Президент Росії Владімір Путін хоче, щоб світ повірив, що економіка Росії в порядку, і що він має достатньо коштів, щоб продовжувати війну в Україні до нескінченності. «Він блефує. Його агресія коштує йому дуже дорого, і Захід повинен використати цю вразливість у повній мірі», пишуть у колонці редактори Bloomberg до другої річниці повномасштабного вторгнення РФ.
Вони зазначають, що перед вторгненням в Україну Путін старанно вибудовував фіскальну та фінансову оборону Росії, що є ключовим елементом його власного утримання влади:
- суверенний борг Росії, що становив лише 16% валового внутрішнього продукту, був одним з найменших серед усіх країн світу;
- на другий рік пандемії уряд вже мав профіцит бюджету (на відміну від великих і постійних дефіцитів у США та Європі);
- він накопичив 175 мільярдів доларів у «Фонді національного добробуту» та понад 500 мільярдів доларів міжнародних резервів у своєму центральному банку;
- найбільші банки були добре капіталізовані порівняно з їхніми світовими аналогами.
Зараз Путін радикально змінив курс як на фінансування війни, так і на підтримку економіки в умовах західних санкцій. Військові витрати зросли з 3,6% ВВП у 2021 році до приблизно 7,1%, що збільшило виробництво всього – від артилерійських снарядів до комп'ютерів. Зарплати солдатів і виплати у разі смерті підняли статки найбідніших сімей. Понад 130 мільярдів доларів субсидованих кредитів дозволили росіянам розщедритися на нові квартири, що сприяло будівельному буму. Як результат, зростання реального ВВП відновилося до 3,6% минулого року, незважаючи на прогнози про затяжну рецесію.
«Проте межі такого «військового кейнсіанства» вже очевидні. Споживання війною працездатної робочої сили призвело до того, що рівень безробіття впав до екстремально низьких 2,9%, змушуючи цивільні галузі платити більше за дефіцитну робочу силу. Щоб утримати інфляцію під контролем, центральний банк був змушений підвищити облікову ставку до 16%, що ще більше стиснуло приватний сектор. Військові витрати не будуть продовжувати додавати до зростання ВВП: просто підтримання їх на нинішньому рівні вимагатиме великих жертв в інших важливих сферах, таких як соціальні видатки та вкрай необхідна підтримка інфраструктури. Без стимулів, пов'язаних з війною, економічні показники Росії виглядали б набагато менш вражаючими», – зазначає Bloomberg.
Редактори вважають, що найгіршим для Путіна є те, що він «швидко руйнує оборонні споруди, які він побудував», щоб захистити економіку і себе від несподіваних потрясінь:
- значна частина резервів центрального банку заморожена на Заході;
- ліквідні активи «Фонду національного добробуту» скоротилися майже наполовину з початку війни – до близько 55 мільярдів доларів;
- щорічний бюджетний дефіцит уряду становить близько 17 мільярдів доларів, а його можливості запозичення обмежені, оскільки єдиними доступними кредиторами залишаються вітчизняні банки, які зазнають дедалі більших збитків, оскільки захмарні відсоткові ставки лягають тягарем на плечі корпоративних позичальників.
Bloomberg зазначає, що Захід має свої власні фінансові труднощі. І в США, і в Європі урядам необхідно взяти під контроль бюджетні дефіцити та зростаючі державні борги, але тимчасові витрати, необхідні для підтримки України, далеко не вирішальні. Сукупні фінансові ресурси країн-членів НАТО більш ніж у 20 разів перевищують російські.
«Ця війна майже напевно закінчиться переговорами. Для Заходу метою має бути забезпечення максимально безпечної та незалежної української держави – і стримування інших від спроб подібних захоплень територій. З цією метою він повинен максимально використати економічну вразливість Путіна, в тому числі шляхом посилення санкцій і надання Україні зброї. За наявності політичної волі західні країни мають достатньо ресурсів, щоб пережити його – перевагу, яку вони повинні використати, щоб зупинити кровопролиття якнайшвидше», – резюмує Bloomberg.
Нагадаємо, що результати так званих «президентських виборів» у Росії визначені наперед. І все-таки виборча кампанія змусила Кремль понервувати. Чому? Пояснює оглядач відділу міжнародної політики ZN.UA Володимир Кравченко у статті «На жаль. Чого очікувати від Путіна після виборів».