Аргументи "За"

Напрочуд послідовно й неухильно всі українські революції XXI ст. порушують тему протиставлення професіоналізму та моралі.

У нас навіть не викликають сумніву корумповані професіонали - як передумова й умова для українських революцій. Попри тисячі розчарувань, ми свято віримо в мантру про чесну, хай і не професійну людину, яка має замінити корумпованого, хай і кваліфікованого покидька. Утопічна, але від цього не менш мила серцю українських мас боротьба за чесність проти професіоналізму породила безліч бездарних сумнівних експериментів (від найму на вищі державні посади іноземців до недавнього конкурсу у Верховний суд). Очевидно, що хвилі українських революцій вимили кращу частину української бюрократії і, принісши на її місце відверто другосортний планктон, вихолостили державний апарат, чим підірвали його дієздатність, до речі, ще більше посиливши його корупційну складову.

Для людини думаючої абсурдність протиставлення професіоналізму та моральних рис очевидна. Адже професіоналізм і моральність - нерозривно взаємозалежні. Ми не стверджуємо, що крадій-ведмежатник моральний, на наш погляд, однак він вочевидь підпорядковується поняттям злочинного світу тим більше, чим вище його визнання у професії. Тобто він не аморальний, у нього просто інша мораль. Тісні взаємозв'язок і взаємозалежність професіоналізму та моралі найяскравіше виявляються в юридичній професії.

Ми стверджуємо: чим вищий професіоналізм юриста, тим вища його моральність.

Ще один важливий для юридичної професії момент: високий професіоналізм, перетворюючись на цінність для його носія, обумовлює незалежність останнього. Мислячим професіоналом (не ремісником, а художником) складніше керувати, складніше нав'язати такому волю, що суперечить його переконаннями, які - коли йдеться про юридичну професію - не можуть не відповідати праву. Чи змогли б ми примусити Мікеланджело прикрасити фасад міськвиконкому картиною робітника і колгоспниці в дусі соцреалізму? Під дулом пістолета, ймовірно, так. Однак щось підказує, що звичний лубок під пензлем майстра наповнився б абсолютно іншим смислом, загравши новими, невідомими гранями, зовсім не обов'язково милими оку замовника. Схожу ситуацію ми подибуємо і в юридичній професії з суддею, котрому для прийняття неправомірного, хоча й дуже бажаного можновладцям рішення треба переступити через себе, убити в собі професіонала. Філософ Радбрух абсолютно справедливо стверджував, що суддя повинен захищати закон ціною власного життя. І в цьому немає перебільшення, адже служба суддею - це не служба конкретній особі чи групі осіб, це не служба політичній системі й навіть не служба державі. Це служіння праву як унікальному самодостатньому явищу в житті суспільства, яке стоїть над будь-якими іншими суспільними інститутами. Із трьох рівнів володіння правом - знання права, використання права та творення права - суддя мусить володіти всіма трьома. Саме тому при формуванні судової системи професіоналізм суддів є головною, відправною точкою. І саме тому ми наполягаємо на необхідності заснування в судовій системі України фіскальних (податкових) судів.

Податкові відносини об'єктивно, за своєю природою, є відносинами, котрі містять глибокий конфлікт між сторонами - державою та платником податків. Цей конфлікт очевидний, адже в процесі реалізації оподаткування частина майна платника податків, відчужуючись примусово, переходить у власність держави. Специфіка фінансових правовідносин набагато глибша, ніж антикорупційних або відносин інтелектуальної власності, створення спеціальних судів для яких уже передбачене законом. І важливість присутності, як для платника податків, так і для держави, в цих відносинах незалежного, мудрого й високопрофесійного арбітра - важко переоцінити. Отже, чому нам необхідна система фіскальних (податкових) судів? На це запитання є кілька очевидних відповідей.

Аргументи на користь фіскальних судів

1. Судова правотворчість. Згадаємо давню суперечку між видатними філософами права Г.Хартом і Р.Дворкіним про те, чи здійснює суд, приймаючи рішення не на основі норм права, акт нормотворчості - чи він керується загальними принципами права, які стоять над правовими нормами, безпосередньо встановленими державою. Ризикнемо припустити, що стосовно податкових відносин суд має здійснювати обидві функції. З одного боку, суд повинен розв'язувати суперечності й прогалини правового регулювання, застосовувати "відкриті" поняття (яких надзвичайно багато в податковому праві), спираючись безпосередньо на правові принципи, які інколи суперечать один одному. З іншого - суди здійснюють правотворчість у податкових відносинах, скасовуючи нормативні акти державних органів, які не відповідають Конституції та міжнародним актам.

У цьому полягає складність і відповідальність функції суду у правовідносинах, учасником яких він стає, адже суд, по суті, бере безпосередню й дійову участь в управлінні фінансовими відносинами в державі, які пронизують собою всі сфери життєдіяльності суспільства. Тут, безперечно, важливі знання судді у фінансовій сфері. Але набагато важливіші - розуміння та усвідомлення суддею всієї палітри взаємозв'язків у фінансових правовідносинах у країні (в публічному й непублічному секторах), настільки глибокі, наскільки це потрібно для унеможливлення ризиків заподіяння шкоди як самим фінансам, так і суміжним правовідносинам.

Законотворчий процес у будь-якому державному органі охоплює кілька стадій, передбачає публічне обговорення проекту, залучення експертів. Мимоволі в процесі підготовки акта багато суперечностей, прогалин та невідповідностей (попросту - "ляпів") прибирається. Акт, проходячи багаторівневі узгодження бюрократичної системи, вписується в систему права. Таким чином, імовірність помилки значно знижується. Очевидно, що судова правотворчість позбавлена аналогічних механізмів попереднього контролю прийнятих рішень, а дворівнева система оскарження судових рішень не може розглядатися як його аналог.

2. Судді фіскальних (податкових) судів мають володіти (крім знань безпосередньо права) всіма необхідними спеціальними знаннями для розуміння не тільки правового регулювання, а й економічної сутності фінансів у всьому їх багатоликому прояві. Вони мають досконало знати інструменти міжнародних фінансів, трансграничне ціноутворення, отже - зобов'язані володіти іноземними мовами. Багатство технічних (не правових) норм обумовлює необхідність елементарних знань і навичок судді не тільки поза рамками права, а й поза рамками суспільних наук як таких. Для фіскального судді знати особливості стягування екологічного податку, ренти - це must have, а розгляд податкової справи суддею, який "плаває" у фінансових питаннях, - що це, коли не порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини?

Обсяг необхідного матеріалу такий великий, що бути фіскальним суддею і якісно розглядати, скажімо, виборчі суперечки просто неможливо. Очевидно, що нинішні судді адмінсудів, вимушені бути багатоверстатниками, не мають таких знань. Цим пояснюється хибна практика повального призначення суддями експертиз із питань, у яких має розбиратися сам суддя, у т.ч. й судово-економічних експертиз із елементарних питань (що практикується сьогодні в адміністративних судах). Запитайте: скільки суддів адміністративних судів усіх інстанцій знають основи бухгалтерського обліку та/або аудиту? Відповідь більш ніж очевидна.

У цьому контексті багато важить і рівень матеріального забезпечення суддів. Люди, котрі розбираються і в праві, і в економіці, знають бухгалтерський облік та володіють іноземною мовою, мають бути повністю матеріально забезпеченими вище рівня звичайних суддів (як, наприклад, у Німеччині). Фіскальні (податкові) суди потребують найбільш якісного кадрового складу.

3. Регулювання фінансових відносин має свої яскраво виражені особливості і здійснюється незалежно від господарського або цивільно-правового регулювання, виходячи з цілей оподаткування, розподілу коштів публічних фондів, контролю над їх використанням. Одна й та сама операція може по-різному регулюватися нормами цивільного і фінансового права. У цьому неважко переконатися, ознайомившись у ст.14 ПК України із шокуючим для цивіліста податково-правовим трактуванням відомих ще з римського права цивільно-правових термінів. І таке трактування - обґрунтоване й правильне. Адже дане воно з метою оподаткування, і податкові норми функціонують паралельно до норм інших галузей, не суперечачи їм. Це те, чого не розуміють і на ментальному рівні не приймають багато цивілістів.

