ПОДАТКОВА ГІЛЬЙОТИНА ДЛЯ СЕЛА

Село п’є, село гуляє, село жирує від податкових «канікул»… Модератори проекту Податкового кодексу вкупі з мінфінівськими бек-вокалістами вирішили було «отверезити» АПК, скасувавши преференції. Сім гривень зі ста, стягнених із аграріїв на податковий вівтар, тутешні адамисміти вважають затонкою цівкою у бюджетну бочку країни, а тому пропонують перевести сільськогосподарську галузь на режим загального оподаткування. Проектантам вторують і у МВФ. Старший постійний представник Міжнародного валютного фонду в Україні Лоренцо Фільюолі непохитний: «МВФ виступає за те, щоби зменшити податкові привілеї… податкові канікули взагалі». Якщо 13 грудня, на Андрія, за третім читанням Податкового кодексу село втратить податкову вольницю, вважайте, Андріїв день стане для нього чорнішим Юріївого.

Здавалося б, жити та й жити… Принаймні до 1 січня 2004 року за узвичаєним для сільгосптоваровиробників режимом оподаткування, що й передбачено законом від 18 січня 2001 року «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001—2004 років», і сплачувати фіксований сільгоспподаток. Однак… За підрахунками Мінфіну, за умови збереження за АПК пільгових позицій держбюджет втратить майже 7 млрд. грн., тому відомство, аби залатати фінансову дірку, прагне зняти оту «осоружну» пільгу з селян. Проект Податкового кодексу (щоправда, до другого читання) передбачав із 1 січня 2003 року вилучити зі складу фіксованого сільгоспподатку збори на загальнообов’язкове державне пенсійне і соціальне страхування, провести індексацію грошової оцінки землі, переглянути ставку ПДВ. Відхилені пропозиції народних депутатів — членів аграрного комітету ВР щодо застосування нульової ставки з продажу сільськогосподарськими підприємствами молока та м’яса переробним підприємствам; спрямування сум податку на додану вартість на виплату дотацій сільськогосподарським товаровиробникам і залишення в їх розпорядженні нарахованих сум ПДВ по операціях з продажу товарів власного виробництва. Чи не зігнемо селян іще щонайменше вдвічі?

На чому держава хоче «в’їхати» у податковий рай? На аграрному возі, якого щойно поставили на колеса, а змастити не встигли, — він рипить, аж душу рве. Але рухається. Не чіпаймо, бо зовсім розвалиться, — вдруге не складемо. У вухах лящить: аграрні пільги, привілеї… Чіткіша дефініція: форма державної підтримки. І вона, зважаючи на сезонність цього сектору, неодмінно мусить бути, бо частка його у валовому продукті держави — половина. Не секрет, що за підсумками нинішнього фінансового року кількість господарств із мінусовою рентабельністю буде значно більшою, ніж торік. А ми їм, до всього, ще й нове податкове навантаження готуємо! Виживуть?

— Аби міцно стати на ноги, я б послабив податкові «віжки» до 2008 року, — міркує Віталій Задорожний, керівник сільськогосподарського товариства «Православне братство» із Новоолексіївки Софіївського району на Дніпропетровщині, президент Всеукраїнської ради орендарів, селян-орендодавців. — Бо про які нині «канікули» йдеться?! Коли їх вводили, курс долара становив 5,50 гривні, літр дизпального коштував 60—70 копійок. На сьогодні курс долара впав, а солярка в ціні зросла вдвічі. За тонну міндобрив на ту пору правили 350 гривень, нині — 500—600. Затрати зросли? На додачу підняли нарахування на земельний пай. Тоді сім гектарів коштували 27 тис. гривень. Проіндексували на 2,07 — маємо 56 тис., із яких мушу сплачувати податок. Спершу в нас була можливість не платити прибуткового податку за пенсіонерів, земельні наділи яких ми орендуємо. Доти, доки деякі «вболівальники» за село сказали: «Не ганьбімося! Копійки з бабусь стягуємо!» Отже, сплачуватимемо ми, орендарі? Так і сталося. Тобто, я повинен зменшити пайові нарахування орендодавцям. А в орендному договорі записано: розплачуюся двома тоннами зерна за сім гектарів. Бабуся не розуміє і не хоче розуміти, чому їй замість двох тонн видають 1,6. А 400 кілограмів і є платою прибуткового податку. До всього, фіскальні органи «напучують» мене: заплати прибутковий податок на зерно за середньобіржовими цінами — 560 грн./т, тоді як реальна ціна 420. А в час пік, коли протруювали насіння, сіяли і вкрай потрібні були гроші, хлібороби збували пшеницю третього класу за безцінь — 360—380 грн./т. Як на мене, податки — святий обов’язок. Одначе їх не стягують, а платять. Якщо є з чого. Куди штовхає новий Податковий кодекс? Його фіскальність щодо аграрного сектору очевидна. За рік, що залишиться до введення його в дію, сільгосптоваровиробники встигнуть згорнути свою діяльність, попрощатися з полем, спакувати клунки і податися на багатші села. Але в яку країну?!

