Державна дотація у приватний бізнес?

Ні для кого не є таємницею, що одна з найхарактерніших рис будь-якого масштабного проекту в нашій країні - сила-силенна в ньому (або довкола нього) всіляких непрозорих схем, які будь-яке, навіть найбільш позитивне починання без варіантів зводять до банального розтягування бюджетів. Ще б нічого, якби великі завдання, під які виділялися ці бюджети, хоч якось реалізовувалися. Але здатність спотворити будь-яку ідею до невпізнанності - це те, за що ми ще змусимо відповісти перед нащадками, чиїм майбутнім уже тепер уміло розпоряджаємося.

Чи варто говорити, що такий глобальний проект, як перехід на цифрове телебачення, вже за визначенням не може уникнути алогізмів, при яких сама ідея нового телебачення дискредитується. І річ тут навіть не так у непрозорості розподілу ліцензій на цифрове мовлення. Адже внаслідок штучно створених самою державою перешкод цифрове телебачення ризикує так і не запуститися повною мірою…

Нашифрували на 350 мільйонів

Після остаточного переходу на цифрове телебачення звичайний телевізор не зможе приймати сигнал на звичну ефірну антену: через низку технічних нюансів цифровий сигнал треба зуміти правильно «перекласти» мовою стандартного телевізора. Робиться це з допомогою цифрових декодерів, завдяки яким телевізор зможе заново тішити своїх власників зображенням.

2008 року Україна зробила вибір технології розвитку цифрового телебачення - прийнято стандарт DVB-T. Відразу після цього виробники телевізорів спеціально під нас почали оснащувати свої моделі вбудованим декодером саме цього стандарту. Відтак практично кожен покупець нового телевізора автоматично був підготовлений для переходу країни на цифрове телебачення: для цього залишалося трохи налаштувати свій телевізор.
Але, як відомо, Україна не шукає легких шляхів. Здавалося б, що може бути простіше й правильніше для чиновника, ніж зробити усе за законом? Проте навесні 2011 року Нацрада з питань телерадіомовлення самостійно змінила технологічні параметри майбутнього цифрового телебачення, замінивши встановлений Кабміном стандарт DVB-T на несертифікований в Україні DVB-T2. Оскільки ці стандарти не сумісні, всі без винятку декодери, вмонтовані в нові телевізійні приймачі, виявилися непридатними. Інакше кажучи, якщо споживач купив декодер (як окремий апарат, так і вбудований у телевізор), йому все одно доведеться купувати ще один, налаштований під новий технічний стандарт DVB-T2.
Попри відносну дорожнечу таких декодерів (у Великобританії, де також впроваджується мовлення в DVB-T2, ціни стартують із 99,99 фунтів), ринок рано чи пізно зробив би свою справу і вартість такої приставки прийшла б до якихось реальних для нашої країни значень. Однак, як засвідчили дальші події, наявність вільної конкуренції на цьому ринку не входила до планів українських чиновників.

Так, восени 2011 року Нацрада з питань телерадіомовлення ухвалила рішення про шифрування цифрового телесигналу. Шифру­вання телесигналу по суті означає, що його можна прийняти з допомогою конкретного різновиду декодерів конкретного виробника. Це, своєю чергою, усуває з ринку всіх виробників, крім тих, котрих нав’яже держава. Зрозуміло, що в таких умовах про конкуренцію мови бути не може - єдиний постачальник фактично стає монополістом ринку приймального обладнання і може одноосібно встановлювати ціни й диктувати інші умови.

Наприкінці минулого року ця схема набула логічного продовження: у законі про державний бюджет на 2012 рік окремою статтею виділено 350 млн. 120 тис. гривень на закупівлю декодерів для населення. В умовах монополізації ринку неважко здогадатися, кому підуть ці 350 млн. І не виключено, що й схема вся задумувалася саме для того, аби освоїти ці гроші.
Ось тільки як це співвідноситься з антимонопольним законодавством? Адже, крім того, що держава штучно обмежила ринок пропозицій декодерів, вона ще й за державний кошт взялася фінансувати діяльність приватних компаній, які й займаються цифровим мовленням. Зрозуміло, що, в умовах відсутності державних субсидій, витрати на встановлення декодерів мають лягати не в останню чергу на власника української цифрової мережі - приватну компанію «Зеон­буд», а також на телеканали, котрі зацікавлені, аби їх дивилися у цифровому форматі.

Антиконкурентне субсидування

Основою антимонопольного законодавства є Конституція, згідно з якою держава, крім забезпечення захисту конкуренції, зобов’язана всіляко боротися як із незаконним обмеженням конкуренції, так і з несумлінною конкуренцією.

