До нас їде Путін. Під прикриттям Валентини Терешкової. Але відвідини космічної виставки в «Мистецькому Арсеналі» та спільне святкування з українськими колегами Дня космонавтики - не головна мета його візиту. Основне завдання російського прем’єра - взяти в полон Віктора Януковича і схилити до союзу. Митного.
Навіщо Україна Москві?
І ще ця ірраціональна туга за Україною... Давно змирившись із розпадом СРСР, росіяни все не можуть «відпустити» Україну - ні умом, ні серцем, ні душею. Вони не визнають, що ми вже стали різними, і не хочуть вірити, що ми йдемо в Європу. Без них. Це прикро. І небезпечно. Для Кремля і Білого дому. Бо в тамтешніх кабінетах чудово розуміють, що інтеграція України в Європейський Союз набагато серйозніше позначиться на Росії, ніж навіть членство нашої країни в НАТО. Бо для ідеологів «Великої Росії» це буде вже не тільки геополітична, а ще й геоекономічна втрата. Успішна інтеграція України з ЄС значно небезпечніша для московських правителів, ніж «кольорові революції». Бо в такому разі поблизу російських кордонів стане набагато більше демократії і прозорих правил гри ринкової економіки, з плодами яких будь-який росіянин зможе ознайомитися не в Парижі, Берліні, Варшаві чи Вільнюсі, а в такій рідній і близькій Україні, у таких знайомих Києві, Харкові, Львові чи Донецьку...
У принципі, в Києві завжди розуміли, що спокійно до євроінтеграції України Росія ставиться до пори до часу - поки не повірить у її реальність. Ну ось, тепер, здається, повірила. Попри всі складнощі та перипетії переговорного процесу з ЄС, Україна наблизилася до фінішної прямої перед укладенням угоди з Євросоюзом про асоціацію. І зупинити її Москва заповзялася за будь-яку ціну. Відома фраза «немає такої ціни, якої Росія не заплатила б за Україну» набуває конкретного смислу. Тим більше що тепер Росія може собі це дозволити. Виникнення наполеонівських планів у росіян завжди збігається в часі або зі зростанням цін на нафту, або з виборами президента. Україну спіткала рідкісна «удача»: сьогодні наявні обидва каталізатори інтеграційних намірів Москви. Після обвалу 2008 р., нестійкої динаміки 2009-го торік ціни на нафту пішли вгору, а останні події на Близькому Сході та в Північній Африці роздули їх, на радість нашій східній сусідці. Тепер її справді ціна не спинить: у змаганні Путіна з Медведєвим за Україну - запорука перемоги в жорсткому спарингу за Росію.
Правда, поки що не зрозуміло, як ідея закритого й консервативного Митного союзу узгоджується з гучно озвученими намірами Медведєва модернізувати Росію. Але російський президент, зауважте, про МС і ЄЕП, крім ритуальних речей, нічого й не каже. Цей грандіозний проект - путінський. І обіцянки батога та пряника для України сьогодні лунають із вуст російського прем’єра та його підлеглих.
Пряник на кінчику батога
Арсенал «страшилок» і «заманух» майже не модернізований із 2003 року: від загроз торгових воєн - до обіцянок дешевих енергоносіїв, від розповідей про байдужий і егоїстичний Євросоюз, в якому Україну «ніхто не чекає», - до нагадувань про слов’янську єдність та братерську дружбу.
Вісім років тому нас переконували відкликати вже підписані з деякими країнами «невигідні» протоколи про приєднання до СОТ і ледь не зірвали підписання ключового з них - із ЄС. Сьогодні вустами секретаря МС Сергія Глазьєва нам розповідають про «згубний» досвід участі України в СОТ, «дискримінаційні та принизливі» умови Євросоюзу в процесі підготовки угоди про зону вільної торгівлі. У неї, виявляється, нашу країну запрошують «як сировинну периферію, резервуар дешевих торгових ресурсів». Економічного сенсу участі в такій ЗВТ, на думку росіян, для України немає жодного. І.Шувалов запевняє: «Єдиний економічний простір дасть Україні набагато більше, ніж зона вільної торгівлі з ЄС». Ще напередодні березневого візиту російського віце-прем’єра в Київ тамтешні економісти-прогнозисти вже підрахували, що в далекосяжній перспективі «після вступу в Єдиний економічний простір загальний плюс України в торговому балансі може становити приблизно 5 млрд. дол.». Але чим ближче візит Путіна, тим щедріші обіцянки.
Минулого четверга С.Глазьєв пообіцяв Україні «поліпшення умов торгівлі на 10 млрд. дол., що дозволить повністю закрити дефіцит платіжного балансу». Взяв участь у «артпідготовці» візиту Путіна і «Газпром»: «Україна могла б заощаджувати майже 8 млрд. дол. на рік на газі, якби вступила до Митного союзу», - заявив того самого дня заступник голови правління «Газпрому» В.Голубєв.
Замість того, щоб тупцювати роками в принизливій довгій черзі в Євросоюз, - ласкаво просимо до нас, наполегливо твердять із Москви, примушуючи українців з острахом замислитися: чому ж перед ЄС товпиться стільки охочих туди потрапити, незважаючи на величезну кількість суворих умов членства, а в МС і ЄЕП заманюють надзвичайно щедрими обіцянками й заганяють погрозами? Почитайте білоруську пресу за останні кілька років: згоді Лукашенка на підписання всіх документів щодо МС та ЄЕП передували газові, нафтові, молочні війни і фільми про бацьку на НТВ.
Нас уже теж попередили. Путін пригрозив «почати вибудовувати кордон», щоб Росію не завалили товарами з України. А уповноважений Кабінету міністрів зі співробітництва з РФ, країнами СНД і Євразійського економічного співтовариства Валерій Мунтіян у яскравому інтерв’ю «Коммерсанту-Украина» окреслив і «підводну частину айсберга», на яку ризикує напоротися Україна у разі відмови ввійти до Митного союзу: «це робота спецслужб, питання безпеки, торгові війни, які переходять у гарячі. А кому потрібна нова газова війна?» Добрий розчин для скріплення братнього союзу, нічого не скажеш.
Усі останні роки Київ використовував, здавалося б, залізобетонний аргумент: Україна - член СОТ, Росія&Ko - ні, ми граємо за правилами Світової організації, ви - за іншими, вступайте до СОТ, тоді й поговоримо про можливості інтеграції. Але в Москві бачать мету і не помічають перешкод. Наші джерела розповідають, що під час березневого візиту до Києва І.Шувалова росіяни договорилися до того, що майже прямо запропонували Україні відмовитися від членства в СОТ. Мовляв, виходьте, ми вам втрати компенсуємо, а потім спільно, на вигідніших умовах, про які домовиться Росія, вступимо в цю торговельну організацію. Публічно ж минулого тижня прозвучала трохи інша пропозиція. С.Глазьєв заявив, що у разі приєднання України до Митного союзу той може піти на «певне зниження» імпортних мит на низку товарів. Тобто МС не має наміру опускати свої мита до рівня українських. Отже, у разі приєднання нашої країни до трійки Росії, Білорусі та Казахстану Україні, яка підніме імпортні мита майже вдвічі, пред’являть претензії держави, котрі зазнають збитків внаслідок зміни нашою країною умов торгівлі.
В.Мунтіян навіть назвав імовірну суму - 1,9 млрд. дол. І розповів, як росіяни можуть компенсувати Україні втрати: знизити ціну на газ до внутрішньоросійського рівня, скасувати експортне мито на нафту і знизити транспортні, зокрема залізничні, тарифи. Крім того, «ми очікуємо зростання кооперації, що дасть «величезний ефект». Ці ж таки московські «пряники» перелічували нам і інші джерела з української виконавчої влади. А ще - розповідали про надзвичайну стурбованість російських візитерів із приводу стрімкого зростання цін в Україні та соціальної напруженості, тяжких умов МВФ та необхідності підвищувати пенсійний вік і тарифи на комуналку. Кажуть, «передова група Путіна» висловлювала Віктору Януковичу і його команді не тільки велике співчуття, а й готовність підставити у скрутну для них хвилину потужне російське плече: входження України у МС та перелічені вище значні бонуси допоможуть стабілізувати економіку, нагодувати й заспокоїти «піпл» і, як наслідок, зберегти владу. «Вам потрібні гроші на проведення соціальної політики? Потрібно погасити протестні настрої підвищенням пенсій та зарплат? То заходьте!»
І, доки президент думу думає, спробуймо розібратися, чи треба Україні боятися загроз Росії і чи може вона дозволити собі спокуситися на її «пряники».
Навіщо нам задкувати вперед?
Почнемо з того, що входження України в Митний союз суперечить її Конституції. Про що неодноразово йшлося на різних рівнях, починаючи з 2003 р. (з нагоди актуалізації теми ми спеціально повернемося до правового аспекту цієї проблеми в наступному номері).
Стосовно виходу України із СОТ можна сказати одне: це було б повним безумством. Таких прецедентів в історії зазначеної організації не було. Отже, цієї пропозиції ніхто в Києві всерйоз не сприймає. Звісно, її можна було б розцінити як несмішний жарт, якби була вона висловлена не росіянами. Тому, про всяк випадок, ми звернулися по коментар до заступника міністра економіки, глави української делегації на переговорах із ЄС щодо ЗВТ Валерія Пятницького, поцікавившись його думкою з приводу гіпотетичної повторної епопеї вступу України до СОТ, але вже «на вигідніших умовах».
«Вигідніших - для кого? Для російської сторони? - відразу уточнив наш співрозмовник. - Якщо ми вийдемо із СОТ, назад дорога не буде простою. По завершенні певної процедури, яку треба буде виконати після подачі заявки про вихід, для України припиниться застосування загального режиму найбільшого сприяння з боку країн-членів СОТ. Так, у нас є торгово-економічні угоди з різними державами, але, як правило, вони складаються з півтора десятка статей лозунгового характеру про те, що ми домовилися торгувати в режимі найбільшого сприяння, що означає застосування мит відповідним чином. І все. Далі перед нашою країною в них немає жодних зобов’язань. Тепер запитання: хто вступає до СОТ - Росія чи Митний союз? На сьогодні МС не веде переговорів із СОТ. Переговори веде конкретна країна - Росія. І я не виключаю, що станеться така подія, як вступ Росії до СОТ. Можна припустити, яким чином до окремої держави потім «доточуватимуться» інші. Оскільки вступить не МС як окрема митна територія, а конкретна країна. Після цього починаємо вступати ми. Перше, що нам кажуть росіяни: ви мусите прийняти всі умови, на яких вступали ми, - змінити мита, прийняти квоти. Вони домовилися, наприклад, про свинину - 200 тис.т, і ми це приймаємо, вони вирішили щодо птиці - мільйон тонн, і ми туди ж. З усім погоджуємося. Але ж ці домовленості відповідають потребам, попиту на ринку Росії! А потім на переговори приходять інші країни, які кажуть: звісно, добре, що ви прийняли умови росіян, але в нас є й свої умови. І вийде, що Росія успішно буде членом СОТ, а решта членів МС безуспішно вступатимуть».
Але і в тому випадку, якщо Україна ввійде в Митний союз, залишаючись членом СОТ, проблеми виникнуть колосальні, адже після прийняття єдиного митного тарифу МС їй доведеться роками вести нові переговори з усіма членами Організації, які зазнають через неї втрат, і задовольняти їхні претензії. Причому загальна сума останніх може значно перевищити ті 1,9 млрд. дол., про які казав В.Мунтіян. Представники профільних українських інституцій, які проводили підрахунки, називали нам інші суми - від 4 млрд. до 6 млрд. дол. Обіцянки ж росіян компенсувати наші втрати надто вже розпливчасті...
Ще донедавна російське керівництво стверджувало: європейська інтеграція України не суперечить інтересам Росії. Тепер Путін загрожує ввести якісь «кордони».
«Але ж сьогодні, коли в нас є угода про ЗВТ з Росією, кордон і так існує: здійснюються митний, ветеринарний, санітарний, радіологічний - усі форми контролю, - дивується В.Пятницький. - Єдине, що відбувається, - це звільнення від мита.
На той випадок, якщо країни вирішують вилучити якісь товари з режиму вільної торгівлі, - вони підписують протокол і вилучають той або інший товар. Зберігаючи всі інші форми контролю. Якщо Росія хоче вступати до СОТ, вона повинна всі свої правила, норми та вимоги, зокрема й контроль на кордоні, привести у відповідність до вимог цієї організації.
Якщо ж збільшиться кількість вилучень, так, це зле, особливо якщо це будуть товари, важливі з погляду нашого експорту в РФ. З іншого боку, у рамках угоди про ЗВТ із ЄС передбачається, що з цілого ряду товарів, насамперед аграрних, ми підвищуватимемо рівень безпеки та якості цієї продукції. І в остаточному підсумку - її конкурентоспроможності. Далі це буде вже вибір наших європейських або російських споживачів: чи хочуть вони бачити якісну і безпечну продукцію з України на ринку ЄС або РФ? Світова тенденція така: дефіцит аграрної продукції зростає. І завтра за неї, напевно, взагалі боротимуться. Тому в мене є великі сумніви, чи варто нам переживати, що Росія закриє нашим аграріям свій ринок.
Коли говорити про труби і метал - так, Росія вживає захисних заходів. Але якщо партнер серйозно налаштований на те, щоб продемонструвати свою дружелюбність, бажання допомогти, то куди простіше - хай зніме обмеження щодо труб, покаже, що його дружні наміри серйозні. Якщо обмеження, до яких вдаються сьогодні окремі країни, буде знято в рамках МС, це стане свідченням, що зазначений Союз іде принаймні шляхом поважання базових норм СОТ. Тому що 24-та стаття ГАТТ передбачає для преференційних угод - зон вільної торгівлі, митних союзів, що умови торгівлі з третіми країнами не повинні погіршитися в результаті створення такого МС або такої ЗВТ. І якщо країни Митного союзу, як стверджується, йдуть шляхом дотримання правил СОТ, то умови нашої торгівлі не повинні погіршитися».
Що ж стосується обіцяного різними російськими спікерами неймовірного розквіту торгівлі у разі вступу України до МС, то думка представника українського Мінекономіки така: «З країнами цього МС - Росією, Білоруссю і Казахстаном - у нас діють двосторонні угоди про вільну торгівлю з мінімальними вилученнями. Якщо ми перейдемо в режим Митного союзу, зазначені вилучення зникнуть, але це мало що дасть у плані збільшення торгівлі», - вважає В.Пятницький.
До речі, наведемо кілька промовистих цифр. За даними Національного статистичного комітету Білорусі, у 2010 р. товарооборот між РБ і РФ становив 118,9% від аналогічного показника за 2009 р. А Україна, за даними вітчизняної митниці, у 2010 р. наростила товарооборот із Росією до 153,1%, порівняно з 2009 р., що перевищує показники зростання як російсько-білоруського, так і російсько-казахстанського товарообороту, який збільшився в 1,3 разу. Підкреслюємо, досягти такого успіху в торгівлі Україні вдалося не будучи членом МС.
Союз на газових ногах
Мільярдні суми, якими розмахують росіяни, сподіваючись затягти Україну в Митний союз, насправді взято зі стелі, стверджують усі наші компетентні співрозмовники з міністерств і відомств, які беруть участь в обговоренні наслідків такого кроку для нашої країни. Насправді ніяких глибоких і комплексних досліджень та професійних розрахунків з урахуванням усіх чинників і залученням бізнесу проведено не було - ні в Росії, ні в нас. Ще під час минулої єепівської епопеї один з високопоставлених українських учасників тодішнього «руху опору» зауважив: «Абсурдно підраховувати економічні вигоди або втрати для держави від її власного зникнення як держави».
Так, напевно, якихось швидких, але дуже короткочасних вигод Україна чи, швидше, її можновладці, від вступу в МС домогтися зможуть. Але якщо поглянути трохи далі наступних виборів, якщо подумати про майбутнє країни, то входження в Митний союз - це глухий кут. Цивілізаційний. Хтось з російських колег написав дуже влучно: «Три картонні диктатори, три налякані людинки створюють свою заповідну Міні-СОТ, сподіваючись назавжди втекти від історії. Митний союз - останній прихисток радянської ментальності, нерозумно задуманий і погано виконаний».
Як можна намагатися переконати українців, що інтеграція в Європейський Союз розвинених демократичних країн з обсягом економіки в 15 трлн. дол. і споживчим ринком у 500 млн. людей з високою купівельною спроможністю може бути менш вигідною для України, ніж інтеграція в Митний союз трьох авторитарних пострадянських держав з обсягом економіки в десять разів меншим - 1,5 трлн. дол. і ринком у 170 млн. споживачів з набагато нижчою купівельною спроможністю? ЄС існує давно і довів свою життєздатність. МС ледь зліпили, і майбутнє його дуже туманне. Так, у Євросоюзу сьогодні багато проблем, але в Росії, Білорусі і Казахстану їх непорівнянно більше.
Вступ України в Митний союз - це консервація відсталості, неефективності виробництва та енергозалежності, переконані багато українських і західних експертів.
«Вищі імпортні тарифи в МС означають, що Україна (в разі вступу) отримає вищу вартість імпорту та зміни в регіональних торгових потоках на користь Росії, Білорусі і Казахстану, що може призвести до відхилень торгівлі. Зважаючи на те, що ЄС є великим постачальником інвестиційних товарів і товарів тривалого використання, дорожчий імпорт з ЄС спричинить уповільнення темпів модернізації і перешкоджатиме довгостроковому економічному розвитку», - пишуть у своїй праці «Торгова політика України: стратегічні аспекти і необхідні кроки» експерти Інституту економічних досліджень і політичних консультацій (ІЕД) та Німецької консультативної групи. У тому самому переконаний і голова правління ІЕД Ігор Бураковський: «Після вступу в Митний союз нам не варто очікувати припливу західних капіталів і технологій, - сказав він у коментарі DT.UA. - А без них модернізація українських виробничих потужностей принципово неможлива в прийнятні історичні строки». На Росію ж, упевнений експерт, Україна покладатися в цьому питанні не може: «У кризовий 2008 р. стабфонди Росії були вичерпані, тому на її гроші в нашій модернізації розраховувати не варто». У країнах МС низька реальна конкуренція, зате високий рівень монополізму, а значний рівень протекціонізму в МС не може стимулювати зростання виробництва. Інноваційні ж моделі розвитку, пояснює І.Бураковський, з’явилися в умовах жорсткої конкуренції як результат боротьби за виживання. У країнах МС конкуренція керована, і успіх бізнесу залежить від близькості його власника до влади.
Євросоюз пропонує нам безпрецедентну в його історії поглиблену і всеосяжну зону торгівлі, Митний союз - поки що лише торгівлю товарами та дешевими енергоносіями.
«У нашій угоді з ЄС урегулюється навіть питання держзакупівель, - розповідає В.Пятницький. - Там також є розділ «Сталий розвиток», який стосується охорони навколишнього середовища і соціальних питань. Нині Митний союз не охоплює того спектру, який покривається угодою про ЗВТ з ЄС. На сьогодні незрозуміло, що відбуватиметься в МС навіть з послугами, не кажучи вже про інші питання. Мені здається, що нам важливіше пройти школу угоди з ЄС, і після цього можна буде робити якийсь більш свідомий вибір. Ми опинимося перед вибором: або один митний союз, або інший. ЄС існує вже досить довго, МС «трьох» щойно створено, і ми повинні подивитися, наскільки він успішний. Якщо єдине, що його зміцнює, це ціна на енергоносії, то що буде після того, як дешеві енергоносії закінчаться?».
І чи будуть вони взагалі?
Приклад Білорусі в цьому плані дуже показовий. Будучи членом Союзної держави РБ і РФ, ратифікувавши всі документи щодо МС і ЄЕП, Білорусь так і не домоглася від Росії внутрішньоросійських цін на газ. Більше того, у першому кварталі поточного року вона отримувала блакитне паливо за вищою ціною, ніж у 2010 р. - 223 дол. за тис. кубометрів. Вигоди від того, що Росія пішла на скасування експортного мита на нафту, за що так відчайдушно боровся О.Лукашенко, теж дуже сумнівні. Адже Мінськ перераховує експортне мито на нафтопродукти, вироблені з російської сировини, у бюджет РФ. Більше того, білоруські імпортери нафти з початку 2011 р. змушені виплачувати російським постачальникам додаткову премію, яка становила в січні 46 дол. за тонну, а в лютому - 73 дол. Розмір премії залежить від обсягів поставок - чим більший обсяг, тим менша премія. Тобто Білорусі треба брати якнайбільше російської нафти, тоді кожна тонна буде дешевшою. Очевидно, що Росія прямо зацікавлена в тому, щоб продавати в РБ якнайбільше чорного золота, там його переробляти і отримувати гроші у власний бюджет. Суть проекту безмитних поставок російської нафти, вважають незалежні білоруські експерти, саме в тому, щоб зберегти для Росії білоруський ринок, відрізати Білорусь від альтернативних джерел і максимально прив’язати її енергетично та геополітично до російських поставок. Хтось сумнівається, що у випадку з нашою країною буде інакше?
Скільки можна говорити й писати про те, що дешеві енергоносії не потрібні Україні? Під час першої єепіади тодішній міністр економіки В.Хорошковський, нині глава СБУ, назвав дешеві енергоносії «злочином перед майбутніми поколіннями». Що змінилося за вісім років? У своєму щорічному посланні В.Янукович нарікав на те, що «рівень енергоємності ВВП України досі перевищує середні показники в СНД і майже втричі - економічно розвинених країн світу». «Це одна з головних причин нашої залежності від імпорту енергоносіїв у невиправдано великих обсягах», - вважає президент. Але що зроблено нинішнім урядом за рік у сфері енергозбереження та підвищення енергоефективності? Запитання риторичне. Експерти хором кричать: дешеві енергоносії подовжать енергетичну залежність країни, не дадуть провести реформи у сфері енергозбереження та диверсифікації джерел енергоресурсів, зроблять нашу економіку менш конкурентоспроможною в довгостроковій перспективі.
Хтось в Україні, як і раніше, мріє про дешевий газ за внутрішньоросійськими цінами? Але в Росії до 2014 року вирішено перейти на принцип рівнодохідності і вирівняти рівень внутрішніх та експортних цін. Крім того, любителі дешевого газу дуже ймовірно матимуть проблеми на зовнішніх ринках.
«При виході з тим чи іншим товаром, який містить істотну частку дешевих енергоресурсів, на третіх ринках ви поруште умови конкуренції, - попереджає В.Пятницький. - І тоді можете стати об’єктом розслідувань - антидемпінгових або компенсаційних. Отриманий вами виграш буде цілком нівельований застосуванням проти вас тих чи інших захисних заходів. Увесь час жити на вулкані, отримуючи ресурс, який сьогодні дешевий, а завтра може бути за світовою ціною, і при цьому бути постійним об’єктом застосування захисних заходів? Напевно, це один з варіантів розвитку подій, якщо основним сенсом участі в Митному союзі є тимчасове отримання вигоди від більш дешевого ресурсу у вигляді нафти чи газу».
Припустімо, росіяни можуть на якийсь час знизити для нашої країни ціну на газ до внутрішньоросійського рівня. Але як довго це триватиме? І чи буде входження України в МС єдиною жертвою, яку доведеться за це принести?
Без злиття Нафтогазу з Газпромом російський монополіст на зниження ціни не піде, упевнений директор енергетичних програм Центру «Номос» Михайло Гончар. За прикладом з Білтрансгазом (за який Лукашенкові хотілося отримати 17 млрд. дол., але потім довелося задовольнятися 2,5 млрд. дол. за 50%), Нафтогаз оцінять дуже низько, відсотків у п’ять від вартості Газпрому, прогнозує експерт, а потім на цю суму росіяни можуть поставляти в Україну дешевий газ приблизно років два-два з половиною. А, може, й менше - хто знає, що ще може трапитися на світовому ринку?
Однак без злиття Нафтогазу з Газпромом, акцентує М.Гончар, на дешевий газ розраховувати не варто навіть у рамках Митного союзу. Тому що НАК для російського монополіста - це можливість маніпулювати внутрішньоукраїнськими цінами на газ, «золотий ключик» до активів українського олігархату. Тому дешевий газ може обійтися надто дорого не тільки Україні як державі, а й окремим її не найбіднішим громадянам, для яких, можливо, суверенітет країни не така вже й велика цінність, але які навряд чи хочуть, щоб хтось великий і сильний заліз у їхню власну кишеню.
Напередодні
Не треба себе обманювати: Митний союз та ЄЕП - це не рівноправний союз його учасників, у якому можливості для розвитку отримує кожен. Це в ЄС позиції сильних партнерів завжди можуть бути врівноважені думкою багатьох менш впливових країн. Ні Німеччина, ні Франція не мають можливості протиснути в Євросоюзі рішення, вигідне виключно їм. Проте МС - це геополітичний і геоекономічний проект Росії. У ньому 57 голосів належать РФ, а Білорусі і Казахстану - по 21 (при тому, що рішення ухвалюється двома третинами голосів). У ньому за основу Єдиного митного тарифу було взято 92% російських імпортних мит. У ньому Росія отримує 87,97% увізних митних зборів, а Казахстан і Білорусь - 7,33% і 4,7%. У ньому, всупереч обіцянкам спільного походу, до СОТ готується вступати тільки Росія. Продовжити?
Невже «всього лише» поглиблену і всеосяжну зону вільної торгівлі з ЄС можна проміняти на «повноправне» членство в такому Митному союзі?
Євросоюз знову спантеличено знизує плечима: справа ваша, ми нав’язуватися не будемо. Але вкотре разом з Єврокомісією нагадали: Україна може укладати будь-які торгові угоди відповідно до її економічних пріоритетів, але її приєднання до Митного союзу з країнами, які не лібералізували своєї торгівлі з ЄС і в яких застосовуються загальні митні тарифи, унеможливить переговори з ЄС про зону вільної торгівлі.
Офіційно Київ сьогодні говорить дуже чітко: співробітництво України з Митним союзом не суперечитиме курсу на членство в ЄС.
«МЗС України працює над тим, щоб донести до всіх наших зарубіжних партнерів зміст щорічного послання президента Віктора Януковича до Верховної Ради. Розраховуємо, що наші партнери, особливо в ЄС, дуже уважно поставляться до чітко окреслених президентом України пріоритетів. І це поставить крапку в абсолютно необгрунтованій дискусії, яка розгорнулася в останні дні, про нібито можливе відхилення України від євроінтеграційного курсу», - повідомив у коментарі «Інтерфаксу-Україна» директор департаменту інформаційної політики МЗС Олег Волошин.
Неофіційно наші співрозмовники з високих кабінетів у різних органах влади також переконують: Україна таки підпише угоду з ЄС, а Митний союз залишиться партнером. Але визнають: часи стають дедалі складнішими, а росіяни більш жорсткими. У грудні вибори в Думу, а отже, Москві час визначатися, хто в Росії буде найголовнішим. Україна перетворюється на одне з головних полів бойових дій у битві між Путіним і Медведєвим. Уникнути цього ми ніяк не зможемо. Більше того, Росія як партнер нам справді потрібна об’єктивно. Тому замість членства України в МС їй треба обов’язково щось запропонувати, наприклад якесь «особливе», «пріоритетне» або - нехай - навіть «стратегічне» (шкода чи що?) співробітництво з Митним союзом.
Оптимальною для України, кажуть наші співрозмовники, як експерти, так і представники влади, могла б стати одна угода про зону вільної торгівлі між Україною і Митним союзом замість трьох нині діючих двосторонніх документів про ЗВТ з Росією, Білоруссю і Казахстаном. Чи погодиться на це Росія - велике питання.
Тому в надрах деяких українських інституцій було придумано ще один варіант - формула «3+1», про яку згадав у посланні президент. Що це за «пакетна угода», всі поки що губляться в здогадах. Наскільки глибоко опрацьована запропонована формула - теж питання. Наші джерела з адміністрації президента, знайомі з суттю нового формату, пояснюють, що він міг би містити в собі, зокрема, секторальні угоди про вільну торгівлю, створення «вільних експортних зон», реалізацію спільних програм розвитку інфраструктури і транзитних коридорів, уніфікацію тарифів і правил транспортних перевезень, спільну модернізацію системи держстандартів за європейськими зразками, розробку і впровадження механізмів підвищення ефективності співробітництва митних і податкових органів, створення спільного ринку освітніх послуг і багато чого іншого.
Докладніший опис формату «3+1», очевидно, презентують особисто Володимиру Путіну.
Про те, наскільки привабливі пропозиції привезе з собою російський прем’єр, які методи психополітичного тиску на українське керівництво застосує, не виключено, ми ніколи не дізнаємося. Сьогодні можна тільки здогадуватися, по яких хворих мозолях українського президента планує потоптатися і на яких тонких струнах Януковича має намір зіграти Путін: це стрімке зростання соціального невдоволення, незговірливість МВФ, нестримна корупція команди, помилки молодості чи всепоглинаюча жага особистої влади.
Наскільки підготовлений до цієї зустрічі Янукович? Наскільки добре усвідомлює всі ризики і розуміє всі наслідки можливого рішення поміняти європейську інтеграцію на євразійську?
Чи готовий він до приголомшливої зовнішньополітичної поразки і радикальної зміни ставлення до себе з боку світових лідерів, з якими було так приємно й престижно зустрічатися? Навряд чи вони захочуть у майбутньому бачити непередбачуваного і непослідовного політика, не спроможного дотримувати слова ні перед виборцями, ні перед зарубіжними партнерами. Чи готовий він обмежити основне коло міжнародного спілкування Путіним (Медведєвим), Назарбаєвим і Лукашенком?
Чи пам’ятає Янукович, що жертви, принесені ним у Харкові на догоду російським колегам, так і не були гідно ними оцінені? Чи знає він приказку «даси палець - усю руку відкусить», чи відчуває, що росіяни претендують уже на весь організм?
Чи усвідомлює президент, що країна, яка щойно почала зростатися, в одну мить може знову розколотися на два непримиренні табори? І замість нествореного ПіСУАРу (Південно-Східна Українська Автономна Республіка) ми цілком можемо отримати ЦЕНЗУРу (Центрально-Західна Українська Республіка).
Чи розуміє він, що українцям так довго твердили про євроінтеграцію, так гордо заявляли про фінішну пряму до асоціації з Євросоюзом, що вони, нарешті, повірили в європейську мрію? А в умовах, коли нічим платити за квартиру і вже майже нічим годувати дітей, відмова від мрії може стати детонатором грандіозного вибуху. І тоді принесена жертва виявиться абсолютно марною. Оскільки те, заради чого вона приносилася - влада, - просто випаде з рук і її підніме хтось інший.
В оточенні президента, включаючи найближче, є люди, спроможні усвідомити і донести до президента всі ці ризики. Бо вони теж ризикують втратити свою частинку влади в цій країні, свої потоки і можливість брати участь у «розпилюванні» - як у разі втрати суверенітету країни, так і народного бунту.
Проте яке рішення зрештою ухвалить В.Янукович (для котрого нині головний ворог - зовсім не Тимошенко, а соціалка, і головна мета - зберегти владу), залежить від того, яка влада потрібна йому сьогодні - реальна, чи він згоден і на бутафорську. І від того, наскільки важливо для нього, ким він запам’ятається нащадкам - державником і реформатором чи дрібним васалом, який позбавив країну незалежності.