ОСІННЯ АНАТОМІЯ АПК

Дитя верескнуло, баба-повитуха хвацько відтяла пуповину і запорпала неподалік обійстя: із землі вийшло — у землю й повернеться. Породілля спроквола посміхнулася знекровленими губами: «Хлопчик?! Слава Богу…» — «А назовете як?» — «Успіхом!»

Ощасливленим татом відчула себе чоловіча половина аграрної верхівки України: після дев’яти місяців цього року, уперше, відколи здобули незалежність, обсяг виробництва валової продукції в усіх категоріях господарств АПК порівняно з відповідним періодом 1999 року зріс на 1,3%. Нарешті! Розродилися! І це при тому, що програма розвитку агропромислового комплексу профінансована з бюджету лише на 68,6% запланованого.

Першим про ці здобутки по закінченні наради з питань аграрної політики у прем’єр-міністра сповістив перший заступник міністра аграрної політики Юрій Лузан. Агрофункціонер був певен, що «Успіх» зітканий з генів МінАП. Щоправда, трьома днями пізніше, 13 жовтня, на брифінгу у Кабінеті міністрів віце- прем’єр Михайло Гладій дещо розширив батьківське коло, увівши до нього Президента з його агроуказною стратегією, Кабмін з віце-прем’єрівською агроживучістю, МінАП із законодавчою агроплодючістю і, звісно ж, селян з їх агроімп… лементацією. Очевидно, з етичних міркувань, Михайло Васильович не долучив до цієї кавалькади очолювану ним Аграрну партію, яка взяла на себе відповідальність за здійснення реформ на селі.

Укупі з титульними «зачинателями» агроУспіху безмежно радію нестримній ході первістка. Так і кортить, на кшталт Бенджамена Спока, порадити молодому сімейству: лелійте, пестіть дитя! Не полишайте батьківської опіки. На старості, може, води подасть...

Пологи без ускладнень?

Усупереч словам Володимира Висоцького «день зачатья я помню неточно…», пам’ять в наших аграріїв чіпка й обрамлена на календарі червоним: 3 грудня 1999 року, день виходу Указу Президента про радикальне реформування аграрного сектору. Саме він став відправним у призупиненні розвалу сільського господарства, що набирав дедалі загрожуючих масштабів, а відтак і стабілізації галузі. Якщо позитивну динаміку вдасться зберегти, то 2000 року можна очікувати збільшення обсягу виробництва валової продукції сільського господарства на 1,6%, у харчовій промисловості — 15,7%. Звісно, вага і зріст немовляти тішать. Зерна засипали вдосталь, картоплі зібрали в 1,6 раза, льону — 1,9, хмелю — удвічі більше, ніж торік. Тим паче, за запевненням Михайла Гладія, агросектор «годуватимуть» не лише ацедофільним молоком, а й зрослими бюджетними видатками.

Нас, на перший погляд, повинно тішити, що додали обертів і кукурудзівники, і соняшникові плантатори, і цукровари. Прогнозований вал соняшникового насіння — 3,4—3,5 млн. тонн. Такого ми ніколи не мали. Але ж треба додавати, що досягли цієї рекордної позначки за рахунок невмотивованого — на 800 тис. гектарів — збільшення площ під цією культурою, чим на кілька років занапастили землю. Тепер уряд подумує, яким би силовим рішенням відбити охоту у селян культивувати олійну культуру, за яку раніше так ратували. Соняшниковий бум спричинив перевиробництво насіння, від чого тепер стогнуть селяни, втративши передбачуваний зиск. Торік було експортовано 317 тис. тонн, ни-нішнього — 323. Але середня ціна 1999 року становила 239,6 долара за тонну, а цього — 178,6.

Дедалі частіше керівники верхніх ешелонів влади говорять про кукурудзу, аніж про продовольчу пшеницю, ніби готуючи нас, немамалижників, до славнозвісних хрущовських часів. Якщо ж мається на увазі поліпшення кормової бази, то незрозуміло: а для кого ж ця пожива закладається? В усіх категоріях господарств станом на 1 жовтня поголів’я великої рогатої худоби налічувало 9,9 млн. голів, що менше проти минулого року на 14%, у тому числі корів — 5,1 млн. голів (на 12% менше). Водночас, начеб для сміху, відкрили Інститут м’ясного скотарства, — п’ятнадцяту науково-дослідну установу у цій галузі. Подейкують, заснували її під нинішнього аграрного віце-прем’єра. На випадок відступу з каб-мінівських коридорів… Загальна чисельність поголів’я свиней склала 9,1 млн., що на 20% менше минулорічної. Не долічилися і свійської птиці. Звідтак змаліли надходження м’яса заготівельним організаціям та переробним підприємствам.