Дніпропетровця підтримує Юрій Лузан, перший заступник держсекретаря Міністерства аграрної політики:

— Простежується чітка закономірність: зменшується податковий тиск — поліпшується дисципліна платежів. Якщо запровадимо новий Податковий кодекс і скасуємо пільги АПК, то тільки по позиції ПДВ ми втратимо понад мільярд гривень, які нині залишаються на спецрахунках у сільгосптоваровиробників. Плюс по фіксованому податку недорахуємося стільки ж.

Якщо ми вже й уповзаємо у Європу, то варто частіше цікавитися: а чим, якими податками, обтяжений зарубіжний фермер? Приміром, тією ж ставкою ПДВ для продовольчих товарів. У Великобританії — нуль, Польщі — нуль, Франції — 5,5%… Про яку конкурентоспроможність нашої сільгосппродукції на їхніх теренах може йти мова?!

— Законотворці пропонують запровадити спеціальний режим оподаткування (режим фіксованого збору) у сфері сільського господарства, — аналізує «новацію» Олег Юхновський, перший заступник голови комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Верховної Ради. — За ним особа, котра зареєструвалася як суб’єкт спеціального режиму оподаткування, при наданні товарів (послуг) нараховує та стягує податок у розмірі 6% для товарів (послуг) лісового господарства та рибальства і 8% — для сільського господарства. Суми стягнутого податку не підлягають сплаті до бюджету і залишаються у вільному розпорядженні особи, що надає такі товари (послуги). Однак таких щасливців виявиться зовсім мало — 1,5—2%, бо ця шкала поширюється на ті агроформування, загальна вартість податкових операцій яких не перевищує 62 тис. гривень за фінансовий рік. Така сума, в основному, обертається лише у селянських господарствах, навіть не фермерських. А решта? На загальних засадах сплачуватиме стандартну ставку 17% ПДВ із «витікаючими з цього наслідками». Власне, й задекларовані 8% є суперечливими. За розрахунками учених-аграріїв, ця шкала має становити мінімум 10%. Тільки за «десятини» сільгосптоваровиробники зможуть ще так-сяк зводити кінці з кінцями.

Другий момент стосується відшкодування ПДВ, і пов’язаний він із специфікою — сезонністю виробництва в галузі. Аграрії, по суті, добрих півроку лише купують засоби, сплачуючи 20% ПДВ, повернення яких починається тільки з урожаю. Тому цей механізм був би ідеальним, якби повернення ПДВ здійснювали помісячно, принаймні у першій половині року. У країнах ЄС середня ставка ПДВ на предмети першої необхідності, у першу чергу — продукти харчування, вбирається у 4%, на предмети розкоші — 15—17%, може бути 30% і вище. Ми ж у надзвичайно складних економічних умовах фактично ставимо в одні умови і фірми-реалізатори престижних авто, і сільгосптоваровиробників, які забезпечують населення продовольством. Такий підхід є вбивчим для АПК. Тому аграрний комітет висловив чітку позицію: не ламати уже задіяну систему оподаткування до 2004 року, а за цей час вийти на узгоджений механізм. Якщо за нинішньої ситуації збільшимо податкове навантаження на село, ми знову прийдемо до більш як 10-мільярдної податкової заборгованості, яку мали кілька років тому.

Коли я чую від багатьох мовлене з придихом «зізнання в любові» до селян, аграрного сектору — не вірю. Спробуйте полюбити під гострим лезом податкової гільйотини!