Яке вбивство є замовним?

«Генпрокуратура більше не вважає вбивство Гонгадзе замовним». «Дії екс-глави Міністерства внутрішніх справ Юрія Кравченка також не можна трактувати як замовлення, він тільки дав вказівку вбити Гонгадзе», - сказала на прес-конференції Валентина Теличенко, представник Мирослави Гонгадзе.

13 років тому я працював заступником начальника Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України.

В органі Координаційної ради генеральних прокурорів країн СНД «Прокурорская и следственная практика» (№3, 1997 р., Москва) вийшла друком стаття «Нові можливості розкриття замовних убивств, інших тяжких злочинів». Зміст статті був темою обговорення на двох міжнародних семінарах у Харкові та Мінську. Пропозиції й висновки здобули підтримку наукових і практичних працівників. В Україні дослідження окремим виданням було розіслане у прокуратури всіх міст і районів.

Деякі положення загального характеру я змушений нагадати й доповнити дефініціями про замовний злочин і замовника. Особливо це важливо після появи в Інтернеті заяви, що відрізана голова не вписується у замовне вбивство, хоча вбивство скоєне за прямою вказівкою міністра внутрішніх справ!

Є всі підстави вважати, що вбивства, у тому числі й замовні, існують стільки, скільки триває історія людства. У зводі законів царя Хаммурапі (XVIII століття до нашої ери) знаходимо: «Якщо дружина дозволила вбити свого чоловіка заради іншого чоловіка, (то) цю жінку повинні посадити на палю». У державі шумерів судові рішення писалися на глиняних табличках. Одне з таких рішень свідчить, що жрець Лу Іннін був убитий на замовлення дружини. Разом із трьома виконавцями до страти засудили і вдову. Ось так розуміли замовне вбивство в ті далекі часи!

Це варіанти замовного вбивства на побутовому грунті, але в літературних пам’ятках Стародавнього Сходу зберігалися відомості про вбивства правителів держав із метою захоплення влади.

Літописи зберегли такі факти і в історії Київської Русі. Особливо вирізнився на початку XI століття князь Святополк, який після смерті 15 липня 1015 року князя Володимира вирішує вбити своїх братів із метою одноосібного захоплення влади. Ось лише деякі подробиці замовних убивств. Святополк вирішує першим убити князя Бориса й доручає скоїти це вбивство вишгородському бояринові Путшу, який безпосередньо й організовує вбивство князя та його слуг. Перебивши охорону та слуг, убивці проколюють шатро списами і тяжко ранять Бориса, про що повідомляють Святополку, який посилає варягів добити Бориса, що вони й роблять.

Після цього Святополк викликає із Ростова брата Гліба й доручає вбити його. Безпосереднім виконавцем став кухар Гліба Торчин.

Потім Святополк посилає вбивць до Угорщини, де одружився і жив його третій брат, Святослав. Убивці виконали замовлення. Можливо, це перше документально зафіксоване замовне вбивство на території іншої країни.

Було у Святополка 11 братів, але четвертий, Ярослав, прозваний за свої справи Мудрим, двічі розбиває військо Святополка. Святополку вдалося втекти, однак невдовзі він збожеволів і загинув.

Зупиняюся на цих подробицях тому, що вже з XI століття документально зафіксовано чітку різницю між замовником та безпосереднім організатором убивства. Але потім про це забули і стали ототожнювати замовника й організатора.

Чому сьогодні не хочуть кваліфікувати навмисні вбивства як замовні? Серед практичних працівників поширена помилкова думка, що навмисне вбивство можна зарахувати до категорії замовних убивств тільки після розкриття злочину, виходу на замовника. Дехто переносить це на стадію розгляду справи в суді. Такий підхід не сприяє цілеспрямованій організації роботи з розкриття замовних убивств.

Для спростування такої думки автор ще в 1995 році проаналізував стан розкривання замовних убивств. І виокремив ті криміналістичні чинники (ознаки), які відрізняють замовні вбивства від інших навмисних убивств, що дає можливість зробити висновок про замовне вбивство не тільки на місці події, а й на стадії підготовки чи замаху на вбивство.

Парадоксальність ситуації в тому, що, з одного боку, критерії визначення належності того чи іншого вбивства до категорії замовних очевидні, з іншого - багато оперативних і слідчих працівників, володіючи інформацією, яка свідчить про ознаки замовного вбивства, не аналізують цю інформацію саме під цим кутом зору.

Причин такої наполегливості кілька: головна - небажання взяти на себе відповідальність за розкриття замовного вбивства, що веде на практиці до конфлікту розшуку і спецпідрозділів боротьби з організованою злочинністю. Дамо при цьому спокій корумпованим зв’язкам оперативних, слідчих працівників зі злочинними угрупованнями, а також низькому професійному рівню оперативних і слідчих працівників, іншим причинам.

