Під час війн відчуття часу стає іншим. В умовах миру 500 днів можуть пролетіти майже непоміченими, бо з погляду вічності це навіть не мить. 500 днів війни — це нескінченість, спитайте тих, хто чекає своїх близьких із фронту. Так, війна розпочалася ще у лютому 2014-го, але саме 500 днів відкритої агресії Росії проти України і героїчного спротиву українців змінили світ назавжди. Ми опинилися у самому епіцентрі процесу творення нового світового порядку і маємо розуміти, яким він буде.
Дослідники конфліктів стверджують, що війни, на жаль, були притаманні всім людським цивілізаціям, які існували на Землі. За їхніми оцінками, за останні п’ять тисячоліть людство знало лише 300 років без війн. У світі й сьогодні тривають збройні конфлікти, зокрема на Близькому Сході та в Африці, але війна Росії проти України не має аналогів ні в сучасній, ні у давнішній історії. Нічим не виправдана спроба знищити українців як націю, як народ, як державу змусила багатьох замислитися над тим, які обставини викликають війни і чим ті закінчуються? Чи є мірило страждань, руйнувань, людських і економічних втрат, соціальних трансформацій, спричинених війною? Чому не вдалося втримати мир у Європі, попри всі зусилля трансатлантичного співтовариства і міжнародних організацій?
Слід визнати, що у лютому 2022 року класична геополітика просто перестала існувати. Тоді нікому в світі не вдалося передбачити агресію Росії. Сьогодні дуже корисно проглянути прогнози ризиків дворічної давності Eurasia Group чи World Economic Forum (WEF), заголовки аналітичних матеріалів європейських дослідних центрів. Тривалий ковід, Європа після Меркель, зміни клімату, роз’єднані Європа і США, боргова криза і нерівномірні доходи — ось перелік основних ризиків. Особливо вражають результати опитування більше тисячі провідних експертів, узагальнені у Global Risk Report 2022, що його вже 17 років готує WEF. Жоден із них не згадав Росії як глобальної загрози. 2015 року журнал The Economist помістив на свою титульну сторінку портрет Меркель із надписом «незамінна європейка», і саме так розглядали її відхід від політики ще два роки тому. Як з’ясувалося сьогодні, таке твердження було серйозним перебільшенням. 500 днів змінили все.
За ці 500 днів Європа стала більш об’єднаною, динамічною і сміливою, ніж будь-коли до того. Країни ЄС не лише відмовилися від російських енергоносіїв, а й запровадили проти Росії небачені санкції. Хоча ще до початку широкомасштабної війни Україна разом із Польщею та деякими іншими партнерами марно переконували Німеччину припинити будівництво кабальних газогонів, які можуть поставити економіку ЄС у цілковиту залежність від російських енергоносіїв. Але будівництво тривало, і нам казали, що то не політичні проєкти, а суто економічні. Додайте хронічну глухоту країн Заходу щодо членства України в ЄС і НАТО, вперте небажання помічати руйнівну діяльність умовних шредерів, берлусконі і ле пенів. Сьогодні все стало на свої місця. Віра у нашу субʼєктність, визнання за нашою країною права вирішувати власну долю далися високою ціною, але ми це зробили. Сьогодні Україна має статус кандидата у члени ЄС. Це без перебільшення тектонічне зрушення у напрямі нашої стратегічної мети, визначеної десятиліття тому.
За ці 500 днів світ став іншим, менш безпечним. Відбулося остаточне руйнування системи міжнародної безпеки, режиму контролю над озброєннями. Вперше з боку агресора застосовується тактика ядерного терору, свідомого, послідовного і брутального знищення складної цивільної інфраструктури, наймасштабнішого в історії застосування дронів, крилатих і балістичних ракет, мін, касетних і фосфорних бомб. Це перша колоніальна війна за часів Фейсбуку і Твіттера, коли злочини неможливо приховати, й тому феномен привселюдного визнання власних злочинів, вихваляння з боку самих злочинців украденими, вбитими і зґвалтованими дітьми ще має стати предметом досліджень судових психіатрів.
500 днів тому нам казали «ні» практично на всі прохання надати сучасну зброю. Всі очікували падіння Києва і висловлювали стурбованість, подекуди глибоку. Сьогодні змінилося все, хоча варто визнати, що усвідомлення помилок і прорахунків триває. Довоєнні стереотипи у політичному середовищі деяких наших партнерів усе ще заважають бачити речі такими, якими вони є насправді, оцінювати їх критично і у перспективі. Ми все ще чекаємо на рішення, які дадуть нарешті змогу остаточно переломити хід війни і довести її до єдино можливого переможного кінця. Ми все ще чекаємо на F-16, далекобійну зброю і запрошення до НАТО, а до того — на гарантії безпеки. Але це інші очікування, ніж у липні минулого року. 500 днів зробили неможливе реальним.
