Пояснюючи свою позицію на підтримку американської допомоги Ізраїлю, але не Києву, сенатор-республіканець Джей Венс заявив, що Ізраїль має досяжну мету, Україна - ні. Насправді, цілі України та Ізраїлю ідентичні - національне виживання в умовах сусідства з ворогами, які намагаються їх знищити, пише у статті для WP американський оглядач Джордж Вілл.
Категоричний висновок Венса про недосяжність виживання України робить його важливим симптомом трансформації Республіканської партії колишнього президента США Дональда Трампа. Якщо Трамп втретє поспіль стане кандидатом у президенти від цієї партії, одна з двох основних політичних сил США стане більш ізоляціоністською, ніж будь-яка з партій країни під час розквіту ізоляціонізму "Америка понад усе" у 1930-х роках.
Венс відображає давню американську, але особливо республіканську, тенденцію, а саме на Середньому Заході, де її колись уособлював сенатор-республіканець Роберт Тафт (1889-1953), син президента Вільяма Говарда Тафта, який не вважав себе ізоляціоністом. Але на початку 1940 року, незадовго до бліцкригу Гітлера на Париж і Ла-Манш, Тафт сказав, що для США було б великою помилкою брати участь у війні в Європі.
“Я не вірю, що ми могли б суттєво вплинути на її результат", - заявив тоді він.
Тафт програв республіканську президентську номінацію 1940 року Венделлу Вілкі, який був зареєстрованим республіканцем менше року. Вілкі заявив, що краще підтримав би переобрання президента Франкліна Д. Рузвельта, а не голосував би за республіканця, який виступає проти допомоги Британії та Франції.
Тафт зробив значний внесок у безпеку країни, проголосувавши проти договору про НАТО, хоч і ненавмисно. Радянський Союз, за його словами, не хотів війни, але НАТО могло спровокувати СРСР. Крім того, володіння США атомною бомбою зберегло б мир. 21 липня 1949 року, після комуністичного перевороту в Чехословаччині та блокади Берліна, Сенат США схвалив членство в НАТО. Опозиція Тафта в поєднанні з його прагненням стати кандидатом у президенти від республіканців у 1952 році допомогла спровокувати верховного головнокомандувача НАТО (1951-1952) Дуайта Д. Ейзенхауера “вступити в перегони”. Це привело Республіканську партію до двопартійної, інтернаціоналістичної зовнішньої політики, яка перемогла у холодній війні.
Аксіомою є те, що більшість американців, коли йдеться про зовнішню політику, хочуть, щоб її було якомога менше. Майкл Бароун у своїй книзі "Як змінюються (і як не змінюються) політичні партії Америки", виданій у 2019 році, пише, що Південь, сприйнятливий до кавалерських традицій Англії і обраний домом для забіякуватих шотландсько-ірландських іммігрантів, є найбільш яструбиним регіоном. Середній Захід, який був заселений багатьма іммігрантами, що приїхали сюди, аби втекти від європейських конфліктів, є найбільш миролюбним.
Венс, послідовник Трампа, навіть більше, ніж Трамп, є симптомом політичної гнилі, пише Вілл. Трамп снує, як водяний клоп, по поверхні життя нації, керуючись виключно особистими мотивами - злістю, помстою і схваленням з боку натовпу. 39-річний Венс з його різнобічними переконаннями і подібні до нього прихильники Трампа, можуть заражати суспільне життя ще довго після того, як їхній “герой” зійде зі сцени.
Зараз США переживають найнебезпечніший момент з часів Другої світової війни, більш загрозливий, ніж Карибська криза в жовтні 1962 року. Тоді загроза виникла через один прорахунок одного іноді нестабільного, але не постійно необачного лідера (Микити Хрущова) ядерної держави, чий стратегічний арсенал помітно поступався американському.
Сьогодні є три нерозсудливо керовані ядерні держави - Китай, який загрозливо розгулює в сусідніх морях, Росія, яка намагається силою переглянути європейські кордони, і Північна Корея. Наближається і четверта така країна, Іран. І зараз консенсус США щодо світової ролі країни, що склався після Другої світової війни, піддається нападкам з боку партії, яку Ейзенхауер врятував від небезпечної нерішучості і наївності Тафта.
Ліками від ізоляціонізму 1930-х років став Перл-Харбор. Чи будуть ліки від сьогоднішнього ізоляціонізму такими ж раптовими і несподіваними?
Холоднокровні люди в Москві та Пекіні, мабуть, так будуть у захваті настільки, як і вражені видовищем американських популістів, які культивують втому від війни в нації, що не проливає крові і витрачає мізерну частку свого багатства.
Популісти називають війну РФ проти України "нескінченною". Війна триває 20 місяців. Через двадцять місяців після початку Другої світової війни в Європі - у травні 1941 року Гітлер тріумфував від Норвегії до Північної Африки, а до Дня перемоги залишалося чотири роки. Друга світова війна не була вічною і була варта перемоги.
У 1936 році Вінстон Черчилль попередив самовдоволений британський парламент, що "епоха зволікання добігає кінця”, заявивши про вступ у період наслідків. Венс - колись він називав Трампа "культурним героїном", а тепер каже, що це неважливо, бо Трамп провидець ,— є наслідком впливу Трампа. Наслідки поглядів Венса і йому подібних можуть бути значно більшими і навіть жахливішими, вважає оглядач.
Раніше президент США Джо Байден назвав можливий другий термін Трампа загрозою для демократії в Штатах. Чому прихильники ультраправого крила Республіканської партії симпатизують Путіну? Чому вони виступають проти надання допомоги Україні? Чому готові схвалити анексію Криму та Донбасу? Про світогляд виборців Трампа, ДеСантіса та Рамасвамі читайте у статті Анни Бродські-Кроткіної «У США є прихильники Путіна. Що про них потрібно знати».