Однак це та відправна точка, від якої слід відштовхуватися, приймаючи будь-яке рішення у фінансовій сфері. Для судді в податкових спорах завдання ускладнюється тим, що його кваліфікація має охоплювати знання як фінансової, так і інших галузей права, адже фінансові відносини пронизують собою всі сфери життєдіяльності суспільства. Саме тому вкрай необхідна побудова однакової правозастосовної практики у фінансових правовідносинах, яка б брала до уваги цілі правового регулювання фінансового права. Фінансова правозастосовна практика має формуватися до відомої міри автономно. Необхідно виключити нинішнє протистояння цивільного та фінансового права, як і будь-який вплив правозастосовної практики у фінансових відносинах на застосування цивільно-правових норм.

4. Висока динаміка фінансових правовідносин випливає з їхньої сутності. Це не є вітчизняним недоліком, хоча в нас і можна констатувати крайню форму динаміки у вигляді нестабільності правового регулювання цих відносин. Держава змушена швидко реагувати на виклики, які їй диктує дуже мінливий і динамічний світ економічних відносин. Це цілком поясниме явище має породжувати відповідні процесуальні особливості судового розгляду податкових спорів. Так, очевидно, що сьогодні судова практика просто не встигає за податковими правовідносинами, які динамічно розвиваються. Доки справи з певних спірних відносин доходять до касаційної інстанції, що дає можливість вищому суду узагальнити правозастосовну практику, закон, на підставі якого виносять рішення, може бути вже кілька разів змінений, а сама правозастосовна практика втрачає будь-яке значення для платників податків, змушених застосовувати закон, виходячи не з судової практики, а з власного праворозуміння.

Це породжує правову невизначеність - бич української системи оподаткування. Суди не просто не встигають за законодавцем, вони перебувають поза контекстом податкових живих правовідносин. Слухаючи справи за переважно "мертвими" правовими нормами, вони перебувають у паралельній реальності, виносячи рішення з історії податкового права, важливі тільки для сторін-учасників справи. Здавалося б, ситуацію мають поліпшити так звані "взірцеві" рішення нового ВС, передбачені новою редакцією процесуальних кодексів. Можливо, в окремих випадках - так. Однак навряд чи новому процесуальному інструментові вдасться кардинально вплинути на нинішню практику, адже процедура взірцевих рішень не може й не повинна замінити собою розгляд усіх фінансових справ, більшість яких має закінчуватися рішенням, яке набере чинності до кінця фінансового року.

Тут є ще один аспект. Звертаючись до суду з позовом про визнання незаконним рішення фіскала, платник податків обґрунтовує позов на поточному стані балансу платежів між ним та державою. Однак у наступному податковому періоді баланс може змінитися в інший бік. Тоді рішення суду на користь платника податків (скажімо, про стягнення з бюджету сум відшкодування ПДВ) уже не буде обґрунтованим на момент його винесення, хоча докази позивача були такими на момент подачі позову. Як це відображено в нинішньому адміністративному процесі? Ніяк!

Очевидно, розгляд фінансових справ потребує процесуальних особливостей набагато більших, ніж сьогодні передбачені ст. 183-3 КАС України. Йдеться про скорочені терміни розгляду справ і обов'язкову процедуру досудового та позасудового врегулювання спору, яка має стати основним механізмом вирішення конфліктних ситуацій, за прикладом закордонних країн.

Наприклад, процес слухання справ у податковому суді США передбачає "пледування", тобто обмін заявами з посиланнями на закон і фактичні обставини (позов, заперечення на позов, заперечення на заперечення, додаткові заперечення), а також урегулювання питань факту, за підсумками якого складається угода з фактичних питань. Якщо у встановлений процесуальним законом термін чергова відповідь однієї зі сторін не надходить, а позиція другої - мотивована, обґрунтована й доведена до відома першої, обставини вважаються доведеними і визнаними сторонами. Судді утримуються від винесення рішення доти, доки не переконаються, що платник податків вичерпав адміністративні засоби захисту, які є в його розпорядженні. Тому з більшості податкових спорів сторони доходять згоди до початку слухань.

