Видима легкість переходу найбільшого українського банку у власність держави не повинна нікого обманювати: країна, як і раніше, залишається в заручниках сутички між двома гравцями без правил - Порошенком і Коломойським.
19 грудня громадяни України прокинулися в країні, де економіка, політика й навіть футбол уже точно не будуть такими, як раніше. Факт переходу у власність держави найбільшого приватного банку є, без найменшого перебільшення, історичним. От тільки в який бік поверне історія?
Украй тяжка кризова ситуація створила для країни хоч і дуже ілюзорний, та все ж таки шанс на прорив і оновлене майбутнє. Зрозуміло, за умови дуже прискіпливої суспільної уваги до подальшого перебігу подій навколо Приватбанку і належної реакції на те, що відбувається. Адже якщо покластися на добру політичну й бізнесову волю тих гравців, від яких зараз "усе залежить", то, як показує найсвіжіший історичний досвід, гігантський смітник токсичних активів, що його на цей момент являє собою Приватбанк, обернеться екологічною катастрофою для всієї фінансової системи й економіки. З усіма відповідними летальними наслідками для майбутнього країни в цілому. Адже ні характер взаємин у країні, ні наша специфічна ментальність, ні навіть хижацькі звички "лідерів держави" і "капітанів бізнесу" поки що принципово не змінилися.
Надлишок і дефіцит інформації
Згенерований оголошенням про націоналізацію надпотужний інформаційний потік поки що більше нагадує мутний вир бруду, фейкового сміття, невиразно-уривкових заяв влади та приватівських од Гройсману й анафем Гонтаревій. Не даремно через соціальні мережі проскочила інформація, що якийсь місцевий IТ-умілець навіть розробив плагін, що блокує повідомлення з позначкою "Приватбанк". Але річ у тім, що якщо ми закриємо вуха й заплющимо очі, то вимушена спроба влади відновити справедливість перетвориться на останній переділ.
Про передумови того, що сталося минулими вихідними, DT.UA писало багато й неодноразово (див. "Приват"-держава: за хід до мату", "Президент на приватно-державній розтяжці", "Почім обійдуться економіці депозити з супердохідністю", "Міна уповільненої дії, або Від чого і як треба захистити вкладників Приватбанку", "Девальваційний керосин" та інші більш ранні матеріали). До сказаного варто тільки додати, що на цей момент уже вся перша двадцятка найбільших банків виконала вимогу про досягнення 5-відсоткового нормативу достатності капіталу. Крім Приватбанку. Тому для постійних читачів DT.UA те, що відбулося, точно не стало "снігом на голову". Тож ми лише коротко нагадаємо, як ця подія відбулася, додавши від себе деякі досить примітні деталі.
Отже, остаточне рішення про націоналізацію було прийняте після вкрай непростих і напружених чотириденних переговорів і нарад, які відбулися у минулий вік-енд. У яких під наглядом головного арбітра брали участь ключовий акціонер Приватбанку Ігор Коломойський, голова НБУ Валерія Гонтарева, прем'єр-міністр Володимир Гройсман, секретар РНБО Олександр Турчинов, міністри фінансів Олександр Данилюк і внутрішніх справ Арсен Аваков. Періодично до них приєднувалися очільник Фонду гарантування вкладів Костянтин Ворушилін і великий акціонер парламентської коаліції Арсеній Яценюк. При цьому переговорні позиції представників "Привату" нібито були серйозно послаблені тим, що напередодні президентська сторона знайшла серйозні важелі тиску на міноритарного акціонера банку і його топ-менеджера Олександра Дубілета: адже не Боголюбов із Коломойським кредити підписували...
