Бізнесу приготуватися до гіршого

5 вересня Кабмін на своєму засіданні ухвалив розпорядження №649-р "Про заходи, спрямовані на детінізацію відносин у сфері зайнятості населення".

Документ передбачає проведення Держінспекцією з питань праці, ДФС, ПФУ, Нацполіцією та іншими центральними органами виконавчої влади, а також органами місцевого самоврядування спільних комплексних заходів, спрямованих на "детінізацію ринку праці та вдосконалення контролю за оформленням трудових відносин із найманими працівниками". Тобто бізнес (особливо малий і середній) має приготуватися до гіршого, точніше, ще гіршого; та й для економіки в цілому така новина нічого доброго не обіцяє. Навіщо ж уряду знадобилося затівати репресії, та ще й у передвиборний період?

Насправді це просто відкладена розплата за спроби уряду запроваджувати і підтримувати соціалістичні норми в бідній і корумпованій країні. Дозволю собі невеликий ліричний відступ про історію питання. Два роки тому, коли наш тоді ще "свіжий" прем'єр раптом оголосив про подвоєння мінімальної зарплати, я в інтерв'ю виданню "Збруч" прокоментував це так: "[як] підтверджують емпіричні дослідження, підвищення мінімальної зарплати не зменшує, а збільшує бідність. І в цьому частині наших людей доведеться, на жаль, переконатися - особливо тим, хто працює у малому бізнесі в депресивних реґіонах… [Зазвичай] у нас подібні речі здебільшого не працювали, бо замість звільняти працівника його просто переводили "в тінь". [Але] зараз уряд може виявити дурну запопадливість і почати масово перевіряти малий бізнес, аби будь-що попередити цю реакцію підприємців і зібрати-таки жаданий ЄСВ [єдиний соціальний внесок]. Отоді вже буде дійсно непереливки".

У результаті один з ініціаторів цієї "реформи" звернувся до мене особисто, щиро обурений таким припущенням. Високопоставлений чиновник запевняв, що ніяких репресій не буде, особисто він категорично проти, і, взагалі, як це можна було подумати таке... Однак соціалізму без репресій не буває: як і будь-який протиприродний порядок речей, він з необхідністю вимагає насильства. Тому цілком закономірно, що спочатку уряд запропонував і провів через парламент драконівські штрафи для роботодавців, потім перейнявся (ре)організацією відповідної служби перевірок і ось тепер погрожує ввімкнути цю репресивну машину на повну потужність.

На жаль, у цій частині прогноз збувається в його найгіршому вигляді - утім, нічого дивного: закони суспільного розвитку мають чималу провісницьку силу...

На щастя, суто економічні наслідки скорочення зайнятості (рівень безробіття за методикою МОП зріс із 9,5% 2015-го до 9,9% 2017-го, і це на тлі зростання економіки!) виявилися незначними, оскільки популістсько-фіскальний крок уряду збігся за часом із початком економічного відновлення і, найважливіше, - відкриттям польського ринку праці для українців. Тому справді безробітних навряд чи побільшало, і, понад те, з'явився дефіцит робочої сили, який змусив різко роздувати зарплати - і реальні і офіційні. Останньому сприяло зниження ЄСВ до 22%, що набрало сили з 2016 року, - у результаті легальні зарплати, а з ними й надходження від ЄСВ і ПДФО 2016-го зросли на 24% (в абсолютних величинах), а 2017-го ще на 37% - разом майже на 70% за два роки!

Надихнувшись цим успіхом, соціальники заклали в бюджет-2018 зростання надходжень від ЄСВ ще на 35%, тоді як більш реалістичний у своїх прогнозах Мінфін зупинився на цифрі 27% - проте тільки для ПДФО: над прогнозами власних надходжень "незалежного" Пенсійного фонду він, на жаль, не владний. На жаль, бо фактично райдужні сподівання соціальників не виправдалися: з одного боку, зниження загального податкового тиску на фонд зарплати було не настільки радикальним, наскільки це необхідно, щоб масово вивести зарплати з тіні; з другого, - продуктивність не зростала такими темпами, як зарплати, тому, як і слід було очікувати, малий і середній бізнес уперся в стелю своїх можливостей, часто залишаючись без прибутку заради того, щоб утримати кадри.

А що буває, коли запланували отримати багато і підверстали під це виплати, а отримали в результаті менше? Правильно, дефіцит. Той самий, який так турбує МВФ: адже бюджет у цілому виконується, як заплановано, а ось "діра" у ПФ виявилася більшою, ніж думали. І закривати її доводиться, звичайно ж, держбюджету. Оскільки цих додаткових витрат ніхто не планував, вони ризикують збільшити дефіцит тепер уже держбюджету, - а це основний показник не тільки для МВФ: він має турбувати будь-якого громадянина, бо від нього побічно, але сильно залежить курс гривні. Природно, ситуація склалася скандальна, і винні мали б відповісти. Але їм не хочеться, тому відповіддю й стала (точніше, може стати) кампанія з залякування роботодавців і репресій проти них.

До чого вона може призвести? Насправді інспекторів не так уже й багато, а компенсується це жахливою величиною штрафів, тобто ставка робиться на залякування. Меншим злом буде, якщо задумане не спрацює, - ну, наприклад, виходячи з минулого досвіду подібних кампаній, у реальності всі неприємності для роботодавця будуть (у переважній більшості випадків) зводитися до помірного хабара. Гірше буде, якщо погрозу сприймуть усерйоз, і малий бізнес почне ще інтенсивніше закривати підприємства, виїжджаючи в ту ж таки Польщу або переходячи в повну тінь. При цьому ситуація з підприємництвом в Україні й без того наближається до катастрофічної: згідно із щорічним опитуванням компанії Amway, свою справу хоче відкрити тільки 21% наших співвітчизників - це на 12% менше, ніж торік. Для порівняння: у ЄС цей показник удвічі вищий, середнє серед опитаних країн цього року - 49%, а цьогорічний переможець В'єтнам показав учетверо більший результат - 84%. Що більше уряд тиснутиме на підприємців, щоб вони "ділилися з найманими працівниками та бюджетом", то менше буде тих, хто може і хоче це робити. Можна змусити платити податок, але не можна змусити створити робоче місце і тим паче фірму...

Крім неофіційного найму і зарплат "у конвертах" уряд збирається розібратися й з тими, хто виплачує винагороду за роботу у вигляді підприємницького доходу ФОП 3-ї групи. Словом, нова хвиля репресій очікує ІТ-компанії та інші фірми, які використовують висококваліфіковану працю фахівців або індивідуальних підрядників. Чи потрібно нагадувати, до чого призвела попередня серія подібних "наїздів"? Погано, якщо країна втрачає кадри кваліфікованих робітників, але це півбіди, оскільки у ХХІ столітті промисловість - це все-таки вчорашній день. А от інтелектуальні послуги й інновації - нинішній і завтрашній. Якщо ми втратимо ці кадри (а вони, на відміну від різноробів, їдуть зазвичай назовсім, навіть зараз, за наявності можливості сплачувати єдиний податок у 5%), то навіки залишимося країною "третього світу".

Утім, аргумент уряду простий і, на перший погляд, звучить справедливо: "То найміть своїх працівників на повну ставку, платіть за них усі податки - і не бійтеся штрафів і перевірок! Є ж компанії, які так роблять! Зрештою, податки на зарплату в Україні не більші, ніж у ЄС. Та й узагалі, ЄСВ - це ж не податок, а допомога вашим же батькам-пенсіонерам і турбота про вашу майбутню пенсію!"

Справді, ніхто, крім окремих сектантів, не заперечує сумної необхідності платити податки. Однак у реальному контексті описуваної проблеми такий заклик уряду сприймається швидше як демагогія.

