ЧИ ВРЯТУЮТЬ ІНДИКИ ГАЙШИН?

Індики — не гуси. І Гайшин — не Рим, а село у Переяслав-Хмельницькому районі на Київщині. Славилося воно передусім одним із найпотужніших птахокомплексів в Україні, де вирощували індиків. За часів Союзу річний обсяг виробництва м’ясопродуктів становив 1,3 тис. тонн.

У процесі реорганізації аграрного сектора Гайшинська птахофабрика акціонувалася і селяни-робітники стали власниками цінних паперів. Зубожілі за часів реформування, одурманені, вони 2000 року продали за безцінь 58% акцій ВАТ киянину Володимиру Степахну. Проте замість прогресу підприємство почало чахнути. Обтяжену сумнівними кредитами, птахофабрику подали на банкрутство.

Ураз непотрібними виявилися 182 працівники із невиплаченою зарплатою на суму 336 тис. грн. Колишньому птахокомплексу підставило плече тамтешнє сільськогосподарське приватне підприємство «Гайшин». Націлившись на участь у санації, воно майже два роки супроводжувало процедуру банкрутства і навіть за власні кошти забезпечувало охорону майнового комплексу. Комітет кредиторів одностайно схвалив план оздоровлення птахофабрики, керуючий санацією скріпив його власним підписом, а 29 серпня 2003 року господарський суд Київської області затвердив план санації ВАТ «Гайшинська птахофабрика» та його інвестора — СГПП «Гайшин». Останній одразу опинився межи двох вогнів — керуючим санацією і кредиторами. Тому час, коли на сідала мали всістися птахи, віддалився.

Із Володимира Степахна птахівник, як із мене — дояр. Куди подівся за його керівництва машинно-тракторний парк, не такий вже й маленький, — запитання до відповідних органів. Нам же достеменно відомо, що за останні роки птахофабрика увібралась у боргові колодочки — майже 2,5 млн. грн., із яких 200 тис. грн. завинила ЗАТ «Інтерагротек», до якого Володимир Степахно мав далеко не дотичне відношення. Власне, вінцем хазяйнування Володимира Івановича став позов Фермерського земельного банку до господарського суду про визнання індичої ферми банкрутом. На цей клич злетілися кредитори із вимогою повернути їм майже 3 млн. грн.

Господарський суд Київської області 18 січня 2002 року порушив справу 5/2б-02 про банкрутство Гайшинської птахофабрики і призначив розпорядником майна Серажутина Рамазанова. Одначе замість інвентаризації почалося активне... зникнення майна. «Умикнули» технологічне устаткування з інкубатора, «роздягли» дизельні електростанції, позрізали водогони і дроти на стовпах... Звісно, від цього можна було б убезпечитися, якби до визначення інвестора комплекс передали на відповідальне збереження СГПП «Гайшин», яке претендувало на роль інвестора. Власне, цього і домагався комітет кредиторів: згідно з планом санації, увесь цілісний майновий комплекс мав бути переданий на 18 місяців в безоплатне користування згадуваному сільськогосподарському приватному підприємству.

Але Рамазанов розпорядився по-своєму і здає майно в оренду комерційним структурам: автокран — ДП «Промінь», свинарник — підприємству «Стеценко», зерносклад і автогараж — фермерам. Склалася узагалі курйозна ситуація: майно охороняють працівники інвестора і за його гроші, а здає його в оренду й одержує за це платню... керуючий санацією. Звільнені працівники Гайшинської птахофабрики щодня звертаються по різноманітні довідки — на субсидії, для служби зайнятості, але завірити документи нікому, оскільки печатка птахофабрики у Серажутина Рамазанова. А до Києва — шлях не такий уже й близький.

Чому спасував комітет кредиторів? Його зацікавленість у поверненні боргів мала б полягати передусім у відновленні роботи птахофабрики. Якщо ж санація плавно перетече у ліквідацію, то зиск із цього плачевного процесу матимуть хіба що заготівельники брухту та керуючий санацією, який «вторгує» на ліквідації боржника. А це означатиме, що 182 селян-робітників, кредитори третьої і четвертої черги залишаться з носом. Та найголовніше — із аграрної мапи України зникне унікальний виробничий комплекс із робочими місцями.

Мешканці села чомусь переконані, що саме так і станеться. Єдине сподівання — на повернення зарплати, навіть без індексації і штрафних санкцій за несвоєчасну виплату...

Про пуск індичої фабрики поки що не йдеться, хоча її територією не раз походжали багаті партнери інвестора. Як українські, так і зарубіжні. Вони не проти спільно налагодити виробництво індичатини не гірш, як у селах Мамаївці Кіцманського району Чернівецької області чи Борки Зміївського району на Харківщині. Перша черга птахофабрики на Буковині, де утримують 30 тис. голів молодняку, відповідає сучасним європейським стандартам. Основні процеси з догляду за поголів’ям здійснює голландське електронно-технічне устаткування. Ситний корм дає змогу за півроку відгодовувати індиків вагою до двадцяти кілограмів... Харківське приватне підприємство «Агроімпекс» сформувало маточне поголів’я у кількості 3 тис. дорослих птиць, наявність якого дає змогу одержувати щороку 200—250 тис. племінних яєць. Їх покупцями виступають інкубаторно-птахівничі станції не лише Харківщини, а й інших регіонів країни. Племінну роботу фахівці «Агроімпексу» провадять спільно з ученими Інституту птахівництва Української академії аграрних наук, що розташований по сусідству — у Борках.

Власне, у Гайшині збереглися всі умови для розквіту індиківництва, але який тернистий до нього шлях... Хоча на видноколі зажевріли перші проблиски: комітет кредиторів визнав роботу керуючого санацією незадовільною, до суду подано клопотання про його звільнення, Переяслав-Хмельницький райвідділ міліції проводить розслідування щодо фактів крадіжки майна та зловживань. Та й голова комітету кредиторів Євген Онищенко, представник АБ «Національні інвестиції», із головою спостережної ради Фермерського земельного банку Олегом Побережним розуміють усю безперспективність повзучого очікування.

Чи навчилися бодай чогось українські індики у римських гусей?! Якщо так, то слід уже подавати голос…