Яке вбивство можна і потрібно вважати замовним? Слова «замовити», «замовник» походять від стародавнього «заказивати», на яке натрапляємо у грамоті митрополита Кіпріана Псковському духівництву в 1395 році. Нині у кримінальному кодексі Росії вживається словосполучення «убийство по найму». Тим часом у науковій літературі можна бачити й термін «замовне вбивство». На мій погляд, це більш вдала термінологія, тому що суть замовного вбивства для замовника не в тому, щоб найняти виконавця, а в тому, що дати наказ, команду, доручення - убити, підірвати, знищити.

Поняття «убивство за наймом» більш підходить до замовних убивств на побутовому грунті, до поодиноких фактів, коли замовник і виконавець діють самостійно, без залучення інших співучасників. Не заперечуючи можливості його застосування, підкреслю, що поняття «замовне вбивство» більш ємне, йому властиві свої особливості та ознаки.

Український законодавець вживає словосполучення «убивство, вчинене на замовлення».

Лексичний зміст слова «замовлення» - доручення, наказ, розпорядження, вказівка. У
цьому суть замовного злочину взагалі. Замовником може бути як фізична особа, так і група осіб чи злочинна організація.

Юридичний зміст слова «замовлення», «замовляти», «замовити» - це характер діянь, заборонених кримінальним законом, які доручає виконати замовник. Характерно, що смисл слова «замовлення» ідентичний англійському слову - order - замовлення, fill an order - виконувати замовлення, доручення. Саме цей зміст слова ми й матимемо на увазі.

Замовне вбивство - це навмисне насильницьке позбавлення життя людини діями інших осіб (групи чи необмеженого кола осіб) на замовлення фізичної особи, злочинної організації чи держави.

Це, як правило, таємний кривавий засіб досягнення діями інших осіб владних, політичних, ідеологічних, релігійних, расових, кримінальних та інших цілей. І це стосується не тільки замовних убивств, а й будь-яких замовних злочинів.

Кримінальне законодавство України і Росії, передбачаючи відповідальність за замовне вбивство (вбивство за наймом), залишило поза увагою головну винну особу - замовника, ототожнюючи його з організатором. Але практика свідчить, що лише в поодиноких випадках замовник і організатор - одна особа, а здебільшого замовник - самостійний вид співучасті і головна дійова особа.

На порядку денному - питання про визнання, узаконення інституту замовника, який, на мій погляд, органічно вписується в інститут співучасті. Напрошується паралель із поняттям «організатор», якого до прийняття Основ кримінального законодавства 1958 р. довгі роки не знало наше законодавство, хоча вживалися такі поняття, як «організація», «банда», «зграя» (означені цими словами виконавці дії не могли діяти без лідера - організатора). Схоже, що така сама доля поняття «замовник». На практиці він «працює», існує, але не є «членом сім’ї» інституту співучасті.

Дії замовника перебувають у причинному зв’язку з наслідками злочинної діяльності інших співучасників, а навмисний характер його діяльності не викликає сумніву. Без доручення замовника злочину зовсім не було б.

В основу розмежування окремих видів співучасті покладено об’єктивний критерій, а саме: характер участі кожного у спільному скоєнні злочину. Але цього «не помічають», якщо йдеться про замовника. Розглянемо цей інститут докладніше.

Уявлення про чотири види співучасників потребує переосмислення. І це питання висить уже 13 років! Ну не хочуть законодавці бачити себе серед замовників! Є ще одна причина. Так звана п’ята влада, якій президент Леонід Кучма ще за першої каденції обіцяв дати бій. На жаль, навіть терміну «п’ята влада» вже не вживають ні політики, ні керівники правоохоронних органів - не тому, що подолали організовану злочинність на рівні «п’ятої влади», а тому, що добрі наміри так і залишилися намірами. І «возвышающий обман», хоч би від кого ми його почули, не працює ні на авторитет держави, ні на користь народу України.

Не всі замахи на життя і раніше розкривалися після встановлення замовників. Наприклад, відомий юрист А.Коні згадував, що три роки тривало слідство за фактом замаху на життя віце-прем’єра у відставці С.Вітте. По смерті Казанцева, який заклав у піч будинку Вітте два вибухових пристрої, справу було закрито, бо французький уряд не видав другого обвинувачуваного - Федорова. Коні звернув увагу Вітте на те, що «слід наполягати на дослідуванні справи, оскільки не були встановлені інші особи, іншого суспільного становища, ніж виконавці, і не були встановлені зв’язки виконавців із ними, тобто із замовниками цього злочину».

