ЧИ СПЛАЧУВАТИ ПОДАТКИ «ЗА ТОГО ХЛОПЦЯ»?

Підприємці курортного Трускавця, котрі торгують на місцевому промтоварному ринку, наважилися на досить сміливу та безпрецедентну як для провінційного містечка акцію: оголосили триденний попереджувальний страйк. Закрили свої торговельні точки й лотки та вийшли до будинку міської мерії з плакатами й вимогами владнати їхній спір із місцевою податковою адміністрацією.

Суть конфлікту полягає в тому, що сторони по-різному трактують положення декрету Кабміну України від 23 березня 1992 року «Про прибутковий податок з громадян». Документ кілька разів доповнювався, у нього вносили корективи, виникла плутанина. Податківці, приміром, «прикриваються» статтею 12 декрету, яка дозволяє їм стягувати 20% прибуткового податку з суб’єктів підприємницької діяльності. У даному випадку трускавецька податкова служба вирішила так: якщо ринкові торговці не можуть надати офіційні документи (акти закупівлі, чеки, накладні тощо) про походження товару, яким вони торгують, то з них беруться ці горезвісні 20%, та ще й штрафи, у разі невчасної сплати податку, стягуються чималенькі. А хто ж із малих підприємців, котрі закуповують свій товар переважно в таких самих «бізнесменів» на одеському, чернівецькому, хмельницькому оптових ринках, має такі документи, до того ж офіційно завірені, з печатками? Крім того, потрібно довести, що торговець, у якого куплено товар, має патент, і торгівля — основне місце його роботи. Тобто, він сплатив уже всі податки, і з вас нічого не слід стягувати (скільки ж копій таких документів на бланках і з печатками потрібно заготовити тим, хто оптом продає свій товар іншим! Тож коли трускавчани зверталися в адміністрації ринків із такими проханнями, там на них дивилися принаймні з подивом). Інакше місцеві підприємці оподатковуються двічі — сплачують за себе й «за того хлопця».

Заступник начальника податкової інспекції Трускавця Петро Добрянський прокоментував дії податківців так: «Де гарантії, що ці чернівецькі чи інші підприємці не ввозять великі партії товарів нелегально? Багато торговців уникають податків, не ведуть обліку. Хіба це не обман держави? Чому вони не хочуть виписувати накладні? А якщо товар крадений? Вони зобов’язані взяти документ, що підтверджує походження товару. Магазини ж мають такі документи. Ми наполягаємо: коли підприємець купує товар у приватника-індивідуала, він повинен заповнити «форму номер два». А купуючи товар в оптовика, мати накладну, акт покупки або чек».

А що підприємці? Вони посилаються на статтю 14 того ж декрету, де говориться, що представники малого бізнесу, які працюють за фіксованим податком, не повинні сплачувати прибутковий податок. Цитуємо: «...у випадку сплати фіксованого податку платник такого податку звільняється від ведення обов’язкового обліку доходів і видатків».

Голова Львівської обласної асоціації роботодавців, уповноважений представник Держкомітету України з регуляторної політики й підприємництва Зеновій Бермес вважає: «Така колізія виникла в результаті того, що декрет «Про прибутковий податок з громадян» з’явився 1992 року, а про фіксований податок стало відомо лише 1998-го, ось і виникло двоїсте тлумачення. Податкові служби читають 12-ту статтю, у якій говориться, до речі, тільки про тих, хто працює не за основним місцем роботи, а підробляє. А підприємці посилаються на іншу — 14-ту статтю декрету і вважають, що праві вони...»

Така ситуація спостерігається в західноукраїнському курортному місті понад півроку. Спочатку люди мирилися з тим, що їх штрафували, забирали 20% від прибутку навіть раніше належних 30 днів з дня закупівлі товару: хто ж хоче мати проблеми з податковою? Але штрафів і перевірок ставало дедалі більше. Кількаразові звернення в численні держструктури й навіть в адміністрацію Президента результатів не дали. Так, там підтвердили, що така стаття в декреті справді є, але її ще не врегульовано. Радили звертатися до суду. Тож на сьогодні весь «вогонь на себе» взяв мер Трускавця Богдан Матолич, який оголосив мораторій на акції податкової проти підприємців. Домовилися: поки проблему вивчають у Києві та Львові, торговці Трускавця можуть спати спокійно, ніхто їх не штрафуватиме. Але де гарантії, що внаслідок різночитання наших законодавчих актів подібні проблеми не постануть в інших регіонах і не спровокують аналогічні ситуації та нові конфлікти?

