Путін мстить і планомірно руйнує наші міста. Російські ракети підривають об'єкти інфраструктури та житлові будинки. Нове горе щодня примножує старе, стираючи прізвища та назви міст. Хто на тлі безперервної трагедії Миколаєва, Запоріжжя, Харкова згадує, що відбувається зі зруйнованими Ірпенем, Бородянкою та пошкодженою Бучею? Хто думає про те, як там зимуватимуть люди, якщо проблеми зараз у всієї країни? Кого, взагалі, цікавить, що зроблено за шість місяців після визволення міст на Київщині, Чернігівщині та Сумщині і куди повертаються наші люди? Та й чи повертаються?
Це саме про те, як війна все списує і як цим вдало користується влада. Адже відлунало багатообіцяюче Лугано, куди державним коштом з'їздили чиновники всіх мастей, погорталися сторінки презентацій нових українських міст від Кабміну, відрапортувалися десятки креативних груп Фонду відновлення при президенті з сотнями експертів, які там працювали. І що? А ось що.
Загальна ситуація на місцях
Ситуація дуже критична в людей, чиє житло пошкоджене, але певною мірою було придатне для проживання влітку. Влада і державна, і місцева з весни обіцяла допомогти з відновленням. Проте більшість обіцянок так і залишилися невиконаними. Багато людей фінансово не в змозі зробити ремонт за власний кошт, тож із настанням холодів будуть вимушені поповнити ряди біженців і шукати собі прихисток. При цьому якісь гроші на ремонт пошкоджених домівок, починаючи з квітня, Кабмін виділяв із Резервного фонду держбюджету. Але є нюанси.
Нагадаємо, що на початок вересня (до масованих обстрілів із 10 жовтня, коли страждають переважно об'єкти критичної інфраструктури), за інформацією наших джерел у Мінрегіоні, було зруйновано 129 тисяч об'єктів житлового фонду. З них 114 тисячі — приватні будинки, 15 166 — багатоквартирні. Якщо зануритись у структуру, то 17 тисяч будинків потребують поточного ремонту, 23 тисячі — капітального, а 73 тисячі будинків зруйновані повністю. На все на це за шість місяців було виділено 1,5 млрд грн, що становить не більше 5% від необхідного. Запам'ятаймо цю цифру, щоб рухатися далі.
Кабмін виділяв кошти на проведення першочергових робіт із відновлення пошкоджених об’єктів, незалежно від форми власності. Гроші йшли у два етапи: спочатку копійки — на поточні ремонти, а ось рядок капітальних витрат, включно з ремонтом дахів і стін, взагалі було відкрито лише в серпні. При цьому визначався широкий перелік напрямів використання: від прибирання вулиць та демонтажу небезпечних споруд до ремонту пошкоджених будівель. Пріоритет робіт розставляли на місцях, грошей на все й відразу не вистачало: право ремонтувати житлові будинки було, але не було обов’язку це робити. Все вирішував людський фактор плюс рішення влади замкнути весь фінансовий та організаційний механізм на рівні областей і Мінрегіону, залишивши громадам функцію фіксуючих виконавців.
Тут варто навести слова чиновника одного з міст під Києвом. Ці тези проговорені влітку, але досі актуальні:
«Потрібно було інакше будувати процедуру: одразу пустити підрядників до будівель, щоб вони самі міряли вікна й на місці закривали актом виконаних робіт. Ми б уже пів міста засклили! А так, наприклад, у нас понад дев'ять тисяч пошкоджених об'єктів і майже в кожному потрібно ставити вікна. Але ми, попри все бажання, не можемо фізично об'їхати кожну оселю. Це рік забере! Тому фіксуємо розміри приблизно — за максимальним обсягом і кошторисом. Після двох місяців тяганини (відсилаємо дані в область, область — у Кабмін і потім усе назад) підрядник, якого визначає область, знову все міряє. І вже він закриває актами виконаних робіт той обсяг, який потрібен фактично. Тобто виходить, що ми виконуємо дурну роботу. І це у воєнний час, коли ще кілька місяців — і людям ніде буде сховатися від холоду.
Але це ми говоримо про проблеми об'єктів першої категорії, куди не поціляли снаряди і де є незначні пошкодження. А там, куди поцілили, не поставиш вікно, там треба робити капремонт, розбирати поверхи тощо. По-перше, на це потрібні механізм і гроші. По-друге, має бути проєкт реконструкції. Це вже зовсім інший обсяг робіт. Хто має робити проєкт реконструкції (хто замовник, а хто робить?). Який механізм відбору підрядника? І, зрештою, фінансування.
Тому все, що обстежили наші комісії, поки що покладено в шухляду. Як міськрада може витратити гроші? Як ми можемо витрачати гроші на приватний сектор, якщо це суперечить бюджетному кодексу? Нам потрібні процедура і закон», — завершив наш співрозмовник.
Не гадатимемо, що змусило центральну владу піти цим шляхом — тотальна недовіра до місцевої влади чи бажання самій (руками губернаторів) «вирішувати» питання з підрядниками. Але у вересні, коли вже стало зовсім підгоряти за термінами, Кабмін усе ж таки опустив процедуру на рівень громад, — і підрядників у громадах почали шукати, і акти на місці робити. Тим самим дали місцевому малому бізнесу, розчавленому війною, якось утриматися на ногах. Однак час було критично втрачено. У деяких громадах ситуацію загострили кадрові пертурбації. У Гостомелі вже другий голова ВЦА, більше половини постраждалих ще не мають на руках навіть актів про обстеження майна. У громаді назріває соціальний бунт. У Бородянці новий в. о. голови, там взагалі зараз неможливо розібратися, хто і за що відповідає.
Отже, декому з постраждалих пощастило отримати бодай щось, але більшість, хто не міг ремонтувати власних будинків самотужки, — отримали відписку з пропозицією терпляче чекати прийняття законопроєкту №7198. Про нього й мова. Про нього, вочевидь, і треба думати, коли йдеш розбитими вулицями Ірпеня чи Бородянки.
Закон у шухляді
Саме законопроєкт №7198 мав зняти спірні питання щодо процедури швидкої допомоги постраждалим, встановлюючи порядок виділення коштів власникам пошкодженого житла. Поданий групою депутатів 24 березня, він був прийнятий у першому читанні конституційною більшістю у 307 голосів вже за тиждень, 1 квітня.
Слід зазначити, що під час розгляду законопроєкту на засіданні профільного комітету 31 березня основний співавтор законопроєкту, голова партії «Слуга Народу» Олена Шуляк презентувала його як ініційований президентом, опрацьований спільно з парламентом, Міністерством економіки, Фондом держмайна та Міністерством інфраструктури. Голова комітету Дмитро Наталуха кілька разів наголошував, що до другого читання законопроект слід готувати у прискореному режимі.
Зважаючи на нагальну потребу швидко прийняти закон у цілому, комітет знову повернувся до його розгляду вночі 1 квітня. Відповідно до озвученої паном Наталухою інформації, між фракціями було узгоджено скорочення термінів на подання пропозицій до рекордних семи днів. Але більшість комітету не підтримала перегляду свого попереднього рішення.
З огляду на важливість законопроєкту і його широку підтримку в першому читанні, очікувалось і швидке ухвалення в цілому. Олена Шуляк спочатку обіцяла ухвалення ближче до червня, потім — у червні-липні, потім — до кінця літа… І ось уже зима близько, а профільний комітет ВР з питань економічного розвитку ще жодного разу його навіть не розглядав на своїх засіданнях.
«Голова комітету Наталуха особисто ним займається», — розповідають депутати. Тоді як Олена Шуляк сьомий місяць розповідає в ефірах та в стрічці Фейсбуку, як усе буде красиво, коли закон ухвалять. Паралельно презентуючи супер-пупер електронний реєстр пошкодженого майна. Питання, навіщо все це, якщо нічого не робиться, не дискутується. Кабмін при цьому обіцяє, що ось-ось з’явиться найпрозоріший механізм компенсацій, не коментуючи, звісно, своїх провалів. І десь зовсім у паралельному світі живе ОПУ, який вустами Кирила Тимошенка щодня доповідає в ТГ, скільки й чого буде збудовано для постраждалих і ВПЛ. Всі давно вже заплуталися в назвах програм, фондів, реєстрів, цифр та обіцянок представників державних органів. На що, ймовірно, й розрахунок.
Що ж сталося із законом?
Законопроєкт накрили політика, корупція, лобізм і бюрократія, разом узяті. По-перше, хоча ключові автори документа працюють у комітеті містобудування та регіонального розвитку, сам документ опинився — в економічному. «А там свої внутрішні процеси», — пояснюють обізнані депутати. Звідси й, по-друге, «у комітеті, де є промислове лобі, назбиралося понад 700 правок. Ідеться про компенсацію юридичним особам і за зруйновані промислові об'єкти, якої немає в першому читанні». По-третє, депутати розібралися із квартирами, але не можуть знайти консенсус щодо приватних будинків, «забезпечивши ринкову та прозору процедуру».
Спочатку, розуміючи, що питання нового житла швидко з місця не зрушити, в комітеті Шуляк нібито не дуже панікували. «Коли ми зрозуміли, що вирішимо проблему з ремонтами і люди не чекатимуть на оцінку тощо, випрошуючи гроші, — вони є в Резервному фонді, — ми заспокоїлися. Місцева влада теж лукавить. Навіщо вони чекають закону? На сьогодні на місцях уже створено комісії. Так, механізм розбалансований і бюрократична машина дає збої. Але до осені мають усе встигнути. Тим більше якщо людина хоче і може зробити ремонт сама, то нехай робить. А держава — вже тим, хто взагалі не може. І це теж правильний хід у ситуації, що склалася», — міркували в комітеті в липні.
До осені не встигли. Тому що механізм на шостий місяць збалансувати вдалося, а ось гроші — ні. А ми ж пам'ятаємо, що з Резервного фонду було виділено 5% від необхідного. Жодних коштів з президентської фандрайзингової платформи United24 не було спрямовано на відбудову громад. За словами місцевих чиновників, із відновленням реально зараз допомагає лише Unicef (бомбосховища у школах) та Червоний хрест (закуповує техніку для комунальних підприємств, де вона згоріла). Жоден європейський чиновник, який фотографувався на руїнах міст Київщини, теж реально ще не допоміг з фінансуванням відновлення в рамках можливостей своєї інституції.
«Так, слід визнати, що міжнародні партнери не дуже хочуть давати гроші, поки йде війна. Дуже багато декларацій, а документів із чітким алгоритмом — ні. Приймеш закон, а гроші де? Написати, що закон діятиме, коли закінчиться війна? Після того, що ми наобіцяли? Тому, поки не буде чіткого розуміння, звідки ми братимемо гроші, і коли, закон голосувати ніхто не буде. І всі ці сотні правок — банальна маніпуляція», — наголошують сьогодні депутати, поки люди самотужки доробляють свої стіни та вікна. Або у Відні здають квитки до Києва. Куди їхати?
Правки як корисний спам тягнути час
Справді, подані до законопроєкту 708 правок розглядати ніхто не поспішає. Але «Дзеркалу тижня» вдалося ознайомитися з їхнім змістом, аби зрозуміти офіційні причини затримки голосування. Левова частка — однотипні пропозиції термінологічного характеру, які легко могли бути розглянуті впродовж кількох днів.
Із-поміж концептуальних пропозицій, що істотно змінюють підтримане в першому читанні, доречно виділити:
- зняття обмежень на максимальні площі зруйнованого житла, що компенсуються державою (початково пропонувалося не більше 150 м2);
- надання компенсацій не лише за житло, а й за нежитлову нерухомість;
- надання компенсацій не лише громадянам України, а й іноземцям та юридичним особам;
- дозволити вільне використання коштів, отриманих як компенсацію;
- передбачити компенсації за інше цінне майно (автотранспорт, сільськогосподарську техніку тощо).
Свої зауваження до законопроекту висловила ще у квітні й Асоціація міст України, не погодившись із тим, що за цим Законом відновлення жодного інфраструктурного, господарського, комунального чи об’єкта спільної власності компенсовано не буде. Відсутність у законопроєкті норм про майбутнє комерційних, виробничих приміщень і майна, зокрема в багатоквартирних будинках, за твердженням АМУ, зупинить повернення бізнесу в Україну.
Крім того, на думку мерів, у проєкті №7198 слід повноцінно врегулювати відносини між органами місцевого самоврядування, центральними органами, власниками, підрядниками та відповідним Фондом. Але, згідно з нашою інформацією, всі ці шість місяців ніхто з депутатів із мерами не спілкувався. «У певний момент нам здалося, що влада втратила інтерес до цього законопроєкту і взагалі не має наміру його приймати», — розповідають наші джерела в АМУ. Таки недарма здалося.
Та чи могли депутати з настільки різними поглядами швидко знайти консенсус, аби вчасно запустити процес відновлення житла? Могли без проблем, просто переставши «ділити шкуру невбитого ведмедя». Достатньо було відкласти на потім дискусії з питань, коштів на реалізацію яких усе одно немає й невідомо, коли вони з’являться.
Законопроєкт у початковій редакції вирішував чотири основні питання.
- Закладення правової основи створення та функціонування Державного реєстру майна, пошкодженого і знищеного внаслідок бойових дій.
- Визначення переліку майна, за пошкодження чи знищення якого держава надає компенсацію.
- Визначення можливих форм надання компенсації.
- Порядок підтвердження отриманих збитків та прав на компенсацію.
Який варіант кращий: відремонтувати пошкоджене житло для десятьох сімей і забезпечити тимчасовим житлом одну сім’ю, чия домівка зруйнована, чи побудувати нове житло для однієї сім’ї і шукати тимчасове житло для десятьох, бо їхні пошкоджені будинки без ремонту непридатні для мешкання взимку? Відповідь очевидна.
Коли фінансові можливості для компенсацій обмежені, найраціональніше використання коштів — ремонт пошкодженого, що максимізує площі відновленого житла.
Тому ніщо не заважало при підготовці законопроєкту до другого читання:
- Скоротити можливість компенсації виключно до ремонтів;
- Розширити дію порядку підтвердження збитків на всю нерухомість приватної власності.
Такий підхід дозволяє швидко запустити процес відновлення і документування збитків. А також без зайвих зволікань надалі розширювати перелік об’єктів для компенсації, вносячи зміни до закону з появою додаткових коштів на неї.
Чому б депутатам не запустити процес відбудови, а потім неспішно чубитися, шукаючи взаємовигідний зміст наступних змін до закону, який уже працюватиме в інтересах України?
Причому ВР могла знайти необхідні кошти на ремонт пошкоджених домівок, адже змогла знайти їх на відновлення «Великого Будівництва» та ремонт доріг, які від бойових дій не постраждали. Але грошей немає навіть на те, щоб законсервувати — не відбудувати! — до зими будинки розбитого Ірпеня. Потрібно приблизно 1 млрд грн, з яких 0,4 млрд — лише вікна.
Тож є всі підстави стверджувати, що ініційований Володимиром Зеленським законопроєкт, прийняти який швидко вважали за необхідне у квітні, майже одразу став неактуальним у зв’язку зі зміною пріоритетів.
Так законопроєкт, що мав вирішити низку важливих проблем людей, які постраждали від війни, став для них ще однією проблемою. Заодно перетворившись у зручну «відмазку» для місцевої влади там, де в неї не було совісті, звісно, як і у влади верховної.
Та чи міг Кабмін в умовах бездіяльності ВР стосовно ухвалення законопроєкту №7198 взяти на себе відповідальність і повноцінно забезпечити дійовий майданчик як для обговорення позицій, так і для першочергового ремонту пошкодженого житла? Звісно міг, але на захотів. Обмежившись модульними містечками за польські гроші та піаром у Лугано.
Іпотека як чергове окозамилювання
Відповідно до постанови КМУ від 02.08.2022 №856, нова пільгова іпотека — це зовсім не про плече держави під час війни тим, хто опинився в безвихідній ситуації. Допомогу на поліпшення житлових умов можуть отримати люди, що мають у резерві накопичення на 20% вартості нової квартири для першого внеску і стабільний дохід. Тобто Кабмін під час війни переймається наданням допомоги невеликому прошарку населення, чий фінансовий стан і так істотно кращий за середній у країні.
Понад те, запущена з 1 жовтня пільгова іпотека має принципову відмінність від попередньої. Раніше сам кредит видавали банки зі своїх власних коштів, а держава лише компенсувала частину відсоткової ставки. Нова іпотека передбачає, що держава знаходить можливість дістати кошти Укрфінжитлу для подальшої видачі їх у кредит через банки як посередників. Тобто на одну й ту саму кількість квартир нова іпотека потребуватиме приблизно вдесятеро більших фінансових вливань від держави, ніж стара.
Перша віцепрем’єр-міністерка України — міністерка економіки Юлія Свириденко розповіла, що до кінця року планують видати близько 1500 пільгових кредитів. Враховуючи новий механізм фінансування і поточні ціни на житло, Кабмін мав знайти можливість залучити під це 2–3 млрд грн.
Зазначених коштів могло вистачити на ремонти й підготовку до зими десятків тисяч пошкоджених квартир і садибних будинків, власники яких не мають фінансової можливості зробити це самотужки. Та й що заважало замість іпотеки для меншості запустити програму пільгових кредитів на ремонти пошкодженого житла для більшості?!
Але уряд вибрав для себе піар на покращенні комфорту проживання півтори тисячі сімей. Та чи тільки уряд?
Протистояння Кабміну, ОПУ і забудовників
Переходячи до висновків, слід сказати, що історія з відновленням потрапила в зону «бермудського трикутника». І якщо з роллю Кабміну та парламенту нам усе більш-менш зрозуміло, то з партією, яку так само ганебно виконав офіс президента, варто уточнити.
Отже, куратор від ОПУ Кирило Тимошенко всі ці місяці перебуває в жорсткій конфронтації з профільним міністерством Кабміну на чолі з Олексієм Чернишовим. За нашою інформацією, міністр (який, схоже, не пройшов кастинг на прем'єра і найближчим часом обійме посаду голови НАК «Нафтогаз України») довго намагався потрапити на прийом до президента зі своєю програмою відновлення. Однак був жорстко заблокований зусиллями Кирила Тимошенка, який продовжує рапортувати країні про успіхи в рамках Плану швидкого відновлення України (Fast Recovery).
При цьому Тимошенко увійшов у клінч не лише з Чернишовим, а й із будівельним лобі, чиї інтереси у владі представляє голова партії СН Олена Шуляк. І десь там за її спиною бовваніє тінь глави ОПУ Єрмака. Весь сир-бор зчинився з бажання Банкової швидко отримати нове житло. І, як наслідок, державної пропозиції — викупити в забудовників готові квадратні метри за фіксованою ціною — 25–30 тис. грн за квадрат. Але забудовники уперлися й віддавати задешево нічого не стали. Авторитету Тимошенка надавити на гідру, яку численні українські влади формували всі 30 років незалежності, виявилося замало.
«Програма, котру активно коментує Кирило Тимошенко, — окрема історія, яка не впливає на ухвалення закону,— пояснює ситуацію депутат від правлячої партії, який у темі розбірок. — ОПУ більше говорить про викуп житла для ВПО, тоді як ми говоримо про тих, чиє житло зруйноване. Понад те, у своєму законопроєкті ми даємо людям можливість вибирати — чекати на нове житло чи взяти вже готове. Ми б хотіли, щоб це був ринок, а не щоб хтось згори сказав: а тепер ось такі забудовники по 30 тисяч продали, а ви пішли купили».
Можна небезпідставно припустити, що, крім нестачі грошей, саме всередині конфлікту між частиною ОПУ та будівельним лобі у правлячий партії ховається одна з ключових причин неприйняття закону. Банкова хоче диктувати умови впродовж усього процесу відновлення (а закон — це надовго), вказуючи, в кого викуповувати і хто будуватиме, а забудовники разом із Оленою Шуляк, Львом Парцхаладзе et cetera — бажають ринку.
Ось тільки не варто тут необачно ставати на чийсь бік. «Як прийдуть холоди, самі приповзуть і самі по 50 тисяч за квадрат куплять», — щось на кшталт такої тези пролунало на одному з бізнес-ланчів, де були присутні ключові гравці будівельного ринку. Ба більше, протестуючи проти фіксованої ціни від держави у своїй вотчині, забудовники відразу запропонували уряду впровадити цю новелу на ринку будматеріалів. Якось зовсім не подумавши про інтереси його гравців.
Проте вся проблема в тому, що, як не крути, Банкова до лобістів будівельного ринку не піде. Тому що, як ми вже казали, в неї немає грошей. Вона, звісно, могла вибрати обхідний шлях, зробивши ставку на місцеву владу та забудовників-початківців. Які б і по 25 тисяч за квадрат, і навіть по 15 тисяч віддали своє готове чи збудували нове. Але тут Тимошенкові вже забракнуло кмітливості та здатності домовлятися задля справи і з місцевою владою, і з Кабміном. Вгачувати ж у відновлення бюджетні кошти, як у дороги на Західній Україні, ОПУ невигідно: на людях, що страждають, дуже маржу не відіб'єш. Ліпше зачекати на допомогу Заходу.
На жаль, доки Банкова продовжує розбиратися із забудовниками, автоматично стримуючи від голосування законопроєкт №7198, підконтрольний парламент, Кабмін і Мінрегіон досі намагаються всидіти на двох стільцях. Проваливши, по суті, процес поточних і капітальних ремонтів на місцях. Але замість того, щоб якось виправляти ситуацію й запропонувати людям реальні шляхи виходу (не окозамилювальну іпотеку, а ту ж таки оренду, — про сотні тисяч порожніх квартир по всій країні ми докладно вже писали), — мовчать. Чекаючи, коли публічно лусне мильна булька з обіцянок, яку продовжує надувати Банкова. Ото сміху буде…
А урядові ж, президенту та парламенту тільки й треба, що бути чесними зі своїм стражденним, але дуже терплячим народом. Як мінімум пояснивши, що «плани Маршалла» і глобальне відновлення з новими містами та квартирами будуть після війни, коли припиняться руйнування і Захід перестане боятися давати гроші. І як максимум щодня робити те, що робити можливо, —приймати потрібні закони та ремонтувати пошкоджене на визволених територіях, відпрацювавши чіткі алгоритми взаємодії по вертикалі: Кабмін—область—громада. Максимально скоротивши бюрократичну довжину ланцюжка допомоги. Щоб наші розкидані по всьому світу люди знали, що вони в Україні комусь потрібні і за них борються. А не зливають їхні життя, будинки, майбутнє та віру на догоду байдужості й користі, списуючи все на війну.