Ефір: ресурс чи годівниця? Майбуття телекомунікаційного ринку дедалі більше залежить від ефективного використання радіочастот

Спочатку — трохи інформації про розвиток мобільного зв’язку в різних країнах. Кількість власників мобільних телефонів у всьому світі до середини цього року досягла 1,5 млрд. чоловік, що становить майже чверть населення Землі. Про це йдеться в доповіді Міжнародного союзу електрозв’язку (ITU), оприлюдненому 9 грудня 2004 року. За прогнозами ООН, нині користувачами мобільного зв’язку є вже 1,85 млрд. чоловік. У доповіді ITU також зазначається, що з 2000 року число абонентів стільникового зв’язку у світі зросло вдвічі. Для порівняння: в Україні — у 10 разів.

Найбільше зростання спостерігається в розвинених країнах — їхня частка становить 56%. У Китаї, наприклад, до липня цього року було зареєстровано 310 млн. власників стільникових телефонів, Індії — 44,5, Росії — 60 млн. (за даними на вересень 2004 року). Оборот усього ринку мобільних комунікацій 2003 року становив 1,1 трлн. дол., у тому числі в сфері мобільного зв’язку — 414 млрд. дол.

Відомо, що телекомунікаційна галузь розвивається в Україні найбільш динамічно. Загальний дохід від послуг електрозв’язку за дев’ять місяців поточного року досягає приблизно 13 млрд. грн. — це майже стільки ж, скільки за весь 2003-й. Більше половини цієї суми — 51,1%, або 6,67 млрд. грн. — становили доходи від мобільного зв’язку (2003 року цей показник дорівнював лише 31,1%). І частка мобільного зв’язку в обсязі телекомунікаційного ринку безперервно збільшується.

У грудні кількість мобільних телефонів на один мільйон перевищила число звичайних, або фіксованих, телефонів (12,3 млн. проти 11,3 млн.). При цьому темпи приросту кількості абонентів мобільного та фіксованого зв’язку непорівнянні: з 2000 року кількість мобільних телефонів зросла більш як у 10 разів. За прогнозами генерального директора UMC Еріка Франке, наступного року число мобільних телефонів майже подвоїться і досягне 20 млн. (Збільшення кількості стаціонарних телефонів за останні чотири роки не перевищило 20%. Якщо черга на встановлення звичайного телефону не скорочується до менш ніж 2,5 млн. чоловік от уже протягом десяти років, то мобільний телефон можна купити в будь-якому місті України буквально на кожному розі.

Стрімко розвиваються також інформаційні технології. Сьогодні практично всі оператори мобільного зв’язку надають своїм абонентам послуги Інтернету, зростає кількість мереж безпровідного доступу у Світову мережу.

Очевидно, що для інтенсивного розвитку сфери телекомунікацій найперспективнішими і найпріоритетнішими є радіотехнології. Телекомунікаційні системи, створені на базі радіотехнологій, відіграють найважливішу роль у громадському житті й економіці абсолютної більшості розвинених країн. Більше половини всіх телекомунікаційних з’єднань відбувається в безпровідних мережах, що приносить операторам величезні прибутки (наприклад, у США — понад 40 млрд. дол. на рік). Сучасні безпровідні технології значно дешевші за технології провідного зв’язку; при цьому їхня економічна ефективність зростає з року в рік, а собівартість падає. Безпровідний зв’язок у світі широко використовують для телефонізації сільських і важкодоступних районів, а ця проблема надзвичайно актуальна і для України.

Ступінь використання радіотехнологій вважають одним із показників розвитку країни. І Україна не повинна бути винятком із цього правила. Успішне впровадження прогресивних технологій можливе лише за умови ефективного використання радіочастотного ресурсу. Тому держава має створити всі умови для розвитку ринку телекомунікацій і приділити серйозну увагу регулюванню радіочастотного ресурсу України з метою його максимально ефективного використання.

Однак у нашій країні з цією ефективністю, м’яко кажучи, не дуже. В Україні практично відсутня стратегія використання радіоспектра, що базується на балансі інтересів користувачів і держави. Механізми виділення радіочастот для користувачів — а це й оператори телекомунікацій, і телерадіокомпанії, і багато інших — завжди страждали на непрозорість. До сьогодні розподіл частот здійснювали в ручному режимі. При цьому не враховували ні вимог Міжнародного союзу електрозв’язку, ні узвичаєні європейські стандарти радіотехнологій. Саме через таку непродуману політику в Україні впроваджували як європейські стандарти — GSM, так і стандарти CDMA і DAMPS, прийняті в країнах Америки й Азії. Можна скільки завгодно говорити про перспективність і технологічну просуненість останніх, однак факт залишається фактом: рішення про виділення частот під них було прийнято в ручному режимі, без урахування негативних далекосяжних наслідків.

У цивілізованих країнах такий дефіцитний ресурс, як радіочастоти, виділяють користувачам лише на конкурсній основі, при цьому в бюджети цих держав надходять величезні кошти. Наприклад, 2000 року Австрія через аукціон продала смугу радіочастот шириною 20 МГц під систему UMTS-2000 за 20 млрд. дол. Того ж року за продаж ліцензій на радіочастоти для телекомунікацій третього покоління у Великобританії надійшло 22 млрд. фунтів стерлінгів, у Німеччині — 50,8 млрд. євро.

