На тілі України кліщ — абсолютно шкідливий держорган, що працює вкрай непрозоро та надзвичайно неефективно. Чи здивовані ми, що очолює цей орган людина Андрія Єрмака? Ні. Ми здивовані тим, що офіс президента мріє, «щоб хоча б 1% найбільших світових фондів зацікавився можливістю інвестувати в Україну», знаючи, що саме за інвестиції цей кліщ і відповідає. Звісно, мова про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР).
Чи легітимна НКЦПФР? Ні. На десятому році Революції Гідності в Україні функціонує, добре почувається, керує коштами міжнародної технічної допомоги, законоворчістю, etc. etc. орган, створений у неконституційний спосіб диктатором Януковичем. Проблему розкрито тут, тут і тут. Змінили навіть закони про Національне антикорупційне бюро України та Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, але там не було настільки кричущих порушень Конституції — і щодо заснування всупереч їй, і щодо призначень.
Може, це формальна проблема? Ні, адже члени регулятора замість виправити свій неконституційний статус вирішили ще додати собі повноважень. А також збільшити бюджет уже під новою, неіснуючою, назвою.
Байдуже, що Головне експертне управління Апарату ВРУ зауважувало: «…Конституція України не передбачає можливості існування такого «колективного державного органу». …у проєкті не пропонується приведення правового статусу зазначеного органу у відповідність до конституційних норм, зокрема, визначення його місця у системі органів виконавчої влади». Дійсно, навіщо приводити у відповідність, якщо й так можна далі існувати?! Окрім того, можна й зручно буде вчергове обдурити й іноземних експертів, які з огляду на мовні перепони, природну необізнаність із деталями не помічають підміни та омани. Запитання просте: якщо НКЦПФР відзвітувала про створене нею найдосконаліше законодавство про ринки капіталу, то чому воно досі не перекладене англійською мовою? Чому не працює, питання риторичне. Його навіть не ставимо. Мабуть, тому, що НКЦПФР переключилася на створення тепер уже законодавства про віртуальні ринки та активи, де має стати найголовнішим регулятором. Хлопці, стійте, ви ж іще норм ринків капіталу не довели до пуття!
Кому ж НКЦПФР підзвітна? Нікому. Орган, який має створюватися урядом і звітувати уряду, цьому урядові не звітує. Водночас президентові природно не до управління ним, це і логічно (на часі — військові питання), і законно, бо питання економіки згідно з Конституцією належать до сфери діяльності уряду. Цей створений свого часу для афери з уникнення відповідальності за невиконання рішення Конституційного суду України рудимент фактично не підзвітний нікому.
Ну, добре (хоча, звісно, кепсько), президент ошуканий і йому не доповіли про те, що всі призначення до складу НКЦПФР здійснено у неконституційний спосіб, уряд не має права/бажання врегулювати статус комісії, бо вважає, що робити це повинна саме комісія. Можливо, радники президента мали б підказати, що щось не так? Ага, саме одного з них, Руслана Магомедова, президент і призначив головою НКЦПФР. Тому, звісно, ні, не підказали.
Чим ще вони займаються? Головним досягненням НКЦПФР за дев’ять років паразитування на міжнародній технічній допомозі є ухвалення Закону №738-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення залучення інвестицій та запровадження нових фінансових інструментів». Ним же, зокрема, було ухвалено у новій редакції Закон «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки». Цим же законом було внесено численні зміни до низки інших законів України, Кримінального, Кримінального процесуального, Цивільного та Цивільного процесуального кодексів тощо. Водночас мало кому відомо, що саме цей закон було «забраковано» висновком Головного юридичного управління Апарату ВРУ через наявність положень, що суперечать Конституції та законам України із попередженням про перспективи оскарження у КСУ. Окрім того, Головним юридичним управлінням Апарату ВРУ було зазначено про неможливість через хиби тексту «визначення моменту набуття чинності законодавчими приписами». Все це — через відсутність у проголосованому та поданому на підпис тодішньому голові ВРУ тексті розділу №4, який регулює набрання чинності актом. Згідно з даними офіційного сайту ВРУ особою, відповідальною за справжність тексту цього закону, поданого на підпис голові ВРУ та президентові, є голова комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев. Основним вигодонабувачем цього закону, всупереч його меті — спростити залучення інвестицій, виявилася сама ж НКЦПФР, повноваження якої зросли.
Самоправна зміна тексту ухваленого закону вже після голосування посягає на існуючий в Україні правопорядок. Якщо окремі депутати можуть самостійно, на свій розсуд змінювати та правити закони після їхнього прийняття, нам повинні про це офіційно повідомити. Бо Україна є правовою державою. Станом на сьогодні суд зобов’язав Державне бюро розслідувань розпочати досудове розслідування за фактом підроблення тексту закону.
Головним же «досягненням» (бо інших немає) під час воєнного стану є мораторій на випуск та обіг цінних паперів й інші регуляторні обмеження — з першого дня війни та протягом майже пів року (до 8 серпня). Тривалий час інвестиційну діяльність було припинено (на відміну від банків, ліквідність яких їхній регулятор міг підтримувати), в обігу перебувала лише незначна кількість випусків держоблігацій, випущених під час війни (військових облігацій).
Чим ще повинен займатися такий дивний орган, що існує між президентом, урядом і парламентом, не звітуючи жодному? Наданням учасникам ринку індивідуальних дозволів на проведення конкретних операцій. НКЦПФР навіть хизувалася, що з 24 лютого по 21 вересня 2022 року схвалила понад 1000 рішень (переважно щодо надання індивідуальних дозволів). Чи мають вони затверджений порядок надання таких дозволів? Чи може потенційний інвестор із ним публічно ознайомитися? Вгадайте. Вони навіть у наявних даних лад навести не можуть.
Попри безліч нормативних вимог щодо надання емітентами та професійними учасниками ринку відомостей регулятору та розкриття інформації про структуру власності, в НКЦПФР чомусь не виявилося достатньо даних про учасників ринку для самостійного виявлення відносин контролю з боку держави-агресорки та прийняття відповідних рішень.
Національний банк України вже, здається, на другий день війни відкликав банківські ліцензії та ліквідував банки, що перебували під контролем РФ. Нацкомісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, після консультацій із Службою безпеки України анулювала 20 квітня ліцензії п’яти компаній у сфері виробництва та постачання природного газу й електроенергії.
Натомість Нацкомісія з цінних паперів та фондового ринку лише у серпні 2022 року (рішення НКЦПФР №1056 від 04.08.2022) почала вимагати в ліцензіатів (крім банків) відомості про наявність громадян РФ або РБ серед учасників (акціонерів) і/або кінцевих бенефіціарних власників, в органах управління та на ключових посадах. Якщо таких даних не було в регулятора до цього, то чим тоді займалися підрозділи, на які було покладено контроль дотримання ліцензійних вимог?! Адже ліцензіати роками подавали до НКЦПФР відомості про структуру власності, персональний склад органів управління та фахівців, які здійснювали безпосередню діяльність на ринках капіталу.
Для емітентів вимога щодо наявності зв’язків з іноземними державами зони ризику (РФ, РБ, КНДР, Іран) під час дії воєнного стану виникла вже через рік після повномасштабного вторгнення (рішення НКЦПФР №181 від 21.02.2023). Знов-таки, якщо цих даних немає в регулятора, то на що було витрачено купу бюджетних коштів і коштів учасників ринку, які призначалися для створення системи розкриття інформації про ринки капіталу, на публікацію відомостей на вебсайтах емітентів, на звітність до НКЦПФР? До речі, зовсім не безкоштовну звітність, адже за звітні дані до НКЦПФР ліцензіати та емітенти змушені платити Агентству з розвитку інфраструктури фондового ринку — монопольній структурі, підконтрольній НКЦПФР.
Отже, наближаючи перемогу над російським варваром, ми дедалі частіше замислюємося над тим, як і за рахунок чого відбудовуватимемо Україну. Погоджуємося, що великий капітал зручніше залучати з усіх фінансових ринків і від інституційних інвесторів. Визнаємо, що надходитиме він туди, де є якісне законодавство, прозора регуляція, що спирається на довіру до регулятора, та низький чи принаймні зрозумілий рівень корупційних ризиків. І що пропонуємо? Неконституційну, нікому не підзвітну, вкрай неефективну інституцію із численними корупційними ризиками в роботі та «зрозумілою» Єрмаку людиною на чолі. Що ж, навряд чи ми можемо розраховувати навіть на 0,1% світових інвестфондів.