"…Більшість українських вчених уявляють собі реформу науки так, як Чебурашка свій день народження, - "прилетит вдруг волшебник"… і роздасть їм гроші. На запитання, де брати гроші, у них відповідь - "у тумбочці", тобто в бюджеті..." - пост у Фейсбуку молодого вченого, який недавно емігрував, співзвучний із настроями тих, хто вже пакує валізи.
Напередодні сесії загальних зборів НАН України наукова спільнота скидається на розбурханий вулик - гарячі обговорення та дискусії з питань т.зв. оптимізації наукових установ, "працездатності" нового Закону "Про наукову і науково-технічну діяльність" і нової редакції Статуту НАНУ. В обговореннях багато критики на адресу влади та керівництва академії, але критично мало пропозицій з приводу того, як виходити зі складної ситуації, коли час "чарівників" безповоротно канув у минуле. Відомий матеріалознавець, організатор (інституту з сучасним дослідним виробництвом), реалізований адміністратор, директор Державного фонду фундаментальних досліджень (ДФФД), академік НАН України Борис Гриньов упевнений: вихід є, і хто не сидів в очікуванні бюджетних подачок, той найменше сьогодні нарікає на труднощі. Після однієї з резонансних публічних лекцій ученого відбулася розмова з журналістом DT.UA.
- Борисе Вікторовичу, різке недофінансування НАН, на думку багатьох, - помста за попередні вибори, точніше - вибір, зроблений у квітні 2015-го. Стара гвардія не поступилася позиціями, протягнувши свій, цілком прогнозований, варіант виборів - без вибору. Влада знехотя ніби погодилася, вирішивши діяти за принципом широко відомого булгаковського персонажа - "Уж мы их давили-давили, давили-давили, давили-давили!"...
- На мій погляд, процеси зменшення наукового потенціалу в країні набули ознак справжнього лиха, і ми навіть не уявляємо собі його наслідків. Недавно, на запрошення Німецького науково-дослідного товариства (DFG), я та академік В.Кухар (голова Ради ДФФД) взяли участь у форумі, присвяченому німецько-українській академічній співпраці. Цифри, які там пролунали, викликали просто шок. За даними на січень 2016 р., у Німеччині грантову підтримку одержують 25 тис. молодих людей (віком до 30 років) з України - вони навчаються в тамтешніх вишах або перебувають на постдоківських позиціях. А тепер спробуйте вгадати, скільки українців прагнуть вступити в навчальні заклади або на мовні курси?
- ???
- 600 тисяч (!) Це ж масштаб лиха!..
Німеччина, як і деякі інші європейські країни, сьогодні дуже зацікавлена в припливі інтелекту. І Україна дає більший приплив молоді, ніж усі країни колишньої співдружності, не враховуючи Росії.
Відбувається колосальний відплив інтелекту. Причому система "вимивання мізків" цілеспрямована, ще зі шкільної лави. І, що особливо вражає, ніхто на вищому рівні цієї проблеми не порушує.
- З року в рік на загальних зборах НАНУ чуємо "плач" про втрати молодих наукових кадрів. І так - упродовж більш як двох десятиліть. Молоді доктори наук в академії "зникли як вид".
- Згідно з даними на кінець 2015-го, у НАН працювало всього п'ять докторів наук (віком до 35 років). Загальна кількість співробітників академії за минулий рік зменшилася на 2830 чол., або на 7,6%. Це перевищує втрати 2014 р.
- З високих трибун неодноразово доводилося чути, що українська наука неефективна, що від неї немає практичної віддачі. З іншого боку, з'являється чимало інформації про нові конкурентні наукові розробки.
- Незатребуваність нашої науки всередині країни - проблема, швидше, вітчизняної економіки та нашого "скороспілого" бізнесу. Попри це, українська наука затребувана у світі. У нас є досить багато наукових установ, які мають розробки світового рівня, а за деякими позиціями ми навіть випереджаємо наших закордонних конкурентів. Тому справжніх учених та наукові установи, які мають проривні дослідження, у світі знають і цінують. Українська наука перебуває під прицілом інтересів азійських країн, які на цей час займають досить активну, понад те - навіть агресивну позицію, намагаючись інтегруватися у світовий науково-технічний поділ праці. Китай особливо пильно цікавиться нашою наукою.
