Багатьох спостерігачів у світі дратує непоступливість Києва у відносинах з Москвою. Українська впертість щодо територіальних завоювань Росії настільки непохитна, що комусь здається негідною повної підтримки.
Для багатьох політиків і дипломатів це східноєвропейське протистояння має лише другорядне значення. Це змушує їх стверджувати, що фінансові, військові та політичні інвестиції їхніх урядів в оборону, безпеку й інфраструктуру України мають бути обмежені або навіть припинені. Крім того, для багатьох поганий, але швидкий мир здається кращим, ніж благородне, але тривале військове протистояння.
«Але навіть політики і уряди, байдужі до таких цінностей, як справедливість, свобода і самовизначення, не можуть, однак, відокремити свою поведінку щодо Москви і Києва від питань глобальної стабільності й безпеки. Україна - невід'ємна частина світового політичного і правового порядку. Вона повноправний член міжнародної спільноти держав», - пише в статті для EUObserver аналітик Стокгольмського центру східноєвропейських досліджень в Шведському інституті міжнародних справ Андреас Умланд.
Рукавичка Кремля
Москва наполягає на тому, що український народ і держава не повноцінні. Через 8 років після окупації Криму, у вересні 2022 року Москва підтвердила своє заперечення української державності.
Знову незаконно і ще більш безсоромно, ніж у 2014 році, Росія анексувала ще чотири області, тепер уже на материковій частині України. Разом з ескалацією московської кампанії терору проти українського цивільного населення з 24 лютого 2022 року, це збільшило вибухонебезпечність російської українофобії для світового порядку.
«Перебіг, тривалість, результати та наслідки війни стають дедалі більш руйнівними не лише для України, але й для стабільності глобальної системи суверенних держав», - підкреслює Умланд.
Кремль продовжує надавати абсурдні пояснення, чому Україна не має права на існування, принаймні в межах її міжнародно визнаних кордонів. Москва вибірково, а іноді й відверто фальсифікує українську історію, політику, культуру тощо. Все це має на меті підкріпити твердження Кремля про те, що України насправді не існує.
«Проблема дезінформаційної кампанії Кремля полягає не тільки і не стільки у спотворенні минулого України. Фундаментальна проблема Москви полягає в тому, що риторично схожі історії можна розповідати про багато країн. Більшість держав і територій по всьому світу мають заплутану історію, суперечливу спорідненість і суперечливі епізоди у своєму давньому і недавньому минулому. Деякі з них досі мають спірні території й амбівалентну ідентичність», - пояснює експерт.
Незважаючи на корозійну природу поведінки Москви для всієї міжнародної системи, Кремль наполягає на тому, що «скринька Пандори» порожня. Гірше того, Росія - це не просто чергова країна світу. Вона успадкувала від Радянського Союзу постійне місце в Раді Безпеки ООН і статус офіційної ядерної держави за «Договором про нерозповсюдження ядерної зброї» (ДНЯЗ). Таким чином, Росія залишається одним з тих 5 членів міжнародної спільноти, які мають особливі права і обов'язки щодо захисту світової безпеки і міжнародного права.
«Своїми діями Москва підриває фундаментальні принципи Статуту ООН. Вона підриває логіку режиму ДНЯЗ і винятковий статус 5 офіційних ядерних держав. В руках Росії Радбез ООН і ДНЯЗ стали інструментами не стабілізації міжнародного порядку, а розширення її території», - пояснює Умланд.
Мир зараз?
Більшість мирних планів, які зараз пропонуються, прямо чи опосередковано передбачають обмеження цілісності або суверенітету України.
Серед найпопулярніших пропозицій - збереження Криму під контролем Москви або виключення можливості вступу України до НАТО.
«Такий шлях до перемир'я означав би, що територія та незалежність повноправного члена ООН буде порушена не лише Росією. Спонсорований міжнародною спільнотою компроміс означав би, що інші країни також беруть участь у підриві міжнародного порядку. Який авторитет і легітимність матимуть система ООН і європейський порядок безпеки, якщо Росії зійде з рук порушення десятків двосторонніх і багатосторонніх зобов'язань в рамках різних міжнародних договорів і організацій?», - наголошує експерт.
Часткове задоволення політичних і територіальних вимог Москви може наштовхнути інші країни на думку, що вони можуть поводитися так само, як і Росія. Чому б їм теж не спробувати зробити подібні речі зі своїми сусідами, під сумнівним приводом, як це зробила Москва зі своїм південно-західним «братнім народом»? Хіба немає інших регіонів у світі, які так само чекають, щоб їх «повернули додому», як так звану «Новоросію»?
Чому, з іншого боку, відносно слабкі країни світу повинні продовжувати покладатися на міжнародне право і ООН для захисту своїх кордонів і незалежності? Адже зараз різні держави дають зрозуміти, що на них не можна покладатися як на захисників міжнародного порядку. В такому разі, можливо потрібні інші інструменти для самозахисту, такі як, скажімо, хімічна зброя або ядерні боєголовки?
«Угода «земля в обмін на мир» між Росією і Україною означала б визнання того, що сила визначає, хто має рацію. Це підірвало б нинішній порядок суверенних національних держав. Це завдало б непоправної шкоди глобальному режиму нерозповсюдження ядерної зброї», - пише Умланд.
Допоки збройне захоплення Росією території і терор в Україні не можуть бути припинені мирним шляхом, не існує іншого шляху, окрім як відповісти на збройну агресію збройним опором.