"Домашнє завдання" з переробки

03 лютого, 2017, 23:02 Роздрукувати Bипуск № 4, 4 лютого-10 лютого 2017р.
Відправити
Відправити

Підписавши угоди про членство у СОТ та вільну торгівлю з ЄС, Україна зайшла в тісну взаємодію з розвиненими економіками світу. Це несе як можливості, так і великі ризики, що потребує нового погляду на економічну політику країни.

"Домашнє завдання"  з переробки

Ігнорування індустріальної політики - це помилка.

Підписавши угоди про членство у СОТ та вільну торгівлю з ЄС, Україна зайшла в тісну взаємодію з розвиненими економіками світу. Це несе як можливості, так і великі ризики, що потребує нового погляду на економічну політику країни.

Взаємодіючи із сильнішими економіками, слабша зазвичай підлаштовується під потреби останніх. Гіршим наслідком такого підлаштовування є потрапляння в так звану пастку глобалізації, коли слабша економіка, взаємодіючи зі структурно більш досконалими, стає їхнім своєрідним придатком. У цій ролі вона поставляє сировину, робочу силу чи виконує найменш дохідні виробничі операції. Для слабкого суб'єкта глобального світу ця ймовірність удвічі вища. Це зворотний (негативний) бік можливостей, які несе глобалізація, поряд із хорошими перспективами запозичення знань, технологій та продуктивного капіталу.

Пастка глобалізації

Структурна досконалість, а звідси - і конкурентоздатність країни - це перш за все розвинена переробна промисловість, до якої належать індустрії різного технологічного рівня: від виробництва одягу і продуктів харчування до випуску, наприклад, авіа-, космічної продукції чи роботів.

Досконала структура дозволяє розвиненим економікам перерозподіляти на свою користь ресурси Планети через різні механізми сучасної глобальної взаємодії країн.

Україна виявилась уже тісно вмонтованою в ці механізми, але з дуже слабкою переробною промисловістю, підкошеною тривалим процесом деіндустріалізації, відпливу (частіше штучного) капіталу та, що особливо тривожно, найкращих трудових ресурсів. Через це ми дрейфуємо в ту саму пастку, яку називають пасткою глобалізації. Там нам відводиться роль виробників сировини та експортерів людей. Така економіка не потребуватиме працівників вищих кваліфікацій, і вони залишатимуть Україну. Населення, не маючи роботи, зменшуватиметься, і, зрештою, такій ослабленій спільноті буде важко контролювати таку складну геополітично територію, якою є Україна.

Тим часом в українців немає альтернативи, крім як показати зразок іншого життя. Організувати багате й ефективне суспільство, комфортне для праці і проживання, на захисті якого стоїть надійне, сучасне військо. Для цього потрібне стійке та наздоганяльне економічне зростання упродовж 15-20 років і середніми темпами не нижче 5%. Обсяг нашої економіки повинен, щонайменше, подвоїтися до 2025р., а кількість офіційних робочих місць збільшитися, щонайменше, до 23 млн., із середньою заробітною палатою на рівні сусідніх східноєвропейських країн (850-950 дол./міс. у Словаччині та Польщі; 450-550 дол./міс. у Болгарії та Румунії).

Однак цього не станеться без зміни структури матеріального виробництва України на користь секторів, де створюється вища додана вартість. Тому новий індустріальний перехід, чи розвиток переробної промисловості, - ключове питання економічної стратегії. Діяти треба максимально практично і стратегічно водночас. А головне - продуктивно.

Часто в економіці продуктивними й ефективними виявляються дуже прості заходи. Приклад із нашої історії - впровадження мита на експорт насіння соняшнику в 1999 р., що вирішальним чином сприяло появі чи не найпотужнішої індустрії у світі з виробництва соняшникової олії. У 2015-му Україна експортувала соняшникової олії та широту (в народі- макухи) на суму 3,8 млрд дол. США. Якби ми експортували зерно соняшнику, з якого було вироблено цю олію, то заробили б лише близько 800 млн дол. США.

Відчуваєте різницю! Цей доволі простий приклад показує шлях, яким потрібно йти. Мається на увазі розвиток переробки місцевої сировини, що на неї така багата Україна. Нині склались умови для повторення ще однієї аналогічної успішної історії. Йдеться про галузь переробки деревини, на експорт якої з 1.01.2017р. діє повна заборона. Ці історії не те щоб повністю ідентичні, однак багато в чому схожі.

50% "тіні"

Потенціал розвитку деревообробки в Україні колосальний. Пройдемося лише по деяких цифрах. Ліси покривають 16% території України, або 9,25 млн га. Офіційно заготівля деревини становить близько 19,5 млн м3, або 0,9% від загального обсягу деревини (2196 млн м3). Однак статистика не дуже переконлива. Перші сумніви закрадаються від порівняння з відповідними показниками Польщі, яка подібна до України як за площею лісів (9,43 млн га), так і за структурою та об'ємом (2540 млн м3) деревини. Однак офіційно там звітують про заготівлю лісу 40,0 млн м3 щорічно, що більш ніж удвічі перевищує наш показник - 19,5 млн м3. При цьому площа лісів у Польщі залишається незмінною з 1996 р. В Україні ж вона, попри вдвічі нижчу заготівлю з 1996-го по 2015 р., навіть трохи знизилась: із 9,41 до 9,25 млн га. Хоча вочевидь мала зрости. Ця невідповідність може вказувати на велику порцію тіньової вирубки, мабуть відсотків 50-55. Візуальне підтвердження цього - репортажі з лисих схилів Карпат.