По-перше, насправді ЄСВ мало хто всерйоз розглядає як пенсійний внесок (інакше стояла б черга з охочих його платити), він де-факто давно перетворився на податок на працю. Такий податок не має ні найменшого економічного обґрунтування й оцінений Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) як один з найшкідливіших для економічного зростання. Крім того, як ми бачимо, він масово провокує ухилення та корупцію, тому не має права на існування. Збалансувати ПФ штучно, можливо, й можна (завжди є можливість підняти пенсійний вік, ставку податку тощо), та тільки чим краще ця система збалансована, тим менш вигідно в ній брати участь тим більше буде охочих ухилитися навіть з урахуванням ризику. Це - шлях у глухий кут.

По-друге, країни ЄС - це не референтна група для України, нас просто неможливо порівнювати ні за рівнем добробуту, ні за якістю державного управління. У найкращому разі - з Болгарією, але там ці податки менші. Якщо ж брати порівнянні за доходами та інститутами країни, то виявиться, що в Україні навантаження на фонд оплати праці екстремально високе, як і відчувають це роботодавці й працівники (докладніше про це та багато іншого - у дослідженні ІСЕТ "Порівняльний аналіз оподаткування фондів заробітної плати та видатків бюджету в окремих країнах СНД, ЄС, Азії, Латинської Америки"). А якщо закон не сприймається як справедливий, то він завжди масово порушується.

По-третє, для того щоб заплатити хоча б стільки ж, але "по-білому", роботодавець сьогодні повинен витратити на 41% більше. З огляду на те, що для працівника має значення тільки "чиста" зарплата (саме її він порівнює з "чистою" у Польщі та інших країнах), вимога виявляється для багатьох підприємців МСБ невиконуваною, особливо з урахуванням зростання зарплат, що вже відбулося. Тобто вони просто не мають економічної можливості виконати ці вимоги і закриють свої фірми, звільнивши працівників.

Нарешті, якщо раніше працівники цінували "білі" зарплати - це дозволяло брати кредити, їздити за кордон і т.д., то нині такий мотив залишився хіба що в середнього класу, і то не дуже: кредити надзвичайно дорогі, за кордон - безвіз... Зате для малооплачуваних "біла" зарплата може означати позбавлення права на житлову субсидію. Тому з'явилася проблема вже в тих роботодавців, які самі хочуть платити "по-білому". А з урахуванням того, що ринок праці - це нині часто ринок продавця (у багатьох випадках працівники диктують умови), підприємці потрапили в патову ситуацію.

Крім податкового аспекту, не забуваймо, що штатного працівника в нас як і раніше захищає соціалістичний до останньої коми КЗпП: його неможливо звільнити, навіть якщо він зовсім не справляється з роботою, і взагалі роботодавець зобов'язаний все, а працівник - нічого. Тому офіційно трудових відносин добросовісні роботодавці уникають як тільки можуть. Намагаючись захистити працівника, соціалісти насправді залишили його взагалі без будь-яких прав, навіть, наприклад, при нещасних випадках на виробництві. Ну й, відповідно, у бюджет і соцфонди від такого працівника теж нічого не надходить.

Саме із цих причин нелегальна та "сіра" зайнятість у нас набули таких масштабів. Утім, нічого дивного: якщо дивитися, знову ж таки, на референтну групу країн із подібним нашому ВВП на душу населення, то там узагалі, як правило, основна частина працівників зайнята повністю неофіційно. Тільки там у влади зазвичай вистачає розуму (і досвіду) не намагатися боротися з масовими порушеннями репресіями: це, як правило, погано закінчувалося. Україна теж мала б повчитися того, як створювати механізми компромісної детінізації. Утім, один приклад - і дуже успішний - є в нашому власному досвіді: це спрощена система оподаткування для малого бізнесу. Її досвід підтверджує відому істину: для того щоб боротися з масовими порушеннями в корупційному суспільстві, каральні та репресивні заходи безглузді й шкідливі, працюють тільки загороджувальні заходи на кшталт "бетонного блоку поперек дороги". Якщо ж у відповідній сфері нічого подібного застосувати не можна, то потрібно, з одного боку, знижувати стимули до порушень (у нашому випадку - виграш від "тінізації"), з другого - якщо можливо, створювати механізми позитивного стимулювання. І тільки тоді, коли порушення стануть винятком з правила, можна, за необхідності, застосовувати репресії.

У цьому разі потрібно насамперед максимально знизити навантаження на заробітну плату. Але на цю пропозицію зазвичай маємо стереотипну відповідь: "А як же платити пенсії?" Насправді пенсіонерам однаково, за рахунок чого вони отримують свої гроші. Причому на сьогодні ¾ з них живуть на мінімальній пенсії, оскільки нарахована - ще менша. Навіщо ж тоді вперто прив'язувати пенсійні виплати до одного з найшкідливіших податків, який до того ж неможливо зібрати в достатній кількості без масових репресій? Чи не краще визнати той природний факт, що солідарна пенсійна система вже давно мертва, поховати її з миром і продовжувати платити вже нараховані пенсії за рахунок менш шкідливих для економіки джерел?

Тим паче що в Україні (на відміну від практично всіх референтних для неї країн) бюджет та обов'язкові відрахування в "соціальні фонди" становлять 44,5% від ВВП (більше, ніж у Німеччині!). І щоб зростати не на 3% на рік на піку міжнародної кон'юнктури, а швидше, цей розмір потрібно скоротити хоча б до 35-37%, а ЄСВ приносить, у цілому, якраз близько 5-6% від ВВП. Таким чином можна вбити двох зайців одразу, змусивши державу стримати свої апетити (в основному за рахунок неефективних витрат) і звільнити працівників і роботодавців від дуже шкідливого податку. Причому, як установили дослідники МВФ (докладніше див. процитоване вище дослідження ІСЕТ), скорочення саме податку на працю дає 0,15% зростання ВВП на кожний відсотковий пункт ставки, тоді як у цілому скорочення податкового тиску - 0,1%. Словом, якщо скасувати ЄСВ як описано вище, економіка змогла б зростати приблизно вдвічі більшими темпами, ніж зараз! Тільки, звичайно, при цьому й гарантувати держава надалі вже буде тільки прожитковий мінімум - як у Грузії, наприклад. Утім, фактично, нагадаю, і зараз це так для переважної більшості пенсіонерів.

Та ПДФО у 18% для багатьох, швидше за все, видасться завеликим, щоб його сплачувати з легким серцем. Глибоко в традиціях лежить "десятина" - 10%, і такий податок справді добре себе зарекомендував, наприклад, у більш-менш схожій на нас Болгарії. Якби вдалося знизити тиск на фонд оплати праці до такого рівня, проблема "тіньових" зарплат відпала б практично повністю. І така можливість теж є: Україна має великі резерви в частині оподаткування землі й будівель, яке нині дає менше ніж 1% ВВП, а може, - до 3-4%. Нинішній податок працює дуже погано, до того ж він іще й містить необґрунтовані привілеї, які часто роздає місцева влада просто на свій розсуд. Є пропозиції модернізувати цей податок для того, щоб його зробити прозорим і бронебійно захищеним від корупції, а при сплаті зараховувати його в сплачений ПДФО.

Нарешті, але не в останню чергу, КЗпП і мінімальну зарплату якщо й залишати, то тільки як антимонопольний захід, для "містоутворювальних" підприємств, які справді мають можливість, зловживаючи своїм монопольним становищем і низькою мобільністю робочої сили, експлуатувати працівників. В інших випадках захищати працівника від того, хто створив йому умови для заробітку, немає сенсу, а в багатьох випадках і контрпродуктивно. Найкращий захист для нього - це конкуренція роботодавців. Але репресіями проти них цієї конкуренції не створиш, її можна тільки вбити. Побажаємо ж уряду провалу в цій неблагородній і невдячній справі.