Скеля на самому півдні Піренейського півострова і прилегле до неї узбережжя Середземномор'я ось уже триста років розбурхують відносини між Великобританією та Іспанією. Не постійно і не щодня, але час від часу між Мадридом і Лондоном спалахує боротьба за Гібралтар. Щоправда, у новітній історії суперечки щодо гібралтарської скелі традиційно вирішуються з допомогою дипломатії. Такий собі мирний, але незатухаючий європейський конфлікт.
Останньої п'ятниці липня на кордоні між Іспанією і Гібралтаром сталися багатогодинні затори, спричинені суворими перевірками автомобілів іспанськими митниками й поліцейськими. Доходило до того, що тисячі людей у 30-градусну спеку чекали в чергах по п'ять-шість годин. Британський міністр закордонних справ Вільям Хейг зателефонував своєму іспанському колезі. Того ж дня іспанському послові в Лондоні було заявлено офіційний протест, а британський посол у Мадриді зустрівся із заступником міністра закордонних справ Іспанії. Прем'єр Британії Девід Кемерон звернувся до голови Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу з проханням допомогти врегулювати ситуацію.
Цікаво, що в заяві британського "Форин офісу" згадується нещодавня суперечка між Іспанією і Гібралтаром з приводу створення штучного рифу. Але британська влада не хотіла б "робити припущення", вона прагне якомога швидше "відновити права людей на свободу пересування". Насправді посилення прикордонного контролю з боку Іспанії стало відповіддю на дії влади Гібралтару - заморської території Британії.
За тиждень до митного хаосу уряд Гібралтару, наділений широкою автономією, вирішив спорудити штучний риф у прибережних водах. Для цього на дно бухти біля берегів скелі скинули 70 бетонних блоків з металевими шипами. Іспанські поліцейські судна, намагаючись зірвати початок робіт, нібито порушили британські територіальні води. Потім на мирний протест вийшли в море іспанські рибалки і теж запливли у спірні води. Вони стверджують, що збитки, завдані їм будівництвом рифу, перевищили 1,5 млн євро.
Іспанія звинувачує Гібралтар у встановленні рифу "без необхідної авторизації" в чужих водах і в порушенні законодавства ЄС про захист навколишнього середовища. Як заявляє Іспанія, штучний риф унеможливить традиційне в цьому районі рибальство, оскільки призведе до псування риболовних сіток, порушить пересування риби й спричинить екологічні проблеми. Уряд Іспанії навіть звернувся до Лондона з офіційною скаргою, але реакції не було.
Гібралтар, у свою чергу, стверджує, що будівництво рифу відбувається в британських водах і розпочате саме з природоохоронною метою для захисту й розвитку морської фауни.
На початку серпня з двох південноанглійських портів - Плімута й Портсмута - у Середземномор'я вийшла військова ескадра з десяти кораблів. Черговий морський похід, як стверджується, планувався задовго до конфлікту. Адже Гібралтар - військово-морська база НАТО. Але чому влада Гібралтару вирішила розпочати будівництво рифу саме напередодні заходження в порт фрегата "Вестмінстер"? Можливо, прогнозуючи реакцію Мадрида, вони хотіли опинитися під захистом британського флоту? Під таким прикриттям легше дискутувати, це безсумнівно.
Офіційно іспанська влада заявляє, що посилення перевірок на пропускному пункті - вимушений захід у боротьбі з контрабандою і відмиванням грошей. Щорічно з Гібралтару до Іспанії ввозиться
18 млн пачок контрабандних сигарет (бо в Іспанії їхня ціна вища майже втричі). А з Іспанії на британську заморську територію переправляються мільйони євро - для розміщення (відмивання) у фінансових компаніях Гібралтару. Останній, як відомо, - один з пунктів офшорного раю, податки тут значно нижчі, ніж у країнах ЄС, і при відкритті рахунків місцеві банки не цікавляться довідками про походження доходів.
А неофіційно зрозуміло, що жорсткість на кордоні - еквівалентна відповідь Гібралтару на зведення рифу. Крім того, в іспанському МЗС оголосили про намір запровадити в'їзну та виїзну квоту в сумі 50 євро з кожної машини. Таким чином, мовляв, удасться компенсувати завдані рибалкам збитки. І ще нагадали, що можливі також інші заходи, а саме: закриття іспанського повітряного простору для літаків, які курсують у гібралтарський аеропорт, припинення користування гібралтарцями іспанською системою охорони здоров'я, збільшення податку для громадян Гібралтару - власників нерухомості в Іспанії.
Гібралтар - невелике портове місто на південній околиці Піренейського півострова з населенням 30 тис. жителів. Його територія - це скеля заввишки 430 м над рівнем моря плюс смужка суходолу (5 км завдовжки і 1,5 км завширшки), пов'язана з материком вузьким піщаним перешийком довжиною
1,6 км. Уся площа Гібралтару - 6,7 кв. км. Володіння Великобританією цим стратегічним форпостом над Гібралтарською протокою ось уже триста років не дає спокою Іспанії.
Саме в липні 1713 р. було підписано мирний Утрехтський договір, відповідно до якого Гібралтар відійшов під управління Британії. Договір цей поклав край війні за іспанську спадщину 1701-1714 рр. Попередні 250 років Гібралтар належав Іспанії. Але в 1700 р. помирає король Іспанії з династії Габсбургів Карл ІІ (відомий під прізвиськом "зачарований" через уроджені фізичні й розумові вади), не залишивши спадкоємця престолу. Великі держави Європи починають ділити іспанську спадщину, висуваючи власних кандидатів. 1704 р. спалахнула війна, в якій британські й голландські солдати захопили стратегічну скелю Гібралтар.
Війна закінчилася 1713 р. підписанням у голландському місті Утрехті мирного договору. Згідно з документом іспанський престол дістався Філіпу V, онукові французького короля. Деякі території Іспанії і Франції відійшли іншим країнам. Британія заволоділа Гібралтаром та островом Менорка (останній передано Іспанії за умовами Ам'єнського миру 1802 р.).
Гібралтар у 1830 р. офіційно оголошено колонією Великобританії, звідки Лондон отримав можливість контролювати протоку з Середземного моря в Атлантичний океан. Іспанія не змирилася із втратою стратегічного узбережжя на півдні "свого" Піренейського півострова і протягом століть намагалася повернути територію.
Навіть у 1940 р. каудільо Франко відкинув пропозицію Гітлера захопити британський Гібралтар, бо генерал лише розпочинав свій шлях при владі і хотів дотримуватися проголошеного нейтралітету. Але пізніше, у часи франкістської диктатури, Іспанія повністю закрила кордон із Гібралтаром і запровадила обмеження на свободу пересування.
Донині Іспанія вважає скелю своєю територією і зберігає неприязнь до Британії через Гібралтар. Навіть стосунки монарших сімей часто залежать від ситуації навколо скелі. Візит до британської колонії молодої королеви Єлизавети ІІ в 1954 р. з нагоди 250-ї річниці взяття Гібралтару призвів до політичної напруженості й закриття іспанського консульства. Через 59 років королева Іспанії Софія і король Хуан Карлос відмовилися взяти участь у торжествах з нагоди 60-річчя перебування на британському престолі Єлизавети ІІ - знову через Гібралтар. З цієї ж причини іспанська королівська пара не прибула у 1981 р. на весілля Чарльза і Діани. А всі візити членів британської королівської сім'ї на заморську територію були позначені офіційними протестами іспанського уряду.
У штаб-квартирі британського прем'єра повторюють, що нинішню суперечку з Іспанією необхідно вирішити шляхом "політичного діалогу". Але водночас із такими заявами уряд Британії розглядає "план Б": можливість подачі судового позову проти Іспанії через запровадження додаткових перевірок на кордоні з Гібралтаром.
Позов буде "безпрецедентним", оскільки в Європейському Союзі нічого подібного ще не траплялося. Якщо Лондон справді звернеться до Європейської комісії зі скаргою на Іспанію щодо порушення законодавства ЄС про перешкоджання свободі пересувань, то може дійти до розгляду в Європейському суді в Люксембурзі.
Британія і її заморська територія Гібралтар входять до ЄС, однак не беруть участі в Шенгенській угоді, тому перевірки на кордонах з ЄС цілком законні. У відповідь на скаргу Гібралтару Єврокомісія визнала право Іспанії на контроль кордону. Та якщо Брюссель вважатиме перевірки надмірними, то може визнати їх протизаконними. ЄК уже пообіцяла відрядити в спірний район кордону групу представників для вивчення питання. Проте, зважаючи на все, від обіцянки до самої поїздки мине не менше ніж місяць або й два.
У свою чергу Іспанія розглядає можливість звернення до Ради Безпеки ООН. Окрім будівництва рифу й перешкоджання розвитку рибальства, Іспанія має намір внести на обговорення в ООН інші спірні питання - про водний кордон, про смугу землі між Іспанією і Гібралтаром, про невиконання Британією попередніх резолюцій ООН.
При цьому Мадрид сподівається заручитися підтримкою Аргентини, яка також має перманентну територіальну суперечку з Британією щодо Фолклендських островів. Дуже доречно на вересень заплановано поїздку міністра закордонних справ Іспанії Гарсія-Маргальо до Аргентини. В її особі як непостійного члена Радбезу ООН він сподівається знайти союзника, котрий може внести до порядку денного засідання ООН питання про належність Гібралтару. Щоправда, не варто забувати, що Великобританія - постійний член Радбезу і тому має право вето на будь-які обговорення.
А що ж Гібралтар? Яка сьогодні його безпосередня роль у трьохсотрічному конфлікті? Досить однозначна. Колонія має свою конституцію, відповідно до якої заморська територія Великобританії перебуває на повному внутрішньому самоврядуванні. Є свій парламент, свій уряд та інші атрибути держави, главою якої є королева Великобританії. Ні права на самовизначення, ні бажання приєднатися до Іспанії тридцятитисячне місто жодного разу не виявило: референдуми 1967-го і 2002 р. показали практично одностайне бажання гібралтарців перебувати у складі Сполученого Королівства. Сьогодні це головний козир Лондона в суперечці з Іспанією - союзником у НАТО і партнером у Євросоюзі.