На початку травня Верховна Рада ухвалила законопроєкт №6504, який мав би врегулювати статус службовців органів місцевого самоврядування (ОМС). Це — новий важливий етап і для децентралізації, і для реформи публічної служби загалом. На нього дуже чекали на місцях. Та наразі законопроєкт лежить на підписі в офісі президента вже понад установлений Конституцією 15-денний термін. І навіть якби Володимир Зеленський підписав проголосований законопроєкт вчасно, нові правила служби в органах місцевого самоврядування почнуть діяти тільки після закінчення воєнного стану — це передбачено у законопроєкті. Що ж хотіли змінити цього разу і як це працюватиме — пропонуємо розібратися.
Хто такий службовець ОМС і що не так із цим «статусом» зараз?
Службовець місцевого самоврядування виконує функції, пов’язані з роботою органів місцевого самоврядування та розвитком громади, одержує заробітну плату з місцевого бюджету та обирається на посаду шляхом проведення конкурсу. Ці функції встановлюються посадовими обов’язками і стосуються: підготовки документів ОМС, надання адміністративних послуг, управління майном громади, персоналом тощо. Фактично це особа, яка відповідає за певну галузь у органах місцевого самоврядування (наприклад, працює в департаменті соціальної політики міської ради).
На сьогодні питання статусу службовців ОМС регулюється ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 2001 року та іншими підзаконними актами, що стосуються проведення конкурсів на заміщення посад в ОМС, атестації посадових осіб тощо.
Але цієї законодавчої бази недостатньо. На нормативному рівні немає чітких критеріїв визначення понять, які стосуються служби в ОМС, — зокрема відсутнє визначення «службовець місцевого самоврядування», недостатньо обґрунтовано поняття «посада в органі місцевого самоврядування», правовий статус службовців місцевого самоврядування тощо.
Оплата праці, процедури конкурсного добору також нечітко прописані. Через це атестації посадових осіб проводилися формально й «для галочки». Нарахування премій, додаткових виплат, конкурсний добір відбувалися непрозоро, з урахуванням «особистої прихильності» керівника до окремих працівників, а не їхніх професійних компетенцій.
Відсутність чітких і прозорих правил служби в органах місцевого самоврядування породжувала хаос і непотизм на місцях, безвідповідальність посадовців і «кадровий голод». Це звучить особливо загрозливо з огляду на роль місцевого самоврядування в протистоянні ворогу зараз і в процесах відновлення громад у майбутньому. Аби ситуація не погіршилася, законодавці запропонували нову правову рамку.
Новий законопроєкт — нові надії
Законопроєкт №6504 «Про службу в органах місцевого самоврядування» зареєстрували у Верховній Раді ще на початку 2022 року, але через повномасштабне вторгнення його розгляд трохи затягнувся.
Міжнародні партнери позитивно оцінили ініціативу впровадити справедливі норми служби в ОМС, адже це важливо для просування реформи децентралізації, професіоналізації ОМС та відповідає нормам Європейської хартії місцевого самоврядування (ст. 6).
Ухвалення №6504 вдосконалює такі процедури: умови служби та правовий статус службовців, особливості служби виборних посадових осіб місцевого самоврядування, умови оплати праці осіб патронатної служби в місцевому самоврядуванні.
Коли і якщо зміни стануть чинними, ми маємо отримати:
- Чітке визначення в законодавстві статусу службовця ОМС.
Ця норма є позитивною з погляду сприйняття ролі людини, яка працює в ОМС. Адже у пересічного мешканця громади часто виникає питання: хто такий цей службовець? З іншого боку, уточнення категорії законодавцями дає сигнал для службовців ОМС щодо їхньої важливої ролі в розвитку громади. Служба в органах ОМС, як і державна служба, є елементом публічної служби, яка керується єдиними принципами.
- Деполітизацію системи управління.
Зокрема службовець не матиме права демонструвати свої політичні погляди чи вчиняти якісь дії, що можуть засвідчувати його причетність або особливе ставлення до політичної партії. Окрім цього, буде заборонено бути депутатом ради, якщо особа працює в апараті цієї ради або її виконавчому органі.
Деполітизація служби в ОМС покращить її авторитет. Виконавчі органи рад виступатимуть органами, що вирішують питання місцевого значення та громади, а не політичної партії.
- Додатковий правовий захист для службовців.
Службовець не може без обґрунтувань і власної згоди бути переведений на нижчі чи вищі посади, також не можуть змінюватися суттєві умови служби (це стосується посадових обов’язків, режиму роботи, належності до певної категорії тощо).
Ці зміни слугуватимуть додатковою мотивацією для службовців, адже умови їхньої роботи не визначатимуть окремі вищі посадові особи на користь більш наближених до них. Окрім цього, будь-які переваги, підвищення базуватимуться на професійних компетенціях службовців. І фактично саме службовці будуть відповідальними за своє професійне зростання в ОМС.
- Оптимізацію процесів оплати праці.
Відповідні ради встановлюватимуть оплату праці службовців з урахуванням місцевих умов і можливостей місцевих бюджетів. Рішення щодо встановлення премій, додаткових виплат за більше навантаження з обґрунтуванням оприлюднюватимуть на офіційному сайті ради.
Для ОМС це стане додатковим стимулом оптимізувати систему служби й навчати працівників. Також прозорість процесів нарахування премій зупинить так звані особисті преміювання, коли вищі посадові особи нараховували премії у необґрунтовано високих розмірах. Жителі громад фактично зможуть побачити, на що саме витрачаються кошти громади. Встановлено мінімальний розмір оплати праці службовців. Водночас не встановлено максимального розміру, що може бути підставою для зловживань із боку ОМС, але, принаймні, цей ризик стане меншим. Тут є ще один важливий нюанс: на старті реформи публічної служби одним із основних її завдань було встановлення у структурі заробітної плати максимально високого окладу та мінімуму надбавок і премій. Однак цього не вдалося досягти на рівні держави й у випадку з ОМС, на жаль, теж.
- Урегулювання питання професійного навчання та підвищення кваліфікації службовців.
Професійне навчання службовців місцевого самоврядування проводитиметься протягом проходження служби, а підвищення кваліфікації − не рідше, ніж раз на три роки. Впроваджується індивідуальна програма професійного розвитку службовця. Її складатиме безпосередньо службовець разом зі службою управління персоналом.
Ці норми мінімізуватимуть формалізм, який здебільшого спостерігався під час проведення атестацій, підвищення кваліфікації працівників.
- Нову посаду — керівника служби в ОМС, який організовуватиме проведення конкурсів і загалом забезпечуватиме створення належних умов для служби.
Ця посада слугуватиме інструментом захисту для службовців, адже в разі порушення своїх прав або перешкоджання роботі службовець повідомлятиме про це керівника служби, який відповідно реагуватиме. Це також мінімізуватиме хаос у службі на рівні ОМС, оскільки всі процеси будуть сплановані від початку й до кінця (конкурсний добір, планування роботи, навчання, моніторинг результатів роботи тощо).
- Урегулювання особливостей служби виборних посадових осіб, тобто тих, кого обирають на місцевих виборах або радою.
Положення законопроєкту чітко розмежовують посади службовців місцевого самоврядування та виборних посадових осіб.
Наприклад, після впровадження закону в дію голова громади як виборна посадова особа не зможе самостійно встановлювати собі премії, бо законопроєкт чітко визначає межі, що рішення стосовно преміювання ухвалюватиме рада й інформацію буде оприлюднено на вебсайті.
- Нові особливості проходження патронатної служби.
Раніше в українському законодавстві не існувало деталізації патронатної служби. Нині це буде додатковим захистом і для службовців ОМС, адже раднику, консультанту, помічнику та керівнику патронатної служби буде заборонено давати доручення службовцям місцевого самоврядування.
Від концепції до реалізації
Ухвалення законопроєкту №6504 — це довгоочікуваний і важливий крок. Але наразі це лише рамка правил, концепція, що втілюватиметься в неідеальних українських умовах.
Тепер доля реформи державної служби, а також децентралізації залежатиме і від громад — від їхнього бажання долати внутрішній хаос і налагоджувати процеси, продовжувати реформи та відмовлятися від старих звичок. Не в останню чергу матиме значення людський чинник — хто залишиться на місцях втілювати потрібні зміни після завершення воєнного стану й чи зможуть державна та місцева влада забезпечити ефективну роботу такої потрібної ланки публічної служби?