5. Судові роз'яснення (листи), попри далеко не однозначну правову природу, фактично є джерелами права, котрі застосовують як податкові органи, так і платники податків. Однак, як відзначалося, узагальнення судової практики з фінансових спорів навряд чи в нас має якесь значення, зважаючи на несвоєчасність їх появи на світ. Наслідком цього є правова невизначеність, що порушує принцип верховенства права, адже платники податків не отримують ефективного захисту з боку судової системи від свавілля держави, а значення й роль судів у податкових відносинах необґрунтовано знижується.

У цьому цікавий приклад Швеції, де встановлено систему роз'яснення податкового законодавства, яка "найкраще сприяє виданню ясних і збалансованих податкових роз'яснень" (Д.Бентлі). Повноваження роз'яснювати закріплені за спеціальним органом, що входить до складу судової гілки влади, - Радою з податкових роз'яснень (Skatterattsnamnden). Вона складається з висококваліфікованих експертів із податків, які реалізують свої повноваження у процедурі, схожій із судовою. У Раду можуть звернутися як податковий орган, так і платник податків, розгляд справи передбачає змагальність сторін (у спрощеному вигляді), а саме роз'яснення містить мотивувальну частину, в якій викладаються відхилені і взяті до уваги судом доводи сторін. Податкові роз'яснення підлягають оскарженню в суді вищої інстанції. Чи необхідне впровадження такого інституту в нас? Питання відкрите для обговорення. Однак точно можна сказати, що фіскальні (податкові) суди мають пожвавити, зробити доступнішим і кориснішим інститут судових роз'яснень для платників податків.

6. Можливо, хтось сприйме як дикість, що в розвинених країнах винесення рішень не є більше виключною функцією для суддів у податкових спорах. Уже кілька десятиліть набирає обертів мультифункціональність судової професії, коли суддя, займаючи активну позицію в процесі, не тільки й навіть не так "судить", як сприяє досягненню примирення сторін у рамках закону. Для України, де податкові відносини міцно вкоренилися у форматі "cops & robbers", медіація у спорах між державним органом та недержавним суб'єктом видається дивовижею.

Боячись зловживань, ми виключаємо з податкового права такі інструменти, як податкове поручительство або податковий компроміс, звужуючи дискрецію податківців. Однак, хоч як парадоксально, саме для нашої, ураженою вірусом позитивізму, ментальності використання судів для примирення сторін податкового конфлікту є найбільш вдалим виходом, що дає змогу забезпечити і публічність досягнення миру у спорі, і верифікацію його умов із боку незалежного органу для унеможливлення зловживань фіскалами. Таким чином, створення фіскальних (податкових) судів більш ніж відповідає вимогам реалізації в податкових відносинах концепції Cooperative сompliance, вже реалізованої багатьма розвиненими країнами (наприклад, Нідерландами, Австралією).

7. Дослідники давно помітили: специфіка податкових спорів така глибока, що дозволяє розглядати кримінальні, адміністративні та фінансові справи одним і тим самим судом. Відповідно до принципу non bis in idem, у системах права багатьох держав виключається притягнення платника податків одночасно до кримінальної і до фінансової (адміністративної) відповідальності. Тому держава має вибрати той вид відповідальності, у рамках якого платник податків відповідатиме. Але в кожному разі податкову справу слухатиме фіскальний (податковий) суд. Цей аргумент варто розглянути докладніше в контексті реформи фінансово-правової відповідальності.

Система фіскальних судів

Розібравшись із питанням "навіщо?", перейдемо до питання "як?" Насправді питання не просте, адже у світі немає єдиного підходу до системи фіскальних (податкових) судів.

Так, податковий суд США (Вашингтон, округ Колумбія) складається з 19 суддів, яких призначає президент і затверджує Сенат терміном на 15 років. Судді вибирають зі свого кола голову, відповідального за адміністративне управління в суді. Платник податків може звернутися в Податковий суд США до сплати податку, якщо в нього є підстави вважати, що сума, визначена Податковим управлінням США, обчислена неправильно.

