КОМУ — КОРОВА, А КОМУ — НАЛИГАЧ

Майно — не вино: з роками кращим не стає. Тому указ Президента «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» від 29 січня 2001 року вийшов, послуговуючись сільськогосподарською лексикою, у свинячий голос. Власне, паювати вже нічого…

У галузевому міністерстві хронічне безсоння: упродовж місяця слід розробити, погодити з Мін’юстом близько 30 директивних, нормативних та методичних документів з урегулювання майнових відносин. Хочу порадити творцям-«совам»: не тратьте здоров’я й сил, здмухніть пил із архівних тек — ваші попередники цим уже займалися в 1990—1991 роках. Мудро кажуть: писали греки, а ми лише переписуємо. Отож, тодішні держагропромівські клерки, без скепсису, виплодили доволі грунтовні рекомендації з паювання майнового фонду колишніх колгоспів серед співвласників, себто селян. Але щоб розробки мали юридичну силу, Кабмін повинен був підкріпити-продублювати їх своїми постановами. Урядовці ж розцінили пакет документів як витівку підготовчої групи дитячого садка, і праця аграрних спеців залишилася сущим аматорством. Хоча деякі керівники-сміливці, без державного дозволу на приватизацію майна в колгоспах, ризикнули взяти на себе відповідальність за несанкціоновані перетворення, які згодом були офіційно визнані Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».

Реформи в АПК, хоч якими б кроками вони вимірювалися, не раз змушували повертатися до майнового питання. 17 травня 1993 року — декрет Кабміну за підписом прем’єр-міністра Леоніда Кучми і міністра Кабінету міністрів Валерія Пустовойтенка «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», 19 січня 1994-го — однойменна постанова Кабміну, рівно через рік — указ Президента Леоніда Кучми «Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі». Але за відсутності єдиної методики паювання майна до здійснення реструктуризації КСП селяни підійшли голіруч. У грудневому 1999 року указі Леонід Кучма знову штрихово позначив проблему врегулювання майнових відносин на селі. Минув рік...

Як на мене, одним із заколисуюче-заспокійливих аргументів до невжиття вчасних кардинальних заходів із цього питання стала парадна статзвітність. Ще торік оперативні дані Міністерства аграрної політики виглядали немов, на картинці: майже в 95% КСП провели паювання майна і в кожному визначили його розмір. І лише перевірки засвідчили, що звіти — формальні, а точніше — брехливі. Насправді ж із загальної вартості основних фондів колишніх КСП, що становить 70 млрд. грн., в оренду передано майна на суму лише 16,5 млрд. (23%). Якщо торік за земельні паї селяни одержали майже 1 млрд. 700 млн. грн., то за майнові — «сльози»: лишень 37,1 млн.

Другий уповільнювач майнового «розпаювання» КСП — податкова застава, в якій перебувала левова частка майна. У 2000 році було списано і реструктуризовано боргів АПК на суму майже 10 млрд. грн. Завдяки цьому сьогодні не лише сільське господарство, а й переробна та сервісна сфери АПК мають перед державою чистий борговий аркуш. Останні аграрні закони врегулювали боргові зобов’язання. Майно вивільняється з податкової «в’язниці», і його можна розпайовувати. Не правонаступнику, а безпосереднім власникам — селянам. Одначе залишаються борги комерційним структурам. Чи може частина майна піти на їх покриття? Так, і якщо за першим ударом дзвону на сполох комерсанти вишикуються біля кас агроформувань, тим нічого не залишиться, як піти по світу з торбами.

Від такої «осяйної» нужди оберігає меморандум про реструктуризацію прострочених боргів (7 млрд. грн.), схвалений у квітні 2000 року урядом і представниками вітчизняного та зарубіжного аграрного бізнесу, на частку якого припадає дві третини поставок пального, мінеральних добрив, пестицидів, насіння, техніки та запчастин. Логічним продовженням домовленостей стало створення Агентства з обслуговування боргових зобов’язань аграрного сектору економіки України, на яке покладається розв’язання проблеми впровадження механізму функціонування ринку боргів. У складі Агентства діятимуть гарантійний фонд, страхова компанія, аудиторська фірма, торговець цінними паперами, фірми з оцінки майна.

Лояльність чи, швидше, терплячість з боку великих бізнесових структур спостерігається і нинішнього року, тому що більшість їх прийшли на українські агротерени всерйоз і надовго. Їхня впевненість у поверненні боргів підтверджується банківською діяльністю підприємств АПК, які у 2000 році одержали 818 млн. грн. пільгових кредитів. Рівень їх повернення — 92%. І цей показник — гарант того, що банки й надалі інвестуватимуть сільське господарство. Тим більше, за словами міністра агрополітики Івана Кириленка, у нинішньому році планується залучити близько 3 млрд. грн. пільгових кредитів. Сподіватимемося, що комерційні структури не накинуться знагла коршуном на пошматоване майно колишніх КСП, залишивши крихти тепер уже їхнім законним власникам — селянам. Але й тут не убезпечитися від «агресивного» поділу-паювання, за якого на одну корову претендуватимуть десятеро. І кожний силкуватиметься щось одкраяти: хто — вим’я, хто — роги, а хто — налигач.

Третім стриножувачем розвитку майнопаювання стало зміщення акцентів: над усе — паювання землі, оскільки тут може виникати чимало зловживань та упередженості, майно ж залишили на десерт, хоча слід було б учинити навпаки. Земля нікуди не дінеться, а майно має властивість зношуватися, мігрувати і навіть… безслідно зникати. Кричущі сигнали з місць про зловживання, а то й ігнорування з виплатою майнових дивідендів спонукали Президента видати навздогін «майновий» указ.

У ньому чітко визначено три віхи, три одиниці. Протягом місяця, до 1 березня, затвердити порядок визначення розміру майнового паю і форму посвідчення — майновий сертифікат; рік — на видачу документального посвідчення; 1% вартості майнового паю — мінімальний розмір орендної плати. За словами заступника глави адміністрації Президента Павла Гайдуцького, реалізація цього указу означатиме практичне завершення нормативно-правового врегулювання відносин власності і господарювання на землі. Та до цього ще треба дійти.

Сьогодні агроформування можна поділити на чотири групи. У першій майно розпайовано, визначено його оціночну вартість, укладено договори оренди з його власниками. До таких господарств, як мовиться, нема питань, але їх, ідеальних, не набереться й половини. У другій лізі господарств картина трохи гірша: майно розпаювали, але не визначили його вартості, не виплатили орендної плати. Треті ж узагалі нічого не зробили на цьому терені — нульовий варіант. А от у четвертій категорії господарств доведеться попрацювати не лише організаційним комісіям, а й правоохоронним органам: тут майно розтягли, худобу вирізали…

Дехто з керівників вважали себе всесильними володарями: усе навкруг колгоспне, усе навкруг моє… І нехтували інтересами справжніх власників. Хоча, за ринковими приписами, мусили затямити, що вони — не голови колгоспів, а керівники бізнесових комерційних структур, які повинні взяти в оренду і землю, і майно. Звичайно, треба ретельно розібратися і з господарством, і з керівником. Що «надихало» його? Прагнення наживи, а відтак й очевидний злочин, чи виробнича необхідність «реалізувати» це майно? Адже 818 млн. грн. пільгових кредитів не врятували сільськогосподарський комплекс, ціна якого 10 млрд., тим більш у розпал весняно-польових робіт. Треба було купувати пальне, насіння, поживу, а коштів — катма. Тому й вирізали молочне стадо (за даними — 700 тис. голів), розбирали по цеглині ферми, знімали з покрівель шифер у рахунок оплати праці селянам...

Та навіть те, що зосталося, гріх назвати майном, радше — дрантям, якому справді зносу немає. Згідно з указом, селяни можуть самостійно розпоряджатися частиною тих решток, передавати їх в оренду та одержувати за «прокат» певну плату, продавати. Гучні слова! Щодо продажу… Таку «вольницю» селяни вже скуштували з власною землею. Начеб і продати можна, якщо керуватися законом, але подальший, свіжіший закон, забороняє ці операції. Не надовго — років на три-десять. Поки, як кажуть агрочиновники, у селянина не зав’яжеться сало істинного власника.

