Дивну країну ми за 20 років побудували: у ній словом «нещасні» називаються бізнеси, в яких представники влади ще не отримали частку; в ній чиновники нервують через журналістські розслідування не тому, що бояться прокуратури, а тому, що бояться: бос зі статей зрозуміє, скільки вони йому не доносять; у ній будь-який реформатор - людина, котра бажає недекларативних змін, - це те ж саме що загонич, який жене власників схем тіньового бізнесу й корупцієємного чиновництва з валізами хабарів на номери керівників країни... У ній доступ до інформації - через паркан, доступ до правосуддя - через дзвінок, доступ до яхт - через бюджет.
Чи слід дивуватися, що два перші номери блоків - Юлія Тимошенко і Юрій Луценко, які отримали більшість на минулих парламентських виборах, арештовані? Власне, до цього й вела практика політичного канібалізму. Постає тільки одне запитання: чи розуміє Янукович, що він рубає гілку, на якій сидить? Ось про це й поговоримо.
У діях Януковича стосовно Юлії Тимошенко частково є раціо, але переважає, безумовно, емоціо. Лідера БЮТ він сприймає як головного конкурента, здатного не тільки розхитувати його владу, не тільки відібрати її, - а й, у разі перемоги, загнати не те що за Можайське - за бразильське шосе. Контраргументів, яких насправді є безліч, Янукович не сприймає абсолютно. Усунути, знешкодити Тимошенко - для нього нав’язлива ідея. Настрій шефа тонко вловлює оточення. Показова деталь: на дні народження гаранта, як стверджують очевидці, було проголошено багато, зокрема, віце-прем’єрських тостів - за те, щоб «вона сиділа вже до Дня незалежності».
«Я - зек, я - корупціонер, я - зрадник національних інтересів? Ща внесемо корективи у твій послужний список!» Президента не хвилюють нюанси: якщо Тимошенко засудять, то вона стане для всього світу політичним в’язнем; її особистої вигоди у підписаних газових угодах досі ні прокуратура, ні суд не довели, а серед свідків, котрі виступають на боці обвинувачення, є відчайдушні корупціонери, що нажили на інтересах країни, зокрема й у газовій сфері, капітали.
Арешт Юлії Тимошенко, який став у світовій пресі на тиждень подією №1, уже дав деякі результати всередині країни. По-перше, Микола Азаров заявив на засіданні Кабміну про обов’язковий консенсус при ухваленні рішень урядом. Крім того, попередив, що автоматично відмітатиме проекти рішень, у яких Мін’юст вбачатиме потенційне порушення закону або корупційну складову. Автори тостів чухають потилицю: а як же тепер працювати?.. По-друге, ті, хто має голос, риторично запитують: «Якщо так можна з Юлею, то так само можуть вчинити з будь-ким?» Ті, хто має рахунок і посаду, замислилися над іншим: «За тими, хто садить, приходять ті, хто розстрілює. Що ми робимо?!» По-третє, навіть роблячи скидку на серпень, картоплю та відпустки, маємо констатувати, що політичні репресії стосовно лідерів опозиції - не іскра, здатна запалити полум’я народного обурення. За Юлію Тимошенко на президентських виборах проголосувало 11 млн. виборців. Якби до Печерського суду прийшов один зі ста, то Хрещатик перекрили б 110 тисяч людей...
Однак арешт і насамперед можливий вердикт суду матимуть значно серйозніші наслідки для президента України. У цих наслідків є внутрішньо і зовнішньополітичний аспекти. І дуже часто вони переплітаються.
Як відомо, Віктор Янукович - людина без переконань. Наприклад, він шість разів змінював свою позицію щодо російської мови і як мінімум двічі - щодо НАТО. Зовнішньополітичні вектори керованої ним країни визначаються на основі виключно його уявлень про те, котрий із них дасть більше шансів для збереження влади. Янукович чудово розуміє, що союз із Росією для нього - закінчення президентства де-факто. Як уже писалося, неприйняття цього вектора випливає з переконаності в тому, що «Техас мають грабувати техасці». Крім того, досить складні стосунки Януковича з Путіним не можуть компенсуватися відносно гладкими - з Медведєвим. Господар Росії не зміг встановити з українським президентом теплих стосунків. По-перше, Янукович не виконав після перемоги на виборах низки взятих на себе зобов’язань. По-друге, Путіна дратують спроби Януковича знайти й утримувати контакт із Заходом як альтернатива намірам збирача радянських земель у Митний союз. І, по-третє, Путін та Янукович на сьогодні - різномасштабні типажі, котрі по суті діють однаково. Однак не варто забувати, що формувалися вони по різні боки «колючки», що також не могло не позначитися на відсутності довірчих стосунків.
Про що говорили чотири години президенти України й Росії в Сочі, навряд чи комусь достеменно відомо. Але можна не сумніватися: це була не дуже вдала спроба ревізії відносин. За інформацією DT.UA, ще до доларово-нафтової кризи Москва зробила Києву пропозицію: 15 млрд. дол. на десять років під 3,8%. Долари дівати нікуди, а прохання всього одне - забудьте про Захід. Для порівняння: «кровопивця» МВФ з самого початку готовий був давати 16 млрд. на п’ять років під 3,5%.
Умови росіян кращі, вони дозволяють виконати заповітну мрію: підняти президентський рейтинг, підвищивши зарплати бюджетникам на 20-30% і мінімальну пенсію до рівня 1000 грн. Але означають усе ту ж кабалу і втрату реальної влади. Навіщо рейтинг васалові? Втім, Янукович міркує над цією та іншими пропозиціями Москви. Однак Юлія Тимошенко стала новим серйозним каменем спотикання у відносинах.
Газові контракти. Як і передбачало DT.UA, однією з цілей процесу над Тимошенко (про перевищення нею повноважень у 2009 році під час підписання газових контрактів) мала стати поява аргументу для Стокгольмського суду, в якому, не виключено, Україна захоче розірвати кабальний і нерівноправний договір. Насправді тепер уже для звернення до суду зазначений привід не потрібен, бо формально, відповідно до умов контракту, було створено робочу групу з вивчення спірних моментів, робота якої протягом 30 днів не завершилася виробленням взаємоприйнятого рішення. Отже, шлях у Стокгольм для Києва відкритий. Тиск під час підписання договору був, про що неодноразово згадували свідки під час суду над Тимошенко. Вперед! Але Янукович не квапиться. Розірвати контракт - половина справи. Підписати новий, визначивши інші умови, - досить непросто.
Певна річ, заява міністра закордонних справ РФ Лаврова, в якій висловлено обурення з приводу суду та арешту Тимошенко, продиктована небажанням змінювати вкрай вигідний для «Газпрому» контракт.
Дехто поспішив заявити, що таким чином Путін захищає свого політичного партнера. Нічого подібного. Хоча б тому, що є вагоміша причина стурбованості російських керманичів українською ситуацією. Війна між Януковичем і Тимошенко набрала форм, здатних підірвати мінне поле, на територію якого безконтрольно ніхто й ніколи не заходив, - офшори, закордонні рахунки, система тіньових взаєморозрахунків. Янукович зайшов за лінію, почавши порпатися в недоторканному: сумочки, шуби, готелі. За цим стоїть не дріб’язковість Генпрокуратури, а натяк на верхівку айсберга. Тимошенко відповіла значно яскравіше, звернувшись у нью-йоркський суд із позовом проти «Росукренерго». Під загрозою опинилася спільна «матрьошка» - Дмитро Фірташ і компанія РУЕ з усіма її беніфіціарами, які створили у 2004 році холдинги CentraGaz AG й ArosGaz AG. Як сказав один обізнаний чоловік, «бої на арені Колізею передбачають, що гладіатори мочать один одного на очах у глядачів, але в казармах кожен із них почувається впевнено та в безпеці. Нинішня ситуація перенесла бої в казарму. Всі сторони повинні зробити крок назад».
Спрощена схема могла б бути такою. Крок перший: Тимошенко випускають «на підписку», закривають кримінальні справи, а в найгучнішій виносять умовний вирок строком на рік. Може ж суддя Кирєєв згадати про частину 2 статті 66 Кримінального кодексу, яка дозволяє на розсуд суду виносити вироки нижчі від передбачених статтею, за якою розглядається справа. Крок другий: Тимошенко випадково виявляється не в змозі довести юрисдикцію нью-йоркського суду щодо поданого позову. Крок третій: Росія, зберігши газпромівські секрети, до яких не отримав можливості дотягнутися нью-йоркський суд, на радощах переглядає газові контракти з Україною. Крок четвертий: Янукович позбувається необхідності витрачати профіцит бюджету на щомісячні гігантські виплати «Газпрому» й пускає його на підвищення соціальних стандартів уже з нового року. У кожному разі, думка про розкупорювання офшорної скрині Пандори має подіяти на Віктора Федоровича сильніше, ніж заява прес-секретаря Держдепу чи чеського президента. Якщо він, звісно, цю думку думає. Втім, мисливець на Тимошенко може вважати інакше.
Для Януковича Захід - це не цінності, принципи, рівень життя чи навіть ринки збуту. Це - зачіпка, здатна дати йому можливість не бути втягнутим у кремлівський пилосос. Проте західний вектор також криє в собі загрози для його влади. Причому загрози втратити її де-юре. Якби президент України виконав усі вимоги, висунуті МВФ, Вашингтоном і Брюсселем, то не пережив би наслідків утілюваних реформ. Зрозуміло, Янукович не готовий покласти себе на вівтар перетворень країни. Однак поки що йому вдавалося лавірувати, імітувати, компенсувати. Більше того, град заяв - поки що в основному від прес-секретарів або від міністрів закордонних справ, який обрушився на Януковича після арешту Тимошенко, глава Банкової схильний сприймати як якийсь неминучий ритуал. Набагато більше він вірить у практичне начало старих демократій. Поруч з Януковичем є люди, які не з чуток знають, що навіть найбільшим демократіям можна затулити рота практичними послугами. Як це було у випадку з Леонідом Кучмою, коли за пропозицією Костянтина Грищенка президент після майорського скандалу ухвалив рішення про введення українського контингенту спочатку в Кувейт, а потім в Ірак.
Сильні світу цього у ключових країнах уже давно зрозуміли, що світ вступив у період дефіциту ресурсів - нафти, газу, питної води та родючих земель. Україна в цьому плані досить ласий шматок. Для Китаю ресурсною неоколонією стала Африка. А для Європи? Віктор Янукович переконаний, що українська земля, обіцяна британцям і французам, насправді набагато важливіша за якогось екс-прем’єра, про котрого пам’ятають лише те, що має незвичайну зачіску. Чи не Камерон у Давосі звертався до нього з земельними проханнями? Чи не ІванЮщенко зібрав французький пул під майбутній закон про землю? А сланцевий газ і український шельф нікого не цікавлять? Ні Shell, ні Сhevron? О! Зате українське зерно вже точно цікавить американських зернотрейдерів, які є офіційними спонсорами Барака Обами на майбутніх виборах. Зняти квоти на експорт? Так і зробимо. Повернути повернення ПДВ зернотрейдерам? Восени розглянемо. Уран? Будь ласка. Контингент у Кот-Д’Івуар? Без проблем. Участь в Афганістані? Розширюємо. Це не повний перелік уже зроблених назустріч і обіцяних кроків. Повний знає тільки Янукович. І, схоже, цей перелік дає йому впевненість у тому, що вага інтересів демократичної підсобки набагато більша за вагу заяв демократичних вітрин. Чи це так, ми довідаємося вже невдовзі. Однак уже зараз зрозуміло, що експериментування Януковича з пріоритетами Заходу, зокрема ЄС і США, може погано закінчитися не тільки для самого Януковича та його команди (то, як кажуть на Банковій, таке), а для долі країни.
Річ у тім, що кількість згадувань України в західній пресі за останній тиждень, за твердженнями європейських колег, можна порівняти тільки з майданними часами. Але поруч зі словом «Україна» практично скрізь є аналогія - Білорусь. Документи, які цієї осені українська влада має намір підписати з Європейським Союзом, мають пройти ратифікацію в країнах ЄС. А там що - у парламентаріїв немає виборців? Чи виборці газет не читають? Це ж з ким країни ЄС мають родичатися? З країною, в якій зашкалює корупція і чиняться політичні репресії? Чи хтось вийде до населення і скаже: «Заплющмо на це очі, адже пшеницю для вашого круасана ми виростили в тій страшній країні»? Хтось вважав, що потреба Британії в Мердоку допоможе загасити скандал із прослуховуванням журналістами британських громадян. Але підсобка не взяла гору над вітриною. Бо Європа тим і відрізняється від радянських теренів, що живе прозоро… Спина Європи і Америки означає для Януковича стовідсоткову капітуляцію перед Росією, з якої ми потім довго й болісно будемо виколупувати Україну. Частинами.
Та президент, схоже, про це не думає. У нього перед очима ворог. Той, який не за межами володіння, а в його власному барлозі. Єдиний, на його думку, хто всерйоз претендує на місце альфа-самця. Єдиний, хто в разі перемоги здатен оголосити епідемію кенгурячого грипу в «Межигір’ї» і на цій підставі спалити напалмом «нажите непосильною працею».
Однак і в цьому Віктор Янукович, схоже, помиляється. Зрозуміло, я не маю наміру ставити під сумнів рішучість і безстрашність Юлії Тимошенко. Справа в іншому.
Будь-які вибори президента в Україні - це насамперед питання пари. Якби в 1999 році штаб Кучми допустив у другий тур Мороза чи Марчука, а не Симоненка, то президентом став би хтось із цих двох. Якби в 2004 році Кучма висунув не одіозного наступника, а якого-небудь Тігіпка, то президентом став би він. Сьогоднішні соціологічні показники стверджують: якби в другий тур вийшли Віктор Янукович і Юлія Тимошенко, Янукович залишився б президентом. Юлія Тимошенко, хоч як дивно це для когось прозвучить, є для Януковича симбіонтом. Знищуючи її, позбавляючи її можливості (у разі навіть умовного, але довгострокового вироку суду) брати участь у виборах, Янукович збільшує свої шанси втратити владу.
Це не голослівне припущення. Практично всі публічні соціологічні дослідження показують, що найрейтинговіший опозиційний політик, яким є Юлія Володимирівна, має 12-15% підтримки усіх виборців і 17-19% тих, хто прийде на вибори. Рейтинг Януковича впав більш ніж удвічі, але до Тимошенко ці голоси не перетекли. Її антирейтинг більш ніж у 70% залишається стійким. Попри лідерство в опозиційному рейтингу, лідерство в антирейтингу через півтора року бездарної, яка б’є по кишені виборця, політики Януковича не розширило лав прибічників Тимошенко. Причин багато. Але основна - людям складно пробачити розчарування, що спіткало їх після Майдану. Переважна більшість не схильна звинувачувати себе в тому, що відпустила нову владу в 2004-му без «домашнього завдання», у тому, що не контролювала, у тому, що не закликала до відповіді. Виборець чекав обіцяного щастя, не бажаючи навіть переписувати листа десять разів. Його ошукали. Кого звинувачувати? Антирейтинг дає відповідь на це запитання.
Однак, крім суб’єктивних міркувань, є й цифри. Закриті. Поховані в коридорах Банкової. Джерела DT.UA у низці соціологічних компаній стверджують, що на початку літа було завершено дослідження, вибірка якого майже в тридцять разів перевищує стандартну. На запитання «За кого ви проголосували б у другому турі, якби в нього вийшли Тимошенко і Янукович?» було отримано відповідь: 56% - за Януковича, 44% - за Тимошенко. Однак це дослідження виявило, що результати змінюються майже з точністю до навпаки, якщо в другому турі Тимошенко змінюють на Яценюка. Розглядати варіант Тягнибока, який програє Януковичу в другому турі, не варто, оскільки лідер «Свободи», зважаючи на електоральну «резервацію», у другому турі опинитися не може ніяк - забракне голосів. Невідомо, чи було запитання про пару Янукович-Тігіпко. Але мені, наприклад, цілком зрозуміло: кожен, хто не має радикальних поглядів або вантажу зроблених помилок, зможе обійти Януковича в другому турі. Зрозуміло, йдеться про відносно демократичні вибори в мирній країні.
Власне, розуміння того, що на сьогодні без політичної прив’язки гуляє половина електорату, породило цікаву версію того, що відбувається з Тимошенко. Очевидність помилковості політики Януковича стосовно екс-прем’єра, розуміння пагубних наслідків такої політики, насамперед для нього самого, змусило деяких спостерігачів вважати, що Януковича якщо не підштовхують до такої лінії поведінки, то напевне використовують. Карикатурні слідство і суд, покликані знищити перспективу участі у виборах Юлії Тимошенко, забезпечують простір і перспективи для учасників рейтингу, які дихають їй у спину. І все складається так гарно: Ренат Кузьмін, близький до свого майже тезки; оспівування Родіона Кіреєва в газеті першого олігарха країни; заява Олександри Кужель про фінансування Ахметовим Яценюка… Хтось зводить порахунки, а хтось робить підрахунки. Ця версія надто витончена для країни одноходових комбінацій. І тому малоймовірна з погляду рушія того, що відбувається з Тимошенко. Але хто сказав, що вона не може бути запущена після того, що сталося з нею?
Однак є й ті, хто вважає дії Януковича стосовно екс-прем’єра дефібрилятором рейтингу Тимошенко. Нехай і з кавуном біля телеекранів, але вся країна прислухається нині до биття її серця, придивляється до нього на прапорах БЮТ. У Юлії Володимирівни є багато талантів…
Утім, не безталанний і Віктор Федорович… Кучма під час свого правління переминався з ноги на ногу, переносячи центр ваги влади то на західну, то на російську ногу. Віктор Ющенко всім тілом спирався на піч. На кого чи на що спирається Віктор Янукович? Електорат «спливає» з-під нього. Бізнес за його велінням гельмінтизується міноритарно, або контрольно-пакетно. Москву він дратує. Вашингтон - провокує. Брюссель - лякає. Це ж треба талант мати! На що розраховує президент цієї країни?