Суддя, що головує під час судового слухання, формулює рішення, але остаточно воно буде винесене тільки після того, як надійде схвалення голови Податкового суду. В окремих випадках, якщо голова вважатиме за необхідне, рішення може бути винесене на обговорення всіх членів суду. Особлива думка судді має бути включена в рішення. Податковий суд може керуватися не тільки законодавчими актами, а й офіційно опублікованими рішеннями судів вищої інстанції, а також власними рішеннями. Платник податків має право оскаржити рішення Податкового суду в одному з 13 федеральних апеляційних судів згідно з принципами територіальної підсудності. За позовами на суму до 50 тис. дол. США встановлено спрощену процедуру. Всі документи судового розгляду є відкритою інформацією й можуть публікуватися, якщо це спеціально не заборонено судом.

Податковий суд Канади - судова інстанція, яка розглядає звернення фізичних осіб і компаній з питань, пов'язаних із податками на прибуток, податками на товари та послуги, а також із виплатою допомоги безробітним. Рішення податкового суду Канади оскаржуються у Федеральний апеляційний суд. В окремих випадках Верховний суд Канади дозволяє оскаржити рішення Федерального апеляційного суду, якщо справа, котра розглядається, вважається суспільно важливою. Як і в США, тут запроваджена спрощена процедура розгляду спорів на суму до
50 тис. канадських доларів. У рамках загальної процедури проводиться обмін документами, після чого без судді допитується один свідок від імені кожної сторони. Судові розгляди в Податковому суді Канади зазвичай тривають один день чи навіть менше, особливо якщо сторони домовилися про всі або практично про всі факти, і тільки в особливо складних випадках судовий розгляд може тривати кілька тижнів чи навіть місяців.

Федеральний фіскальний суд Німеччини - суд останньої інстанції з податкових і митних питань. Федеральний фіскальний суд переважно розглядає законність оцінок податків та зборів. Нерідко практика Федерального фіскального суду значним чином впливає на юридичну практику податкового адміністрування та, як наслідок, на федеральний бюджет. Фіскальні суди земель і Федеральний податковий суд володіють юрисдикцією з усіх питань податкового законодавства, за винятком адміністративних штрафів та кримінальних справ.

На відміну від судів інших юрисдикцій, фіскальний суд характеризується простою дворівневою структурою. Суди першої інстанції - фіскальні суди земель. Федеральним фіскальним судом є апеляційний суд як федеральний Верховний суд із податкових та митних питань.

18 фіскальних судів виносять рішення у складі трьох професійних і двох почесних суддів. Почесні судді не виносять рішення поза усним слуханням. Деякі справи судді розглядають одноособово. Приблизно у 5% випадків рішення Фіскальних судів можуть бути оскаржені у Федеральному фіскальному суді. Конституційну скаргу, що може базуватися тільки на порушеннях конституційного права, можна також подати у Федеральний конституційний суд. Федеральний фіскальний суд складається з 11 сенатів і 60 суддів. Кожен сенат складається з п'яти суддів, юрисдикція кожного сенату й судді вказується у графіку обов'язків, який щорічно визначає головуюча рада суду. Федеральний податковий суд повинен прийняти рішення з апеляції в рамках усного судочинства; у переважній більшості випадків, однак, за згодою сторін, рішення приймається в письмовій процедурі.

У Південній Африці податкові скарги в першій інстанції розглядає або Податкова рада, або Податковий суд. Податкову раду засновує міністр фінансів відповідно до розділу 108 Закону про податкову адміністрацію. Це адміністративний трибунал, створений відповідно до Закону про податкову адміністрацію. Податкова рада заслуховує податкові апеляції, пов'язані з податковими сумами, які не перевищують 1 млн південноафриканських рендів (з 1 січня 2016 р.). Рішення Податкової ради - обов'язкові для сторін, але не мають значення для судової практики.

Якщо платник податків або Південноафриканська податкова служба не задоволені рішенням Податкової ради, вони можуть вимагати, щоб справу заслухав Податковий суд, породжуючи тим самим новий процес.

