Дорога до інвестора

Держава виправиться?

20 жовтня 2005 р. відбулося засідання консультативної ради з питань іноземних інвестицій. На ньому президент Ющенко заявив про готовність виправити помилки влади, зроблені за останні сім місяців стосовно бізнесу, й обговорити шляхи їх подолання з інвесторами: «Ми розуміємо ті помилки, які були зроблені за останні сім місяців, і тепер хочемо в цьому колі переговорити про спроби, якими інструментами і як швидко ми зможемо це виправити». Він зазначив, що насамперед йдеться про закриття 24 спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку та «питання, які були досить проблемними у сфері приватизації». Віктор Ющенко вважає, що «необхідно виправити сьогодні ті сигнали, ті чутки, які вже є на ринку, які існують сьогодні на рівні легенд, але серйозно лякають бізнес».

До кінця року планується проведення ще одного засідання консультативної ради з питань іноземних інвестицій під головуванням президента. На ньому будуть розглянуті конкретні рекомендації щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні. А поки інвестори зазначають, що хочуть бачити підтримку з боку української влади. За словами глави компанії «Ернст енд Янг Глобал» Пола Остлінга, «завжди дуже небезпечно прогнозувати конкретні обсяги майбутніх інвестицій. Але на цій зустрічі (від 20.10.2005 р. — Авт.) були присутні банкіри й інвестори, які вже інвестували мільйони і мільйони доларів в Україну. Був чоловік, котрий вклав 15 млрд. дол. у країни СНД. Він був там, оскільки хоче інвестувати в Україну». Пол Остлінг вважає: «Тепер завдання як для уряду, так і для інвесторів — працювати разом і постійно пояснювати людям перспективи і завдання на майбутнє».

Як і після помаранчевої революції, інвесторів непокоять питання законодавчого врегулювання прав акціонерів, упровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку й аудиту, реформування податкової системи, боротьби з корупцією, створення чіткого правового поля для підприємницької діяльності, забезпечення гарантій прав власності, спрощення процедур одержання земельних ділянок. Не втратити їхньої довіри — одне з основних завдань українського уряду.

Не всі інвестори однакові

Обіцянки держави виправити помилки можуть мати й зворотний бік. Надто часто останнім часом ми чуємо про те, що багато підприємств не приватизують, оскільки при вдалому менеджменті вони можуть бути дуже прибутковими об’єктами й у держвласності. Безперечно, коли держуправління приносить прибуток і підприємство має чіткі перспективи для стабільного розвитку, змінювати щось не варто. Як кажуть, від добра добра не шукають. Проте чи так вже й позитивно і перспективно для підприємства бути у держвласності, якщо існує заборгованість із заробітної плати, немає перспектив виходу на серйозні ринки, та й просто відсутні ресурси на розвиток? Відповідь, здається, очевидна.

Але не будемо забувати і про те, що держава має старанно підбирати інвесторів для своїх підприємств, тим більше для тих, які впливають на стан справ у цілих галузях. От тут вона має відстоювати свої (читай, загальнонародні) інтереси до останнього. І, мабуть, знаковим прикладом вияву принципової позиції держави сьогодні є судовий позов щодо приватизації ХК «Луганськтепловоз».

Немає конкурсу — немає проблем

Нагадаємо, що судові перипетії навколо приватизації холдингу тривають от уже чотири роки. Конкурс з продажу 76-процентного пакета акцій ВАТ «ХК «Луганськтепловоз» оголосили 15 серпня 2001 року. Тоді єдиним претендентом на участь була компанія «АвтоКрАЗ». Проте ФДМУ відхилив заявку компанії, оскільки робочою групою ФДМУ було встановлено, що ХК «АвтоКрАЗ» не може стати покупцем об’єкта приватизації відповідно до ст.8 Закону України «Про приватизацію державного майна». Адже в статутному фонді холдингової компанії розмір державної частки перевищував 25%. На підставі протоколу засідання робочої групи з експертизи документів підтвердження за №122 від 25.09.2001 р. ФДМУ не допустив «АвтоКрАЗ» до участі в конкурсі. Проте представники ХК «АвтоКрАЗ» відмовилися забрати конкурсну пропозицію і подали позов про визнання рішення ФДМУ незаконним, та, відповідно, про визнання себе учасником і переможцем конкурсу. У травні 2005 року до судового позову підключилася Генеральна прокуратура, котра з подачі ФДМУ намагається домогтися відновлення терміну на касаційне опротестування судових рішень Печерського райсуду від 14.04.04 (який задовольнив позов ХК «АвтоКрАЗ» до ФДМУ) і Апеляційного суду м. Києва, який залишив рішення Печерського райсуду без змін.

22 вересня 2005 року, здавалося, було поставлено останню крапку в цій епопеї, після того як Господарський суд Києва визнав частково незаконним і скасував наказ Фонду державного майна України №565 від 05.04.01 «Про затвердження уточнених планів розміщення акцій ВАТ» у частині акцій ХК «Луганськтепловоз». Суд фактично визнав, що ФДМ не мав права проводити жодного конкурсу ні за участю «АвтоКрАЗу», ні без нього. Таким чином, це рішення відкривало перспективи для організації повторного конкурсу. Проте ХК «АвтоКрАЗ» у своїй боротьбі за луганське підприємство вирішила йти до кінця і подала позов до Апеляційного суду Києва.

Чи виграє держава, якщо Апеляційний суд прийме рішення на користь «АвтоКрАЗу»? Навряд чи. Ціна підприємства з 2001 року, коли вона становила 41,646 млн. грн., істотно змінилася. Очікується, що, за підсумками 2005 року, тільки обсяг товарної продукції перевищить 500 млн. грн. Чи виграє від приходу такого інвестора саме підприємство? Ще менше, мабуть, оскільки ХК «АвтоКрАЗ» не може вважатися профільним інвестором навіть із серйозною натяжкою. Стати повноцінним машинобудівним концерном ця компанія може після придбання «Луганськтепловозу», тоді як флагману українського транспортного машинобудування потрібен надійний і з солідним ім’ям партнер. Ще важливіше, на думку аналітиків, що цей інвестор не зможе забезпечити вихід підприємства на нові ємні ринки. Залишившись же тільки на внутрішньому ринку, «Луганськтепловоз», за експертними оцінками, до 2010 року в найкращому разі буде завантажений лише на 29%.

Хто на «новенького»?

Допомогти підприємству стати на ноги і працювати на повну потужність може тільки солідний, і, очевидно, закордонний інвестор. Серед вітчизняних «капіталовкладників» такого калібру поки що не спостерігається. За словами генерального директора «Холдингової компанії «Луганськтепловоз» Віктора Бикадорова, сьогодні підприємство практично вичерпало внутрішні ресурси для подальшого стабільного розвитку без капітальних вкладень на технологічне переоснащення виробництва. У зв’язку з цим ХК «Луганськтепловоз» гостро необхідні зовнішні інвестиції. На думку директора, потенційний інвестор повинен «мати досвід роботи у сфері транспортного машинобудування, продемонструвати готовність до розробки нової техніки і впровадження сучасних технологій. А найголовніше — результатом цієї спільної діяльності має стати вихід підприємства на нові, ємні, з погляду перспективних замовлень, ринки».

Підприємство, яке усі чотири роки судових розглядів перебувало в цілковитій невизначеності і розв’язувало всі проблеми самостійно, сьогодні сподівається на прихід солідного профільного інвестора. У 2001 році виявляли інтерес російські «Трансмашхолдинг» та Уральська гірничо-металургійна компанія. З чуток, придивляються до луганського підприємства німецький «Сіменс» і ще дехто з визнаних світових авторитетів. У разі проведення повторного конкурсу взяти в ньому участь можуть багато іноземних компаній. При цьому під час оцінювання претендентів потрібно пам’ятати про гарантії компанії-інвестора у частині збереження робочих місць, забезпечення працівників підприємства повним соціальним пакетом і гідною оплатою праці.

Сьогодні важко підрахувати, яких збитків завдала державному бюджету чотирирічна судова тяганина. І йдеться не стільки про сорок з лишком неотриманих приватизаційних мільйонів, скільки про сотні мільйонів недоотриманих податків, які б надійшли до держ- і місцевого бюджету, якби працював «Луганськтепловоз» на всю потужність. Нині підприємство фактично дістає шанс для другого народження, і чи буде він реалізований, залежить від того, наскільки держава на ділі покаже свою готовність до роботи із серйозними інвесторами.