Хмари над Російською академією наук (РАН), яка була заснована ще Петром І як імператорська на взірець інших тодішніх європейських академій при монарших дворах, а за радянських часів називалася "АН СРСР", згущувалися вже давно. "Реформатори" закидали РАН архаїчність та консервативність і закликали перейти до прийнятої в більшості країн університетської системи організації науки, звівши академію до статусу почесного наукового товариства. "Прагматики" при цьому ласо поглядали на величезне майно та землі РАН.
І на все це накладалися суб'єктивні чинники: Володимирові Путіну ще в часи його "першого" президентства так і не вдалося посадити в крісло президента РАН свого ставленика. Відтак ВВП, подейкують, затаїв образу на надто самостійних академіків. Але діяти за прикладом Олександра Лукашенка, який рішуче ліквідував автономію білоруської академії, а голову її президії (президент у Білорусі може бути тільки один!) призначає власним указом, Путін теж до часу не наважувався: надто відмінні масштаби в білоруської і російської науки.
Тому, коли навесні міністр освіти і науки РФ Дмитро Ліванов зробив скандальну заяву: "РАН нежиттєздатна, вона не житиме", - багато хто вирішив, що за цим стоїть воля Кремля. Однак реакція наукової спільноти виявилася настільки різкою й однозначно негативною, що міністр врешті-решт мусив вибачатися. Більше того, його позиції похитнулися так відчутно, що на допомогу Ліванову був покликаний Нобелівський лауреат з фізики 2010 р., колишній росіянин Андре Гейм, чиє різко негативне ставлення до традиційної системи організації російської науки загальновідоме. А після обрання президентом РАН Володимира Фортова, людини з великим досвідом роботи на вищих щаблях російської влади, в академіків зажевріла надія, що між РАН і Кремлем вдасться досягнути певної моделі порозуміння. До того ж два місяці тому сам президент Путін на Раді з питань науки й освіти закликав міністра Ліванова не гарячкувати, а спокійно розробити узгоджений з усіма варіант реформи.
Тому те, що сталося 27 червня, виявилося цілком несподіваним. Прем'єр Дмитро Медведєв виніс на розгляд уряду питання, яке в попередньому порядку денному не значилося: про реформування системи державних академій. А міністр Ліванов представив проект федерального закону, відповідно до якого на базі "великої" РАН, а також медичної та сільськогосподарської академій упродовж трьох років створюється "нова" РАН - уже, фактично, в статусі громадського об'єднання науковців (хоча з певними експертно-координаційними функціями). Решта державних академій (освітянська, архітектурна і мистецтв) передаються в підпорядкування відповідних міністерств.
За версією Медведєва та Ліванова, фінансування наукових установ при цьому не зменшиться, учені просто будуть звільнені від "невластивої для них функції управління майном і ЖКГ". І в цьому - один із "найцікавіших" моментів пропонованої реформи: академічне майно передається в управління новоствореній федеральній агенції. А відтак споруди й землі, які вдалося зберегти для науки в "бандитські" 1990-ті, тепер цілком зможуть отримати нових власників та нове призначення.
Президія РАН (де ніхто не був обізнаний із самим фактом підготовки скандального законопроекту) зібралася вже ввечері. В одноголосно прийнятій ухвалі урядовий законопроект оцінено як неприйнятний, такий, що підриває науковий потенціал, обороноздатність і безпеку країни. Учені заявили про своє глибоке обурення і зажадали повернути обговорення скандального проекту в нормальне процедурне поле. Профспілка РАН надіслала телеграму протесту президентові Путіну. Рада молодих учених звернулася до керівництва уряду і лідерів усіх думських фракцій. А Сибірське й Далекосхідне відділення РАН наважилися публічно заявити про те, про що вчені в кулуарах говорили вже давно: такі широко розрекламовані "модернізаційні" проекти, як "Роснано" і "Сколково" (вони здійснювалися поза рамками академії), зазнали краху, перетворившись на неприховане "відмивання" й "розпилювання" багатомільярдних бюджетних коштів. І сьогоднішня спроба "реформи" (а
фактично - ліквідації) РАН має на меті, зокрема, і приховати ці зловживання.
Отже, академіки боротимуться до кінця. В цій боротьбі у них теж не бракуватиме авторитетних і харизматичних фігур (серед них - ще один Нобелівський лауреат з фізики, Жорес Алфьоров, який недавно також претендував на посаду президента РАН). Опиратимуться урядовій реформі і більшість "рядових" кандидатів та докторів: РАН передбачала бодай обмежене, але самоврядування наукової спільноти, а в рамках виконавчої вертикалі доля наукових напрямів, установ і окремих учених опиниться цілком у руках чиновників. Тому всіма науковими центрами Росії пройшла хвиля протестних мітингів, які часом збирали по кілька тисяч учасників. Підтримали РАН і багато закордонних учених, які навіть проводили паралель між сьогоднішніми діями російської влади та "реформами" своїх академій, здійснених свого часу Гітлером і Муссоліні (після чого багато провідних учених залишили Німеччину й Італію).