Податковий суд заснований президентом Республіки відповідно до п. 116 Закону про податкову адміністрацію від
2011 р. Податковий суд має юрисдикцію стосовно податкових апеляцій, поданих відповідно до розділу 103 Закону про податкову адміністрацію, а також може заслуховувати клопотання про відстрочку і процедурні питання, які стосуються заперечень та апеляцій. Для звернення до Податкового суду необхідно пройти розгляд у філіалі податкової служби, Податковій раді або в спеціальній процедурі альтернативного врегулювання спору.

Податковий суд складається з судді Високого суду, а також члена-бухгалтера і члена з комерційних питань, обраних з членів Колегії, що призначаються президентом Республіки. Податковий суд може також складатися з трьох суддів Високого суду та двох членів, якщо розглядається справа на суму понад 50 млн південноафриканських рендів і не заперечує суддя-голова. Платник податків або податкова служба можуть оскаржити рішення Податкового суду в Провінційному відділенні Високого суду (скликавши повний склад суду) або у Верховному апеляційному суді, якщо голова Податкового суду, за зверненням сторони, дозволить пряме звернення до Верховного апеляційного суду. Рішення Податкового суду мають прецедентне значення в інших податкових спорах, високих судах і у Верховному апеляційному суді.

В Австрії Федеральний фінсуд розглядає податкові, митні та фінансові питання (наприклад, прибутковий податок і податок на прибуток, ПДВ, сімейну допомогу). Він розглядає справи про оскарження рішень у сфері податків, держдопомоги або фінансів, рішень митних органів про нарахування мита, а також оскарження рішень, що стосуються зборів федеральної землі Відня та муніципальних зборів (наприклад, Закон про утилізацію та використання відходів і податок на доходи з видовищних і розважальних заходів), а також правових адміністративних правопорушень, які стосуються цих зборів (наприклад, штрафи за паркування).

Більшість справ розглядається суддями одноособово. У Федеральному фінансовому суді функціонує спеціальний орган - Генеральна асамблея, що складається з суддів, як вищий орган самоврядування. Такий орган самоврядування виключає вплив на прийняття рішень із боку зовнішніх осіб або установ.

Згідно з Федеральним податковим кодексом, рішення податкової інспекції чи митниці можуть бути оскаржені безплатно. Адвокат не може представляти інтереси заявника, і останній самостійно представляє себе в суді. Суд розглядає справи, за якими ухиляння від сплати податків становить до 100 тис. євро, або до 50 тис. несплачених митних платежів. Якщо оскаржувана сума перевищує 33 тис. євро в судовому розгляді з податкових питань або 15 тис. євро - з митних, рішення має прийняти колегія суддів. Суд приймає рішення, виходячи з суті справи, і рішення публікується в інтернеті. Крім того, суд мусить перевірити, чи прийняло податкове управління причину для відхилення заяви (якщо апеляція неприйнятна чи не була подана вчасно).

Суд може анулювати оскаржуване рішення шляхом передачі справи у спеціальний фінансовий орган Finanzamt, якщо ґрунтовне розслідування не проводилося. Податкові й фінансові органи під час дальшого розгляду пов'язані правовою концепцією, викладеною в рішенні про анулювання. Стосовно рішень суду платник податків має право подати апеляцію в Адміністративний суд або в Конституційний суд упродовж шести тижнів після видачі рішення.

Система фіскальних (податкових) судів у нашій країні не повинна сліпо копіювати іноземні зразки. Однак очевидно, що краще ми все-таки маємо запозичити. Так, доцільно сформувати податкові суди на рівні першої інстанції та апеляції, одночасно наділивши повноваженнями розглядати податкові справи в порядку касації адміністративний суд (у частині фінансових спорів) і кримінальний (у частині кримінальних справ) у складі Верховного суду, обмеживши повноваження ВС в цій категорії справ тільки питаннями права (як це є тепер). Дуже важливо, щоб на рівні ВС спори розглядали професійні судді - фінансисти, об'єднані у відповідні палати. Хоча ми не виключаємо й можливості створення фіскального суду у ВС. Система фіскальних (податкових) судів за своєю структурою може дублювати нинішню систему судів адміністративних.

Юрисдикція

Відповідь на питання про юрисдикцію фіскальних (податкових) судів, на нашу думку, - одна з найбільш очевидних. Юрисдикція фіскального (податкового) суду має починатися й закінчуватися там, де починаються й закінчуються фінансові відносини. Які відносини є фінансовими, неважко дізнатися, розгорнувши будь-який підручник із фінансового права.

Дуже важливо, щоб фіскальні (податкові) суди розглядали як фінансові спори, так і кримінальні справи, які стосуються скоєння фінансових злочинів. Це стане першим кроком до реалізації надалі принципу non bis en idem у податкових відносинах, дозволивши спочатку скоротити, а потім прибрати дублювання відповідальності та забезпечивши однаковість правозастосовної, кримінальної і податкової практики.

Добір суддів

У зв'язку з цим дуже важливий добір кандидатів на посади суддів фіскальних (податкових) судів усіх інстанцій. Добір має проводитися на підставі чітких професійних принципів, з урахуванням стажу роботи. Кваліфікація має стати якщо не єдиною, то вирішальною вимогою, основним бар'єром (наприклад, відкрите тестування чи іспит). Хотілося б, особливо беручи до уваги підсумки гіркого досвіду недавнього конкурсу до ВС України, раз і назавжди позбутися мороку підкилимових маніпуляцій із цинічним використанням різного роду "тестів", спрямованих на формування "правильного" списку суддів. Адже очевидно, що будь-які циркові вистави навколо добору суддів, розраховані на замилювання очей недосвідченому натовпу, дискредитують судову систему країни набагато більше, ніж зловживання окремих недобросовісних суддів, дбайливо складені й розфарбовані активістами в міф про тотальну корупцію судової системи. Ми впевнені, що суддів мають призначати уповноважені вищі посадові особи держави з осіб, які відповідають формальним вимогам і успішно склали кваліфікаційний іспит.

Так, суддів Податкового суду США призначає президент із кола осіб, які мають 15-річний стаж роботи в податковому праві, після чого вони проходять процедуру погодження в Сенаті. В Австрії суддів фіскальних судів призначає Федеральний президент за поданням уряду з кола осіб із вищою освітою у праві або податках і досвідом роботи не менше 5 років. У Німеччині кандидати в податкові судді мають успішно скласти два державних іспити. Їх призначають (залежно від землі) міністри юстиції або фінансів. У деяких землях і на федеральному рівні процедура призначення податкового судді передбачає схвалення парламенту. Дивно, як провідні країни світу обходяться без "психологічних тестів", віддаючи перевагу при визначенні суддів їхній кваліфікації?!

Ми б пішли далі й передбачили реалізацію в системі фіскальних судів участі громадянського суспільства в здійсненні правосуддя у вигляді присяжних професіоналів - спеціалістів, які не є професійними суддями, однак відповідають встановленим вимогам. Аналогічний приклад можемо знайти в судовій системі ПАР.

***

Виступаючи за заснування фіскальних (податкових) судів у нас в країні, ми не просто надихаємося позитивними прикладами Німеччини, Канади, США, ПАР, Австрії, Італії та інших країн, ганяючись за модним трендом. Ми констатуємо життєву необхідність функціонування таких судів у нас із метою оздоровлення публічних фінансів - кровоносної системи суспільства, створення передумов для їх розвитку в правильному, вигідному для суспільства напрямі. Ми виходимо з правильної концепції створення Служби фінансових розслідувань, у підслідність якої відійдуть усі злочини у сфері публічних фінансів. Ми пропонуємо замкнути систему правоохоронних органів у цій сфері створенням високопрофесійних і незалежних фіскальних (податкових) судів.

Очевидно, що після багатьох революційних потрясінь наша країна дуже потребує сильної судової системи, здатної захистити цінності суспільства, які часто нехтувалися й нехтуються як владою, так і революціонерами. Навряд чи є потужніший запобіжник не тільки від зловживань з обох боків, а й, що набагато важливіше, - від сповзання країни в безодню диктатури, ніж сильна, високопрофесійна та незалежна судова система.