За ці 500 днів було розвіяно міфи про «другу армію в світі» та її «непереможну зброю». Зʼясувалося, що збройні сили РФ не лише не друга, а й узагалі не армія, а помісь бандитів із криміналом і приватними найманцями. Стало очевидно, що Росія — політичний банкрут, соціально і технологічно відстала країна у стадії деградації, яка не спроможна виробляти сучасну продукцію, і тільки порушення режиму санкцій тримає цілі галузі промисловості на плаву. Її місце васала Китаю тепер визначене, як і коло друзів — диктаторів, самозванців і тиранів. Тепер ми знаємо, що може статися, коли імперська шизофренія, брехня, міфологізація і тотальний інформаційний контроль стають ключовими елементами державної політики. Путіну вдалося створити унікальну модель диктаторського режиму, який ґрунтується не тільки на страху, а й на рабській покірності, дегуманізації свідомості та соціальної поведінки, а стокгольмський синдром здається цілком адекватним діагнозом взаємовідносин влади і суспільства. Вперше в історії Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт глави держави — члена Ради Безпеки ООН. Кількість відкритих кримінальних проваджень, пов’язаних із військовою агресією Російської Федерації проти України, наближається до 100 тисяч, і це лише верхівка айсберга.
Вони й досі кажуть, що нас ніколи не було і не має бути, але ми були і знову нагадали всьому світові, що ми є. Вони погрожують нам і нашим партнерам ядерною зброєю, і це тільки викликає дедалі більшу рішучість стерти рашизм з лиця планети. Вони називають себе не тільки «державою-цивілізацією», а й «цивілізацією цивілізацій», закликаючи до знищення світу, в якому «немає Росії». Що ж, світ їх почув.
Витрати на оборону у світі перевищили 2 трлн дол., тоді як у найгірші часи холодної війни вони сягали 1 трлн у порівнюваних цінах. Переосмислюються стратегії безпеки, формуються нові оборонні альянси, відбувається переозброєння. Навіть такі пацифістські країни, як Японія, змушені різко збільшувати витрати на оборону і поновлювати розроблення зброї нового покоління з урахуванням загроз безпеці, які значно зросли саме через агресію Росії проти України. Вперше з часів Другої світової Японія надала підтримку збройним силам іншої країни, нехай поки що і нелетальну, вперше азійська країна (Мікронезія) розірвала дипломатичні відносини з РФ.
Варто згадати, як президент Франції Емманюель Макрон 2019 року заявив у відвертому інтерв'ю виданню The Economist: «Те, що ми зараз переживаємо, — це смерть мозку НАТО». За його словами, Європа стояла на краю прірви і повинна почати думати про себе стратегічно як про геополітичну силу; інакше «ми більше не контролюватимемо своєї долі». Сьогодні ніхто не може закинути НАТО, що «мозок» Альянсу «помер», а Європа не контролює своєї долі. Навпаки, ніколи з часів заснування країни НАТО, особливо Східного і Північного флангів, не були настільки активними і об’єднаними. Фінляндія, яка понад століття зберігала позаблоковість, уже стала членом НАТО, Швеція дуже далеко просунулася на цьому напрямі. Відбулося небачене єднання демократичних країн у форматі «Рамштайн», сьогодні йдуть переговори про відкриття офісу НАТО в Токіо, прем’єр-міністр Японії візьме участь у саміті у Вільнюсі. Все це ще вчора було б неможливим.
Тематика Глобального Півдня виникла задовго до цієї війни. Але саме зараз вона набула особливої гостроти. Трансформація світового порядку, спричинена агресією Росії та нашим спротивом цій агресії, значно прискорила процеси глобального діалогу між основними світовими потугами. Саміти світових лідерів перестали бути прохідними, а спільні заяви — очевидними. Ставлення «свій—чужий» визначається тепер позицією щодо агресії Росії, режимом запроваджених або не запроваджених санкцій, рівнем торговельно-економічних відносин з агресором. Несподівано для багатьох з’ясувалося, що війна в Україні є істотним чинником переформатування світових ринків зброї, продовольства й енергоносіїв.
500 днів українського спротиву повернули Заходу єдність, відчуття спільності цілей, спроможність діяти в умовах, коли цінностям свободи і демократії, правам людини, самій міжнародно-правовій системі кинуто виклик, небачений із часів Другої світової війни. І Захід повинен це визнати. Якщо Росія залишиться агресивним володарем ядерної зброї з правом вето у РБ ООН, світ може очікувати на новий досвід «п’ятисотих», і не обовʼязково в Європі. Всі потенційні агресори мають усвідомити, що третій закон Ньютона у геополітиці діє інакше, ніж у природі: сила агресії завжди зустрічатиме не рівну, а значно потужнішу контрсилу. Інакше навіщо?