Чи не перекриє кисень споживачу вільне дихання бізнесу?

Має держава контролювати ціни на продукти соціального кошика чи ні? Відповідь на це запитання шукали знавці ринку, влада й пересічні громадяни. Дискусія особливо загострилася торік восени напередодні прийняття рішення (хоча й тимчасового) про скасування державного контролю і на початку нинішнього літа, коли було схвалено новий документ про остаточну відмову від регулювання.

Попри те, що аргументи сторін часто були діаметрально протилежними, як тоді, так і тепер перемогла урядова позиція. Спочатку, згідно з постановою Кабміну №656 від 22 вересня 2016 р., з 1 жовтня стартував тримісячний пілотний проект з тимчасового обмеження державного регулювання цін на продукти харчування. Згодом (з 1 липня 2017-го) держава остаточно відмовилася втручатися в ціноутворення соціально важливих продуктів.

Нагадаємо, що в обох випадках ішлося про борошно, хліб, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичину, свинину і м'ясо птиці, варені ковбасні вироби, молоко, сир, сметану, масло вершкове, олію соняшникову, яйця курячі (всього півтора десятка найменувань), на які понад два десятиліття максимальна націнка не перевищувала 15% для виробників та 15% - для продавців.

І хоча за час дії пілотного проекту тотального кількаразового зростання цін не відбулося, вони таки стрибнули вгору, призвівши до подорожчання більшості продуктів харчування. Щоправда, фахівці здебільшого схильні пояснювати це сезонним фактором, здешевленням нацвалюти та посиленням фіскального тиску на сільгоспвиробників. А ще - неефективністю самої системи державного контролю.

Радник міністра економічного розвитку і торгівлі Дмитро Романович в одному з інтерв'ю для ЗМІ порівняв держрегулювання з морською свинкою, - мовляв, це не свинка, і не морська. Так само й держрегулювання: воно нібито було, і нібито його не було. Адже впродовж 10 останніх років продукти, ціни на які контролювалися, дорожчали на 20% швидше, ніж ті, які не підпадали під такий нагляд. Та й під час самого пілотного проекту, коли порівняли ціни різних періодів (квартал до кварталу), з'ясували, що характер цінових змін не різнився.

Що ж до уряду, то він свій остаточний вердикт із приводу регулювання цін на соціально значимі продукти виносив, спираючись на висновки та пропозиції, зроблені Мінекономіки з урахуванням моніторингу цін, проведеним Державною службою статистики та обласними держадміністраціями. Вони зводилися до того, що відмова від державного контролю не дуже вплинула на загальну цінову ситуацію.

Вартість м'яса та м'ясних виробів хоча й зростала, але майже так само, як і до 1 жовтня. Подорожчанню молока та молочних виробів під час пілотного проекту також знайшли пояснення: воно спостерігалося впродовж усього року. І навіть ціновий стрибок овочів, які восени зазвичай дешевшають, не похитнув противників державного регулювання. Його називали тимчасовим явищем, посилаючись на те, що вже в грудні ціни на цю групу товарів були нижчими, ніж наприкінці осені 2015 р.

На основі аналізу цін усіх раніше підконтрольних продуктів було зроблено однозначний висновок: за час мораторію на державне регулювання ціни зростали не більше, ніж зазвичай, і про стрімке зростання після зняття контролю не йшлося. За словами прем'єр-міністра Гройсмана, експеримент не призвів до прискорення інфляції й показав, що втручатися державі в цінову політику виробників харчової продукції немає необхідності.

Тож Кабмін визнав чинну систему неефективною і скасував її своєю постановою від 7 червня 2017 р. № 394. У документі, зокрема, сказано, що головною метою цих змін є: зниження адміністративного тиску на бізнес, усунення надмірного втручання держави в економічні процеси, розвиток конкуренції та дебюрократизація (дерегуляція) у сфері ціноутворення.