Хоч, безперечно, реформа матиме й прихильників - не в останню чергу серед науковців, які з різних причин залишили Росію і реалізувалися вже на Заході, але нелюбов до академічної "верхівки" (яка начебто не давала їм дороги на батьківщині) зберегли й там. "Кістку" кинуто членкорам, яких реформа без жодних виборів переводить у ранг академіків. Про підтримку реформи вже оголосила академія меднаук, статус членів якої підвищується після злиття з "великою" академією.
Влада поспішила з внесенням реформи в Думу - там питання слухалося в першому читанні вже в середу, 3 липня. І, хоча профільний комітет з питань науки (очолюваний представником "Справедливої Росії" Черешньовим) рекомендував відхилити законопроект як передчасний і шкідливий, підтримка фракції урядової "Єдиної Росії" дає йому достатній запас голосів. Не виключено, що під час думських читань (третє заплановано на осінь) реформу вдасться трохи пом'якшити. Хоч можливий і "жорсткий" сценарій: влада наполягатиме саме на обраному варіанті.
Та навіть кінець "сьогоднішньої" РАН ще не означатиме кінця російської науки. Бодай тому, що ця наука потрібна російській державі з її імперськими інтенціями. Потрібна для національного престижу і для створення нових національних технологій (не в останню чергу - військових). Хоча, швидше за все, російські чиновники (з їхніми відомими специфічними рисами) не будуть для цієї науки ефективнішими менеджерами, ніж досі ними були академіки й член-кореспонденти.
А ось для України російська реформа може мати значно сумніші наслідки. Відомо, що в нас теж не бракує охочих "ефективніше" розпорядитися землями і майном НАН та галузевих академій. І старт російської реформи майже напевне викличе спокусу реалізувати щось аналогічне і в Україні. Здійснити це буде порівняно нескладно: "наукового лобі" у владі зараз фактично немає, а більшість експертів (і з владного, і з опозиційного боку) переконані, що НАН є віджилим "сталінським" дітищем. І переконати їх у тому, що, по-перше, її створив зовсім не Сталін, а його ясновельможність гетьман Павло Скоропадський, а по-друге, аналогічні академічні структури досі успішно працюють не лише в комуністичному Китаї, а й у демократичних Німеччині, Франції, Польщі, нікому досі так і не вдалося. Як не вдалося переконати цих експертів і в тому очевидному факті, що НАН навіть в умовах хронічного безгрошів'я досі примудряється не лише продукувати фундаментальні результати світового рівня, а й пропонувати "проривні" технології (якими, на жаль, більше цікавляться за кордоном).
І якщо НАН буде "реформовано" саме за нинішнім "сценарієм Ліванова - Мєдвєдєва", це реально означатиме кінець природничих і технічних наук в Україні. Адже досі наука в Україні виживала не завдяки, а всупереч державі, якій (на відміну від Росії) учені не потрібні зовсім і яка фінансує цих своїх учених на рівні африканських країн. Однак українська наука якось існувала, бо НАН керували консервативні, але залюблені в науку академіки (при цьому НАН залишалася, напевно, останньою в сьогоднішній Україні великою державною структурою, де призначення на керівну посаду ще здійснюється за фаховими критеріями, а не з бажання забезпечити "хлібне місце" потрібній людині). Якщо ж українською наукою керуватимуть чиновники нинішнього МОН, результат виявиться прогнозований, - це наочно видно з того, що діється сьогодні в університетах і в системі атестації наукових кадрів.
Тому слід пам'ятати: нинішня Україна з низки причин політичного й економічного штибу не має, на жаль, шансів у близькому майбутньому перейти до англо-саксонської університетської системи організації науки (бо там університети мають великі гроші і необмежену автономію - а ні того, ні другого їм в Україні тепер ніхто не дасть!) Реальний вибір, який стоїть перед українською наукою сьогодні, - це або збереження академічної системи (що зовсім не виключає необхідності посиленого накачування "наукових м'язів" університетів і поступового реформування самої НАН), або ж загибель цілих наукових напрямів, які наразі визначають науково-технічний прогрес. Адже від ліквідації академії не виграє ніхто: якщо сьогодні загинуть біологічні чи фізичні установи НАН, то завтра безнадійно захиріють і відповідні факультети університетів.
Отже, якщо Росія таки "реформує" РАН, Україна муситиме ще сім разів подумати: а чи потрібно йти цим шляхом? Бо сучасна наука - це надскладна система, яка створюється десятиліттями. Зруйнувати її можна швидко, а відновити "з чистого аркуша" - майже неможливо (це підтверджує досвід Бразилії, Мексики, Ірландії, Туреччини, які вкладають казкові, за українськими мірками, гроші у створення в себе сучасної науки, - але досі не досягли ще й нинішнього українського рівня).
P.S. У середу 3 липня Дума більшістю голосів ухвалила урядовий законопроект про систему державних російських академій. Механізм руйнування РАН запущено. А в українських учених залишилося вкрай мало часу для того, аби спробувати переконати владу не нищити нашу науку за російським сценарієм.