Враховуючи напрацьовану базу, одного місяця для підготовки нормативних актів, спрямованих на реалізацію указу від 29 січня 2001 року, вистачить. А ось річний термін, упродовж якого треба видати майнові сертифікати, закороткий. Згадаймо гальмівний процес видачі державних актів на володіння землею через брак фінансів. Вартість оформлення кожного документа — 85 грн. Загалом набігає чималенька сума — 120—150 млн. доларів. Уряд сподівається одержати їх від Світового банку у вигляді гранта або довгострокового кредиту. Поки що Україна самотужки намагається розв’язати цю проблему за рахунок бюджетних 25 мільйонів гривень, частково переклавши клопоти на місцеві бюджети. Не виключають участі в цій справі власне орендарів, які примусово-добровільно зголосяться перекласти на власні плечі фінансові проблеми з оформлення держактів на землю. Та навіть за такої скрути віце-прем’єр Михайло Гладій не втрачає оптимізму й запевняє, що до квітня 20% (1,2 млн. чол.) власників паїв одержать жадані держакти. Якщо майновий акт за нормативно-юридичною вагою буде таким же цінним, то процедура друкування, реєстрації та видачі не обмежиться 365 днями.

І вкрай казково-смішним видається майновий дивіденд — один відсоток вартості майна. Якщо земельні паї рівні, незалежно від стажу роботи, розміру заробітної плати, грошових винагород, то майнові такими не будуть. За основу правитиме стаж роботи: чим він більший, тим вищі нарахування. Якщо так, то наймаєтнішими могли б стати ті, хто давно спочиває на цвинтарі. Живі ж пенсіонери-селяни (а таких пайовиків — половина) з отого одного відсотка майнового дивіденда не відкладуть собі навіть на похорон, таким задрібним він видається.

Вдамося до арифметики. Згідно з грошовою оцінкою землі, гектар сільгоспугідь оцінюється у 7 тис.773 грн., середній розмір земельного паю становить 4,3 гектара, а його вартість — близько 30 тис. грн. Експлуатуючи земельний наділ, орендар мусить сплатити вам 300 грн. на рік (не менше 1% вартості землі). І та ж одновідсоткова винагорода за майновий пай становитиме в середньому 100 грн., що аж ніяк не посилює мотивацій орендодавця. Набагато вигідніше одержувати не паї, а, домовившись, здати старезний трактор на металобрухт: виручка буде більшою.

Фахівці вважають, що розмір орендної плати за персоніфіковане майно має становити щонайменше 5—10%. Адже зношується воно швидко. Приміром, машинно-тракторний парк через 5—10 років можна виставляти у Політехнічному музеї. Сплачуватимуть цих 5—10 років мені майнові дивіденди, а після списання трактора — що? Чим відтворювати майно? Отже, перша складова орендної плати має акумулюватись у спеціальному фонді відтворення орендованих основних засобів. За ці гроші й купуватимуть нові засоби замість вибулих, реконструюватимуть та відновлюватимуть основні засоби.

Проблеми при майновому розпаюванні створить і соціальна сфера. Відповідно до попередніх документів, сільська інфраструктура передається на баланс органів місцевого самоврядування. Але естафетна паличка випадає з рук уже з дня виходу постанови Кабміну від 5 вересня 1996 року «Про поетапну передачу в комунальну власність об’єктів соціальної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних та обслуговуючих підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності». І зовсім свіжий указ Президента, датований 21 грудня 2000 року — «Про основні принципи розвитку соціальної сфери села». Нині на балансі сільрад перебуває лише 40% об’єктів соцкультпобуту. Більшого показника не досягли, оскільки бракує коштів. Цьогорічний бюджет передбачає асигнування плюс майже 240 млн., що надійдуть від скасування мораторію на фіксований сільськогосподарський податок. Якщо раніше сільгосппідприємства платили тільки 70% податків, то відтепер усі 100, з яких 30% залишаються у сільрадах. На утримання соціальної сфери потрібно щорічно 300—350 млн. грн. Отже, якщо сукупно, грошей достатньо. Але деякі господарства, що утримують на власному горбу дитсадки, школи, будинки престарілих, фельдшерсько-акушерські пункти, хочуть і надалі субсидувати ці «точки». Комісії та співвласникам майнових паїв вирішувати: залишати це майно неподільним фондом, яке не підлягає паюваннню, чи розчленовувати?

— Указ від 29 січня дає нам рік на врегулювання майнових відносин, — наголосив міністр агрополітики Іван Кириленко. — Але левову частку роботи треба зробити за зимовий період, щоби не почати весну із чвар.

Як на мене, саме напровесні майнова лихоманка пробудиться від анабіозу, зануртує-заклекоче. Де — за корову, а де — за налигач. От я й подумую: чим же нагодує пай — хлібом чи лободою?!