Черговий знаковий етап новітньої історії України безпосередньо пов'язаний із Польщею. Саме у Варшаві 4 червня відбулася зустріч обраного президентом України Петра Порошенка з президентом США Бараком Обамою. Причому Білий дім заплющив очі на легке порушення формальностей, оскільки інавгурація п'ятого президента нашої країни призначена на
7 червня. Однак в умовах наростання агресії Росії стосовно колись братнього народу не до протокольних формальностей. Тим більше що під загрозою опинилася звична з часів закінчення Другої світової війни світобудова. Бо хазяїн Кремля Володимир Путін спершу анексував український Крим, а потім запустив експортну лінію терору, розпочавши безперебійне постачання зброї та бойовиків на схід України, дедалі сильніше розігріваючи не оголошену де-юре війну.
Правда, схоже, цього разу "збирач земель Російської імперії" прорахувався. Бо світ не визнав анексії Криму. Сам Путін одразу ж перетворився на політичного ізгоя. А Росія не тільки з тріском вилетіла з G8, а й потрапила під серію санкцій.
Як Путін відновлюватиме (і чи відновлюватиме) зв'язок із реальністю, вирулюючи на вихідні позиції, поки що не знає ніхто. І для нас це, хоч як парадоксально, питання другорядне, оскільки в нинішній ситуації для України значно важливіше як завершення АТО, так і початок АКО - тобто операції антикорупційної у комбінації з проведенням реальних реформ. Без чого всі евроінтеграційні прагнення виявляться ще однією мильною булькою, надувати які за 23 роки незалежності так вправно навчилися ті, хто чомусь уперто іменує себе політичною елітою країни. Щоразу знаходячи до чергових виборів лише вітіюваті пояснення, чому, замість руху до землі обітованої, народ український блукає по колу в пустелі, засіяній граблями.
Чому країну осідлали ті, хто виповз зі сталінської шинелі, - питання, що потребує окремого вивчення. Як і питання, чому зуміли втекти від совка колишні країни-співкамерниці з соцтабору…
За тиждень до того, як Польща приймала світову політичну еліту з нагоди торжеств, присвячених 25-річчю падіння комуністичного режиму, DT.UA поспілкувалося у Варшаві з двома VIP - міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським та "батьком" польської економічної реформи, більше відомої під назвою "шокова терапія", Лешеком Бальцеровичем.
Що сказав Сікорський:
Про вибори
президента України
Ми визнаємо ці вибори демократичними, і я дуже радий, що президентом України став мій давній знайомий, колишній міністр закордонних справ України Петро Порошенко, якого знаю, ціную, і сподіваюся, що він зможе реалізувати ту програму, яку він запропонував Україні.
Ми вважаємо, що українськими пріоритетами є боротьба з корупцією, а також підписання договору про асоціацію з ЄС.
Про російську агресію
та анексію Криму
- Я хочу вас запевнити, що і Польща, і ЄС не визнали й не визнають анексії Криму. Також хочу висловити стурбованість фактами фатальної економічної й політичної ситуації, в яку потрапив Крим після анексії, і розумію, що багато жителів Криму, які виступали проти України, тепер починають із цього приводу жалкувати.
Ми вважаємо також неприйнятним, що з території сусідньої держави в Україну надсилаються десятки вантажівок зі зброєю та терористами. Україна має право захищати свою територію, але при цьому зобов'язано мінімізувати втрати серед цивільного населення.
Як колишній міністр оборони, хочу сказати, що перебуваю під сильним враженням від того, як сьогодні діє Росія. Всі заплановані результати досягаються шляхом дії невеликих груп. Якщо ви подивитеся, якими були способи й ефективність першої чеченської війни, другої чеченської війни, а потім війни в Грузії, - то сьогодні ми бачимо асиметричні дії з високим результатом. Я не впевнений, що ми в НАТО вчимося так само швидко.
Про загрозу запровадження
третього пакета санкцій стосовно Росії
- Якби РФ вторглася на Схід України або вплинула на проведення президентських виборів, то тоді третій пакет був би задіяний. І, як ми бачимо, ця загроза дала свій результат. Але я сьогодні вважаю важливішими не самі санкції, а юридичне й економічне невизнання анексії Криму РФ.
Про вибори
в Європарламент
- Що стосується виборів у Європарламент, то треба констатувати, що політики, які представляють радикальні європейські сили, здобули досить велику підтримку. Сили, які підтримують і поділяють ведення політики у стилі Путіна.
Це своєрідна солідарність авторитарних особистостей, які не сприймають ЄС, бажаючи його знищити. Але ці люди в Європарламенті будуть поза основними фракціями. Вони, звісно ж, говоритимуть різні дивні речі, але на політику ЄС впливати не зможуть.
Про конфронтацію
з Росією
- Європа не хотіла й не хоче посилення конфронтації з РФ. Тим більше що РФ має доволі багато внутрішніх проблем і всю свою енергію могла б використовувати на покращення долі власного народу. Але якщо РФ вибере шлях конфронтації з нами, то вона, як і минулого разу (мається на увазі розвал СРСР - А.К.) програє. Бо співвідношення сил ЄС - РФ це 8:1, а НАТО - РФ 16:1. Так, ми б хотіли бачити РФ союзником Заходу, а не його противником. Але Росія - велика країна, і вона сама краще знає, де лежать її інтереси. Хоча Збігнєв Бжезинський і сказав, що Росія може бути або союзником Заходу, або васалом Китаю.
Про європейські перспективи України
- Якби ваші політики після помаранчевої революції не посварилися між собою й не почали дерибанити Україну, а взялися за реформи, як це стала робити Польща з 1989 р., то, я вважаю, Україна вже могла б бути членом ЄС. На жаль, ви цим шансом не скористалися. І тепер буде набагато важче. Тепер треба буде довести, що новий початок буде справді чимось новим, а не повторенням колишніх помилок. Насамперед ми стежитимемо за тим, чи підтримуються, чи зберігаються корупційні механізми у вашій країні. І якщо нова команда їх збереже, то про членство в ЄС забудьте.
Про скасування візового режиму з ЄС
- Тут усе залежить від вас. Бо ЄС ані на міліметр не відступить від виконання Україною технічних умов для запровадження безвізового режиму. Але ви сьогодні маєте уряд, який вас не обманює. Бо попередній глава уряду п. Азаров обманював вас, коли казав, наприклад, що для отримання безвізового режиму Україна має спочатку легалізувати гомосексуальні шлюби. Тоді як ЄС вимагає лише, щоб людей не дискримінували за жодними ознаками. А про те, що успіх можливий, свідчить приклад Молдови. І я не вірю, що Україна не зможе реалізувати те, що реалізувала Молдова. При цьому ви не повинні крутити носом, коли вам щось не подобається. Ви повинні це приймати й запроваджувати в себе. Це рамкові закони, які пройшли випробування за десятки років у різних країнах ЄС.
Що сказав Бальцерович:
Про те,
як розпочати реформи
- По-перше, потрібно, щоб була team, тобто група реформаторів. Команда. Одна людина нічого не зробить. Так було в Польщі 1989 р. По-друге, важлива наявність політичного мандата, який дав би можливість впроваджувати напрацювання в життя.
Про вибори в Україні, російську агресію
та стагнацію
російської економіки
- Я сподіваюся, що вибори в Україні створять необхідні передумови для успіху. Але спершу необхідно зупинити агресію Росії. Бо в умовах агресії (а нічим іншим я це не називаю) реформувати країну неможливо. І зупинення агресії - це питання не тільки України, а й Заходу, який має стратегічно робити цю агресію для Путіна все дорожчою й дорожчою.
Росія на початок анексії Криму перебувала вже практично в рецесії або в стагнації. І це було дуже добре видно. По-друге, РФ значною мірою залежить від експорту сировини - нафти та газу. Якщо бути точнішим, то 72% бюджету - надходження від експорту сировинних ресурсів. І ця залежність зросла. У 1994-му було 50%, а тепер уже 72. Тобто Росія - країна зовсім не модернова. Тому що передумови для розвитку промисловості в Росії за останні 12 років стають гіршими й гіршими. Посилюється і політизація економіки шляхом розширення державного сектору, і політизація приватного сектору. Оскільки успіх-неуспіх того або іншого бізнесу залежить від політичних зв'язків. Особливо з КДБ (ФСБ. - А.К.). А таку економіку успішною назвати аж ніяк не можна. Плюс нестабільна фінансова і банківська система, вкрай залежна від західних ринків. Отож у РФ є великі проблеми. А якщо підрахувати сукупний національний дохід ЄС та США і порівняти з РФ, то ми побачимо просто велетенський, двадцятикратний розрив.
Про реформування економіки
У Польщі з 1989 р. національний дохід збільшився на 100%. А в Росії - всього на 18. І це доля тих країн, котрі відкладали ринкові реформи. Дивіться, у соціалізмі все політика. Не було ринку, а було тільки політбюро. І всі країни соцтабору, врешті-решт, програли. Кому пощастило більше? Тим країнам, котрі досить швидко почали й продовжили реформи, котрі зменшують роль держави. Ми розпочали досить рано і зробили все швидко. Уряд Мазовецького, у якому я працював віце-прем'єром, був створений 11 вересня 1989 р. у дуже драматичних умовах падіння економіки й гіперінфляції. Але ми розробили радикальну програму, яку було впроваджено 1 січня 1990 р., тобто через три з половиною місяці. І ця програма включала запровадження конвертованості валюти. В Україні таке почалося лише через 4 роки після здобуття незалежності. У Польщі - через 3 місяці. А це дуже важлива реформа.
Поглянемо на Захід. Там теж є свої проблеми. Та ж таки Греція - дуже велика роль держави і великий вплив політики на економіку. Звідси бюджетні видатки та фінансування, яке здійснювалося шляхом нагромадження боргу.
Якщо йдеться про напрям, то сумнівів у виборі немає - зменшення ролі політики, тобто держави, і надання людям, які співпрацюють у рамках ринку та громадянського суспільства, якомога більше економічних свобод. Звісно, все це відбувається у правовій державі. Для всіх країн ЄС було велике завдання - зменшити роль політичної держави - але підвищити роль правової, тобто зробити справді незалежними від політиків адміністрації, суди й прокуратуру. Мені здається, що Україна потребує саме таких комплексних реформах, які б могли змінити державу на всіх напрямах.
Про закордонних економічних радників
- Річ не в радниках. Бо в Україні є досить багато економістів, які знають, що робити. За межами України, до речі, теж є економісти українського походження. Потрібно тільки створити команду, видати політичний мандат і починати швидко рухатися вперед. Програма має бути комплексною. У цій програмі має бути обов'язковий елемент, який необхідно показати людям, - у їхньому житті дедалі менше відчуватиметься присутність держави.
Головне, щоб програма стосувалася всіх галузей економіки. Хороша програма - це не аркуш зі списком окремих галузевих програм, а великий єдиний комплекс. Коли ми розпочали реформи, для мене це було найважливішим принципом: уся економіка, а не сто окремих програм. І однакові принципи гри для всіх. Вільні ціни для всіх. Демонополізація всіх галузей. Відкриття зовнішнього світу для всіх. Правова держава для всіх. Інакше вам не пощастить…
Редакція DT.UA дякує Польському інституту в Києві за організацію поїздки до Республіки Польща