Щоб якось «підсолодити» життя, агрофункціонери заручилися «солодкою» галуззю — буряківництвом: цукор варять і його може бути більше, ніж торік. У Національній асоціації цукровиків «Укрцукор» дещо стриманіше схарактеризували ситуацію: якщо торік було задіяно 160 цукроварень, то цього 117. З них достроково зупинено через відсутність мазуту — 3, буряків — 3 і 2 закінчили виробництво. Гіркота та й годі! Тим більше, цьогорічні прорахунки транзитом мігрують у 2001 рік, який позначений титульною аграрною програмою «Зерно України-2001».

Підмурівок для не таких вже й захмарних 40 млн. тонн зерна закладається сьогодні. «Посіяно майже 8,5 млн. гектарів озимих. Більш як дві третини озимих уже дали добрі сходи, сівбу здійснено кондиційним і протруєним насінням. Внесено мінеральних добрив під основний посів майже в 2,5 раза більше, ніж торік», — слова Михайла Гладія. А напередодні сівби міністр аграрної політики Іван Кириленко на за-сіданні Кабінету міністрів бив на сполох: через складні погодно-кліматичні умови і недбалість кондиційного насіння засипано лише 33% до потреби, — на 16% менше, ніж торік. То ж чим засіяли цьогорічний озимий клин? Кондиційним насінням чи, за влучним висловом керівника одного з департаментів МінАП, насінням масових репродукцій, що в кінцевому результаті спричинить вал фуражного зерна?

Та й з мінеральною поживою і протруювачами у нас недобір. Для того, щоб одержати 40 млн. тонн зерна, необхідно поступово профінансувати зернове виробництво на суму 2,8 млрд. гривень, з них 0,9 млрд. має піти на придбання засобів захисту рослин та 1,9 млрд. — мінеральних добрив.

Зауважу, сьогодні не йдеться про 4 млн. тонн діючої речовини, що їх вносили у 1985—1990 роках. Забезпечити б мінімальну потребу — 700 тис. тонн, аби домогтися 29,4 ц/га озимих. Без згаданих хімічних заходів інтенсифікація виробництва ілюзорна. До 1 жовтня хімічні підприємства пропонували для реалізації на внутрішньому ринку 267 тис. тонн мінеральних добрив і то — у фізичній вазі. Аграрному комплексу з осені потрібно 430 тис. тонн діючої речовини (в тому числі для обов’язкового внесення у рядки — 80 тис.тонн фосфору) або 1,3 млн. тонн (у фізичній). Вихід? Вдатися до імпорту. Але як пояснити той факт, що ціни на вітчизняні мінеральні добрива значно перевищують ціни на імпортні? Водночас на зовніш-ньому ринкові наші міндобрива пропонують за цінами, значно нижчими світових...

Сівбу ж почали, як і завжди: насінням «масових репродукцій», за дефіциту мінеральних добрив і протруювачів — 24% до потреби. Виходить, однією слиною ліпимо підмурівок зерна-2001. Навіть Леонід Данилович на п’ятому році президентства не повірить, що у селянина є лишень чотири запеклі вороги: зима, весна, літо й осінь.

Якщо до хліба майбутнього ще треба дожити, то з нинішнім у деяких регіонах виникають проблеми. Розрахункова потреба у продовольчому зерні у Дніпропетровській області занижена на 209 тис. тонн, Донецькій — 197, Луганській — 177, Полтавській — на 95 тис. тонн. У Дніпропетровській області прогнозують використати його на 389 тис. тонн менше, Донецькій — 326, Луганській — 90, Чернігівській — на 79 тис. тонн, тобто в цих регіонах потребу у продовольчому зерні, порівняно з 1998 роком, забезпечать лише на 50—80%. При цьому дуже важливе значення матиме якість зерна і борошна. Близько 39% цьогорічної пшениці, що надійшла на хлібоприймальні підприємства, за якісними показниками відповідають шостому класу, 5% — п’ятому, 34% — четвертому і 23% — третьому. Отже, вже зараз у більшості областей виникають труднощі у забезпеченні населення продовольчим зерном високої якості. Ось чому уряд України прийняв розпорядження від 21 серпня 2000 р. № 340-Р «Про використання м’якої пшениці п’ятого і шостого класів урожаю 2000 року на продовольчі цілі». Воно дозволяє використовувати зерно низької якості для формування помольних партій (підсортування). Крок вимушений, оскільки у Дніпропетровській, Луганській, Харківській, Херсонській та Миколаївській областях питома вага пшениці шостого класу становить 68—83%.

Смертна галузь

Так, хліб здобувається, даруйте за банальність, дорогою ціною. Тим більше прикро, що за нього розплачуються життям. Щоправда, з високих трибун такі втрати, на відміну від «граючих» показників, не завжди афішують. За смертністю і травматизмом селяни випередили вуглярів. У 1995—1999 роках на підприємствах агропромислового комплексу загинуло на виробництві майже 2,5 тис. робітників і спеціалістів, травмовано близько 55 тис. чоловік. Інвалідами стали майже 18,5 тис. осіб, близько 6 тис. сімей втратили годувальника. Переважна більшість нещасних випадків сталася через порушення трудової і виробничої дисципліни (26% загальної кількості), за причин незадовільної організації робочих місць (23%), недостатніх знань з питань охорони праці (17%), експлуатації несправних транспортних засобів (12%) та порушення правил дорожнього руху (9%). Кожен другий нещасний випадок стався внаслідок травмування працюючих технічними засобами, кожен четвертий — у стадії сп’яніння.

Протягом нинішнього року на підприємствах АПК зафіксовано 241 смертний випадок. Невтішне зростання цього показника спостерігається у Вінницькій, Волинській, Житомирській, Миколаївській, Одеській, Харківській, Херсонській і Черкаській областях. Майже потроїлася кількість смертних випадків на підприємствах держдепартаменту продовольства Мінагрополітики. Не менш вражаючі економічні втрати. За вісім місяців поточного року підприємства АПК на відшкодування збитків, заподіяних нещасними випадками, сплатили 6,5 млн. гривень, через непрацездатність втрачено біля 350 тис. людино-днів. Причини «зашкалюючого» рівня виробничого травматизму з тяжкими наслідками очевидні: хитка трудова і виробнича дисципліна, відсутність належного контролю з боку ке- рівників та спеціалістів за проведенням робіт, зношеність машинно-тракторного парку та технологічного устаткування, що досягли критичних меж — понад 75% його відпрацювали амортизаційні строки, експлуатація несправної техніки та засобів механізації…

Сказати, що Держнаглядохоронпраці байдикує, — погрішити проти істини. Тільки у першому півріччі 2000 року його працівники провели 6674 обстежень підприємств агропромислового комплексу, виявивши 141,5 тис. порушень, оштрафували 189 підрозділів і 1819 працівників. У МінАП не знають законів України «Про охорону праці», «Про пожежну безпеку», «Про дорожній рух», інших нормативних актів з цих питань? Знають. Чому ж не вживають оперативних заходів щодо профілактики виробничого травматизму у «смертних» регіонах? Звісно, за один присяд машинно- тракторний парк не оновиш: грошей катма навіть на своєчасний і якісний ремонт, технічне обслуговування. Сторожу біля кожної пивниці не виставиш. Додалось і те, що у зв’язку з реформуванням аграрного сектору зросла кількість малих підприємств, в яких немає служб охорони праці. Вкотре читаю «вжити», «провести», «вирішити», «внести»…

Ставлення аграрного відомства до власне охорони праці та її інспекторів я б проілюстрував картинкою з натури. На одній з виставок «Агро» у селищі Чубинському у непристосованій оборі під пекучим сонцем в елітної свиноматки здох цілий виводок. На очах у численних відвідувачів. Спеціаліст відділу охорони праці, пожежної безпеки і безпеки дорожнього руху Міністерства агропромислового комплексу підготував службову записку міністру. До нього, звісно, вона не потрапила. Зате «писаку» викликали у скромніший і тісніший кабінет, звинуватили у наклепі, порахували, скільки йому зосталося до пенсії. Правдоборець наступного дня привів свідків і лише після цього «пилососи» аграрного відомства здалися: «Стоїло ото писати? Поросята здохли… Подумаєш! Не людина ж…»