Дія постанови поширюється на: граничні торговельні надбавки до оптової ціни виробника на згадані вище продукти харчування, на граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування, граничні розміри плати за послуги, що надаються у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів; на граничні рівні цін, нормативи рентабельності (у розмірі не вище 20%) за надання в оренду торгових приміщень (площ), торговельно-технологічного та/або холодильного устаткування у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів.

Відтепер бізнес зможе легко й оперативно змінювати вартість раніше підконтрольних товарів та послуг залежно від цінових коливань ринку, і це дасть змогу виробникам швидше реагувати на зміни кон'юнктури. До того ж відмова від державного регулювання опосередковано сприятиме підвищенню конкуренції, зниженню адміністративного тиску на бізнес та усуненню корупційних ризиків.

Так, скасувавши зобов'язання для виробників продовольчих товарів подавати в Держпродспоживслужбу обґрунтованість зміни оптово-відпускних цін на свою продукцію, Кабмін позбавив їх клопоту з триманням зайвого персоналу. Одночасно зникла й правова колізія: законом передбачається декларування цін виробниками, а не погодження з місцевою владою, як це було на практиці. Річ у тому, що ці терміни істотно різняться: декларуючи - виробник повідомляє про ціни на свою продукцію, а погоджуючи - просить їх схвалити, що обертається тяганиною і навіть корупцією. Адже бізнес у вартість своєї продукції закладав не лише свої витрати, а й вартість хабарів для чиновників. Статистика це підтверджує: ціни зростали швидше саме на ту групу товарів, яка потрапляла під державне регулювання.

Однак не все так однозначно. Є чимало противників тотального скасування державного контролю на соціальні продукти. Приміром, екс-міністр економіки Володимир Лановий переконаний, що, відмовившись від регулювання цін на продукти харчування, держава "вмила руки", заздалегідь відхрестившись від відповідальності в майбутньому за зростання цін на продукти харчування.

Та навіть якщо не бути таким категоричним, причини для побоювання є. Скажімо, чи буде зацікавленість у виробництві соціальних продуктів. Приміром, хліба, якого українці споживають на третину більше, ніж європейці. За офіційними даними, виробництво хліба та хлібобулочних виробів, ціни на які підпадали під державне регулювання, за період з 2000-го року по 2016-й зменшилося з 2,5 млн т. до 1,1 млн т, тобто більш ніж удвічі. Тому доводиться лише сподіватися, що після скасування державного регулювання виробники цієї галузі, які змінили профіль або сховалися "в тінь", повернуться на вже вільний ринок, створять конкурентне середовище і знизять ціни. Або ж хоча б стримуватимуть свої апетити задля отримання бюджетних коштів, виграючи тендери на поставки продуктів у школи, садочки, лікарні.

Тому, мабуть, не варто було рубати з плеча й відмовлятися геть від усього контролю. Передусім ідеться про 15-відсоткову націнку на товари споживчого кошика. Після її скасування не зосталося жодних гарантій, що жадоба збагачення не засліпить очі товаровиробникам. Запевняння в тому, що в бідній країні їм вигідніше заробляти на обсягах продукції, а не на завищених цінах, щось не дуже переконливі. Як і в твердження, що на продуктових ринках велика конкуренція і побоювання втратити там своє місце обмежуватиме прагнення до наживи.

Наразі нерідко бачимо змову підприємців, до яких приєднуються навіть продавці-одинаки, реалізовуючи товари за однаковою ціною. В такій ситуації чимало фахівців радять обмежити продавців 15% націнки, знявши її тільки з виробників. Особливо це стосується великих торговельних мереж, де часто "грішать" спекулятивним формуванням цін на товари.

Висновок напрошується сам собою: скасовуючи державне регулювання, передусім треба було зважити на готовність країни до того, що економічні закони мають диктувати правила на ринку. При цьому держава мала б позиціювати себе партнером для бізнесу, заявивши, що йде йому назустріч. Скажімо,змінює тарифи на електроенергію, газ, воду, інші ресурси, потрібні для виготовлення тієї чи іншої продукції. А бізнес, зі свого боку, мав би пообіцяти розвивати виробництво та бути соціально відповідальними.