СІЯТИ — НЕ РОДИТИ

Не тільки погані приклади заразливі. Слідом за вертолітним десантом Президента «повітряний» подвиг звершив віце-прем’єр Іван Кириленко, здійнявшись із почтом у вись на восьмимісному Ан-24. З висоти пташиного лету державні пасажири багато чого побачили на «ланах широкополих». Щоправда, після приземлення не всі охоче ділилися з громадськістю тим, що за три з чвертю години польоту чіпкий погляд професіоналів-аграрників «упіймав» лише два поля озимої пшениці у доброму стані — у Вінницькій області. Жодної скирти соломи... Здобрену окропом і висівками, її либонь згодували худобі, попри рапорти про високі кормові одиниці на голову великої рогатої худоби. Поодинокі стада корівок в ілюмінаторах засвідчили про нехтування таким видом утримання тварин, як випас...

Згоден із гарантом: із висоти видно усі недоліки у господарюванні. Чи міг змінити хоч що-небудь інспекційний політ керівників АПК? Якби кожен узяв із собою по мішку зерна і розсіяв із висоти, певен, користі було би більше. А так — лишень збитки: 12 тис. гривень, витрачених на фрахт Ана. Літати — не сіяти! І все ж таки Іван Кириленко повнився оптимізмом: селяни зробили усе можливе, тепер слово — за природою!

На момент перебування урядового літака у небі весняно-польові роботи лише переповзли екватор, і селяни продовжували боротися не тільки з кліматичними підступами. Тижнем пізніше, 14 травня, міністр аграрної політики Сергій Рижук, відкриваючи Другу міжнародну конференцію «Зернова індустрія-2003» був стриманішим:

— Ми маємо певну суму аграрного законодавства, але не маємо системи. Є закони і нормативні акти, які борються не за ринок, а проти нього — свідомо чи опосередковано... Нам потрібно прийняти ще 12 законів, які дозволять ефективно запрацювати основному закону — «Про зерно та ринок зерна в Україні». 2002 рік не розв’язав проблеми прибутковості сільського господарства. 45% агроформувань спрацювали збитково. Це — надзвичайно негативна тенденція, несумісна з принципами ринкової економіки.

Щодо перспектив поточного року, то вони невтішні, виходячи з тих катаклізмів, що супроводжують аграрний сектор ще з грудня 2002 року:

— Вісім негативних факторів, які можуть впливати впродовж зимівлі озимих, збіглися раптом і вкупі, істотно покалічивши зернову групу, — продовжив міністр. —Але ми не відступаємо від позицій програми «Зерно-2003». Хочу заспокоїти шановну публіку: уряд не вдаватиметься до будь-яких фіскальних дій на зерновому ринку, не чинитиме жодних перешкод суб’єктам підприємницької діяльності. І не слід нікого страхати монополізмом зернотрейдерів. В Україні — 547 компаній та фірм експортують зерно. П’ять найпотужніших продали за кордон 30% збіжжя. Але беззастережно говорити про монополізм на зерновому ринкові? Для цього є Антимонопольний комітет: нехай розбереться...

Полегшено зітхнули зернотрейдери. Повеселішав аграрний блок уряду після прийняття Верховною Радою закону «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» щодо збільшення видатків на сільське господарство. В МінАП заходилися краяти-ділити 576 млн. грн.: на заставні закупівлі зерна, подолання наслідків стихійного лиха... Лише селяни продовжували кректати, досіваючи, що під руку трапиться, у розпечений, як пательня, ґрунт, без великих надій на сходи.

Сівбу закінчили тихо, без петард і бучних феєрверків. Хоча можна було і пальнути. Структура посівних площ навіть на око, без статистичної деталізації, різниться від прогнозованої. Яровий клин виявився, за попередніми прогнозами інформаційно-аналітичного агентства «АПК-Інформ», доволі таки обсяжний — 9,2 млн. гектарів проти 7,3 торік. А от сподівання аграрного відомства щодо розширення площ ярої пшениці не справдилися: замість 600 тис. гектарів — 400. Прийнятий у спішному порядку закон про відміну ввізного мита на насіння гороху також не допоміг цій культурі прописатися на 800 тис. гектарів — насправді лише 600. І це при тому, що горох — експортний продукт.

Ще одна прикрість сезону — найменше за останні роки посіяли цукрових буряків: 840 тис. гектарів, хоча насіння вистачило б з надлишком на мільйон.

Цього сезону МінАП дипломатично змовчало і не стало лякати аграріїв штрафами за надмірне захоплення виснажливим для ґрунту соняшником, сподіваючись, що хоч він почасти компенсує товаровиробникам збитки — минулі й очікувані. Тому-то площі під олійною культурою зросли до екологічно загрозливих розмірів — понад 3 млн. гектарів. Зовсім змовкли пропагандистські голоси за альтернативу соняшнику — ріпак, до того ж, прекрасного попередника озимої пшениці (якщо не оплакувати сьогодення, а дбати про врожай-04). Досягненням можна назвати і 1,9 млн. гектарів кукурудзи на зерно, на яку аграрне відомство покладає особливі надії у збереженні валу зерновиробництва.