Спеціальним конкурентним законодавством встановлено й особливі правила для випадків, коли сама держава впроваджує конкурентні обмеження. Зокрема, закон прямо забороняє будь-які дії будь-яких органів влади, які можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції.

Оскільки обмеження ринку пропозицій приймального обладнання для цифрового телебачення ґрунтується на рішенні Нацради з питань телерадіомовлення, то цей орган (а також окремих чиновників) і слід притягти до відповідальності за порушення конкурентного законодавства. А якщо згодом з’ясується, що на підставі цього рішення держава закупила декодери за невигідними цінами, то сучасна практика порушених кримінальних справ дає безліч прикладів того, чим це може скінчитися.

Але є ще один нюанс, пов’язаний із дією конкурентного законодавства.

Питання державного субсидування купівлі для населення декодерів цифрового ефірного ТБ періодично порушуються практично в кожній європейській країні. Річ у тому, що таке субсидування з самого початку викликало в Європі низку судових спорів, результати яких вплинули на розвиток цифрового ТБ. І одним із основних тут є розгляд субсидування купівлі декодерів в Італії, який розпочався ще 2004 року, а останнє рішення в ньому було прийнято влітку 2011 року.

Держзакупівлі: європейський досвід

2004 року італійський уряд вирішив виділити субсидії на купівлю населенням декодерів цифрового ТБ на загальну суму 110 млн. євро. Виділення грошей тільки для цифрового ефірного телебачення обурило супутникових мовників. Їхні претензії зрозуміти нескладно: з якого такого дива держава за рахунок платників податків фінансує розвиток лише ефірного телебачення? Чому аналогічним чином не фінансується, приміром, супутникове ТБ?
28 липня 2011 р. Європейський суд справедливості виніс остаточне рішення, ухваливши, що надання державою допомоги споживачам тільки цифрового ефірного телебачення є порушенням правил конкуренції. На думку суду, надання споживачам мультиплексів субсидій для придбання приставок стало причиною економічних вигод компаній цифрового мовлення, бо дозволило їм зміцнити свої ринкові позиції за рахунок держави, порівняно з іншими конкурентами.

У рішенні суду окремо сказано, що підхід відбору, побудований на технологічних характеристиках, на користь технологій цифрового ефірного мовлення, в умовах пропозиції, поряд із ними, супутникових технологій, - призвів до викривлення конкуренції, і, як наслідок, цей захід не може вважатися сумісним із функціонуванням вільного ринку та вільної конкуренції.

У результаті суд зобов’язав приватні компанії повернути Італії витрачені на придбання декодерів гроші.

Через багато років Україна вирішила наступити на ті ж самі граблі, й свідомо пішла протиправним шляхом.

Як розвиватимуться дальші події навколо цифрового телебачення в Україні, залишається лише здогадуватися. На жаль, відсутність єдиної стратегії, помножена на корупцію, не дає підстав для оптимізму щодо майбутнього цифрового ТБ. І все ж потрібно сподіватися, що численні палиці в колеса, які сама держава собі ж і вставляє, не зможуть позбавити глядачів можливості переглядати телеканали, бо їхня інформаційна політика буде більш чесною й відкритою, ніж ми можемо спостерігати нині.

Коментар

Данило ГЕТМАНЦЕВ, кандидат юридичних наук, доцент:

- Попри всі вади, в Україні все-таки зуміли побудувати цифрову мережу й навіть запустили її в роботу, що давало певні підстави для оптимізму. Але ухвалені рішення про шифрування цифрового телесигналу врешті-решт можуть звести нанівець усе те умовно позитивне, що вже було зроб­лено на цьому шляху.

Очевидно, питання монополізації ринку декодерів для приймання цифрового ТБ зобов’язаний розглянути Антимонопольний комітет. Створені Нацрадою штучні обмеження в доступі до цього ринку прямо конфліктують із вимогами конкурентного законодавства. Зрештою, це може скінчитися для України і санкціями у рамках процедур СОТ, і навіть кримінальними справами.

Виділення в держбюджеті понад 350 млн. грн. на купівлю цифрових декодерів для населення може розцінюватися як державна дотація в бізнес-провайдера мультиплексів. З економічного погляду, цифрове телебачення - це звичайний бізнес-проект, до якого держава не має жодного стосунку. Цифровий провайдер «Зеонбуд» - звичайна приватна компанія, яка є посередником між каналом і глядачем і яка й отримує за це чималі гроші. Відсутність у такого посередника глядачів може спонукати телеканали відмовитися від подальшої співпраці, а отже, зробити цей проект збитковим.

У зв’язку з цим конкурентне законодавство ставить цілком резонне запитання: чому бізнес ефірного провайдера отримує бюджетні дотації, тоді як супутникові чи кабельні провайдери жодних преференцій не мають? Відповіді на це запитання немає і, зважаючи на все, ніколи не буде.