З цього влучного зауваження відомого юриста слід винести урок і сучасним оперативним працівникам та слідчим, як під час проведення оперативних заходів, так і плануючи слідство, врахувати, що засудження виконавців, усіх співучасників без встановлення замовника (замовників) не дає підстав вважати справу завершеною. У такому разі матеріали справи на замовника мають бути виділені в окреме провадження, і його розшук необхідно продовжувати.

Наприклад, співучасники у замовних убивствах - це не тільки окремі особи (замовник, організатор, посередник, підбурювач, підсобник, виконавець), найчастіше це окремі групи осіб. Вони виконують самостійні проміжні завдання: збирають дані про намічену жертву, підбирають виконавців, підсобників, посередників, забезпечують технічний бік операції: підготовку транспорту, придбання зброї, зв’язок, відпрацьовують маршрути появи майбутньої жертви, визначають місце і час нападу, прикриття виконавців тощо. Усе це слід мати на увазі як під час проведення оперативної роботи, так і в процесі розслідування справ, щоб охопити все коло співучасників і правильно кваліфікувати їхні дії.

Важливо врахувати й те, що замовник є співучасником (передбачається розподіл ролей), що характер його участі не охоплюється конкретними статтями Особливої частини кримінальних кодексів, тому його потрібно розглядати як інститут Загальної частини кримінального права.

Яке ж місце замовника в ієрархії співучасників?

Якщо критерій істини - практика, то звернімося до неї. А практика свідчить, що рішення про вбивство приймає одна особа - замовник або група осіб - замовники. Це доручення передається, як правило, через довірену особу (посередника) конкретній особі для здійснення організації вбивства. Замовник і безпосередній організатор «технології» вбивства, як правило, не збігаються. Дії замовника - це фактично наказ, розпорядження іншій особі або згода (якщо рішення приймається колективно) на пропозицію інших осіб (членів організованої злочинної групи, злочинної спільноти, злочинної організації) на вбивство конкретної особи або групи осіб. Такі дії становлять підвищену суспільну небезпеку, їх потрібно визнавати злочином, і вони є окремим видом співучасті.

Під замовленням на скоєння злочину слід розуміти доручення, наказ, вказівку, команду, розпорядження, тобто будь-яке владне розпорядження в будь-якій формі про вчинення конкретного злочину. Саме тому вбивство Гонгадзе є замовним!

Замовником визнається особа, або організована злочинна група, або злочинна організація, що замовили скоєння злочину. У цьому суть характеру участі замовника у спільній діяльності.

Не можна не брати до уваги й того, що суспільно небезпечні дії всіх співучасників - похідні від доручення замовника.

Замовника не можна ототожнювати з організатором, оскільки весь тягар організації скоєння злочину або керівництва його вчиненням лягає на інших осіб. Саме в цьому його відмінність від організатора, який виконував волю замовника. Особливість замовника не тільки в тому, що він приймає рішення і дає доручення організатору (частіше через посередника) про скоєння злочину, а також фінансує його, а й у тому, що він починає діяти раніше за інших. На цьому важливому моменті наголошувалося ще у Зводі законів Російської імперії.

Головними винними особами, які беруть участь у скоєнні злочину, Звід називав: по-перше, осіб, які розпоряджалися або керували діями інших, по-друге, осіб, які розпочинали дії раніше за інших. Друга ознака саме й характерна для замовника.

Особливість і в тому, що замовника від організатора, інших співучасників можуть відділяти тисячі кілометрів, і лише у виняткових випадках особи замовника та організатора можуть збігатися.

Замовника не можна ототожнювати і з підбурювачем, оскільки він нікого конкретно не схиляє до скоєння злочину. Він за своїм суспільним становищем або злочинним (злодійським) статусом стоїть вище за будь-якого співучасника. Достатньо його волевиявлення. Як у нашому випадку - достатньо злочинного наказу міністра внутрішніх справ.

У замовника своя особа, і характер його замовлення небезпечніший, ніж дії організатора чи будь-якого іншого співучасника тому, що саме замовлення злочину і є пружиною, котра запускає (часто інкогніто через посередника) роботу всього механізму, який буде створено без участі замовника.

Сукупність цих особливостей характеру суспільно-небезпечних дій замовника і дає підстави виділити ці дії в окремий вид співучасті.

Але на жаль! Оголошуючи війну тероризмові, правителі не хочуть бачити, що замовні злочини також повинні мати особливий статус переслідування по всьому світу, без строків давності. Цьому сприятиме кваліфікація дій замовника як дій найнебезпечнішого співучасника з підвищеною відповідальністю і з повною конфіскацією, у тому числі майна його близьких.

Тоді нікому не спаде на думку наказ міністра вбити розглядати як побутовий злочин.