Солом’яний бичок

Джордж Буш-старший привселюдно поцілував порося й одразу став мазунчиком американських фермерів. Якби нашому президентові підсунули свиню (живу!), він, попри селянський родовід, навряд чи став би чоломкатись із п’ятачком. Зате любов українського гаранта до свійської живності розквітла в указах, прем’єрів — у постановах, аграрних міністрів — у наказах. Зростати б на цих документах, як на ситих кормах, поголів’ю, а воно за роки незалежності поріділо більш як наполовину. Те ж, котре залишилось, — таке хирляве, що на передні падає. Звідки ж узятися вирізці, биткам і ошийку?

Недавнє подорожчання м’яса і м’ясопродуктів заскочило уряд так само зненацька, як зерновий дефолт торік. Лишень тепер крайніми в очах кабмінівців виявилися перекупники-спекулянти. А тим часом проблема не лише в них. І не в «козлах», себто цапах, бугаях, кнурах. Вони свою місію виконують справно. Інша річ — покривати нікого!

«Товариші! Бюджетні дотації селянам за худобу підвищених вагових кондицій дали змогу значно наростити поголів’я. Цим самим ми уникнули масового вирізання корів, особливо племінних, і свиней...»

«Шановні колеги! Активність, з якою сільгосптоваровиробники реалізують на забій худобу та птицю, дають підстави стверджувати, що Україна буде з м’ясом...»

Полярні цитати — з виступів двох заступників міністра аграрної політики на одній і тій же колегії відомства. Щоправда, обидва чиновники відповідають за різні напрями діяльності АПК. Тому, як кажуть пастухи, тим рогом чухаються, яким дістають!..

А як гарно починали! 1990 року великої рогатої худоби у всіх категоріях господарств налічувалося 24,6 млн. голів, корів — 8,4, свиней — 19,4 млн. Тоді ж Україна виробила 6,4 млн. тонн м’яса у живій вазі. Із чим входимо у рік 2005-й? Погукали великих рогатих — аж 7,7 млн. голів до гурту збилося, корів — 4,2, свиней — 7 млн. Худоби та птиці живцем реалізували лише 1,6 млн. тонн. А в забійній вазі і того менше... Навіть проти минулого року за переліченими показниками недобираємо 6—18%. Ось вам і перший, статистичний, штурхан аграрному блокові уряду. Звідси й починають рости роги нинішньої м’ясної проблеми.

Ідеться не лише про констатацію очевидного спаду у тваринницькій галузі, а й про туманну перспективу. Що ми їстимемо через рік, два? Приплід телят у сільськогосподарських підприємствах за січень–вересень нинішнього року становив лише 875 тис. голів проти 1,1 млн. минулого — 77,9%. Але якщо агроформування утримують мільйон корів, то «золоте» правило відтворення гласить: стільки ж мусять вони і репродукувати потомства. Щоб не переривалася наступність поколінь. Трохи краща ситуація з поросячим виводком, хоча загальне поголів’я за рік змаліло на 24%. Отже, і тут приплодом не перекрили відставання. Додаймо падіж, який викосить за рік майже 50 тис. голів великої рогатої худоби і 300 тис. свиней.

Зрозуміло, що «осучаснені» сільськогосподарські підприємства за рівнем тваринництва годі й порівнювати з колишніми колгоспами. Якби не приватний сектор, у якому отаборилося майже 70% поголів’я України, галузь охляла б зовсім. Однак і на сільському обійсті рідіють лави свійської фауни. По-перше, торішнє подорожчання кормів та їх дефіцит призвели до того, що утримувати бичка чи кабанця стало невигідно. Відгодувати ваговитого підсвинка — півтори тисячі гривень збитку. Єдиний вихід — забити, продати й забути!

По-друге, через невиважену політику у частині тваринницьких дотацій селяни завагалися: чи й справді держава має намір фінансово підтримувати їх. У січні цього року МінАП запевнило, що наказ про виділення доплат підписаний, механізм розроблений і здавачі кондиційних бичків додатково одержуватимуть за кілограм живої ваги 1,3 грн., свиней — 85 коп., курей-бройлерів — 30 коп. Для реалізації державної допомоги сільгосптоваровиробникам із бюджету виділили 145,3 млн. грн. Одначе спільний наказ Міністерства аграрної політики і Міністерства фінансів вийшов лише 8 квітня. До всього, передбачав він аж ніяк не продекларовані на початку року доплати, а врізані на... 61,5—66,6%. Бичок «полегшав» до 50 копійок за кілограм живої ваги, кабанчик — 30 і бройлер — до 10 коп. Причому при незмінній бюджетній сумі.