Одним з головних каменів спотикання тривалий час залишалася позиція прем'єр-міністра Гройсмана, який наполягав на безконфліктній угоді з акціонерами Приватбанку. Про те, що описаний нещодавно DT.UA варіант лише часткової націоналізації зі збереженням відповідальності групи за свій банк і його зобов'язання розглядався всерйоз, свідчить хоча б те, що 16 грудня Кабмін прийняв спеціальну постанову, яка скасовувала необхідність перед входженням держави деномінувати розмір статутного фонду банку до однієї гривні.
Однак у більшості інших переговорників ця пропозиція належного відгуку не знайшла, тим більше, що з банку в цей період почали активно вимиватися кошти. За даними DT.UA, за період з 16 по 19 грудня ц.р. валютна ліквідність банку скоротилася на 261 млн дол., а гривнева - на 729 млн. Причому істотний вплив на останню цифру мав не так відплив коштів вкладників, як перерахування пов'язаними особами НЗФ і ЗФЗ на суму 1,5 млрд грн. При цьому із загального зменшення клієнтських коштів на 6,4 млрд грн на частку юросіб припало 5,69 млрд, з яких 4,35 млрд у НБУ відносять на операції пов'язаних осіб. Відплив по коштах фізосіб, таким чином, становив 723 млн грн, з яких 28 млн було отримано в касі банку після списання з картки І.Коломойського. Дрібниця, а приємно?
Також, як свідчать дані як внутрішньоприватівські, так і НБУ, активний рух пішов по рахунках усередині банку. При практично незмінному обсязі кредитного портфеля банком проводилися значні обсяги реструктуризації, погашення заборгованості і відновлення старих кредитів, що негативно впливали на якість активів. Є підозри про масове виведення кредитних застав.
Імовірно, це й стало останньою краплею, що призвела до остаточного рішення про повну націоналізацію. Підпис під листом про свою згоду з якою Коломойський поставив особисто, а Боголюбов надіслав електронною поштою. У виписуванні подальшої процедури та її нюансів брали участь юристи НБУ та Мінфіну, до яких підключився заступник голови адміністрації президента Олексій Філатов та його експерти, знайомі з практикою європейських судів. Ключовим пунктом досягнутої домовленості, як стало відомо з інформації, що просочилася назовні, стала відсутність кримінального переслідування як акціонерів, так і менеджменту за "певних умов". Наявність таких домовленостей побічно підтвердила В.Гонтарева, заявивши в ефірі телеканалу ICTV, що НБУ не вноситиме менеджмент Приватбанку в чорний список, "якщо всі зобов'язання акціонерів будуть виконані, якщо менеджмент у ці півроку покаже кооперативну роботу з мирної передачі цього банку в державні руки". Однак уточнень, у чому ці самі умови полягають, не було, хоча це питання стало однією з головних інтриг нинішнього тижня. Адже саме зміст відповідних умов, як і намір чи ні їх виконувати надалі і є головним критерієм того, чи будуть платники податків і вся країна знову обдурені й залишені "з носом" розміром чи то 116 млрд грн, чи то 148 млрд. Як повідомляють джерела DT.UA в адміністрації президента, очільник держави має намір стягнути з акціонерів "Привату" все, що з них належить для закриття діри. Причому для цього не лише буде залучено найкращих місцевих і іноземних юристів, а й створено спеціальну слідчу групу, до якої увійдуть аудитори, слідчі й міжнародні експерти.
Тобто наміри начебто задекларовані серйозні, але чи будуть вони виконуватися, чи все це - тільки гра на публіку?