Однак ідемо далі. Офіційно у 2015 р. обсяги експорту деревини та продуктів її переробки з України становили 1,1 млрд дол. США. До мораторію з країни вивозилося до 9,2 млрд м3 сирого лісу у вигляді кругляку, дров тощо, або ~50% офіційної заготівлі.

Економічний потенціал цього втраченого багатства демонструють цифри, наведені на рисунку нижче. Додана вартість в 1 кубометрі фанерної сировини, якою є нижня частина стовбуру берези і вільхи, при її експорті становить 16 дол. США, в кубометрі шпону (напівфабрикат для виготовлення фанера) - це вже 29 дол. США, а в кубометрі фанери - 108 дол.

У таких ланцюгах переробки і розгортається додана вартість, а з нею - і вся економіка (див. схему), яка створює багатство народу.

Заробляти чи позичати?

Інші країни це розуміють, тому переробляють деревину в себе. Наприклад, та ж Польща кругляку не експортує. Вона розвинула власну переробку і має обсяги експорту виробів з деревини 23 млрд дол. США! У нас, повторимо, у 2015 р. - лише 1,1 млрд дол. США. Те ж саме робить Туреччина, а експортують або країни з винятково багатими лісами і надлишком технологічної вирубки, або геть нерозумні.

Переробка в Україні деревини, що експортується, тобто близько 9 млн м3, у готові вироби дасть щорічно 450-550 млн дол. США доданої вартості та до 100 тис. нових робочих місць (включно із супутніми виробництвами). Макроекономічний ефект буде ще виразнішим, враховуючи заміщення імпорту, що неодмінно відбудеться. Аби зрозуміти поточну ситуацію, кожен може зайти в перший-ліпший магазин будматеріалів і подивитися на жалюгідну пропозицію національного товару, порівняно з імпортом. Отже, аж надто очевидно, що ми втрачаємо, вивозячи сировину.

Міркуючи так, ми підходимо вже підготовленими до "гарячого" питання закордонної допомоги Євросоюзу на суму 600 млн євро за умови скасування мораторію на експорт деревини. Європейців критикувати не варто. Вони діють за власною логікою і по-своєму правильно. Питання в тому, як діятиме Україна. Який тип поведінки вкотре виберемо - позичати чи заробляти. Відповідь очевидна. Власна переробка приноситиме Україні до 550 млн дол. США ВВП щорічно. І це лише спочатку. Рішуче намірившись самим заробляти і відповідно діючи, ми швидко забудемо про позичання й випрошування, які загалом не властиві нашому народу.

Індустріальна політика

Мораторій - це важлива підтримка секторам, для яких деревина є ключовою сировиною: індустрії будматеріалів, меблів, пелетів, спортивного та робочого інвентарю чи паперу. Однак це лише один із заходів. Звісно, мають бути продовжені базові ринкові реформи, що вивільняють сили вільного ринку. Насамперед це стосується захищеності власності та розвитку конкуренції. Тим часом нинішні обставини міжнародної конкуренції, зокрема й політика сусідніх країн, вимагають впровадження додаткових інструментів залучення інвестицій.

Наприклад, досліджуючи причини різкого зростання експорту шпону для виробництва фанери з України в Туреччину в 2016 р., ми виявили ось що. У Туреччині діють спеціальні експортні переробні зони, чудово обладнані інфраструктурою. В цих зонах інвестори не сплачують податок на додану вартість та мито, ввозячи обладнання, що знижує вартість інвестицій. Далі в процесі операційної діяльності вони звільняються від сплати корпоративного податку (податок на прибуток) і від соціальних відрахувань.

Такі переваги на старті й згодом з надлишком компенсують логістичні витрати на імпорт сировини, зокрема з України. Крім того, Туреччина обмежує імпорт готової фанери ввізним митом 6-10% та високими індикативними імпортними цінами. Фанерну продукцію, вироблену з української сировини, турки експортують в ЄС, РФ та до нас. Схожі спеціальні економічні зони діють і в інших сусідніх країнах, що демонструє розуміння ними важливості індустріальної політики. У нас же вона, фактично, проігнорована.

Але насамперед необхідний порядок у галузі й правила гри. Цим порядком, або, вживаючи термінологію ЄС, рамкою правил, має опікуватися держава. Почати - чи продовжити - наведення порядку після впровадження інструментів аукціонів та мораторію потрібно, розробивши достовірні баланси деревини, без яких неможливе ефективне управління. Такий достовірний баланс розробити абсолютно реально, якщо маєш у розпорядженні методики та навики пошуку інформаційних джерел.

І не варто задкувати, треба натомість розвивати успіх. Мораторій має гарантовано тривати, щонайменше, 5 років, однак не завжди. Також потрібно впроваджувати інструменти заохочення інвестицій, аналогічні тим, що наведені вище і діють у сусідніх країнах. У цьому контексті ігнорування індустріальної політики - помилка. Що б не казали, а в наших людей - колосальний творчий і майстровий потенціал. Погляньте на зразки продукції, виготовленої на індивідуальні замовлення - меблів, різної домашньої фурнітури чи паркету. Щоб усе це масштабувати, потрібні спільні дії держави та бізнесу.

Related video

Про роль останнього варто сказати окремо. Успіх не буде розвинений без інвестицій, і це накладає особливу відповідальність на український бізнес, що переробляє деревину. Це дуже важливо. Більше того - є вирішальним. Після впровадження мораторію м'яч уже на полі бізнесу. На сприятливу політику держави він має відреагувати інвестиціями у переробку, створенням нових підприємств і робочих місць. Причому вже тепер, не чекаючи, коли все стане ідеально. До створення цього "всього" повинен долучитися кожен. І це буде прикладом справді правильних "домашніх завдань", які ми самі собі, без підказок із-зовні, маємо ставити і виконувати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК