22 березня 2013 р. у тижневику DT.UA було опубліковано мою статтю "Україна - Митний союз: проблеми інтеграції" за підсумками дослідження Інституту стратегічних оцінок (ІСО) при Президентському фонді Леоніда Кучми "Україна". Стаття викликала неоднозначну реакцію. Прихильники європейського вибору високо оцінили аргументованість дослідження, а симпатиків Митного союзу саме це, очевидно, найбільше й роздратувало. Однак у такому ж контексті об'єктивності й аргументованості ІСО виконав і другий етап дослідження - на тему: "Україна-ЄС: проблеми інтеграції".
Інтеграційні проблеми ЄС
Україна конче потребує сталого зростання економіки та підвищення добробуту народу і розраховує досягти цієї мети на шляху євроінтеграції. Проте виявляється, що євроінтеграційні успіхи не такі вже й визначні, що зумовлено наявністю в ЄС низки проблем інтеграційного характеру.
•Ослаблення потенціалу економічного зростання
У 60-х роках ХХ ст. середньорічний приріст ВВП в євроспільноті становив 8,7% і був значно вищий, ніж у світі загалом. У 70–90-х роках приріст ВВП в євроспільноті істотно зменшився і став нижчим, ніж у світі загалом. З початку ХХІ ст. динаміка приросту ВВП впала до 1,4% і стала майже вдвічі нижча, ніж у світі (рис 1).
Для України найцікавіший євроінтеграційний досвід країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ). Вступ до ЄС країн ЦСЄ, очевидно, мав справити відчутний вплив на їхній економічний розвиток, як вони того й очікували. Але цього не сталося. Середньорічні темпи приросту ВВП у країнах ЦСЄ за період
їх членства в ЄС (2005–2012 рр.)1 виявилися значно нижчими, ніж за такий самий період до вступу в ЄС (1997–2004 рр.). Особливо великі втрати динаміки відчули країни Балтії, Словенія та Угорщина. За вісім років до вступу в ЄС ці країни мали середньорічні темпи приросту ВВП від 4 до 7%, а після вступу - від 0,4 до 4%, тобто удвічі-втричі нижчі.
В окремих країнах Євросоюзу проблеми виявилися ще серйозніші. Так, Греція за 20 років до вступу в ЄС мала середньорічний приріст ВВП (6,8%) навіть кращий, ніж країни євроспільноти у форматі того періоду. Однак після набуття членства в ЄС економіка Греції перші 10 років ледве зводила кінці з кінцями: приріст ВВП за період із 1981-го по 1990 р. становив усього 0,7% і був утричі нижчий, ніж в ЄС-15. Сьогодні Греція переживає ще більший економічний спад, ніж після свого вступу в ЄС. Отже, негативні наслідки вступу в ЄС можуть мати як короткочасний, так і тривалий характер.
•Зниження динаміки зовнішньої торгівлі та інвестицій
У країнах ЦСЄ після їх вступу в ЄС особливих зрушень у зовнішній торгівлі не сталось. За вісім років після вступу порівняно з аналогічним періодом перед вступом середньорічні темпи приросту зовнішнього товарообороту в країнах ЦСЄ навіть знизилися. Тим часом у світі загалом зовнішня торгівля за ці роки істотно зросла. Динаміка припливу прямих іноземних інвестицій у країни ЦСЄ за роки їх перебування в ЄС (2005-2012 рр.) порівняно з аналогічним попереднім періодом теж істотно погіршилась і була значно гіршою, ніж у світі загалом. Отже, інвестиційний феномен євроінтеграції не варто сприймати однозначно.
•Боргова криза та дискредитація інтеграційного іміджу
Після 1990 р. рівень державного боргу до ВВП у єврозоні зріс у 1,5 разу. Це найвищі темпи зростання серед країн ОЕСР. Погіршилася ситуація з державними боргами і в країнах ЦСЄ: з початком кризи вони зросли з 38 до 49% ВВП, а в Угорщині - до 80% і вже перевищили Маастрихтський критерій. Характерно, що в тих країнах ЄС, у котрих був вищий рівень державного боргу до ВВП, був і вищий дефіцит державного бюджету. Отже, боргова криза значною мірою зумовила бюджетну кризу. Збільшення державних боргів і зниження темпів зростання ВВП в ЄС свідчать про "старіння" потенціалу економічного розвитку.
•Недотримання Маастрихтських критеріїв
Усі 20 років впровадження Маастрихтських критеріїв у країнах ЄС відбувалося дуже повільно. За цей час вони порушувались у майже половині країн ЄС та третині країн єврозони. Після 2000 р. до єврозони почали входити країни, в яких макроекономічні показники значно перевищували критерії. 2001 р. Греція увійшла в єврозону з дефіцитом державного бюджету 4,5% ВВП, а в 2007 р. наростила його до 6,5%. Практично всі роки перебування в єврозоні показники Греції перевищували Маастрихтські критерії, і досить істотно. Складається враження, що ніхто від Греції цього й не вимагав. Та й не тільки від Греції.
•Офшоризація
та тінізація капіталу
Рівень фінансової офшоризації та тінізації в ЄС, хоч як це дивно, вдвічі вищий, ніж у неєвропейських країнах - членах ОЕСР (рис. 2). За роки кризи динаміка руху капіталу в єврозоні різко змінилась із позитивного сальдо (чистого припливу) на суму 181 млрд євро в 2007 р. на негативне сальдо (чистий відплив) на суму 313 млрд євро в 2012 р. Ця "фінансова хвороба" ЄС швидко поширилась і на нових членів ЄС. У багатьох країнах ЦСЄ відплив капіталу вже перевищує половину зовнішнього боргу, а в Угорщині - його загальну суму. Офшоризація та тінізація капіталу разом зі зростанням боргової залежності в ЄС істотно знижує його інтеграційну привабливість.
•Соціальне перевантаження
Криза 2008 р. виявила серйозні диспропорції у соціальній сфері країн ЄС, і особливо єврозони. В останні 20 років це стало наслідком випереджаючих витрат на соціальний розвиток при гальмуванні економіки. Основна причина соціального перевантаження - завищена оцінка робочої сили. За рівнем співвідношення до ВВП в більшості країн ЄС робоча сила переоцінена. Зокрема, в шести країнах ЄС, які широко використовують так звану шведську модель соціалізму (Бельгія, Данія, Швеція, Франція, Італія, Фінляндія), робоча сила дуже переоцінена. Ще в 10 країнах ЄС робоча сила просто переоцінена. Лише в країнах ЦСЄ робоча сила недооцінена. У багатьох країнах ЄС видатки на соціальний захист населення та соціальну допомогу становлять від третини до половини ВВП на жителя. І, хоч як це дивно, серед лідерів - країни з високим борговим навантаженням: Греція, Італія, Португалія, Ірландія. Вони мають держборг більший за ВВП, а соціальні видатки становлять більше його половини.
•Організаційно-політичні проблеми
Нещодавно президент Європейської комісії Ж.Баррозу, виступаючи в Європейському парламенті, закликав до створення "демократичної федерації національних держав". Однак цей заклик видається дуже декларативним на тлі посилення кризи довіри країн до політики ЄС. Рівень довіри до ЄС упав до історичного мінімуму навіть у тих державах, котрі традиційно виступали за спільну Європу. Це стосується вже не тільки Великобританії чи Іспанії, а й Німеччини та Франції (рис. 3).
Країни, котрі колись були двигуном європейської інтеграції, тепер по суті стали її гальмом. Позиції Берліна й Парижа сьогодні, як ніколи, полярні. Наприклад, Німеччина наполягає, аби Брюссель міг контролювати національні бюджети, чого не підтримує Франція. Водночас Франція за "комунізацію європейського боргу", проти чого категорично заперечує Німеччина. Остання вважає, що без наднаціонального контролю за національними бюджетами політика "комунізації європейського боргу" утопічна. Ці суперечки істотно знижують інтеграційний імідж ЄС.
Інтеграційна привабливість ЄС
для України
Незважаючи на істотне ослаблення за останні десятиліття інтеграційного потенціалу ЄС, він залишається ще дуже привабливим для України. Ця привабливість багатоаспектна: загальноекономічна, інвестиційна, інноваційна, модернізаційна, міграційна, соціальна, цивілізаційна тощо.
•У подоланні
економічної відсталості
Економічна привабливість Євросоюзу для України полягає насамперед у можливості долучитися до високої культури ефективного ринкового господарювання і підняти до такого ж рівня власну економіку. Європа становить собою один із масштабних платоспроможних та інноваційних ринків, освоїти й заповнити який намагаються багато країн світу, у т.ч. США, Японія, Китай, Індія, Бразилія, Росія. Інноваційність виробництва в ЄС перевищує 75%. З таким потенціалом євроінтеграційної привабливості не може зрівнятися ніхто. ЄС - це територія високоефективної інноваційної економіки. Середній показник ВВП на жителя в ЄС майже увосьмеро вищий, ніж в Україні, і в 2,5 разу - ніж у Росії. У провідних країнах ЄС рівень економічного розвитку ще вищий.
Найхарактернішим показником ефективності економіки традиційно вважається продуктивність праці. За цим показником ЄС, особливо його провідні країни, посідає перші позиції у світі. Продуктивність праці в єврозоні у 2,5 разу вища, ніж у Росії, і вчетверо - ніж в Україні.
Середній рівень енергоефективності економіки в ЄС втричі вищий, ніж в Росії, і вчетверо - ніж в Україні. Провідні країни ЄС мають ще кращі показники. Сьогодні ЄС - лідер у світі за розвитком так званої зеленої енергетики і дає понад 40% світової відновлюваної енергії.
Отже, економічна модель ЄС та рівень її ефективності - це рубіж, який має високе мотиваційне значення для України, цінний досвід для її розвитку.
У вирівнюванні
та підтримці розвитку
ЄС має дуже ефективний інструмент міжкраїнового вирівнювання розвитку у вигляді загальносоюзного бюджету. Бюджет ЄС утворюється щорічно на суму близько 1 трлн євро шляхом відрахування кожною країною 1% від її ВВП. Розподіл і видатки бюджету ЄС здійснюються з урахуванням політики вирівнювання розвитку. Країни з нижчим рівнем розвитку отримують фінансування з бюджету ЄС значно більше, ніж сплачують внесків до нього. Це стосується Польщі (утричі більше), Румунії, Греції, Чехії і Португалії (у 2–2,5 разу). Більшість країн ЦСЄ отримують від 1,5 до 2,5 тис. євро на жителя. Для порівняння: це стільки, як у Росії на жителя припадає бюджетних коштів. Навіть Болгарія і Румунія отримують із бюджету ЄС понад 1 тис. євро на громадянина, що вдвічі більше, ніж припадає бюджетних коштів на жителя в Україні (рис. 4).
•У збільшенні
залучення інвестицій
Інвестиційний потенціал країн ЄС-15 удесятеро, а ЄС-27 - ушестеро перевищує інвестиційний потенціал Росії. І цей потенціал уже працює в Україні. ЄС давно став лідером з увезення прямих іноземних інвестицій в Україну. Ще 12 років тому на ЄС припадала лише третина інвестицій в Україну, у 2012 р. - вже три четвертих. Навіть якщо відняти третину інвестицій, що надходять із офшорних зон країн ЄС, у яких інвестиції можуть мати українське чи російське походження, залишається дуже вагома частина справді іноземних інвестицій (рис. 5). До того ж динаміка надходження прямих іноземних інвестицій із ЄС в Україну тривалий час зростає, тоді як із інших країн - сповільнюється.
•У сприянні
інноваційному розвитку
Характерна риса євроінтеграційної привабливості для України - високий потенціал інноваційного розвитку ЄС. Серед країн ЄС є такі, в яких ці показники на рівні інноваційних лідерів - США і Японії. За даними ООН, 10 найбільш "інноваційних" країн мають значно вищий рівень ВВП на жителя, ніж 10 найбільш "сировинних" країн. Цей висновок має дуже важливе значення у контексті порівняння інтеграційного вибору України: чи ЄС як "інноваційне" формування, чи МС (Митний союз) як "сировинне" формування?
У реальному секторі найяскравіше інноваційність розвитку економіки характеризує частка підприємств, котрі впроваджують інновації, та частка інноваційної продукції в обсягах її реалізації. Ці показники в ЄС, особливо у країнах єврозони, уп'ятеро-всемеро вищі, ніж в Росії чи Україні.
Високий інноваційний потенціал ЄС - один із найбільш потужних і мотиваційних чинників для євроінтеграційного вибору України. Це підтверджує успіх країн ЦСЄ, зокрема, країн Балтії. Адже Естонія за рівнем інноваційного розвитку вже вийшла на середні показники єврозони, Нідерландів, Австрії та перевищила показники Данії і Франції. Хто б міг ще 10 років тому повірити в це?
•У здійсненні
реформ та модернізації
Нарешті, для України дуже важливий такий аспект євроінтеграції, як реальний поступ у здійсненні реформ та модернізації, приведення умов для бізнесу і підприємництва до європейських стандартів. Цей потенціал успішно реалізували Словенія, Польща, Словаччина та країни Балтії, особливо у сфері малого і середнього бізнесу, у податковій, інвестиційній, фінансовій, бюджетній, судовій та адміністративній сферах.
Загалом, показники реформ і модернізації суспільства в ЄС - одні з найвищих у світі. У рейтингах економічної свободи, легкості ведення бізнесу, конкурентоспроможності економіки, ефективності влади, сприйняття корупції Україна, як і Росія, значно відстає від країн ЄС (і "старих", і "нових") нерідко майже на 100 позицій серед 170–180 досліджених країн світу (рис. 6). Тож для України важливе значення має зовнішнє середовище впливу, яке здатне утримувати її в параметрах позитивної динаміки.
•У легалізації
трудової міграції
За даними Українського центру соціальних досліджень та Інституту народознавства НАНУ, чисельність українських трудових мігрантів сягає 4,5–5 млн чол. Але є розрахунки, які свідчать про 5,5-7 млн українських трудових мігрантів. За неофіційними даними, більшість українців працює в Росії, однак за офіційними - навпаки: більше в ЄС, причому втричі. А бажаючих виїхати на заробітки в ЄС ще більше - 63%. Отже, основний і, головне, більш легальний ринок праці українські трудові мігранти бачать в Євросоюзі.
Ще більш вражаюча ситуація з грошовими переказами українських трудових мігрантів з-за кордону. З країн ЄС в Україну щорічно від трудових мігрантів надходить близько 15 млрд євро. Ця сума втричі більша за суму таких переказів із Росії. За даними МОМ, загальний дохід українських мігрантів становить близько 35,3 млрд дол. на рік, із яких вони щорічно перераховують в Україну 20–25 млрд дол., що становить близько 10–12% ВВП країни (рис.7).
Виходячи з реальних можливостей України у забезпеченні зайнятості та доходів населення, такий високий міграційний статус ЄС для українців - безперечно, позитив. Вибір та реалізація цих можливостей - за простими людьми. Це вибір права на працю, кращі заробітки, краще життя і добробут. Що становить основну цивілізаційну цінність для людей. Цей вибір очевидний - він європейський.
•У досягненні
соціальних стандартів
Соціальна привабливість євроінтеграції для України полягає у можливостях досягнення високих соціальних стандартів європейських країн. Середньомісячна заробітна плата в ЄС сьогодні майже вдев'ятеро вища, ніж в Україні, і вчетверо вища, ніж у Росії. В єврозоні та окремих країнах ЄС рівень оплати праці ще вищий.Така ж динаміка характерна і для пенсійного забезпечення. Європейська система пенсійного забезпечення давно сформувалася як ринкова, трирівнева. Вона давно тісно прив'язана до доходів населення і не викликає нарікань стосовно неадекватного розподілу коштів пенсійних фондів. Це дуже важливо для української пенсійної системи, яка поки що надто слабо прив'язана до доходів населення, а більше - до віку та стажу, що викликає невдоволення пенсіонерів і соціальні проблеми.
Принципово важливим питанням для України є вихід на європейський стандарт оцінки робочої сили. На сьогодні робоча сила в Україні недооцінена порівняно з середньою в ЄС і єврозоні вдвічі, а порівняно з Бельгією, Францією, Швецією - вчетверо. Мається на увазі не за рівнем зарплати, а за часткою оплати праці у ВВП.
Ще більші можливості України - в освоєнні інших соціальних стандартів країн ЄС, стосовно яких відставання ще більше. Йдеться про видатки на соціальний захист і соціальну допомогу. За цими показниками відставання від ЄС та єврозони України, як і Росії, просто вражаюче - в десятки разів (рис. 8).
На даний час високі соціальні стандарти в країнах ЄС дозволили його громадянам сформувати значні фінансові заощадження. За цими показниками Україна, як і Росія, теж відстає від країн ЄС і єврозони у десятки разів. При цьому співвідношення фінансових активів на жителя до ВВП в Україні та Росії набагато нижче, ніж у країнах ЄС і єврозони.
Таким чином, навіть зважаючи на істотне соціальне перевантаження економіки країн ЄС, Україна, як і Росія, дуже відстає від основних європейських соціальних стандартів.
Проблеми інтеграції України в ЄС
•Слабкість інтеграційного потенціалу
торгівлі України з ЄС
Світовий досвід свідчить, що міжкраїнова економічна інтеграція зумовлена, як правило, інтенсивною зовнішньою торгівлею. Однак в Україні зовнішня торгівля поки що не створила реальних передумов для інтеграції. За останні 16 років зовнішня торгівля України розвивалася різновекторно і не мала переконливих тенденцій до певних інтеграційних формувань. На початку 90-х основні обсяги зовнішньої торгівлі України припадали на країни СНД. Однак за 16 років частка країн МС в зовнішньому товарообігу України скоротилась із 49,3 до 36,7%. Таке скорочення товарообігу України з країнами СНД лише частково компенсувалось за рахунок зростання товарообігу України з ЄС. Головним чином це скорочення було компенсоване зростанням товарообігу з іншими країнами світу.
Отже, чітко вираженої інтеграційної диспозиції у зовнішній торгівлі України ще немає. У цій сфері Україна істотно відійшла від СНД, у т.ч. від країн МС, однак мало наблизилась до ЄС і головним чином диверсифікувала свою зовнішню торгівлю з іншими країнами.
Водночас ефективність зовнішньої торгівлі України з країнами - потенційними інтеграторами постійно знижується. Так, за останні 16 років негативне сальдо зовнішньої торгівлі України з ЄС зросло майже увосьмеро (з -1,2 млрд дол. до -9,2 млрд дол.) при зростанні товарообігу лише у 5,4 разу. За цей самий період негативне сальдо зовнішньої торгівлі України з МС теж зросло майже вчетверо (з -3 млрд дол. до -11,7 млрд дол.) при зростанні товарообігу лише у 3,6 разу. При цьому сальдо торгівлі України з іншими країнами світу за цей період було позитивне, і воно зросло з 1 млрд дол. до 5,1 млрд дол., тобто вп'ятеро, при зростанні товарообігу у 6,5 разу.
Водночас структура зовнішньої торгівлі України свідчить, що вона не має альтернативного або конкурентного характеру. Часткове збігання українського експорту по машинах і матеріалах до ЄС і МС є лише по групах, але практично немає по номенклатурних позиціях. Аналогічно, часткове збігання імпорту в Україну з ЄС та МС по машинах і обладнанню, матеріалах і промислових товарах теж лише по групах, але практично відсутнє по номенклатурних позиціях. Отже, за географічною структурою зовнішньої торгівлі ЄС та МС не є для України конкурентами між собою. Тому, незалежно від вибору інтеграційного напряму (чи МС, чи ЄС), Україна дуже зацікавлена в інших, не інтеграційних, напрямах зовнішньої торгівлі.
•Неадекватність умов
угоди про ЗВТ
між ЄС та Україною
Серед основних умов Угоди про ЗВТ між ЄС і Україною слід відзначити: 1)безмитний експорт з України в ЄС промислової продукції з дати набрання чинності угодою; 2) збереження квот на безмитний експорт з України в ЄС більшості видів сільськогосподарської продукції; 3) безмитний імпорт більшості видів сільськогосподарської продукції в Україну з ЄС; 4) спеціальні режими щодо ввезення в Україну з ЄС автомобілів та вживаного одягу; 5) скасування в ЄС субсидій на експорт сільськогосподарської продукції в Україну; 6) поступове скасування вивізних мит в Україні на експорт насіння соняшнику, брухту кольорових металів та шкур; 7) перехідні періоди для лібералізації ввізних мит та лібералізація торгівлі послугами в Україні; 8) перехід на гармонізовані з ЄС стандарти і сертифікати.
Крім того, проект угоди передбачає істотні коригування регуляторних практик України, зокрема у сфері конкуренції, державної допомоги, державних закупівель, санітарних та фітосанітарних заходів, технічного регулювання, захисту прав інтелектуальної власності, забезпечення сталого розвитку (екологічні, трудові та соціальні питання) тощо, а також зобов'язання ЄС надавати Україні технічну допомогу у забезпеченні необхідних змін.
За оцінками експертів проєвропейської орієнтації, від впровадження Угоди про ЗВТ між ЄС та Україною остання може отримати чималі вигоди, зокрема внаслідок: 1) зростання експорту української продукції в ЄС; 2) розширення доступу на ринки третіх країн через гармонізацію стандартів з ЄС; 3) покращення інвестиційного клімату внаслідок пристосування національного законодавства до норм і правил ЄС;
4) скасування субсидування експорту сільськогосподарської продукції з ЄС до України;
5) поступове збільшення квот на експорт з України до ЄС окремих видів сільськогосподарської продукції.
Однак ґрунтовний аналіз основних положень угоди свідчить, що можливі також чималі втрати від впровадження Угоди про ЗВТ між ЄС та Україною, зокрема внаслідок:
•Посилення конкуренції на внутрішньому ринку, особливо в короткостроковій перспективі, за рахунок усунення тарифних і скорочення нетарифних бар'єрів.
•Обмеження доступу українських товарів на європейські ринки під приводом їх невідповідності європейським стандартам і сертифікатам. (Україна не зможе вживати адекватних заходів, оскільки, вступивши до СОТ, погодилася приймати сертифікати країн походження.)
•Обнулення (до 95%) експортних мит на українські товари та жорстке квотування решти видів товарів, які є ключовими позиціями українського експорту.
•Вилучення з режиму вільної торгівлі майже 400 товарних позицій, в основному сільськогосподарських та продовольчих товарів, лібералізація експорту яких на ринки ЄС була б для України найбільш вигідною.
•Запровадження ЄС для України дискримінаційної системи тарифних квот на дуже низькому рівні.
Для більшості видів продукції ці квоти становлять менше 6% від обсягу ринку ЄС із цих видів продукції (зерно, м'ясо тощо).
•Скасування вивізного мита на насіння соняшнику, що може позбавити вітчизняні олієжиркомбінати сировини.
Сьогодні ці комбінати експортують близько 80% виробленої в Україні соняшникової олії і щорічно отримують близько
2 млрд дол. валютної виручки.
•Збереження в ЄС системи багатомільярдних дотацій аграрного сектора, що робить експорт української продукції в ЄС та в третіх країнах неконкурентоспроможним.
Обсяг бюджетної підтримки сільського господарства в ЄС становить 45% від вартості валової продукції галузі, а в Україні - лише 6%. Навіть у перспективі Україна не зможе дозволити собі таку підтримку і забезпечити адекватну конкурентоспроможність своєї продукції на ринку ЄС.
•Вигоди від безмитного експорту в ЄС українських промислових товарів не компенсують втрат від обмежень експорту сільськогосподарської продукції. До того ж тут діє сильний конкурентний та сертифікаційний бар'єр.
Експорт українських промислових товарів із високим рівнем доданої вартості в ЄС регулюватиметься технічним регламентом ЄС. Це гальмуватиме технологічну модернізацію української промисловості, закріплюватиме за нею напівсировинний і напівфабрикатний експортний характер.
•Зниження рівня тарифного захисту промислових товарів, який сьогодні в Україні здебільшого вищий, ніж у Євросоюзі, насамперед в автомобільній галузі, та лібералізації імпорту легкових автомобілів.
Непроста ситуація зі ставками ввізного мита. У разі набрання чинності Угодою про ЗВТ між ЄС і Україною високі ставки ввізного мита в МС для України принесуть останній значні втрати. Це видно з великої різниці ставок ввізного мита. Послаблення митно-тарифного режиму для експорту української продукції в ЄС може не компенсувати цих втрат. Адже зберігаються інші бар'єри на обсяги українського експорту в ЄС, зокрема квоти та режими технічного регулювання на продукцію пріоритетного українського експорту, а також конкурентний бар'єр. Тому низькі ставки ввізного мита в ЄС для України на продукцію харчової, деревообробної і паперової промисловості, рибальства та будматеріалів дуже ефективно "компенсуються" високими стандартами технічного регулювання.
Складається враження, що, як і у випадку із СОТ, Україна розпочала переговори щодо ЗВТ з ЄС без чіткої позиції про те, чого б вона хотіла досягти. Україна не мала відповідного досвіду проведення таких складних переговорів, крім вступу до СОТ, у яких по суті теж прорахувалась. Тим часом ЄС як досвідчений перемовник (має ЗВТ більш як із десятьма країнами світу) ставив таку мету: він намагався забезпечити автоматичний доступ на український ринок для свого бізнесу, відмовляючись застосовувати такі ж самі принципи для України.
Висновки
•Зовнішня торгівля України з ЄС поки що не є визначальною для євроінтеграції, а її ефективність - досить низька й незбалансована. Неадекватність умов Угоди про зону вільної торгівлі між ЄС та Україною може призвести до ще більшого дисбалансу в зовнішній торгівлі та зростання негативного сальдо для України. Запровадження Митним союзом підвищених ставок ввізного мита для України не компенсується частковою лібералізацією у торгівлі з ЄС, що може збільшити загальні втрати України у сфері зовнішньої торгівлі.
•Враховуючи висновки з попереднього дослідження - "Україна-МС: проблеми інтеграції",очевидно, що в обох напрямах інтеграції України (європейському та євразійському) економічні передумови дуже слабкі. В обох напрямах рішення щодо інтеграції містять цивілізаційні пріоритети. Водночас у європейському напрямі цивілізаційні цінності для України мають набагато вищий пріоритет над економічними, ніж у євразійському.
•Критичний аналіз інтеграційного потенціалу ЄС, а також проблеми євроінтеграції України аж ніяк не дають підстав розглядати євразійську інтеграцію як альтернативний варіант вибору. Для України європейський і євразійський варіанти - це полярність цивілізаційного вибору. Навіть в економічному плані ці варіанти непорівнянні. У цивілізаційному плані євразійський вибір може бути таким самим трагічним для України, як соціалістичний вибір у 1917 р. для Росії.
•На Євросоюз треба дивитися не як на "касу взаємодопомоги", а як на школу ефективної інноваційної економіки, високих соціальних стандартів, розвиненої демократії та ефективного управління суспільним розвитком. Європейська інтеграція - це курс на імплементацію європейських рецептів успіху на українському ґрунті. Європа, навіть попри всі свої нинішні негаразди, залишається взірцем успіху для країн світу. Євроінтеграційна політика України має зберегти свій пріоритетний статус, однак стати більш приземленою, прагматичною. Євроінтеграційна політика повинна стати потужним чинником мотивації для модернізації України.
•Угода про асоціацію та зону вільної торгівлі - це важливий етап самооцінки, вибору і руху вперед. Це перевірка на самодозрівання до євростандартів за всіма основними параметрами - економічними, соціальними, правовими, гуманітарними, політичними, загальносуспільними. Якщо Україна не пройде цього тернистого шляху "самодозрівання", то навіть принесена на блюдечку євроінтеграція може стати для неї скринею Пандори, як це, по суті, сталось у Греції.
•Економічні можливості євроінтеграції України теж ще остаточно не з'ясовані і об'єктивно не оцінені. Європі сьогодні потрібне об'єднання технологічного ресурсу на Заході та енергетичного ресурсу на Сході. Асоціація і ЗВТ дає можливість Європі мати в особі України надійного партнера і форпост євроінтеграції без формального членства, але з масштабним залученням до окремих євроінтеграційних механізмів. Ключовою ідеєю цього процесу є конвергенція України з нормами, стандартами та політикою ЄС. Це пішло б на користь і Україні, і ЄС.
•Сьогодні Євросоюз продовжує динамічно змінюватись. Мейнстрім цих змін - формування "демократичної федерації". З одного боку, це може позитивно вплинути на оздоровлення економіки, фінансової та соціальної сфери європейської спільноти. А з іншого - спровокувати відцентрові, національно-егоїстичні процеси. У цій ситуації Україні, напевно, не слід кидати великі економічні втрати на вівтар суто політичних рішень із непевними наслідками. Україні треба мати політику і стратегію гідного руху до європейських цінностей.
•Схоже, це починають розуміти не тільки в Україні, а й у Європі. Заслуговує на увагу недавнє висловлювання авторитетного європейського політика, колишнього голови Єврокомісії Романо Проді. Він переконаний: "Україна важлива для Європи як джерело економічного зростання та енергетичної безпеки. Людський, інженерно-технічний потенціал та земельні багатства України допоможуть продовжити перетворення Європи на центр світового масштабу". Хочеться сподіватися, що така об'єктивна оцінка європейського політика високого рангу буде почута не тільки в Україні, а й у Європі.