- Здається навіть, що деякі установи НАНУ отримали "прописку" в Піднебесній...
- З одного боку, просування нашої науки у світ, залучення закордонних інвестицій у її розвиток та заробляння грошей - це позитивний процес. Але, з іншого боку, є небезпека відчуження інтелектуальної власності. Образно кажучи, можна продавати рибу, а можна - вудку. Але якщо продаси вудку (тобто технологію), то завтра вже не зможеш продавати рибу (науково-технічну продукцію). І в цьому плані багато залежить від директорів наукових організацій та вищих державних чиновників, відповідальних за науку, - має бути активна позиція захисту інтелектуальної власності. Держава не повинна втрачати від відчуження технологій. На жаль, дехто разом із рибою збуває й вудки.
- Важко повірити, що це від некомпетентності...
- Думаю, один із головних чинників, який, зрештою, призвів до нинішнього стану справ у НАНУ, - це вік людей. Організація працює на самозбереження, з цим пов'язана динаміка прийняття відповідальних рішень, у першу чергу питань реформування.
- Норма нового закону про науку в частині виборів керівників наукових організацій і президента НАН, хоча й обмежує терміни їхніх повноважень, однак, по суті, "заморожує" нинішню ситуацію.
- Із цього приводу пролунало вже чимало іронічних реплік. У законі (його нову редакцію "мусолили" два роки) є й інші "сюрпризи". Наприклад, протягнули норму про те, що Статут НАНУ має реєструватися Мін'юстом (а не Кабміном, як раніше) поруч із іншими, у т.ч. громадськими, організаціями. Але чим може це обернутися? Який наступний крок може зробити Мінфін? Якщо ви зареєстровані як громадська організація, то...
- ...чому вам мають виділяти бюджетні кошти?
- Абсолютно правильно. І цю суперечність закладено в законодавстві, і НАНУ наполягала на цьому, прагнучи вийти з-під опіки Кабміну.
Вважаю це великою помилкою. Якщо академія вимагає окремий рядок у бюджеті, "виторговує" якісь преференції, пов'язані з цим, то потрібно робити все за правилами. Уявімо, що прийде хтось інший у Мінфін, і, посилаючись на таку норму, скаже, що...
- ...наука має бути самоокупною?
- Саме так. І суперечність закладено в такому понятті як "самоврядність". Академіки і вся академічна система трактують самоврядність як свободу від дій державних чиновників. Мовляв, ви нам дайте гроші, а ми проводитимемо дослідження, які нам цікаві і які вміємо робити, і, може, колись вони приведуть до якогось відкриття. А можновладці вважають по-своєму: якщо ми даємо вам гроші, то зробіть науковий продукт, який матиме ринкову ціну і принесе прибуток.
Різне розуміння й трактування терміна "самоврядність" і призводять до конфлікту між ученими та владою, що особливо загострився останнім часом.
- Однак самоврядність є основоположним принципом діяльності багатьох європейських наукових організацій і університетів.
- Проте розуміння цього принципу у них і в нас різне. Звісно, академічна наука повинна отримувати кошти на проведення фундаментальних досліджень. Та оскільки НАН - державна організація, у держави має бути дійовий механізм, який керується державними інтересами.
- Що це за механізм?
- Це державні науково-технічні програми.
- На початку року було оголошено про фінансування лише двох державних програм - космічної та антарктичної. Раніше держпрограм було принаймні на порядок більше. Різке скорочення їх кількості пов'язують із економічною ситуацією та витратами у зв'язку з військовими діями на Сході України.
- На жаль, у нас часто все гіпертрофується. Інколи бувало й до двохсот програм. Хто спритніший, хто швидше добіг, той і отримував гроші. Оскільки ж коштів усе одно не вистачало, а спраглих завжди було багато, то держпрограми фінансувалися за мінімумом. А оскільки фінансувалися не в повному обсязі, то ніхто не відповідав за їх невиконання.
- Як, утім, і за розтрату бюджетних коштів…У НАНУ й тепер є науково-технічні програми з різних наукових напрямів. Хто їх замовники?
- Академія перейшла на фінансування за відомчими програмами. Програми, які раніше були державними, тепер часто реалізовуються як відомчі програми НАН. На це спрямовується частина виділених бюджетних коштів. І це багатьох влаштовує. Своя рука - владика. Конкурс є, але він "внутрішній".Зрозуміло, що виконання державної програми підзвітне й потребує великої відповідальності.
Не ініціюючи державних науково-технічних програм, держава в особі її вищого керівництва демонструє нерозуміння ролі науки в розвитку суспільства, своє ставлення до науки. З іншого боку, НАН також стає в пасивну позицію, навіть провідні керівники академічної науки не хочуть займатися державними програмами.
- Досі в нас не можуть визначитися з пріоритетами в науково-технічній політиці. Зараз покладають надії на аудит наукових установ з участю міжнародних експертів.
- Жодні закордонні експерти не допоможуть нам стати успішними. Так, вони можуть вказати на наші недоліки, виходячи з власного досвіду, запропонувати прозорі й чесні способи розподілу коштів, виділених державою. Не будемо кривити душею - в науці й так відомо, хто є хто. Але що стосується питань наукової політики, визначення вектора розвитку в нинішньому світі, який бурхливо розвивається, - цього за нас ніхто не зробить. Так, сьогодні наша наука і високотехнологічні вироби всередині країни незатребувані. Але на них є попит на зовнішніх ринках. Зокрема, є два величезних ринки збуту - Південна Америка та Південно-Східна Азія, де дуже цікавляться нашими розробками. Вважаю, що частина НАНУ має бути цілеспрямовано "заточена" на прикладні розробки та їх реалізацію.
- Тим паче що в її складі багато інститутів технологічного профілю - матеріалознавства, електрозварювання, надтвердих матеріалів та ін. І всі потрапляють під "гільйотину" оптимізації? Інститут сцинтиляційних матеріалів (ІСМА) теж?
- Оголошена оптимізація ІСМА не торкнеться, бо там її провели раніше, не чекаючи команди згори. Інститут, який я організував і є його науковим співробітником, мусив це зробити під тиском об'єктивних чинників. 2014-й для ІСМА був провальний, - у зв'язку з анексією Криму інститут втратив два підприємства, які виробляли і постачали сировину (йодисті солі). Ми самі будували й розвивали ці виробництва впродовж двох десятиліть. До того ж інститут зазнав й інших відчутних втрат у вигляді коштів, що містилися в комерційних банках. Попередня влада, фактично, обікрала інститут, - банки "розсмокталися", і зароблені науковою організацією гроші зникли разом із ними.
З огляду на складність ситуації, було прийнято "хірургічне" рішення - у тому ж таки 2014-му чисельність співробітників ІСМА скоротили з 450 чол. до 312. Слід зазначити, що у 2015-му обсяги наукової продукції зросли на 30% (порівняно з попередніми роками), збільшився експорт продукції, а також зросла кількість публікацій у рейтингових закордонних виданнях. Однак при цьому з болем хочу відзначити, що спеціалісти високого рівня та аспіранти, які захистили науковий ступінь PhD за кордоном, у нас не затримуються, - їх охоче беруть там на роботу.
Попри нинішні труднощі, інститут відновлює в Харкові виробництво, втрачене в Криму. Сподіваюся, через рік-два воно запрацює на повну потужність.
На мій погляд, організації й керівники, які хотіли працювати, а не сиділи, за звичкою склавши руки, чекаючи бюджетних вливань, самі могли оптимізувати свої структури. Але для цього треба чітко розуміти завдання, якого ти хочеш досягти.
Якщо директор інституту заявляє, що "наше головне завдання - фундаментальні дослідження", й на це орієнтує весь колектив, я цього не можу зрозуміти. Керівник має бути ядром, ініціатором, спонукати не тільки до наукових досліджень, а й до реалізації фундаментальних досліджень, їх комерціалізації. Не маю на увазі прямого продажу, але популяризація, пошук прикладення тощо - це справа керівника. Якщо він цього не робить, то все приречене на провал і вмирання. На жаль, замість активних дій ми часто чуємо гучний лемент про загибель академічної науки через її бюджетне недофінансування.
