ДО РИНКУ — ЯК ПІШКИ ДО КИЄВА

Поки в аграрних верхах радіють несподівано високому валовому збору збіжжя, який значно перевищив запрограмований рубіж у 35 млн. тонн, у селянських «низах» особлива ейфорія від досягнутого не спостерігається. Помічено, що при проведенні обжинків, свят врожаю, хоча вони й супроводжуються традиційними вшануваннями передовиків преміями, подарунками, загальні підсумки зробленого підбивають якось половинчасто, неостаточно. Рік високої віддачі зернових ланів не тільки не розв’язав існуючі проблеми, а й створив нові. Виявилося, що засіяти поля й виростити хліб при дефіциті матеріальних і фінансових ресурсів, зібрати врожай за допомогою напіврозваленого комбайнового парку — не більш ніж півсправи. Не тільки не легше, а навіть важче виявилося грамотно розпорядитися вирощеним, утримати ціни на зерно.

Зерно «виводять»
із тіні

Не пригадаю, щоб за десять років незалежності країни якусь урядову програму, тим паче у сфері економіки, було цілком реалізовано. З вирощуванням зерна цього року це нібито вдалося. Річ не лише в тому, що нарешті знайшлися кошти для пільгового кредитування сільгоспвиробників, на інші невідкладні потреби. Показове зрушення бачиться в тому, що в кількох регіонах зроблено небезуспішні спроби вивести зерновий сектор із «тіні», де перебуває досить велика його частина. На Кіровоградщині, як в одному з найбільших зернових регіонів країни (нині тут вирощено близько 7% загальноукраїнського хліба), із торішнього зерна відійшла в «тінь», оминувши як бюджети всіх рівнів, так і кишені тих селян, котрі його безпосередньо виростили, сума в 87 млн. грн. Тож не дивно, що область вийшла в лідери за таким показником як заборгованість сільгосппідприємств перед своїми працівниками. Регіон входив у жнива, маючи боргів у зарплатах селянам на 57 млн. грн. Найгіршою була ситуація в Знам’янському, Світловодському, Ульяновському районах, де на одного працюючого припадало по 480 грн. боргу: у деяких сільгосппідприємствах люди не одержували плату за свою працю за два та більше років.

Не випадково Кіровоградщина нинішнього року зробила аграрному центру найбільший сюрприз. При початковому прогнозі в 1,7 млн. тонн фактичний збір ранніх зернових виявився майже на третину вищим і становив 2,4 млн. Середня врожайність зернового гектара виявилася однією з найвищих у країні, перевищивши в середньому 35 центнерів. І за якістю зерно вийшло аж ніяк не найгіршим. З 1,5 млн. тонн зібраної озимої пшениці 70% було продовольчої, причому 25—30% — третього класу. Прямо скажемо, вельми непоганий показник для сезону, якому вже начепили невтішний ярлик «рік фуражного зерна».

Безсумнівно, цьому сприяло те, що були вкладені додаткові кошти, особливо в заключну фазу догляду посівів. Мінеральних добрив внесено в 2,5 разу більше, ніж торік, та й шкідник зерна — клоп-черепашка завдяки застосуванню отрутохімікатів завдав менше шкоди, ніж міг. Та все-таки левовій частці тієї суттєвої різниці між прогнозованим і фактичним валом слід завдячувати застосуванню жорстких заходів контролю над зерновими потоками. Ця робота почалася задовго до того, як на полях загуркотіла збиральна техніка. Обсяги та якість майбутнього хліба фіксувалися ще на корені, за допомогою уточненого обліку площ, на яких вестимуться жнива, проведення на кожній ниві контрольних намолотів. З самого початку жнив достовірну інформацію про кількість і якість зерна мали не тільки керівники сільгосппідприємств, а й представники місцевої влади, правоохоронних органів.

Маючи ці первинні дані, можна було йти далі — контролювати потоки зерна, яке починає свій шлях із ланів. Цього разу правоохоронці, як бувало раніш, не ставили на чільне місце розкриття дрібних злочинів, рапортуючи про кожен вилучений мішок зерна, — вони зайнялися масштабнішими профілактичними заходами. Переджнивна перевірка в Компаніївському районі показала, що в ряді агрофірм приховали від обліку відповідно 168, 149, 56 гектарів. Ясна річ, без втручання влади все зерно з цих прихованих площ цілком пішло б у «тінь» і ні дещиці з виручених за нього коштів не потрапило б ні в бюджет, ні на оплату праці селян. Явище виявилося досить поширеним. Усього в Компаніївському, Олександрівському, Гайворонському й Ульяновському районах було виявлено 1169 га «неврахованих» площ під зерновими. Повернення «лівої» продукції дозволило повернути в нормальний оборот понад 4 тис. тонн зерна.

Виводити зерно з «тіні» виявилося непросто й небезпечно. Аж надто багато впливових людей із середовища навколоаграрних комерційних структур і керівників сільгосппідприємств виявилися зацікавленими в тому, щоб на зерновому ринку панували анархія та сваволя. Лише один приклад. Глава Компаніївської райдержадміністрації, наштовхнувшись на погрози, був змушений звернутися по захист у прокуратуру.