Мабуть, уперше за багато років в Україні залишилися незасіяними 4,6 млн. гектарів. Спершу їх назвали чистими парами (рілля, що відпочиває, набираючись сил, як правило, під посів озимої пшениці й озимого жита). Але чистий пар, піднятий восени (чорний) і піднятий навесні (ранній), обов’язково передбачає оранку. А цих мільйонів гектарів не торкнувся не те що леміш плуга, а й лущильник.

Не всі, звісно, агрономи, не кожен знається на чорних, ранніх і кулісних парах, але возвеличувати незаймані з осені ділянки обабіч трас заумними науковими термінами чиновникам із науковими ступенями, щонайменше, некоректно. Тим більше, що навіть у врожайні роки під парами перебувало всього-на-всього 2,7 млн. гектарів.

Щоб якось згладити збій, аграрні посадовці недавно «засвітили» ще одну цифру втрат: загинуло майже 2 млн. гектарів багаторічних трав, і частину «парів» планують відвести під них. Як не крути, а «гулящі» 2,6 млн. гектарів у доволі-таки складний зерновий рік — ознака недбальства, інертності і байдужості. Можливо, «селянським» світилам лячно вголос визнати, що кинуті напризволяще площі — своєрідна закумульована кількарічна «дяка» селянина за вистраждане, виплекане зерно, яке, крім метких зернотрейдерів, нікому у цій державі не потрібне?!

Як же надалі розгортатиметься поєдинок між трьома борцями: природою, селянином та аграрним блоком уряду?

Роки з украй несприятливими для пшениці погодними умовами повторюються з періодичністю щонайменше один раз на десятиліття. Це — звичайні природні явища. Бувало й гірше. Як от три роки підряд фактично без літа за царювання Івана Грозного, або «як те холодне літо» у «Гайдамаках» Кобзаря, коли сніг по байраках в Україні лежав до червня… Із сонцем, повітрям, але без дощу цьогорічні посіви всихають. Їх доїдають шкідники, вогнища яких поширюються саме завдяки сухій жаркій погоді. Опади призводять до іншої загрози — хвороби зернових. Непокоїть фітосанітарний стан соняшнику, посіяного, всупереч рекомендаціям науковців, по загиблій озимині. 35—50% цукрових буряків у Київській, Полтавській, Сумській та Черкаській областях пошкоджено шкідниками. Очікувати на одужання рослин не доводиться, бо захисні роботи провели лише на площі 3,2 млн. гектарів — половині минулорічних обсягів. Селян діймає не лише тотальний наступ хвороб та шкідників, ще більше — невиважені дії законотворців, агрочиновників.

Хіба не опустяться руки від безсилля, коли за наявності двох мільйонів тонн цукру в Україні, достатніх для забезпечення внутрішньої потреби до початку нового сезону переробки цукрових буряків, депутати приймають закон про пільгове ввезення цукру-сирцю?! Попри те, що й уряд, і аграрний комітет Верховної Ради пропонували відхилити подібну ініціативу. Єдина надія — на Президента, котрий своїм вето може перепинити шлях тростинній експансії в обсязі 360 тис. тонн на бурякосійну територію. Якщо ж ні, то може статися, що наступного року замість святкування ювілею — 180-річчя цукрової галузі — ми справлятимемо поминки. З іще одним десятком демонтованих цукроварень, кількома сотнями втрачених робочих місць...

Але до початку парламентських канікул депутати хочуть всучити ще один «подарунок». Тепер уже не тільки самим селянам, а й олійно-екстракційним підприємствам: відмінити 17% вивізне мито на насіння соняшнику. Натиск шалений, враховуючи, що зернотрейдери, прогнозуючи спад експорту зернових через недорід, прагнуть «відбити» програну вигоду у будь-який спосіб. І соняшник у цій ситуації — як знахідка. Навряд чи вдасться проголосувати за нульову експортну ставку (хоча після «сирцевого нападу» всього можна чекати!), але те, що на депутатів укупі з комерційними структурами вплине «соняшникове затемнення», — безсумнівно. Цікаво, на чийому боці будуть уряд із галузевим міністерством?

Те, що аграрний блок уряду поступово втрачає з такими зусиллями відвойовані позиції АПК, стає дедалі очевиднішим. Коментуючи прийнятий 22 травня у першому читанні законопроект «Про підтримку сільськогосподарського виробництва і ринків на період до 2010 року», віце-прем’єр-міністр Іван Кириленко сказав, що в аграрному секторі багато пільг, і 2003 рік — останній, коли ми підтримуємо АПК у законі. Передусім ідеться про фіксований податок, особливий режим сплати ПДВ, повернення ПДВ при реалізації продукції тваринництва. Ця пільгова сув’язь зазнає істотних змін. Пенсійна реформа змушує вилучати із фіксованого податку платежі до Пенсійного фонду, оскільки за існуючої системи пенсія у сільському господарстві може зменшитися вчетверо. У такому разі фіксований податок втрачає доцільність.