- Уже змінилося покоління після розпаду СРСР, давно немає колишньої годівниці для науки, орієнтованої переважно на потреби ВПК, та й потреби тепер зовсім інші. Але ставлення керівників наукових організацій до своєї ролі в науковому процесі залишається, за поодинокими винятками, незмінним.
- ...Ще наприкінці 90-х в інтерв'ю кореспондентові "Дзеркала тижня" я висловив думку, що найголовніше для української науки - інтегруватися у світовий науковий простір, побудувати держфінансування науки так, аби вона змогла і мусила заробляти гроші. Яких тільки реплік на свою адресу я тоді не почув!.. Тепер уже можна стверджувати, що українська наука інтегрується і в світовий науковий простір, і в світовий науковий поділ праці. У середині 90-х ніхто навіть такого слова - "сцинтилятори" - не вимовляв. Ми організували інститут, побудували виробництво і вийшли на друге місце у світі з реалізації йодовмісних кристалів.
Тепер ми отримуємо нові цілком унікальні матеріали і, в певному сенсі, навіть задаємо моду на цьому напрямі матеріалознавства. І створюємо як нові матеріали, так і нові технології для їх отримання.
Вважаю, що лабораторії та наукові установи, які не інтегрувалися у світову науку, мають обмежені права на життя. Хто не може отримувати гранти на свою роботу, виходить, у науці неспроможний.
- Яка частка зароблених коштів у бюджеті інституту?
- За результатами фінансової діяльності ІСМА за 2015 р., частка бюджетних надходжень становила 25%, тоді як зароблених - 75%. Причому жодного разу нікого не посилали у вимушену відпустку за власний рахунок і не запроваджували режим неповного робочого тижня. На нинішній рік ІСМА має п'ять закордонних грантів і повне завантаження.
- Борисе Вікторовичу, ДФФД - фактично, єдина грантова організація в нашій країні. Які її можливості та перспективи у зв'язку з прийняттям нового закону про науку? Чи приведе зміна вивіски - на Національний науковий фонд (ННФ) - до істотних змін?
- Фонд фундаментальних досліджень створений на демократичній основі, проекти проходять незалежну експертизу. Раду фонду - 25 чол. - очолює академік В.Кухар. Я жодного разу не чув, що у фонді відбуваються якісь протизаконні діяння. У дискусіях про роль і місце ННФ звернули увагу на ДФФД. Неначе від його ліквідації зразу все зміниться (згадаймо хоча б практику з наданням вишам статусу національних).
Свого часу хороші демократичні принципи заклав Сергій Рябченко, який стояв біля витоків реформування системи науки в першій половині 90-х. Так були створені Держпатент, державні науково-технічні програми, інноваційний фонд і фонд фундаментальних досліджень. Потім систему зруйнували. З державних структур залишився тільки ДФФД. Ламати цілком працездатну структуру через те, що комусь хтось неугодний, принаймні нерозумно.
- Які фінансові кошти має фонд?
- У 2016-му - це трохи більше 16 млн грн. Дещо більше, ніж торік, однак сума не вражає. Передбачається фінансування близько сотні проектів.
Нинішнього року вже оголошено два конкурси. Перший - конкурс проектів, які подаватимуть наукові організації, переміщені (евакуйовані) з тимчасово окупованих територій. Другий конкурс спрямований на підтримку досліджень у соціогуманітарній сфері. Незабаром буде оголошено ще один конкурс - українсько-білоруський. Тривають конкурси спільних проектів вищої школи та академічних організацій. Є ще спільний українсько-французький конкурс. І, хоча Фонд має у своєму розпорядженні невеликі кошти, намагаємося підтримувати фундаментальні дослідження пристойного рівня. У нас є ідеї, як можна залучати додаткові кошти для підтримки наукових розробок. Сподіваюся, що вдасться їх реалізувати.