Жорсткий контроль дозволив більше зерна направити на розрахунки з селянами, на повернення «зарплатних» боргів минулих років. В інтерв’ю для «ДТ» заступник голови облдержадміністрації Ф.Згривець повідомив, що при розрахунку зернового балансу на перший план поставлено інтереси селян. Люди повинні були відразу відчути віддачу від рекордного врожаю. З завершенням жнив сільгосппідприємства направили понад 200 тис. тонн зерна власникам земельних і майнових паїв — на суму близько 130 млн. грн. До середини серпня підприємства Бобринецького, Олександрівського, Онуфріївського, Долинського, Вільшанського й інших районів покрили зерном або «живими» грішми, отриманими від його реалізації, більшу частину боргів перед селянами. З урожаю ранніх зернових в області погашено 40 млн. грн. боргів. Решту (17 млн.) планується покрити за рахунок коштів, виручених від реалізації пізніх культур.

При всьому цьому до повної «прозорості» зернових потоків ще далеко. Якщо на першому етапі, коли справа йшла про облік вирощеного, багато що вдалося, то надалі, коли дійшло до реалізації зерна, вийшло не так, як розраховували.

Повз біржу

Нагадаємо читачам, що перед жнивами-2001 у країні пройшла ціла серія нарад, на яких розглядалося, по суті, одне питання — що робити з великим хлібом? Яким чином не допустити різкого падіння цін на зерно? Панацеєю була проголошена біржова торгівля, створення торгових домів й іншої ринкової інфраструктури. У найстисліші строки на Кіровоградщині, як і в інших областях, створили торговий дім в обласному центрі, аналогічні комунальні підприємства — у більшості районів. Аби система запрацювала, під поруку обласної ради торговий дім «Кіровоградщина» взяв у кредит 5 млн. грн. для закупівлі зерна на місцеві потреби. Але щоб налагодити цивілізовану торгівлю, вжитих заходів виявилося замало.

Продавці й покупці явно не прагнули встановлення «прозорих» відносин, не поспішали відкривати свої карти. На традиційних щотижневих торгах аграрної біржі присутні лише придивлялися, торгівля «не йшла». Не допомогли й організаційні зусилля біржовиків, що прагнули переломити ситуацію ще наприкінці липня. На торги, що мали стати показовими, запросили понад 80 продавців зерна, провели відповідну роботу з покупцями. Проте й на так ретельно підготовлений захід прибула тільки десята частина запрошених продавців. Вони виставили на продаж невеличкі партії зерна — 25—50 тонн. Покупці, знаючи ситуацію на місцевих базарах, де селяни збували вирощений урожай за дедалі нижчу ціну, не поспішали купувати навіть запропоновані партії зерна. З виставлених на торги 12 тис. тонн продукції було продано лише 100 тонн озимої пшениці третього класу по 620 грн. за тонну...

Торговий дім «Кіровоградщина», на який покладалися надії, що, отримавши кредит, він стане «головним оператором руху зерна» й пожвавить процес, у цих торгах участі не брав. У нього не виявилося «живих» грошей. За прикладом комерційних структур кредитні кошти він «конвертував» у паливно-мастильні матеріали, запасні частини сільгосптехніки й в інші потрібні селянам речі, якими й розплачувався. Але біржові торги від такої «допомоги» «головного оператора» не стали активнішими, а позаяк ціни на зерно на них упритул наблизилися до неприйнятно низьких, то біржова торгівля зерном нового врожаю в області на певний час зовсім припинилася.

Таким чином, організатори цивілізованої торгівлі зерном геть програли. «Перепочинок», узятий агробіржею, зовсім не означає, що зерном перестали торгувати. Його продають, вимінюють у значно більших масштабах, ніж торік. І те, що угоди укладаються не під стукіт біржового молотка, а невідомо де і, як правило, віч-на-віч, аж ніяк не сприяє ні відкритості процесу, ні стабілізації цін. Обнадіює лише те, що повз біржу поки що проходять дрібні партії зерна. Та якщо ситуація не зміниться, то тими ж каналами можуть піти й більші.

Аби цього не сталося, узятий біржею тайм-аут використовується для корінної зміни ситуації, застосування заставних цін. Як повідомив «ДТ» Ф.Згривець, запрацювала нова схема за участю корпорації «Хліб України». Її місцева філія одержала в банках 70 млн. грн. пільгового кредиту й почала закуповувати зерно, плануючи заготовити його не менше 270 тис. тонн. Такі масштабні закупки нормалізують біржові ціни. На Кіровоградщині сподіваються, що практика застосування заставних цін, коли після торгів покупець виплачує товаровиробникові частину належної суми, а решту повертає через кілька місяців, коли вартість зерна стабілізується, згодом стане нормою. Оскільки такий порядок дозволяє сільгосппідприємствам одержати необхідні кошти для продовження робіт на полях і водночас не продешевити, одержати, хоч і пізніше, але нормальну ціну за вирощене.

Утім, успіх задуму значною мірою залежатиме від чистоти його виконання. Веду мову про це, знаючи нелюбов агропромівських формувань до платежів «живими» грішми, їхню пристрасть до різноманітних бартерних схем, що аж ніяк не сприяють становленню прозорого, цивілізованого ринку.