Науку можна оцінювати по-різному. Це може бути оцінка суспільством і урядом здобутків науки. Сьогодні суспільство не бачить таких вражаючих наукових досягнень, які бачило ще 50–70 років тому. Але тоді були інші часи, і запуск ракети в космос або революційні методи лікування сприймалися суспільством як науковий прорив. Зараз наука теж має вагомі здобутки, але змінилися пріоритети розвитку суспільства, людини, і наукові досягнення сприймаються інакше. І так сталося, що в інформаційному суспільстві здобутки української науки залишаються поза увагою ЗМІ й не стають надбанням суспільства.
Якщо оцінювати ставлення держави до науки, то можна подумати, що воно вкрай негативне, оскільки останні 30 років наука завжди фінансувалася недостатньо й за залишковим принципом. Навіть стаття закону України «Про науку та науково-технічну діяльність», в якій чітко прописано фінансування науки в 1,7% ВВП України, ще жодного разу не була виконана. Як жартують, суворість українських законів компенсується необов’язковістю їх виконання. 30-річне регулярне недофінансування науки призвело до повного знищення галузевої й заводської науки, істотного погіршення винахідницької активності та рівня винаходів, переважного патентування в 3-му та 4-му технологічних укладах, тоді як світова тенденція — до патентування у 5-му та 6-му технологічних укладах, зниження віддачі академічної й освітянської науки, використання в науці по 50–60 років морально і технічно застарілого обладнання, переважання в науці вікової категорії за 65 років. Знищення, наприклад, галузевої науки призвело до втрати, в тому числі, високоприбуткових космічної, авіа- та суднобудівної промисловості, які без нових наукових розробок просто не можуть існувати.
Якщо взяти досвід найбільш економічно розвинених країн світу, то там фінансування науки вважається одним із пріоритетних напрямів розвитку. Можна згадати слова президента США Рональда Рейгана: «Ми фінансуємо науку не тому, що ми багаті. Ми багаті тому, що фінансуємо науку». Із цих слів видно і ставлення країни до науки, і результат, який приносить наука державі, і бачення суспільством місця та значимості науки.
Але це — суб’єктивна оцінка місця та ролі науки в Україні. Об’єктивної оцінки науки загалом, яка б базувалася на наборі певних показників і критеріїв, немає.
Наступним рівнем є оцінювання наукою самої себе через оцінювання ефективності діяльності наукових установ Міністерством освіти і науки або академіями наук — підзвітних їм установ. Для оцінювання ефективності діяльності та використання бюджетних коштів наукових установ створено і реалізовано кілька методик атестації й оцінювання.
Вони враховують міжнародні методологічні рекомендації ОЕСР. На підставі постанови Кабміну №652 від 22.08.2018 «Про затвердження Порядку проведення державної атестації наукових установ» МОНУ проводить державну атестацію наукових установ та закладів вищої освіти щодо провадження ними наукової діяльності, починаючи з 2017 року. В системі НАНУ проводиться оцінювання діяльності наукових установ. Загалом методики як державної атестації, так і оцінювання НАНУ базуються на приблизно однаковому наборі показників та критеріїв.
Для кожного показника є свої вагові коефіцієнти. Різнять методики терміни проведення. Якщо це державна атестація — термін від одного до п’яти років, залежно від категорії, яку отримала установа на попередній атестації. Якщо оцінювання в системі НАНУ — термін незмінний і становить п’ять років.
Ще одна відмінність: під час державної атестації оцінюється тільки діяльність установи, а оцінювання НАНУ проводиться як для всієї установи, так і для наукового підрозділу, і є можливість оцінити діяльність кожного науковця.