Цікавий поворот, і досить несподіваний, стався й у зерновиробництві. Правда, за кілька днів до появи чергового «зернового» президентського указу «Про додаткові заходи щодо стабілізації ринку зерна». На міжнародній конференції «Зернова індустрія-2003» аграрні лідери вголос висловилися за можливу відмову цього року від заставних закупівель зерна через низьку пропозицію і, відповідно, високі ціни. Натомість заговорили про інтервенційні закупівлі. Певен, що згодом офіційну думку буде знову змінено. Коли ознайомляться з досвідом у цій царині росіян. Але до якого берега — уже третього! — пристануть після чергового зречення? Ф’ючерсні біржі?

Те, що аграрному блокові уряду бракує глибокої, ґрунтовної стратегії, з кількома векторами у разі збою одного із них, видно неозброєним оком. Люблю бунтівливих, котрі у бурі знаходять спокій, і гидую аморфною фразою «Вчимося на власних помилках». Ви чули таке від саперів? Чому ж, навчаючись, ми так довго засиділися у підготовчій групі дитсадка?!

Не виключаю варіанту, що після дипломатичної паузи керівні аграрії на догоду гаранту знову навернуться до заставних закупівель, до яких так заохочує указ. Хоча цього ж вимагав Президент три роки тому в аналогічному «дорученні», однак жоден із роти виконавців його не зреалізував…

Ні, свіжий указ від 19 травня, як і пиво, — правильний! Окремі положення до болю схожі на фрагменти численних публікацій «ДТ». Отже, мислимо в унісон! Є у документі і про заставні закупівлі, і про інтервенції, і про здоров’я державного агента — ДАК «Хліб України», і навіть про створення сільськогосподарськими товаровиробниками «своїх» спеціалізованих зернових бірж для продажу продукції власного виробництва. От лишень ф’ючерсну біржу непоштиво обійшли увагою. Вона є механізмом попередження цінових ризиків, дає змогу забезпечувати товарні ринки сільськогосподарської продукції, їх учасників прогнозними цінами — на три, шість і дев’ять місяців наперед. Окрім цього, можна торгувати ф’ючерсними контрактами та опціонами на інші базові активи: фінансові інструменти, складські свідоцтва тощо.

Звісно, успішне функціонування ф’ючерсної біржі напряму пов’язане із розвитком власне ринку. Якщо ж на ньому раптово виникатимуть перешкоди у вигляді заборон на переміщення зерна за межі області, спонтанних квот, інтервенцій, непередбачуваних рішень управлінських органів, то про струнку систему управління ціновим ризиком годі говорити. Функціонуючий ф’ючерсний ринок міг би збільшити прозорість та посилити конкуренцію на ринках зерна України, він подав би сигнал про появу дефіциту зерна в Україні набагато раніше, ніж це було зроблено, і зміг би надати споживачам зерна, тим же борошномельним заводам, засіб для страхування від неочікуваних підвищень ціни.

Зрозуміло, для створення такої інституції потрібен час. Проте кожен втрачений місяць сьогодні означає додатковий місяць очікування у майбутньому.

А воно, принаймні недалеке, не вельми осяйне. Те, що нас обсіли проблеми із продовольчим зерном, і ситому відомо. Не жахатиму вас роками мочених сухарів. Натомість переповім біблійну оповідь. Обдаровуючи ізраїльтян у пустелі манною небесною, Мойсей попереджав: нехай кожен збирає стільки, скільки зможе з’їсти. Але багато хто взяв про запас, і недоїдене зачервивіло і засмерділося. Нам таке випробування Господнє не загрожує. За прогнозами Олександра Ковиліна, заступника голови правління ДАК «Хліб України», загальний обсяг пшениці вбирається у 6,5—7 млн. тонн. Тобто, дефіцит продовольчої пшениці у балансі споживання 2003/2004 маркетингового року становитиме 2—2,5 млн. тонн. Окрім того, доведеться імпортувати і фуражну пшеницю — близько мільйона.

Але до нового маркетингового року ще треба дожити, а їсти, хоча б стільки, скільки можеш проковтнути, хочеться щодня. Тому вже зараз треба ввозити не менше мільйона тонн продовольчого зерна. І в кабмінівських надрах виношують такий задум: безмитний імпорт з відстрочкою (ймовірніше, на місяць) сплати ПДВ.

Термін дії такого «привілею» — місяць, починаючи з 1 червня. Зрозуміло, що в ці строки зможуть вкластися лише добре поінформовані і наближені до певних кіл компанії та фірми. Я нічого не маю проти експорту та імпорту, тим більше, що вони завжди йдуть поруч. Коли все прозоро. Однак… За нашої законодавчо-виконавчої каламуті та певних витрат можна українське зерно, не вивозячи з українського елеватора, оформити як... казахстанське. Зиск вартий ризику.

Воістину: на хліб заробляють руками, на масло — головою.