КРАПЛЯ ДВИГУН МОЧИТЬ

Якби Бог хотів, щоб українці працювали лише головою, він би створив нас колобками. А так... Із практики відомо: інші частини тіла менш продуктивні у процесі думання, тому в тих, хто думає ними, й результати відповідні. Достеменно відомо: вшосте, саме напередодні жнив, ціни на пально-мастильні матеріали зростають майже наполовину, змушуючи селян спродувати за безцінь припасені зерно, цукор, вирізати худобу. У ратаїв — своя арифметика, у дипломованих урядовців — своя, але сидіти шість років поспіль в одному й тому ж класі, погодьтеся, це — ганьба для національної освітньої системи. Тим більше коли риторичне запитання «Чим жнивувати?» охоплює не лише проблеми солярки, а й наявність комбайнів, двигуни яких і зрошує зухвало виросле в ціні пальне.

За даними Мінекономіки, ситуація на ринку нафтопродуктів прямо-таки заколисуюча: ресурсів достатньо! Протягом травня нафтопереробні заводи України «проковтнули» 1,7 млн. тонн нафти, а за першу половину червня — 870 тис. З останньої виробили 255 тис. тонн дизпалива і 200 тис. — бензину. Цього місяця передбачається постачити близько 480 тис. тонн солярки і на сто менше — автобензину. Якщо долучити ще й лишки нафтопродуктів на НПЗ, то, на перший погляд, начебто все гаразд: пий — не хочу!

І аграрії захлинаються. Але не від щедрого виробництва «рушійної сили», а від цін на неї. Тут такий розклад: або хильнути «вогненної води» і прокинутися в іншій державі, або ж пожертвувати приховану від дружини «ничку» на літр солярки. Остання за травень-червень зросла в оптовій ціні (без доставки) на 38%, бензин — на 64%.

Що ж спричинило такий різкий стрибок за ідилічної внутрішньої ситуації з пальним?

Аналітики пояснюють це чотирма факторами: зростанням майже на 50% світових цін на нафту; підвищенням Росією з 1 червня експортного мита з 9,2 до 20,4 дол. за тонну нафти; зняттям у РФ обмеження квот на експорт нафти у країни далекого зарубіжжя; значними поставками дизпалива на експорт (у травні з України вивезли 223 тис. тонн). Відповідно, нашу державу, яка більш ніж на 90% залежить від російських нафтових ін’єкцій, охопила цінова гарячка. Збити її змогла б диверсифікація потоків, одначе уряд, судячи з усього, надто мляво шукає потенційних партнерів. Крайніми знову стали аграрії.

Міністр Сергій Рижук зізнається:

— В аграрного відомства немає важелів, щоби «приструнити» ціни на пальне. За нашими розрахунками, для проведення збиральних робіт на купівлю дизпалива у піковий ціновий період селяни витратять 160 млн. грн., що рівнозначне вилученню з господарств майже мільйона тонн зерна. А в кого немає «живих» грошей — пустить під ніж свиню, корову... Цього ми найбільше боїмося — втрати і так поріділого поголів’я, бо, щоб купити тонну солярки, треба продати чотири центнери свинини або шість — яловичини.

Ось вам і «паритет» цін! Саме він набув виняткової гостроти у поточному році. Лічімо: майже триразове зниження закупівельних цін на молоко та наполовину — на м’ясо. При такому обвалі лише цих видів продукції та ще й за обсягів їх реалізації на рівні 2001 року сільгосптоваровиробники недоодержать майже 1,5 млрд. грн., а це — половина фонду зарплати в АПК. А тут іще й подорожчання пального! Звісно, воно «з’їсть» усі 800 млн. грн. прибутків, з якими закінчив минулий рік аграрний сектор. Так, третина господарств завчасно запаслася і соляркою, і бензином. Це так звані заможні. Друга категорія сільгоспформувань балансує на лезі: вона або підтягнеться до лідерів, або ж поповнить лави «лежачих». А третя група господарств без кредитів та допомоги — державної і сусіда — не виживе.

Навіть попри те, що у сільгосппідприємствах, фермерських господарствах, обл- та райагропостачах нині пального на 12% більше, ніж на відповідну пору 2001 року (183 тис. тонн дизельного і 57 тис. — бензину), до задоволення повної технологічної потреби на червень (267 тис. тонн солярки і 147 тис. — бензину) селянам ще треба добряче натужитися. Загалом же жнива ранніх зернових і зернобобових поглинуть 891 тис. тонн дизпалива і 469 тис. — бензину. Запаси мізерні, якщо порівнювати з часами, коли колгоспам під примусом наказували мати тримісячний запас горючки. Звичка тримати у цистернах «нз» дає підстави звинувачувати аграріїв у завищених потребах, що підтверджується уречевленими доказами. Так, нафтопереробники за фактом 1999 року зафіксували, що замість заявлених 247 тис. т дизпалива на місяць сільгосппідприємства реально спожили 175. Розбіжності спостерігалися і в наступні роки. Однак залишимо їх на совісті тих, котрі не орють-не сіють-не жнивують.

Реальним інструментарієм для виплутування з нинішніх паливних тенет могли б стати пільгові кредити, проте темпи залучення їх дещо сповільнилися. Обсяги виданих кредитних ресурсів майже на 20% менші, ніж торік. Керівники регіонів все ще сподіваються на поблажливість комерційних банків, які, може, зглянуться над бідним аграрієм і знизять відсоткові ставки. Чи стануть альтруїстами банки «Національний кредит», Ексімбанк, Укрінбанк, Західно-Український комерційний банк, Укрсиббанк, чиї ставки сягають аж 37% річних при ставці рефінансування Нацбанку у 10%? Однак керівники низових сільськогосподарських підприємств надсилають в усі державні структури петиції про надання допомоги в одержанні пільгових кредитів, а начальники облсільгоспуправлінь за чотири місяці не спромоглися подати до МінАП один реєстр про залучення здешевлених коштів, аргументуючи таку «надоперативність»... зайнятістю.