В Україні картина дещо інша. У нас конкурси на отримання частот у сфері телекомунікацій не проводили з 2000 року. При цьому в галузі змінилося п’ять «керманичів», які поводилися, мов «халіфи на годину». Ті, хто вміло лобіював свої інтереси, користуючись моментом, отримували частоти без зволікань і буквально за копійки. Після цього одні відразу з вигодою їх перепродували, інші, роками не використовуючи, чекають кращих часів. Водночас чимало операторів, які мали потребу в радіочастотах для розвитку свого бізнесу на ринку телекомунікацій, тривалий час не могли отримати необхідних частот. Попри кількаразові депутатські запити до керівництва колишнього Держкомзв’язку, відкрита інформація про те, кому, які частоти і на який строк видано, досі відсутня і не виходить за межі цього відомства.

Спектр радіочастот у нашій країні освоюють дуже повільно порівняно з розвиненими країнами. Так, діапазон частот 30—960 МГц, у якому зосереджені смуги для великої кількості радіотехнологій, включаючи стандарти мобільного зв’язку GSM-900, DAMPS, CDMA й інші, сьогодні звільнений для комерційних потреб трохи більше як на 1%! Інші 99% перебувають в управлінні військових, і кожне частотне присвоєння в цьому діапазоні виконується лише з їхньої згоди. Для порівняння: в Угорщині ця цифра становить 46,3%, у Польщі — 54,6%. Смуги частот вище 1 ГГц (для технологій третього покоління і стандарту GSM-1800) в Україні не звільнено взагалі, а окремі сегменти лише передано операторам у використання на вторинній основі.

У всіх країнах виділений, але не використовуваний радіочастотний ресурс підлягає вилученню. Тому всі європейські оператори, котрі ледь не розорилися на купівлі частот для технологій третього покоління, щоб зберегти за собою отримані частоти, змушені були розгорнути хоча б по одній, поки що нерентабельній мережі 3G (технології третього покоління).

Це стосується багатьох країн, але не України. У нас, як уже говорилося, одні роками чекають додаткових частот для розвитку мереж мобільного зв’язку, а інші, отримавши частоти, також роками їх не використовують. І ніхто їх не забирає і не застосовує жодних санкцій до порушників умов ліцензій. Ось типовий для України приклад: 1997 року три компанії отримали однакові смуги частот у діапазоні 900 МГц. Дві з них — «Київстар» і UMC — повністю освоїли виділені частоти і фактично завоювали ринок мобільного зв’язку. Третя компанія — «Українські радіосистеми» — довгі роки займала їх без належного використання, поглиблюючи тим самим дефіцит частот.

UMC і «Київстар» довго чекали звільнення зайнятих військовими додаткових смуг частот у діапазоні 900 МГц. Йдеться про другу і третю черги конверсії. Однак частоти другої черги компанії отримали... на вторинній основі, тобто фактичними «господарями» частот і досі залишаються зовсім інші користувачі — військові! Це означає, що частоти в будь-який момент можуть забрати в «мобілізаційному» порядку, що обмежить здатність телекомунікаційних компаній обслуговувати абонентів. Частоти третьої черги давно оплачено, однак військові досі не довели до пуття навіть план заходів останнього етапу конверсії й не повідомили компаніям, скільки коштуватиме їхнє звільнення... Це притому, що дані об’єктивного радіоконтролю показують, що насправді займані військовими смуги частот у діапазоні 900 МГц практично не використовують. Старі радянські аеронавігаційні системи, котрі працювали в ньому, де-факто вже давно припинили роботу, однак частотні присвоєння для них зберігаються... Парадокс, характерний для непрозорих ринків, полягає в тому, що два найбільші мобільні оператори України — «Київстар» і UMC — домоглися вражаючих успіхів не завдяки, а всупереч державній політиці в сфері розподілу та використання радіочастот.

Як відомо, у червні цього року прийнято у новій редакції Закон України «Про радіочастотний ресурс». Головна особливість цього закону — чітке визначення функцій регулювання радіочастот, призначених для спеціального (регулятор цих частот — Генштаб Міністерства оборони) і загального користування (регулятор — Національна комісія регулювання зв’язку). Норми регулювання використання радіочастот прямо прописано в законі, завдяки чому створено передумови не тільки для наведення порядку у використанні радіочастот, а й для вироблення національної стратегії, що дасть змогу у майбутньому забезпечити максимально ефективне використання радіочастот і для держави, і для користувачів.

Які ж механізми передбачені новим законом про радіочастотний ресурс?

По-перше, у ньому дано чіткі визначення головних нормативних документів: Національної таблиці розподілу радіочастот і Плану використання радіочастотного ресурсу України.

Національна таблиця розподілу радіочастот відображає розподіл частотних смуг між різними радіослужбами на поточний момент і розподіл смуг спеціального та загального користування.