Без прецедентів і принципів
Націоналізація подібних масштабів не має прецедентів у сучасній українській історії. І річ навіть не в більш як 100-мільярдній оцінці майбутніх держвитрат на поглинання цього "активу", також невідомо, якими будуть ці цифри через півроку, коли за планом закінчиться реструктуризація кредитного портфеля НБУ. Важливіше те, що націоналізації підлягає фінустанова, яка донедавна обслуговувала 20,5 млн вкладників, 18,4 млн із яких - приватні особи, тобто близько 40% населення України. І забезпечувала понад половину карткових переказів у системі. Банк як ніякий інший відповідає критеріям системності. З іншого боку, уже мінімум років п'ять-сім далеко не тільки інсайдерам "Привату" і топам НБУ очевидно - усі ці мільярди гривень вкладів, які приваблювалися під непідйомно високий відсоток, давно сформували гігантську фінансову піраміду, подальше розростання якої без руйнувань зупинити вже практично неможливо. Тому влада так довго й не наважувалася на подібний крок, відкладаючи час "Ч", хоча це зволікання було, без сумніву, злочинним. Що побічно підтвердила й сама Гонтарева, заявивши, що лише з квітня 2015 р. розмір діри в балансі Приватбанку виріс більш як на 30 млрд грн. Тож прокол Коломойського з "Укртранснафтою", звичайно ж, треба було використати для прийняття масштабного рішення, а не для узгодження "понятійки".
Адже і чиновникам, і ринку дуже давно було відомо, що більшості своїх, без перебільшення, надзвичайних показників установа досягла не за один місяць або навіть рік. І не тільки завдяки інноваційності, замішаній на дуже агресивній ринковій стратегії. Банк є наочною ілюстрацією того, що жорсткість українських законів і норм успішно компенсується необов'язковістю їхнього виконання. Особливо, якщо знайти правильні підходи до потрібних чиновницьких дверей. У результаті чого Дніпропетровське теруправління НБУ фактично перетворилося на підрозділ Приватбанку. А комплексні перевірки з головного офісу Національного банку, які зобов'язані проводити мінімум раз на три роки, не виїжджали тоді ще в Дніпропетровськ аж дев'ять (!) років. Саме "творче" поєднання гнучкості в пошуку обходів загороджувальних норм із надійно второваними стежками до контролерів і створювало ту головну (не)конкурентну перевагу сервісів, на яку зараз так люблять посилатися фанати "найбільш технологічного". В іншому випадку - при неухильному виконанні всіх нормативних вимог - його сервіси навряд чи так вигідно відрізнялися б від аналогів конкурентів. Або досить згадати, що Приватбанк є єдиним із банків із українським капіталом, у якого ще з 90-х є повноцінна кіпрська філія, навіть не "дочка". Це та чимало інших винятків, якими звикли користуватися не лише акціонери та менеджмент, а й клієнти "Привату", зробили порушення норм і законів справою звичною. Великомасштабні валютні спекуляції та виведення капіталу теж опинилися в цьому переліку, хоч би як виправдовувався та обіляв себе зараз вчорашній менеджмент банку.
Слід сказати, що навіть активно допитливих спостерігачів шокував оголошений головою НБУ на брифінгу в понеділок масштаб проблеми - 148 млрд грн потенційно безповоротних пов'язаних кредитів, або 97% корпоративного кредитного портфеля. Із зазначеної суми покрити через механізм примусового списання та зарахування в капітал банку держава вирішила його зобов'язання на 32 млрд грн, обґрунтовуючи це тим, що вони припадають на пов'язані з акціонерами компанії, а також депозити акціонерів і менеджменту (до речі, останні зняли за тиждень до націоналізації як фізособи, за даними НБУ, близько 400 млн грн). Понад половина з озвученої НБУ суми, або 17 млрд грн, припадає на субординований борг (7 млрд грн) і євробонди (10 млрд) банку. І якщо з субборгом нібито все зрозуміло (він і так зараховується в капітал), то з євробондами - ні. За логікою НБУ, конвертація в капітал стала можливою відповідно до статті закону про ФГВФО, що регулює процеси націоналізації, згідно з якою така процедура може поширюватися, крім пов'язаних осіб, і на всі інші рахунки, які не є депозитними та поточними. Спірне рішення, на яке, про що вже оголошено в тому числі й новому державному менеджменту Приватбанку, чекає тривале оскарження в міжнародних судах. Отже, сума майбутніх державних витрат на докапіталізацію вже може виявитися значно більшою від оголошених 116 млрд (148 млрд мінус 32 млрд). Тим паче, що, як уже заявила Гонтарева, з вищезгаданих 32 млрд грн Фонду гарантування вкладів реально вдалося списати 29,4 млрд, тому що 2,6 млрд, за її словами, було з банку виведено.
За інформацією DT.UA, серед головних потерпілих від примусового списання депозитів опинилися брати Григорій та Ігор Суркіси. Сума їхніх "кіпрських" втрат у результаті цієї операції перевищила
200 млн дол. і загалом (з урахуванням внутрішньоукраїнських вкладень) може досягати майже 300 млн (або близько 8 млрд грн в еквіваленті). Навряд чи ці панове мають намір змиритися із втратою левової частки свого багатства, отже, непрості розбірки в міжнародних судах українська держава напевно матиме й по цій лінії. Хоча на Кіпрі в "Привату" відкрита філія (отже, вона підпадає під норми українського законодавства), вплив на його судову систему української держави далеко не настільки однозначний, як у місцевих юрисдикціях. За даними DT.UA, пану Коломойському від імені восьми своїх компаній уже вдалося оскаржити процедуру списання, заарештувавши рахунки в кіпрській філії на суму 250 млн дол. Чим закінчиться й ця розбірка (а це, на секунду, понад 6,5 млрд грн), поки що не очевидно. Як, наприклад і те, чим закінчаться й інші нинішні судові спори Ігоря Коломойського з державою Україна (нагадаємо, що влітку 2015-го міноритарні акціонери "Укрнафти" подали позов у міжнародний арбітраж з вимогою стягнути з країни 5 млрд дол.).
Звичайно, можна сподіватися, що озвучена головою НБУ "дірка в балансі" на 148 млрд грн виявиться надто завищеною (на чому активно наполягають акціонери та менеджмент установи). Але як у такому разі пояснити те, що банківський нагляд НБУ стільки років закривав очі на цю сумну обставину, не вживаючи дотепер жодних рішучих дій? Хто з чиновників, зрештою, за це відповість?
Розрахунок на повернення держкоштів можна будувати й на тому, що пан Коломойський, як раніше заявляла сама Гонтарева, давав особисті поручительства під одержуване від НБУ рефінансування. З іншого боку, наявний досвід стягнення боргів із власників збанкрутілих банків поки що ніяк не назвеш успішним. І, попри наявність особистих поручительств Лагуна ("Дельта Банк"), Жеваго ("Фінанси та кредит"), Бахматюка ("ВіЕйБі Банк", "Фінансова ініціатива") і Клімова (Імексбанк"), майже річні позови на загальну суму близько 11 млрд грн поки що не дають очікуваних НБУ результатів. Як публічно скаржилася сама Гонтарева, суди просто знімають накладені на майно власників арешти, "але Нацбанк не може зробити нічого, крім як публічно заявляти про ці проблеми та звертатися до президента й правоохоронних органів". Обізнані люди, звичайно, скажуть, що, на відміну від перелічених вище персонажів, у випадку з Коломойським ситуація кардинально інша, якщо повірити, що в нього особистий конфлікт із самим президентом, котрий має найбільший вплив на суди. Але хто сказав, що головним вигодоотримувачем майбутніх судових рішень виявиться саме держава, якщо історія існуючих розглядів свідчить поки що про зворотне? Зрештою, в Україні за останні роки вже дуже непогано налагоджений бізнес на "майже безгоспних" або таких, які тимчасово перебувають у віданні Фонду гарантування, проблемних заставних активах (керує яким, нагадаємо, теж людина Порошенка на прізвище Ворушилін). За частку малу їх завжди можна перекупити, якщо компенсацію вартості вже все одно сплачено за рахунок платників податків...