Авжеж, податкові служби передусім повинні виконувати свої фіскальні функції. У сфері оподаткування підприємництва — теж. Сьогодні зі знаком плюс податківці й чимало підприємців говорять про спрощену систему оподаткування, що, за ідеєю, має полегшити «головний біль» обох сторін. Оподаткування стало менш заплутаним, хоч і з’являються в процесі «притирання» нових методів на практиці різноманітні непередбачені колізії, що ускладнюють роботу малого бізнесу.

Як свідчить львівська практика, єдиний податок задовольняє не всіх, особливо він ставить підніжки торгівлі. І навіть не приватникам, а скоріше юридичним особам, яких у примусовому порядку перевели на цей єдиний податок, мотивуючи тим, що підприємство нібито працює неприбутково. Директор одного з таких підприємств — ТОВ «Альфа» Ганна Гржеська «розклала» роботу свого продуктового магазину, як то кажуть, «по поличках». І дійшла висновку, що спрощена система оподаткування, у даному випадку єдиний податок, її підприємству невигідна. Чому?

Приміром, місячний товарооборот її підприємства становить 30 тис. гривень. Торговельна накрутка — не більше 15%, інакше нічого не продаси. Тобто прибуток — 4,5 тис. грн. За єдиним податком треба сплатити з суми обороту 10% або 6%. Як правило, це 10%. Отже, підприємство відразу віддає державі три тисячі гривень. Тисяча-півтори залишається на те, щоб працювати. Зарплата директора, бухгалтера, п’ятьох продавців становить 740 гривень. Щомісяця потрібно оновлювати ліцензію на алкоголь (140 грн.), оренда приміщення — 500 грн., експлуатаційні витрати, електроенергія, телефон тощо — не менше 300 грн. Коли підрахували, вийшло, що сума видатків становить (як мінімум) 1835 грн. Тобто підприємство, сплачуючи єдиний податок, із самого початку запрограмоване на «мінус».

Якщо працювати за старою схемою (ПДВ, податок із прибутку, нарахування на зарплату, внесок в Інноваційний фонд тощо), то при такому самому торговельному обороті та прибутку ПДВ становитиме 900 грн., зарплата з податками на неї — 1036 грн., патент — 180 грн., ліцензія — 140 грн., оренда — 500 грн., експлуатаційні витрати — 300 грн. У сумі видатки ледь перевищать три тисячі грн. Прибуток — 1400 грн. І якщо з них сплачувався податок на прибуток, у підприємства ще щось залишалося. Принаймні воно не було в мінусах.

Але найкраще нині працювати приватному підприємцю, дрібному торговцю, вважає Ганна Гржеська. Нехай приватник «крутить» ті самі 30 тис. грн. на місяць із таким самим прибутком. За себе він заплатить податку 130 грн., за продавців — податок по 65 грн. (325 грн.) і дасть їм зарплату по 120 грн., викупить патент (180 грн.). Його місячні видатки становитимуть 1235 грн. Можна ще додати експлуатаційні витрати, плату за оренду, й однаково «в кишені» приватника залишається не менше двох тисяч гривень. Звісно, так працювати можна — і торгувати, і розвиватися.

«Нехай мені скажуть, де я не так підраховую, — говорить директор магазину. — Нас просто поставили в нерівні умови. Їм дали зелену вулицю (ось чому сьогодні багато дрібних підприємницьких структур перереєстровуються й ідуть у приватні підприємці, стають фізичними особами), а мене та працівників мого магазину знищили. Я з такою системою щомісяця «влітаю» в мінус. А їхні кіоски ростуть, наче гриби. Безсумнівно, єдиний податок сьогодні вигідний виробничим структурам, а торгівлю він заганяє в кут. Вважаю, що вибір схеми оподаткування має бути за тим, хто сплачує, і не потрібно нас силоміць заганяти в ту чи іншу систему. Вигідно повинно бути і державі, і підприємцеві. Тоді в нас щось може зрушити з місця. Ще зовсім недавно було вигідно «втекти» на ринок. Отож ми й побудували державу з «базарною економікою».

Очевидно, мусить бути комплексний підхід у розв’язанні цих та інших проблем. Сьогодні платнику податків справді має бути вигідно працювати, інакше він не діятиме конструктивно. А єдиний податок, на думку львівських податкових служб, уже виправдав себе. Сьогодні ця система дала 600% бюджетних «вливань». Хоча й не розв’язала багатьох проблем, які ми бачимо на прикладі «роботи» фіксованого і єдиного податків.

Ті дрібні підприємці, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування ще в січні 1999 року, «набили» собі чимало гуль. У липні 1999 року вийшла нова редакція указу Президента про спрощену систему оподаткування, де багато проблем уже було знято. З початку 2001 року почав працювати новий закон — про підтримку малого підприємництва. І це добре. Якби ж тільки вони справді працювали на людей, а не заганяли їх у кут і не розоряли, змушуючи шукати «інші паралелі й меридіани» для докладання своїх рук і здібностей.