UA / RU
Підтримати ZN.ua

Що робити з Росією, аби вона розпалася?

Україна має підтримувати національно-визвольні рухи поневолених народів РФ

Автори: Іван Гісем, Максим Яковлєв

Рік повномасштабного військового вторгнення Росії в Україну добігає кінця. Хоча війна ще далека від закінчення, Росія, на думку багатьох українських і західних аналітиків, її вже програла, зважаючи на сумнівні здобутки та колосальні втрати, які вже перевищують можливі вигоди від гіпотетичної «перемоги» у фантазіях кремлівських ідеологів.

Незалежно від результатів нинішнього протистояння, на думку одних, воно призведе до консолідації нинішнього режиму в Росії, а на думку інших — до його зміни. Найрадикальніші оглядачі, в тому числі офіційні особи, вважають, що війна, крім зміни режиму, також спричинить розпад Росії, і цей процес невідворотний. Так має завершитися наступний етап дезінтеграції Російської імперії, що розпочався після Жовтневого перевороту 1917 р. і продовжився з розпадом СРСР (1991).

Читайте також: Настав час готуватися до розпаду Росії — Foreign Policy

У розмовах про мир Україна виходить із принципу непорушності кордонів станом на 1991 рік. Цю тезу регулярно озвучує президент України Володимир Зеленський у своїх публічних виступах. Понад те, він підкреслює, як от у виступі перед Конгресом США, що майбутнє Росії — це справа самих росіян, які до нього можуть прийти насамперед через зміну режиму, а не зміну устрою.

Натомість Російська Федерація продовжує послідовну політику, спрямовану на зміну кордонів території України. Так, наприкінці вересня 2022-го, після проведення псевдореферендумів на окупованих територіях, Росія оголосила про приєднання Запорізької, Херсонської, Донецької та Луганської областей. Відповідні поправки було внесено до конституції РФ. Пізніше саме включення «нових територій» Путін назвав серед основних здобутків так званої «спеціальної воєнної операції».

У відповідь Україна, скориставшись промахами російської дипломатії, на початку жовтня визнала Північні території Японії (Південні Курили) окупованими Російською Федерацією. Того ж місяця Верховна Рада також визнала Чеченську Республіку Ічкерія тимчасово окупованою Російською Федерацією.

Крім того, в листопаді та грудні 2022 pоку у Верховній Раді зареєстрували кілька проєктів постанов, згідно з якими пропонується визнати «національні» суб'єкти Російської Федерації — Республіку Татарстан та Республіку Башкортостан — незалежними і суверенними державами та встановити з ними дипломатичні відносини. Наразі документи перебувають на «комітетській» стадії розгляду. Якщо депутати все ж таки їх приймуть, а президент підтримає своїм указом, це істотно змінить національні принципи ведення зовнішньої політики. Україна у відповідь на агресивні дії північно-східного сусіда візьме курс на невизнання РФ у її кордонах станом на 1991 рік.

За умов безальтернативності, політика визнання незалежності національних регіонів Російської Федерації видається доволі перспективною. Оскільки РФ не визнає Україну як незалежну державу, проголошує частини її суверенної території своїми, то й Україна може не визнавати суверенітету РФ над частиною її територій. Поневолені народи можуть стати вільними, і це підтверджується історичними фактами на теренах колишньої Російської імперії.

Так, зокрема в часи пізнього СРСР, декларації про державний суверенітет ухвалила не тільки абсолютна більшість союзних республік, а й низка суб'єктів у статусі автономних республік чи автономних областей у складі тодішньої Російської Радянської Федеративної Союзної Республіки на основі Закону СРСР від 25 квітня 1990 р. «Про розмежування повноважень між Союзом РСР та суб’єктами федерації». Під час подій, що стали відомі як парад суверенітетів (1990–1991), типові декларації ухвалили більшість нинішніх суб'єктів РФ у статусі республіки, як ті ж вищезгадані Республіка Татарстан і Республіка Башкортостан. Також варто взяти до уваги, що на момент ухвалення цих документів діяла Конституція СРСР, яка формально дозволяла республікам вихід із Союзу. У 1991 році планувалося створення «оновленого» СРСР як «федерації суверенних республік», до якої національні автономії у складі РРФСР прагнули увійти «безпосередньо», відбувся навіть так званий горбачовський референдум. Однак реалізувати ці плани не вдалося, оскільки через кілька місяців після серпневого путчу Радянський Союз остаточно припинив своє існування.

Читайте також: Росія залишиться загрозою, навіть якщо програє війну — очільник Військового комітету НАТО

Хоча формально після розпаду СРСР та створення РФ декларації, ухвалені національними республіками, котрі нині перебувають у складі Російської Федерації, втратили чинність, вони є історичними та правовими прецедентами. До них варто звертатися під час розгляду майбутнього Росії та визволення поневолених Москвою народів. Тим більше що надалі вони лягли в основу розробки місцевих конституцій, у текстах яких згадувалося про суверенітет республік (із часом ці згадки прибрали), та підписання федеративних договорів.

Поступове визнання незалежності згаданих республік (тобто права народів Росії на самовизначення) може згодом стимулювати відновлення визвольного руху в Росії та, як наслідок, її дезінтеграцію. Для цього Україні варто сприяти створенню та діяльності урядів у вигнанні, які формуватимуться з представників національно-визвольних рухів відповідних республік. За сприятливих обставин світова спільнота може визнати їх легітимними представниками своїх народів, а самі вони — здобути реальну владу на місцях. На цей момент найвідомішою організацією, що прагне представляти інтереси «поневолених Москвою народів», є Ліга вільних націй. Вона виникла влітку 2022 р. з числа політичних емігрантів — представників башкирського, бурятського, татарського, ерзянського та інших національних рухів.

Діяльність цих національно-визвольних рухів потребує уваги з боку України з низки причин. Перш за все, це можливість для України просувати власні наративи, комунікувати український погляд на історичні події та сучасну політичну ситуацію. У цьому сенсі показовим прикладом є недавнє визнання ерзянським національним рухом Голодомору 1932–1933 рр. актом геноциду. Аналогічне рішення ухвалив й уряд частково визнаної Ічкерії. По-друге, хоча нині їхні представники не мають реальної влади на місцях, однак у майбутньому вони можуть повернутися на батьківщину та продовжити державотворення. По-третє, ці рухи можуть бути майданчиками, які надалі можуть стати ресурсом для формування національних еліт поневолених Росією народів. Україні та її партнерам варто в різний спосіб підтримувати національно-визвольні рухи Росії, надавати їм належну фінансову, безпекову (через можливі ризики фізичного знищення) та інституційну підтримку для забезпечення їхньої діяльності у вигнанні (екзилі).

Отже, створення урядів національних республік нинішньої Росії у вигнанні може бути першим кроком до визнання Україною цих республік і встановлення дипломатичних відносин. Спочатку вони можуть існувати у формі держави без території, або детериторіалізованої держави, оскільки у них був досвід державності в минулому. Україна може гібридно взаємодіяти з цими утвореннями, а не з тимчасово окупаційною владою на місцях, тобто, наприклад не з урядом Чеченської Республіки Рамзана Кадирова, а з урядом у вигнанні Чеченської Республіки Ічкерія на чолі з Ахмедом Закаєвим.

Читайте також: Українці хочуть вірити, що 2023-й стане «роком перемоги», але у Росії інші плани – WP

Економічним підґрунтям існування цих утворень може бути створення цифрових майданчиків, криптобірж, через які наприклад, надаватимуться послуги, в тому числі фінансові, цим невизнаним урядам, що представлятимуть інтереси тимчасово окупованих території РФ. Доходи від їхньої діяльності йтимуть на розвиток зазначених урядів, зокрема й на фінансування партизанських рухів.

До прикладу, в сучасних реаліях можна скористатися досвідом Республіки Палау, невеликої острівної держави в західній частині Тихого океану. У 2022 році вона стала першою країною світу, яка запровадила програму цифрового проживання (digital residency program) під назвою Root Name System та посвідчення особи на основі блокчейну. За аналогією, щоб стати громадянином новоутворених держав або зареєструвати/вести бізнес, не обов’язково «фізично» перебувати на «окупованій» території. Вся необхідна віртуальна інфраструктура може бути розгорнута поза межами РФ. Такі держави також можуть проголосити себе зонами вільної торгівлі, без митних зборів та, приміром без обмежень щодо грального бізнесу.

Отже, можливе поступове визнання незалежності національних республік Російської Федерації на основі історичних і правових прецедентів видається доволі перспективним. Воно сприятиме не лише внутрішньому ослабленню держави-агресора, а й виникненню нових дружньо налаштованих до України національних держав. Для того, щоб визнання незалежності національних республік Росії не стало символічним, необхідно всебічно підтримувати відповідні національні рухи. На їх основі можуть бути сформовані уряди у вигнанні (за прикладом Чеченської Республіки Ічкерія), а з ними — встановлені дипломатичні відносини. Це може стимулювати інші держави — члени ООН до подібних кроків, що приведе до подальшої дипломатичної ізоляції РФ на світовій арені.