Віце-прем’єр Іван Кириленко не побачив у дотаційному фіглярстві нічого кривдного і запевнив, що Кабмін не переглядатиме 2004 року рівня надбавок. Хоч він і нижчий, аніж торік, але все одно стимулюватиме аграріїв до виробництва худоби та птиці, переконував урядовець. А в серпні знову вийшов спільний наказ, у якому чиновники ретирувалися на висхідні позиції: 1,3 грн., 85 коп. і 30. Із приміткою: доплати будуть збільшені з... 1 січня поточного року. Заднім числом, коли селяни вже реалізували худобу за зовсім іншою таксою.

Усе це призвело до того, що сільський приватний сектор поступово охолонув до живності. Зменшився проти минулого року продаж худоби населенню. Ще нижчі показники купівлі у нього поголів’я. Якщо за торішні дев’ять місяців у селян придбано 50,7 тис. голів великої рогатої худоби і 17 тис. свиней, то на цю пору — відповідно 42 тис. (82,9%) і 8,5 тис. (50%). А немає живого м’яса — катма й парного!

Як називають тих, хто не їсть його? Навіть після адресних доплат... Пенсіонери! Бо до прем’єрської «щедрості» півторамісячне поросятко на селі коштувало «пенсію» — до 150 гривень, і після неї — також «пенсію»: за двісті. Українські «щасливчики» можуть позаздрити навіть середньоазіатським аксакалам, одна з 12 заповідей яких застерігає: вживай м’ясо не більше одного разу на добу. Наші пенсіонери куштують м’ясо вкрай рідко і не всі доживають до власного столітнього ювілею. Раціон без м’яса не лише в дідусів та бабусь, а й у понад 70% працездатних: через низькі статки мимоволі стали вегетаріанцями, оскільки споживають переважно хліб та картоплю.

За десятиліття середньодушове споживання м’яса та м’ясопродуктів зменшилося з 68,2 кілограма до 30. Якщо ж розібратися, яких саме видів, то переважно налягаємо на курятину. Хоча і вона подорожчала, але, порівняно зі свининою та яловичиною, більш-менш доступна для пересічного їдця. А ще п’ять років тому у нашому раціоні домінувала свинина — 70—80%... За класну яловичину править забита корова, що через похилий вік перестала давати молоко. Та, з якої за кордоном виготовляють харч для собак і кішок...

Свого часу нам натуркували вуха, що українців слід годувати «мармуровим» м’ясом: прошарок м’яса, прошарок сала, прошарок м’яса... Японців он за вуха не відірвеш од цього делікатесу. Можливо, їм, хто виріс на морепродуктах, і бракує сала для «змащування». Ми ж пишаємося натуральним продуктом — українським салом, унікальність якого полягає в тому, що ні до м’яса, ні до жирів його не приткнеш! Були навіть спроби, першоквітневі, ухвалити закон «Про сало». Зокрема, стаття 3 «Мистецтво та культура» регламентує: «При написанні віршів та поем єдиною римою до слова «сало» може бути слово «мало». Дозвіл на порушення цього правила дається виключно головою інформаційно-аналітичного управління адміністрації Президента. В образотворчому мистецтві будь-яке сало повинно змальовуватися як підчеревина з широким м’ясним прошарком».

Та навіть якби в Україні було прийнято серйозний документ на захист сала, навряд чи це зарадило б справі. Сумнівно, що й інші законодавчі акти — на кшталт «Про м’ясо і м’ясопродукти» — виведуть галузь із глибокого занепаду.

Не поділяю урядової думки, що у нетрища її завели посередники. Перекупники — не продукт нинішнього викривленого аграрного ринку. Вони процвітали й раніше в особі офіційних заготівельників, які ошукували селян усілякими методами. Найпоширеніший — обважування: 10—15 кілограмів на голові живої тварини. Із «заощаджених» кілограмів протягом двох-трьох років, дивись, у приймальника живності зростали добротні хороми, утеплений гараж із іномаркою.

Власне, сама держава заохочувала до зловживань узаконеними коефіцієнтами-тарифами. Поки живого бичка довезуть до м’ясокомбінату, то він так «утруситься», що сільському дядькові нічого й платити. Раніше хоч важили, тепер... міряють сантиметром.

Кажуть, це сучасна методика, «зрозуміліша» для селян. Хоча — незаперечна істина: об’єктивним показником виходу м’яса є його облік після забою. Одначе до прохідної переробного підприємства сільгосптоваровиробник власною персоною навряд чи протовпиться, та й часу на це бракує. Тому основний канал збуту (майже 90%) — це дрібногуртові посередники, які розраховуються із хазяями на місці, готівкою. І не вина селянина, а біда його, що таким «м’ясникам» немає альтернативи в особі заготівельників переробних підприємств, агроторгових домів, закупівельних кооперативів, які значаться у МінАП лише для періодичних рапортів «нагору».

А що ж Кабмін? Білий і безневинний, як ягня? До безпосередніх обов’язків чиновників кількох відомств входить моніторинг ринків сільськогосподарської продукції, цінової кон’юнктури на основні види продуктів харчування, зведення продовольчих балансів. Спрогнозувати цінове коливання на м’ясо і м’ясопродукти можна було завчасно. Тим більше що на урядовому розборі зернового «прольоту» 23 липня 2003 року віце-прем’єр Іван Кириленко прозоро натякнув: «Тут уже зачіпалися питання, що нас можуть очікувати великі проблеми з тваринницькою продукцією. Щоб не спрацював такий точно мультиплікатор, як по зерну і по цінах на хлібобулочні вироби, макаронні та круп’яні. Ми вже прораховуємо, що можуть бути такі тенденції у зв’язку з тим, що скорочене поголів’я, у зв’язку з тим, що є знову елементи монополізму. І в структурі — від виробника до готової ковбаси у магазині — розкладається таким чином, що 10—15—20% — товаровиробнику, все інше...»

Нормативно-правові відносини між виробниками тваринницької продукції та переробними підприємствами намагалися врегулювати ще на початку 2003 року. Рушієм слугувала урядова постанова № 1964 від 25 грудня 2002-го «Про деякі питання координації міжгалузевих відносин на ринку продукції тваринного походження». Уряд планував запровадити механізм узгодження взаємоприйнятних цін. Створили міжвідомчу та обласні комісії. Але через формальний підхід регіональних структур затія, по суті, провалилася.

А вже на початку 2004-го губернатори почали бити на сполох: ситуація у тваринництві дестабілізується. Постановою від 11 лютого Кабмін зобов’язав центральні та місцеві органи виконавчої влади провести моніторинг виконання 60 найважливіших законодавчих актів і завдань у першому півріччі 2004 року. До переліку увійшла й постанова від 11 липня 2001 року «Про заходи щодо стабілізації і розвитку тваринництва і птахівництва на 2001—2004 роки». Пізніше, 10 серпня, уряд видав відповідне розпорядження, згідно з яким МінАП, Мінекономіки, Мінфін, Мінпраці спільно з Українською академією аграрних наук до 31 грудня 2004 року мали подати Кабінетові міністрів проект державної програми щодо створення сприятливих умов для стабілізації і розвитку тваринництва на 2005—2010 роки. Не встигли...

Ціни на м’ясо з початку року зросли на 38%, при цьому у вересні — на 6,4%. І це попри те, що 2 лютого 2004 року Кабмін підписав з асоціаціями харчових переробних підприємств меморандум, який передбачає спільний контроль за ціновою ситуацією на м’ясному ринку. Уряд розпорядився: вертай голоблі на старт, себто 20 вересня, коли ще панувало затишшя! Серед «ринкових» інструментів — уже знані й апробовані на пекарях обмеження рівня рентабельності вітчизняних виробників м’яса і м’ясопродуктів, а для торговельних організацій — рівня торговельної надбавки. Регіональна влада сприйняла це як заклик до встановлення жорсткого цінового контролю на базарах.

Подекуди ціни намагалися втримати навіть… всенощним пильнуванням податкових інспекторів на базарах, аби не допустити до прилавків спекулянтів. Поки рейди приборкували цінову стихію на столичних ринках, під Києвом кілограм сала продавали по 22 грн. Адміністративна фільтрація продавців призвела до перебазування їх на імпровізовані «торговельні ряди» прямо на тротуарах. У свою чергу, полювання правоохоронців на несанкціоновані «м’ясні стійбища» взагалі робило купівлю свинини та яловичини майже неможливою. Водночас м’ясокомбінати, відчуваючи нестачу сировини, готові підвищувати закупівельні ціни.

Аби м’ясо не «втекло» за кордон, Міністерство аграрної політики запровадило з 5 листопада ц.р. ліцензування експорту яловичини, свинини, м’яса птиці, харчових субпродуктів. Ну що на таке скажеш… Якщо не втримався за гриву, то за хвоста й поготів! Річ у тому, що при цьогорічному виробництві, скажімо, 121 тис. тонн яловичини половину її експортували. Але й втрачати зовнішні ринки ніхто не налаштований.

Віктор Янукович поспішив запевнити, що м’ясний ринок стабілізується. За рахунок чого і в який бік? У гастрономі поблизу мого будинку, прямо на очах, продавець міняла цінники на «старих» ковбасах — виготовлених ще з «дешевого» м’яса. Легким порухом руки «Салямі» зросла в ціні на дві гривні, сирокопчені — ще більше. А рекорд побила «Брауншвейзька»: із 48 до 53 гривень за кілограм...

У сільській школі двієчників страхали тим, що по закінченні навчального закладу в них єдиний шлях — крутити хвости коровам. Ось і подумую: що запропонувати аграрним керманичам — в’язати «морським вузлом» хвости вцілілій череді чи стерегти солом’яного бичка-третячка? Із обсмоленими боками, як приманку...