Але глибина оцінювання — від установи до кожного науковця — приводить до збільшення обсягів звітних матеріалів. Звіт середньої установи при державній атестації становить близько тисячі сторінок, а при оцінюванні в НАНУ — в рази більше. Причому, незважаючи на схожий перелік показників, форми представлення показників різні, що унеможливлює механічні повторення одних і тих самих матеріалів у різних звітах. А звітів готується багато. Всім державним органам, які хочуть отримати звіт установи, потрібно відзвітувати. І в кожного органу, який бажає, щоби перед ним звітувалися, — різні форми звітування. З одного боку, це дає багатьом чиновникам, які створюють собі робочі місця, можливість імітувати кипучу діяльність і показувати свою потрібність. З іншого — наукова установа витрачає дуже багато часу на непродуктивну працю з написання звітів, у яких дуже часто одні й ті ж самі звітні матеріали потрібно подавати в різних формах. Якщо це державна атестація або оцінювання в системі НАНУ, то в підготовці цих звітів задіяні всі науковці установи. І процес підготовки звітів забирає не один місяць. А якщо атестація й оцінювання випадуть на один рік, то більшу частину року установа витратить не на наукову працю, а на підготовку різних форм звітів.
Дивно, що в епоху суцільної цифровізації головні наукові організації країни, де зосереджений інтелект нації, такі як МОНУ й АН, не напрацювали єдиної системи звітності та користуються системою столітньої давності. Можна мріяти, щоб установа звітувала один раз на рік і у своєму річному звіті в електронному вигляді подавала підсумки своєї роботи за рік. І цей офіційний звіт був єдиним для всіх органів, які хочуть отримувати звіти установи. Цей звіт розміщується на різних державних інформаційних ресурсах, аби кожен охочий міг безкоштовно побачити, як працює українська наука. Більше установа нікому не надає жодних звітів. Інформацію для оцінювання чи державної атестації за відповідний період від одного до п’яти років експерти отримують механічним складанням результатів, поданих у річних звітах. Заодно слід передбачити можливість відображення публікацій, які були надані до наукових видань протягом року, а не увійшли до річного звіту тому, що вийшли друком року наступного, проте з датою нинішнього.
Такий підхід до звітування звільнить наукову спільноту від надмірного звітування і дасть можливість займатися прямою науковою працею.
Багато важитимуть для оцінки науки підготовка і правильний вибір набору показників та критеріїв для оцінювання, з диференціацією для різних наук. Потрібно створити гармонійну систему відповідних показників науково-технічної та інноваційної діяльності, щоб могти об’єктивно оцінити діяльність наукових установ і науковців. На мій погляд, для природничих, технічних та низки соціогуманітарних наук найвагомішим показником є відсоток залученого ззовні фінансування, який показує, чи комусь потрібні наукові розробки, чи це наука, яка імітує діяльність. І за підсумками кількох років роботи установи без зовнішнього фінансування потрібно розглядати питання доцільності її існування.
У фундаментальних, математичних, фізичних науках та низці інших наук ситуація набагато складніша. Таким наукам складно комерціалізувати результати своєї діяльності з об’єктивних причин, бо результати їхніх досліджень мають інший характер і можуть бути реалізовані значно пізніше.
Ряд дослідників головним показником ефективності наукової діяльності вважає наявність публікацій у виданнях, які входять до наукометричних баз Web of Science, Scopus (WoS, Sc). Але в українських реаліях це абсолютно неможливо. Так, є справді авторитетні видання, що індексуються в міжнародних базах даних WoS, Sc, які видаються десятки і навіть сто років. Але чимало видань WoS, Sc — суто комерційні, що за гроші опублікують вашу статтю без належного рецензування.
Після прийняття МОНУ рішень, які пов’язують отримання вчених звань, наукових ступенів, посад із наявністю публікацій у виданнях WoS, Sc, ринок публікаційних послуг моментально корупціонувався. Видання, які входять до WoS, Sc, стали брати від 10 до 40 тис. грн (розцінки довоєнні) за публікацію. Зовсім мало наукових журналів, які безкоштовно друкують статті. Науковці відповіли складчиною на публікацію, і тепер багато статей, навіть у представників соціогуманітарних наук, виходять із п’ятьма-шістьма авторами. А це вже не наука, а імітація наукової діяльності.
Ще страшніше, що низка видань WoS, Sc у гонитві за грішми самі напишуть за тебе статтю. Потрібно тільки заплатити гроші. А це вже не наукова діяльність, а корупційна. І за таким корупційним показником не можна оцінювати наукову діяльність. Це явище стало загрозою національній безпеці, оскільки фактично наукова діяльність зосереджується на гонитві за платними публікаціями, а не на проведенні наукових досліджень, які приносять конкретні вагомі результати.
До речі, якщо оцінювати ємність ринку публікаційних послуг, то він, на мою думку, становить близько 100 млн дол. на рік. Сюди входять плата за публікації, участь у конференціях, публікація матеріалів, присвоєння індексів DOI, переклади англійською. Причому це ринок переважно тіньовий, оскільки платять здебільшого фізичним особам або фізичним особам-підприємцям. Незрозуміло, куди дивляться численні правоохоронні й антикорупційні органи, МОНУ.
Тимчасом у країні діє система публікацій у фахових журналах, і до цих журналів висуваються жорсткі вимоги. Отримати статус фахового зовсім непросто. І раніше вважалося престижним публікуватись у них. Після прийняття МОНУ рішень про пріоритетність публікацій у виданнях WoS, Sc розпочалася гонитва за публікаціями в цих журналах. А навіщо тоді іншим серйозним українським виданням, з історією тривалістю в десятки років, витрачати зусилля й отримувати статус фахового? Перехід на оцінку наукової діяльності виключно за публікаціями в журналах WoS, Sc загрожує нехтуванням своєю видавничою системою і подальшим її знищенням. Те ж саме й з індексом цитування. Досить непогано працює система обліку індексів цитування Google Scholar, яку веде НБУ ім. Вернадського і яка вираховує індекси цитування по всіх вітчизняних виданнях. Але чомусь цю чітку систему хочуть замінити на індекси цитування у виданнях WoS, Sc.
Наступний рівень оцінювання в науці — оцінювання діяльності наукових працівників. Воно зазвичай проводиться у вигляді атестації один раз на п’ять років. Але якщо для оцінки діяльності установ застосовуються системи комплексних індикаторів, то оцінювати діяльність науковців намагаються переважно на основі одного показника — наявності публікацій у журналах WoS, Sc, що призводить до нівелювання результатів іншої, крім публікаційної, діяльності.
Тобто за нинішньої системи оцінювання і атестації наукових установ та науковців багаторазово використовуються одні й ті самі дані, і процеси повторюються.
Рекомендації
- Створити національну систему оцінювання установ освіти і науки та дослідників на основі комплексних індикаторів оцінки, яка б відповідним чином враховувала національні публікації та інші види наукової діяльності.
- Створити єдину державну, уніфіковану, автоматизовану систему обліку та звітності наукових установ і науковців «Наука України». В систему один раз на рік, до 1 лютого або 1 березня, за визначеною формою вносяться всі дані про роботу установи та кожного науковця — про роботу в цій установі (він може працювати і в інших місцях). Система сама вираховує й подає інтегральні показники діяльності як установи, так і кожного науковця. Зазначені показники з кожного річного звіту надалі використовуються для оцінювань, атестацій як установ, так і науковців. Система має можливість вираховувати сумарні показники за будь-який період. Інформація для оцінювання міститься в цих формах і використовується експертами при оцінюванні без участі установи та контактів експертів із установою. Так само готується інформація для атестації науковців.
- Річний звіт вважати офіційним документом установи. Більше жодних звітів установа не готує. Система «Наука України» даватиме вичерпну і всеосяжну інформацію про роботу всієї української науки, кожної установи, кожного науковця щорічно; підсумовує й вираховує показники і оцінки діяльності за тривалий період часу, веде щорічний «перепис» науковців України, унеможливлює дублювання одних і тих самих результатів, якщо науковець працює в різних установах, враховує абсолютно всі результати наукової діяльності — від просвітницької та публікаційної роботи до кількості відгуків на автореферати, переліку учнів, наукових шкіл і дисертаційних робіт.
- Переглянути процедури оцінки ефективності діяльності дослідників на основі фактично одного показника — наявності публікацій у виданнях WoS, Sc.
- Створити національну видавничу систему з пріоритетом фахових видань та індексів цитування Google Scholar.
Більше статей Володимира Хаустова читайте за посиланням.