З деяким перебільшенням людство, як ідеться у книжці «Неприборкана думка» (1962) антрополога і соціолога Клода Леві-Стросса, можна розподілити на інженерів і бриколерів. Якщо інженер, якому для будівництва дороги знадобиться щебінь, спорудить кар’єр, то бриколер використає наявну шахтну породу або металургійний шлак із відвалу. Бриколер, як і інженер, здатен виконати величезну кількість різноманітних завдань, але, на відміну від інженера, жодного з них він не ставить у залежність від видобування сировини та пошуку інструментів. Бо Bricolage з французької — це створення і створене з підручного з допомогою «химерно підібраних інструментів і матеріалів» у реінтерпретації та перекомбінації ідей і стилів, «решток попередніх будівель і руїн».
Україні варто уважніше придивитися до бриколажу як явища та способу мислення. Не лише тому, що зайва сировинність традиційної інженерії гальмуватиме наш розвиток, але й тому, що решток і руїн, на превеликий жаль, у нас тепер удосталь…
Результат знесення однієї п’ятиповерхової будівлі — 3 тис. кубометрів відходів. Знищення вщент кількох великих міст — вражаюча за масштабами катастрофа. Однак Харків із великими пошкодженнями, багато інших постраждалих від війни великих і малих міст України — все це може бути ресурсом. Хоч би як жорстко це звучало, але, як заповідав Жуль Верн: «Використовуй те, що під рукою, і не шукай собі іншого».
Раніше все зводилося до звезення будівельного сміття на полігони. Понад 30 років діє Європейська асоціація зі знесення будівель (European Demolition Association), до якої вже входять 79 компаній з усієї Європи. Асоціація просуває прогресивні підходи у галузі, нові стандарти і техніки, повторне використання того, що століттями ми називали будівельним сміттям.
Дивіться самі: видобуток природного щебню потребує у вісім разів більше енергії, ніж при отриманні його із подрібненого бетону. Собівартість бетону, отриманого із вторинного щебню, на 25% нижча від вартості бетону на основі природного. І це суто фінансові вигоди, але ж є й ефекти для довкілля. У Великій Британії з метою зберегти природні ресурси та стимулювати повторну переробку запроваджено податок у розмірі 1,6 фунта стерлінгів на застосування кожної тонни природного заповнювача (первинної сировини). Хочеш дешевше, змінюйся. Все, що для цього потрібно, вже існує, переробка будівельного сміття є високомеханізованим виробництвом. Виробництвом бриколажного призначення.
Кожній громаді, як вважають європейці, слід мати свою Urban Mine — міську шахту. Що ж це таке? Йдеться про труби та кабелі, які з певних причин залишаються в землі після виведення з експлуатації або відключення. Такі міські шахти є «сплячим» запасом із значним потенціалом для подальшого видобутку. І такий досвід маємо: у землі шведського міста Norrköping, наприклад, містилося 230 тонн міді у вигляді кабелів живлення постійного струму, виведених з експлуатації ще наприкінці 1930-х років. Цінні мідь та алюміній змогли використати повторно.
Загальний обсяг промислових відходів в Україні становить близько 40 млрд тонн. Буде більше. Шукати шляхи розв’язання цієї проблеми треба, причому вже. Відходи вуглезбагачення, а їх протягом десятиліть накопичено понад 190 млн тонн, можна переробляти на електроенергію та будівельні матеріали. Донедавна Україна була п’ятим у світі виробником германію, значну частину якого отримувала з відходів своїх вуглезбагачувальних фабрик. Тобто навіть деякий досвід маємо. Техногенні родовища багаті на рідкісні та рідкоземельні матеріали. Тільки на Донбасі вартість розвіданих існуючих техногенних родовищ, за даними зарубіжних експертів, перевищує 3000 млрд дол. І є високі технології, з допомогою яких їх можна переробити. Так, ціна германію становить близько 1500 дол./кг, кілограм же детекторного германію коштує 12–14 тис. дол. Є ще мільярди тонн придатних для утилізації металургійних шлаків — потенціал цементної промисловості, індустрії будівельних матеріалів, будівництва доріг. Кому як не нам займатися бриколажем.
У Німеччині, Іспанії на виведених з експлуатації вугільних шахтах уже будують потужні інноваційні гідроакумулюючі електростанції. А шахтні підйомні установки — це справжні гравітаційні електростанції. Тож бриколажним ресурсом є і вироблений підземний простір.
Бриколажний ресурс, якщо придивитися, це і парк екологічно брудних і застарілих вітчизняних вугільних електростанцій, що підлягають ліквідації через вимоги декарбонізації. Проте об’єкти генерації можна зберегти в експлуатації за умов переведення їх на водневе/амонійне паливо — теж суперсучасні технологічні рішення.
Вихідна формула циркулярної економіки 3R — reduce, reuse, recycle (тобто скороти (споживання), використовуй багаторазово, рециркулюй (відходи) через прагнення освоювати виробництво нового продукту зі старих компонентів, матеріалів і спожитих продуктів у наступних життєвих циклах уже стала 9R-сигнатурою.
Усе це відповідає парадигмі Індустрії 5.0, призначенням якої є перетворення «ковбойської» моделі господарювання на регенераційну модель перебільшеної «космічної станції».
Теорія говорить, що із трьох структурних секторів лише розвиток переробного сектору може забезпечити швидке зростання економіки. Не розвиток первинного сектору з виробництва сировини (агро- і видобувна промисловість), і не сектору сфери послуг, а саме переробного. Проте традиційним шляхом зазначене неможливе як без великих інвестицій, яких бракуватиме, хоч би скільки їх надійшло, так і без додаткового забруднення довкілля.
Бриколажний підхід є таким нетривіальним способом інтенсифікації переробного сектору — через перетворення підручного малоцінного або взагалі такого, що не має цінності, на Безцінне.
Тим же, хто мріє про Україну як про економічного тигра на кшталт Південної Кореї, не зайвим буде нагадати про конкуренцію у сучасному світі. У розвинених країнах, тій же Німеччині, більш як половина виробничих потужностей класу «Індустрія 4.0» залишаються незавантаженими. Йдучи чужим шляхом, ми навряд чи виграємо перегони, тож просто змушені шукати непроторені шляхи до вершини.
Реальним для України є використання існуючого, нехай і не суперінноваційного, та ще й пошкодженого війною вітчизняного машинобудівного комплексу для максимально ефективної бриколажної трансформації, а не для конкурентних перегонів.
На щастя, нам є кому допомогти і є вже досвід, на який можна спертися. Спитайте у тієї ж Асоціації зі знесення будівель. Додатковою підтримкою можуть бути стартапи та апробований в Америці національний рух творців з публічними майстернями (тех-шопами), лабораторіями персональних виробництв (ФабЛабами), які одночасно є майстернями, магазинами і клубами за інтересами, де широкі верстви українських бриколерів мали б за помірну абонентну плату доступ до найсучасніших інструментів.
Однак спершу варто принаймні почати думати про бриколаж як про вектор нашого розвитку.