План використання радіочастотного ресурсу України визначає напрями використання радіочастотного ресурсу як на поточний час, так і на перспективу. У ньому відображені смуги частот, що виділяються конкретним, дозволеним в Україні радіотехнологіям, а також строки впровадження та використання радіотехнологій.

Відповідно до нового закону, Національну таблицю розподілу радіочастот і План використання радіочастотного ресурсу України затверджуватиме не Департамент зв’язку й інформатизації Мінтрансзв’язку (колишній Держкомзв’язку), як раніше, а Кабінет міністрів України. При цьому дані документи мають бути затверджені КМУ протягом року з моменту набуття законом чинності, тобто до 1 липня 2005 року. Нагадаємо, що останні зміни до таблиці, яка з’явилася 1985 року, вносили тільки один раз, 1998 року, коли впроваджували стандарт GSM-900. І план, і таблицю складатимуть за участі всіх, хто зацікавлений в отриманні радіочастот, у тому числі і Генштабу ЗС, і Національної ради з телебачення та радіомовлення, і операторів телекомунікацій. Ці документи мають публікувати в офіційному бюлетені НКРЗ, що, безумовно, сприятиме прозорості й відкритості її роботи.

По-друге, відповідно до закону, протягом року після його прийняття, тобто до середини літа 2005-го, має бути проведена повна ревізія радіочастотного спектра і чітко визначено смуги частот, призначені як для спеціальних користувачів, так і для всіх інших. При цьому здійснюватимуть її у відкритому режимі, а інформація про результати ревізії разом із пропозиціями щодо першочергових заходів для конверсії радіочастотного спектра для розвитку існуючих і впровадження нових стандартів і технологій має бути подана Верховній Раді України. Закон установлює чіткі вимоги та правила проведення конверсії, що має сприятливо вплинути на розвиток ринку телекомунікацій і бізнес операторів.

Третя особливість закону — кардинальне спрощення дозвільних процедур доступу до радіочастотного ресурсу для всіх користувачів. Тепер НКРЗ ліцензуватиме радіочастоти тільки для тих користувачів, які мають намір використовувати їх із метою надання телекомунікаційних послуг, тобто операторів і провайдерів телекомунікацій. При цьому запроваджено обов’язкову норму видачі ліцензій оператору в одному місці і в один час, тобто і на вид діяльності, і на користування частотами. Важливо також те, що оператору телекомунікацій для роботи на ринку тепер буде достатньо однієї ліцензії, в якій зазначатимуть смугу частот, радіотехнологію і регіони, на які поширюються права власника ліцензії. Наявності цієї ліцензії буде достатньо для отримання ліцензіатом дозволу на експлуатацію всіх радіоелектронних засобів на частотах, на які її видано. Таким чином, знизяться витрати сил, часу і коштів на одержання великої кількості ліцензій.

Закон захищає права операторів телекомунікацій — визначено норми відповідальності НКРЗ за своєчасне прийняття рішень. Так, якщо комісія протягом місяця не приймає ніякого рішення за заявкою на ліцензію, вважається, що питання вирішено позитивно. У цьому разі ліцензію видають заявнику в безсуперечному порядку, і він може починати процес оформлення дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів. Це особливо актуально з огляду на практику останніх років, коли оператори роками чекали від колишнього Держкомзв’язку вже оплачених ліцензій — окремо на види діяльності, окремо на частоти, і зазнавали в результаті величезних збитків.

Також у законі визначено прямі норми щодо умов і порядку переоформлення ліцензії, отримання ліцензії на додаткову смугу частот, а також дострокового, до закінчення терміну дії ліцензії, впровадження нових радіотехнологій з ініціативи ліцензіата — користувача радіочастотного ресурсу. За умови, природно, що технологія, котру він має намір упроваджувати, передбачена Планом використання радіочастотного ресурсу України. З іншого боку, закон установлює жорсткіші вимоги до виконання умов ліцензії. У разі невикористання радіочастот у строки, визначені ліцензією, вони підлягають вилученню і перерозподілу на умовах конкурсу, без повернення колишньому користувачу радіочастот грошей, заплачених за їхнє отримання.

Усі, крім операторів і провайдерів телекомунікацій, у тому числі підприємства, комунальні та транспортні служби, служби екстреної допомоги, телерадіокомпанії використовуватимуть РЧР лише на підставі дозволів на експлуатацію радіоелектронних засобів, без ліцензій на радіочастоти. Таким чином, виконано вимогу Закону «Про телебачення та радіомовлення», котрий дає телерадіокомпаніям право на діяльність за наявності єдиної ліцензії — на канал мовлення.

Реалії життя привчили нас до того, що багато важливих законів роками існують лише на папері і не працюють. Однак не хочеться в черговий раз розчаруватися, зіткнувшись із фактом, що два такі довгождані і з такими труднощами прийняті закони, які покликані реформувати одну із найбільш високотехнологічних і перспективних галузей, не будуть своєчасно реалізовані!

Хочеться сподіватися, що новий президент України відповідальніше підійде до виконання законів, підписаних його попередником...