Судячи з настрою президентського оточення, з високою ймовірністю авіакомпанія МАУ, "Буковель", обленерго, медіа-холдінг і "кілька феросплавних заводів" змінять нинішніх власників, як і багато інших активів, що поки належать акціонерам "Привату", якщо колишні власники банку №1 не заповнять діру №1 у касі "Привату".
Ще одна цікава колізія полягає в тому, що значна частина активів на Коломойського (ті самі феросплавні комбінати і ряд інших) перебувають у заставі під забезпечення виплат на користь Віктора Пінчука за рішенням Лондонського суду та Лондонського арбітражу. І їхня переуступка неможлива, інакше Коломойському загрожують кримінальне переслідування (спроможне дістати його в усіх країнах, крім хіба що Ізраїлю) і в'язниця років на шість.
Оцінку реальної якості застав, наданих під видані інсайдерські кредити, ми сподіваємося довідатися протягом півріччя, яке відведено на реструктуризацію кредитного портфеля "Привату". Залишається лише сподіватися на реальне повернення гігантських ресурсів, витрачених на нинішню націоналізацію за рахунок платників податків.
Ну а поки що відносно безпроблемна в очах чиновників (але зовсім не така у посивілих скронях підприємців, що пережили понеділок і вівторок) передача банку в руки держави не повинна представників цієї самої держави заколисувати. Хоча б тому, наприклад, що банк досі ще вразливий до дуже серйозних операційних ризиків. Достатньо згадати, що та ж система інтернет-банкінгу "Приват24", права на яку (як і торгова марка та інтернет-домен) формально перейшли у власність держави, не може працювати без софту й програмних кодів, які банку не належать. До того ж "Приват24" працює на базі хмарної операційної системи Corezoid (як, не виключено, і весь процесинг "Привату"), власник якої зовсім не Приватбанк, а американська компанія Middleware Inc. Її співзасновниками є вчорашні акціонери банку, тому якою виявиться майбутня ціна за хостинг - хороше питання. Як, до речі, цікаво й те, чому стало можливим, що система обробки і зберігання інформації "Приват24" перебуває за кордоном, якщо нормативка НБУ це прямо забороняє (п. 1.4 постанови НБУ №254 від 18 червня 2003 р.)? Знову "юридичні нюанси"?
Однак найважливіша обставина, напевно, полягає в тому, що держава, витративши мінімум півтора року на підготовку до націоналізації Приватбанку й нарешті зважившись зайти в нього, досі ще достеменно не знає, що з цим монстром робити. Чого варті лише заяви про можливе злиття Приватбанку з "Ощадним". Адже це навіть не "схрещувати їжачка з удавом", швидше, одружити реанімованого динозавра з нехай і "підутомленим", але драконом. Отут навіть специ з ЄБРР навряд чи допоможуть. Або, наприклад, якщо припустити, що Антимонопольний комітет у цій країні нарешті запрацює, і Приватбанк добровільно розпрощається зі своїми фактично монопольними позиціями в цілому ряді сегментів банківського ринку, то як тоді бути з його бізнес-моделлю та інвестиційною привабливістю, якщо держава все-таки сподівається його колись продати стратегічному інвесторові?
У порівняно ситому 2011 р. власники "Привату" запропонували купити банк президенту "Сбербанка России" Герману Грефу. За три мільярди доларів. "Сбербанк России" відмовився. У 2016-му наша держава одержала це задоволення за п'ять ярдів. Платити цю ціну заступник голови НБУ пропонує всім громадянам країни - по 3 тис. грн з носа. Ні, панове. Платити є кому й без нас. Чи є кому спитати? Жорстко й професійно, справедливо та на благо скарбниці? Держава зайшла в "Приват", тому що не могла не зайти. І коли настане час виходити з нього, нехай зробить це чесно. Для різноманітності.
Колись Ігор Коломойський в інтерв'ю DT.UA видав дотепну фразу: "Життя - супермаркет. Але не варто забувати, що каса на виході". Золоті слова! Усіх стосується…