Брак пального може призвести до того, що багато жниварів засидяться на старті, а то й узагалі зі своїми комбайнами залишаться на припоні. А ті, кому пощастить напоїти спраглі агрегати, молитимуть Бога, аби вони не підвели у загінці. Загроза вклякнути монументом посеред лану більш ніж імовірна, оскільки парк збиральної техніки проти минулого року зменшився ще на 4,2 тис. одиниць, а з тих, які залишилися, 80% технічно зношені. Відтак середнє навантаження на комбайн за останнє десятиліття зросло із 113 гектарів до 255, а в зоні Степу — утричі (для прикладу: у США, Франції та Німеччині цей показник не перевищує 50—70 гектарів). За очікуваної 95-відсоткової готовності (нинішня — 73%) технічні можливості наявного комбайнового парку дозволять зібрати хліб в оптимальні терміни лише на третині площ, на решті — терміни зростуть удвічі і більше, а отже, неминучі втрати значної частини вирощеного.

Два мільйони гектарів зернових уже ні солярки, ні комбайнів не проситимуть: після природних ударів марно очікувати від них вагомої віддачі. Південь першим підтвердив найгірші сподівання: урожайність озимого ячменю в Одеській області удвічі нижча, ніж торік. Проти минулого року Україна збере калічний урожай — у межах 32 млн. тонн. Хоч як прикро, але нереалізовану програму «Зерно-02» вже можна списати в архів. Ще до початку великих жнив. На що сподіваються ті, хто тримається на плаву? Оскільки з механізованими «кіньми» голодно, доведеться згадати роки становлення колгоспного ладу і запрягати у жниварки справжніх коней. Одначе і їх табун істотно порідшав...

Сукупність аграрних негативів настільки стривожила членів комітету Верховної Ради з питань аграрної політики та земельних відносин, що вони, попри партійно-фракційну приналежність, одноголосно зініціювали ще до парламентських канікул заслухати звіт уряду з цих питань. Такий поспіх зумовлений і тим, що вслід за жнивами, без перепочинку, розпочинаються осінньо-польові роботи. І якщо уряд проґавив ситуацію з пальним напередодні жнив, то, може, хоч устигне врівноважити цінову ситуацію на черговому етапі хліборобської циклічності?

Претензій до Кабміну в депутатів-аграріїв ціла низка. Мало проводити щоденний моніторинг цін на нафтопродукти по всіх регіонах України, потрібно кардинально впливати на них. Бо стрибаючу цінову «вилку» від 2,30 грн. за літр бензину до гривні протягом лише одного дня інакше як аномальним явищем не назвеш. Тим більше, не секрет — під час ректифікації-крекінгу сирої нафти кожна тонна приносить її власнику 200 доларів навару.

— Уряд має серйозні важелі для врегулювання цінової ситуації на ринку нафтопродуктів, навіть без прийняття Верховною Радою відповідних змін до законів, — вважає народний депутат Олег Юхновський, секретар аграрного комітету, знавець дизпаливно-бензинових колізій. — Передусім згадаємо цьогорічний Меморандум про узгодження дій щодо регулювання ринку нафти і нафтопродуктів, підписаний урядовцями і власниками НПЗ. Сторони домовилися, що уряд сприятиме створенню умов для збільшення обсягів поставки нафти в Україну та економічної привабливості її переробки на вітчизняних нафтопереробних підприємствах, а під час підготовки рішень, що впливатимуть на ринок нафтопродуктів, співпрацюватиме з представниками компаній на експертному рівні. Крім цього, передбачалося, що Кабінет міністрів разом з компаніями розробить процедуру екстреного реагування на зміни, які відбуватимуться на ринку, і відповідні заходи з їх регулювання. Водночас українські нафтотрейдери зобов’язалися забезпечувати стабільні ціни. Чому порушуються домовленості? Ми чекаємо від Кабміну не лише економічного рішення, а й політичної волі. Однак чуємо лише гарні обіцянки.

Є пропозиція створити резервний фонд паливно-енергетичного забезпечення агропромислового сектору економіки, спрямувавши нафту власного виробництва виключно на потреби села. Нехай у держрезервівських цистернах зберігається певна кількість пального, яке в нагальні моменти можна викинути на біржі, аукціони, щоб вгамувати цінові стрибки. Дехто вважає, що нове — це добре зодягнене старе, і ратує за пільгові поставки світлих нафтопродуктів. Такий прецедент ми мали, коли спільні підприємства монополізували ринок нафтопродуктів. Верховна Рада прийняла відповідні зміни до законодавства, дозволивши ввезення сирої нафти в Україну без сплати ПДВ, поставки світлих нафтопродуктів без ввізного мита. Запроваджений механізм дозволив значно розширити коло постачальників, стабілізувати ситуацію на ринку пально-мастильних матеріалів, завантажити вітчизняні нафтопереробні потужності. Тож сьогодні до питання імпорту слід підійти дуже зважено...

Чи й справді аграрії сподіваються на допомогу уряду? Швидше — золотої рибки. З високих кабінетів лунали обіцянки у найкоротший термін стабілізувати ринки молока, м’яса. Не слухаються ті столичних босів... Тому селянинові кортить упіймати золотого карася і попрохати виконати одне-єдине бажання. Здогадуєтеся, яке?!