його розміри цілком можуть ще зменшити. Чого, до того ж, і не приховують, кажучи таке: «Ті партнери, із якими ми вели до цього переговори, будуть тільки раді тому, що ми стали більшими або будемо більшими, дасть Бог. Процес консолідації не зупинятиметься, звичайно, на цій угоді. Яка конфігурація буде в остаточному підсумку, припустити важко».

Якщо мали на увазі Олексія Мордашова («Северсталь») — а йому теж пропонували об’єднання, то уявити і його міноритарним акціонером важко. До того ж і в самого Усманова є партнери по бізнесу (Василь Анісімов і Андрій Скоч), які навряд чи дозволять розмити їхню частку в управлінні до малих значень.

Розповіді про політичний чинник у цьому разі мають досить перед­часний характер. Безсумнівно, що таке об’єднання потребувало б узгодження на найвищому рівні. Та наразі й погоджувати загалом нічого.

Запропонувати ІСД якісь особливі пряники Усманов теж не може. Теоретично, маючи дуже непогані контакти в Кремлі, він міг би посприяти українській корпорації в проекті будівництва в Армавірі (Краснодарський край) металопрокатного заводу. Проте вартість проекту — максимум 250—350 млн. дол. І йти заради нього на уклін навряд чи логічно.

Розмови про можливість поставок дешевого газу — на рівні фантастики. У Росії існує єдиний експортний канал, через «Газпром», і серйозно знизити ціну газу не може ніхто. Звичайно, можна створити складнощі в поставках ІСД заробленого нею узбецького газу, але корпорації газу потрібно не надто багато, отже, викрутяться.

Власне, реакція самого ІСД на розповіді про його об’єднання-входження набагато стриманіша. Більш того, ще наприкінці грудня, на початку цінової війни з Інгулецьким ГЗК Сергій Тарута, перераховуючи претензії до власників Інгулецького і Південного ГЗК (привіт Вадиму Новинському та Ігорю Коломойському!), згадував, що до «сировинної блокади» підприємств, які належать ІСД, приєдналися і російські постачальники.

З огляду на досить тісні зв’язки Усманова та Новинського, експерти вважали, що йшлося саме про Лебединський і Михайлівський ГЗК. Припустити, що водночас тривали серйозні переговори про об’єднання, складно.

Олександр Пилипенко, віце-президент управляючої компанії ІСД «Індустріальна група», зазначив, що «велися переговори менеджменту з приводу виробничих відносин між двома сторонами». І додав: якщо йдеться про міноритарні та мажоритарні частки, то «злиття перетворюється на поглинання, а для ІСД це неприйнятно». Ситуація, пообіцяв пан Пилипенко, з’ясується після завершення робочими групами обох компаній своєї роботи, що може відбутися через сім-вісім місяців. Як бачимо, втричі довше за усмановську оцінку.

Поки що реальні домовленості — тільки про можливі поставки, із кінця першого кварталу, концентрату на металургійні підприємства ІСД.

Це — не найприємніша новина для Новинського: російські партнери м’яко залишили його за бортом процесу. Проте до об’єднання від цього ну дуже далеко...

Не кажучи вже про те, що, на відміну від росіян, ІСД наразі не проводив консолідації акцій підконтрольних підприємств. Проведення оцінки активів власники-«індустріали» планували тільки під кінець року, а вихід на первинне розміщення акцій десь за бугром — у кращому разі, до другої половини 2008-го.

Ще відвертіше висловився представник ІСД у Польщі Костянтин Литвинов: «Ми говорили про співробітництво з «Газметалом», але не про злиття». Він, до речі, цілком логічно зазначив, що чутки про поглинання вигідні Алішеру Усманову, який у такий спосіб міг би збільшити привабливість акцій «Газметалу» напередодні планованого виходу на Лондонську біржу.

Скепсис із приводу об’єднання посилили й повідомлення конкурентів. Нещодавно представники Mittal Steel заявили, що ведуть переговори про можливість створення консорціуму для завершення будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. Причому серед його потенційних учасників були названі ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» (Володимир Бойко) і... компанія пана Тарути (ІСД): «Є позитивна реакція з обох сторін. Поки ще тривають переговори. Ми орієнтуємося на підписання протоколів намірів».

З огляду на те, що «Смарт-груп» Вадима Новинського й те саме ЗАТ «Газметал» вважають, що переможець конкурсу з добудовування КГЗКОР уже визначений, повідомлення для них дуже цікаве. Особливо якщо пригадати, що питання ГЗКОР у РНБОУ курирує співвласник ІСД Віталій Гайдук.

З початку року компанія «Металоінвест», яка належить «Газметалу», кілька разів анонсувала, що приступила до реалізації добудовування комбінату окислених руд. Було навіть проведено виїзну нараду (з участю представників тієї самої «Лебединки» і Михайлівського ГЗК). Росіяни твердо переконані, що рішення щодо вибору інвестора, прийняте в останній день своєї роботи урядом Єханурова, остаточне.

Хоча «деякі компанії в Україні намагаються оскаржити дане рішення уряду», поява в списку ІСД навряд чи вкладається у фундамент майбутньої дружби.

На цьому тлі припущення Mittal Steel, що «організація нового консорціуму з ГЗКОР та об’єднання «Газметалу» і ІСД можуть йти паралельно», виглядає відверто знущально.

Загалом, події наразі найбільше нагадують традиційну російсько-українську народну забаву — «метання понтів». Метають їх із різною силою і переслідуючи різні цілі. Результати теж будуть різні: комусь це допоможе в Лондоні на біржі, хтось продавить кращу ціну на сировину. Може, когось влаштовує і сам процес...