UA / RU
Підтримати ZN.ua

Як покарати Путіна за війну з Україною?

Київ створює Спеціальний трибунал, який розглядатиме злочин агресії Росії проти нашої країни

Автор: Володимир Кравченко

Зло має бути покаране, а справедливість — відновлена. І тому, захищаючись від вторгнення Російської Федерації, Україна звертається ще й у міжнародні судові інстанції, аби притягнути агресора до відповідальності.

Однак Міжнародний суд ООН, Європейський суд із прав людини, різні арбітражі передбачають відповідальність держави. Україна ж хоче притягнути до відповідальності й вище керівництво РосіїПутіна, Шойгу, Патрушева, Медведєва, Лаврова, Кірієнка, Вайно, Герасимова, Володіна… Адже зло не абстрактне, воно персоніфіковане. Тому в Києві таку увагу приділяють Міжнародному кримінальному суду (МКС), де розглядають українську справу з обвинувачення вищих посадових осіб Росії в геноциді, воєнних злочинах і злочинах проти людяності.

Останніми місяцями в Києві також активно працюють над тим, щоб створити Спеціальний трибунал, який розглядатиме злочин агресії Росії проти нашої країни. «Недостатньо боротися з наслідками агресії — воєнними злочинами, злочинами проти людяності, геноцидом. Слід карати і за першопричину, яка міститься в самому злочині агресії», — сказав у розмові з ZN.UA віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий.

Справа про агресію

Щоб притягнути російське керівництво до відповідальності за акт агресії проти нашої країни, Україна не може скористатися механізмом МКС. Річ у тому, що розслідування за статтею 8-bis Римського статуту, яка закріплює агресію як злочин, може бути здійснене тільки стосовно країни, котра ратифікувала цей міжнародний договір. Росія ж ще 2016 року відкликала свій підпис під Римським статутом.

Зважаючи на названі обмеження Римського статуту, а також пропозицію, озвучену ще наприкінці лютого британським юристом-міжнародником Філіпом Сендсом, ідея створення Спеціального трибуналу, який розглянув би злочин агресії Росії проти нашої країни, має низку переваг. І не тільки через можливість використати процедуру заочного розгляду справи, чого не передбачають процедури МКС.

Як зазначив у коментарі ZN.UA посол з особливих доручень Антон Кориневич, по-перше, злочин агресії веде зразу ж до вищого політичного та військового керівництва країни, оскільки саме воно віддавало накази про напад. По-друге, цей злочин довести в суді легше, ніж злочин геноциду, де поріг доведення складніший. По-третє, при розгляді злочину агресії судовий процес відносно швидкий, порівняно з процесами, які розглядаються в МКС.

Днями голова українського зовнішньополітичного відомства Дмитро Кулеба озвучив п'ять параметрів, які Україна пропонує покласти в основу роботи майбутнього Спецтрибуналу. По-перше, він базуватиметься на правилах і підходах, які застосовуються МКС і викладені в його Римському статуті. Суд буде розслідувати й переслідувати за злочин агресії проти України, скоєний на її території, як це визначено статтею 8-bis.

По-друге, юрисдикція Спецтрибуналу має поширюватися на всі події з лютого 2014-го, коли розпочалася збройна агресія Російської Федерації проти України.

По-третє, Спеціальний трибунал матиме юрисдикцію стосовно фізичних осіб, які здійснюють ефективний контроль або безпосередньо керують політичними чи військовими діями держави.

По-четверте, офіційний статус підсудного, такий як статус глави держави чи офіційний статус іншої посадової особи держави, не звільнятиме його від індивідуальної кримінальної відповідальності та не буде пом'якшувати покарання.

По-п'яте, Спеціальний трибунал розглядатиме тільки злочин агресії проти України і буде створений як міжнародний спеціальний кримінальний ad hoc («спеціально для цього») трибунал для розгляду питання злочину агресії проти нашої країни.

Проблема легітимності

Ключове питання, на яке звертають увагу юристи, — рівень легітимності Спецтрибуналу: по суті, вона визначатиметься фактичною участю держав або міжнародних організацій у його створенні. «Головна проблема, щоб такий Спецтрибунал не мав вигляду судилища. Він буде свого роду продовженням Нюрнберзького й Токійського процесів. Тому важливо, щоб це не був суд, організований явними противниками Росії», — сказав у коментарі ZN.UA ексзаступник генпрокурора України Гюндуз Мамедов.

З урахуванням сказаного, ідеальним варіантом було б створення Спецтрибуналу рішенням Ради Безпеки ООН. Однак це нереалістично, оскільки Росія є постійним членом РБ ООН, і вона гарантовано скористається своїм правом вето.

У розмові з ZN.UA Антон Кориневич зазначив, що розглядається кілька варіантів створення Спеціального трибуналу. Перший — на основі багатостороннього міжнародного договору між Україною та іншими державами. Другий — гібридний суд на основі угоди між Україною та ООН. Третій варіант — гібридний суд на основі угоди між Україною і європейською регіональною організацією (Європейським Союзом або Радою Європи).

Однак вибір конкретної моделі суду залежить від наявності в наших партнерів політичної волі. Від цього залежать і швидкість створення Спецтрибуналу, і рівень його легітимності.

Ініціативу вже підтримали Парламентська асамблея Ради Європи, НАТО й ОБСЄ, Європейський парламент, сейм Литви…

Але для Києва важливо, щоб географічне охоплення підписантів під договором про створення Спецтрибуналу було якомога ширше: це зміцнює легітимність суду в очах міжнародної спільноти. Обнадіює те, що 2 березня на засіданні Генасамблеї ООН російську агресію засудила 141 країна зі 193 держав-членів ООН.Розчаровує — позиція нейтралітету, яку займають багато країн Африки та Азії стосовно російсько-української війни, їхнє небажання йти на конфронтацію з Росією.

Паралельні треки

Українська влада докладає максимальних зусиль до створення Спецтрибуналу. Але в деяких юристів викликає сумнів його доцільність, оскільки вже існує МКС, який розглядає українську справу за обвинуваченням вищих посадових осіб Росії в геноциді, воєнних злочинах та злочинах проти людяності. Вони звертають увагу на те, що в міжнародному праві саме геноцид займає вищий рівень в ієрархії міжнародних злочинів і визнається «злочином злочинів», а не агресія.

Виходячи з цього, вони вважають, що для України пріоритетною має бути співпраця з МКС як із міжнародною судовою інстанцією, що вже легітимно функціонує. Зокрема суддя Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії у 2002–2005 роках Володимир Василенко зазначає: «Легітимність Спецтрибуналу, створеного на основі договору між Україною та державами членами Європейського Союзу або навіть Ради Європи, буде значно нижча, ніж МКС, оскільки кількість учасників цих об'єднань менша, ніж країн, що є сторонами Римського статуту».

Погоджуючись із тим, що вирок Спецтрибуналу про покарання за злочин агресії сформулювати набагато легше, Василенко, однак, звертає увагу на складність процесу створення суду: він може тривати дуже довго або взагалі нічим не завершитися через розбіжності сторін.

«Хочу, щоб мене правильно зрозуміли: створення Спецтрибуналу не шкодить головній меті України — притягненню до відповідальності Росії та її вищого керівництва за скоєні міжнародні злочини. Але українська влада має насамперед задіяти для цього механізм МКС, а не піаритися. На мій погляд, поряд із зусиллями зі створення Спецтрибуналу, пріоритетом має бути співпраця України з МКС, який уже зараз може сформулювати обвинувальні акти щодо геноциду, воєнних злочинів і злочину проти людяності. І, звісно ж, Україна має нарешті ратифікувати Римський статут. Якщо стояти на ґрунті реальності, то практичне притягнення до відповідальності військово-політичного керівництва Росії за міжнародні злочини можливе тільки у разі краху путінського режиму та притягнення до міжнародно-правової відповідальності Росії як держави», — вважає Володимир Василенко.

У відповідь на це прибічники створення Спецтрибуналу стверджують: він не буде підмінювати Міжнародний кримінальний суд. «Спеціальний трибунал щодо злочину агресії, швидше, доповнить роботу МКС, який розслідує та переслідує фізичних осіб стосовно тих злочинів, із яких у нього є юрисдикція щодо ситуації в Україні: злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів», — стверджує Антон Кориневич.

Нарешті, як зазначає Тимур Короткий, «ніхто сьогодні не сумнівається у значимості Нюрнберзького й Токійського процесів. Так і після вироку Спеціального трибуналу зникнуть вагання в його необхідності».

Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням