- Я зрозумів, чому їх одинадцять. Вони - апостоли, серед яких не може бути Іуди. І ніхто не претендує на роль Бога.
Так висловився Тарас Возняк, один із учасників Національного круглого столу «Місія інтелігенції та вільних людей України», про ініціаторів проведення цього заходу. П’ятого квітня НКС зібрав в Українському домі кілька десятків інтелектуалів, громадських діячів, журналістів, експертів.
Одинадцять апостолів віри в Україну - це члени ініціативної групи «Першого грудня». Знаковий неполітичний проект побачив світ у переддень двадцятої річниці референдуму за незалежність України. Призвідниками його виникнення виступили три церкви - УПЦ, УПЦ КП і УГКЦ, явивши землякам рідкісний випадок єдності трьох вітчизняних православних конфесій. Двигуном ініціативи стали ті ж таки 11 апостолів щирої віри в Україну - В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин, Семен Глузман, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович, Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський. Про історичну місію об’єднання тоді ємко висловився Любомир Гузар: «Повернення до істинних цінностей. Спроба оздоровити політику. Хай ніхто не думає, що раз-два - і все буде готово… Це тривалий процес, над яким доведеться послідовно й невтомно працювати, працювати всім, кому небайдуже майбутнє». Коментуючи формалізацію цієї могутньої купки моральних авторитетів, Семен Глузман сумно пожартував: «Ми - немолоді наївні громадяни України».
Про кожного з них написано томи, кожен залишив помітний слід у вітчизняній історії. Але ми вважаємо не тільки за обов’язок, а й за честь нагадати читачам, про людей якого замісу, про постаті якого калібру йдеться. Нагадування - це не тільки данина поваги живим легендам, чию істинну роль у долі цієї країни по достоїнству, мабуть, оцінять лише нащадки. Це, на жаль, ще й необхідність. Не вина цих людей, а біда країни, що про тих небагатьох в Україні мужів, яких, без перебільшення, можна назвати моральними авторитетами націй, її совістю, обиватель знає небагато. Молодь - особливо. Знайоме обличчя, колись бачене по телевізору. Знайоме прізвище, що колись траплялося в підручнику.
11 активістів «Першого грудня» - люди, котрі вже нічого нікому не повинні доводити. Їхні життя - це 11 подвигів. Це діяння героїв, які мужньо вбили дракона в собі і терпляче допомагають зробити те ж саме мільйонам земляків. Чиясь біографія - яскравіша, чиясь - більш буденна. Але є щось, що всіх їх, дуже різних, але таких, що добре розуміють одне одного, людей об’єднує. Уміння залишатися людьми в будь-якій ситуації. Категоричне неприйняття несправедливості. Глибоке почуття власної гідності, загострене відчуття обов’язку.
В’ячеслав Брюховецький. Публіцист, учений, педагог. Герой України. Один із головних активістів створення Народного Руху. Ідеолог національного відродження. Творець новітньої історії Києво-Могилянської академії, вузу з високою репутацією, унікальною атмосферою та новаторською методикою навчання. Творець ефективних механізмів соціалізації студентства. Теоретик і практик створення повноцінного громадянського суспільства.
Семен Глузман. Учений, правозахисник, дисидент, гуманіст. Лауреат безлічі міжнародних премій та нагород. Людина, яка у 1972-му здійснила вчинок, що вимагав неабиякої мужності. Психіатр Глузман, усупереч тиску КДБ, відмовився визнавати психічнохворим видатного діяча правозахисного руху Петра Григоренка. За що отримав сім років таборів суворого режиму і три роки заслання. Подвижник людинолюбства. Еталон принциповості. Його поезію й публіцистику перекладено багатьма мовами.
Богдан Гаврилишин. Громадський діяч, видатний економіст, меценат. Володар ступеня почесного доктора права п’яти університетів. Блискучий лектор. Один із головних пропагандистів, лобістів і адвокатів України та українства. Громадянин Канади, доволі забезпечена людина, затребуваний у різних країнах учений після проголошення незалежності України активно трудиться на благо історичної батьківщини. На громадських засадах (тобто добровільно і безплатно) працював радником у кількох українських президентів, прем’єрів і спікерів. Засновник міжнародного благодійного фонду, що фінансує низку освітніх, культурних, екологічних та соціальних проектів.
Володимир Горбулін. Громадський діяч, учений, політик. Визнаний ерудит і яскравий публіцист. Унікальність Горбуліна як політика в тому, що в смутні для України часи він вигідно вирізнявся на тлі дрібних інтриганів і великих злодіїв масштабністю поглядів та глибиною думки. Був державним діячем не за назвою, а по суті. Один із небагатьох, кого вирізняв державний підхід до справи, йому однаковою мірою були чужі як малоросійська провінційність, так і псевдопатріотична україноцентричність.
Любомир Гузар. Громадський діяч, богослов, подвижник віри. Донедавна - предстоятель Української греко-католицької церкви. Людина, з чиїм ім’ям пов’язують зміцнення ваги УГКЦ у світі й авторитету церкви в країні. Людина, сповнена Божої мудрості, здатна прищепити християнські цінності навіть невіруючим. Приклад безкорисливості. Хранитель системи неминущих цінностей. Без перебільшення, головний моральний авторитет для Галичини.
Іван Дзюба. Мислитель, літературознавець, письменник, дисидент. Герой України. Брила. У 1972-му уродженець Донбасу був проголошений «головним ідеологом націоналістичних елементів республіки». За сім років до того разом із Василем Стусом, В’ячеславом Чорноволом та іншими дисидентами він відкрито виступив проти арештів представників української інтелігенції, ставши учасником першого публічного протесту проти політики влади. Був засуджений на п’ять років таборів і п’ять років заслання. Осердя мудрості, адепт безкорисливого служіння Батьківщині, приклад справжнього патріотизму. Один із визнаних українських авторитетів за кордоном.
Мирослав Маринович. Правозахисник, релігієзнавець, громадський діяч. Неабиякий публіцист. Людина виняткової волі. Практикуючий патріот. Один із творців Української Гельсінкської групи. Вперше відкрито виступив із критикою радянської влади, коли йому був 21 рік. У 24 уперше затриманий міліцією за покладання квітів до пам’ятника Шевченку. 1977-го був заарештований, провів 11 місяців у СІЗО, засуджений на сім років таборів суворого режиму та п’ять років заслання. Відмовився писати прохання про помилування. Неодноразово оголошував голодівку, у тому числі 20-денну. Провів близько 150 днів у штрафних ізоляторах. Один із найвідоміших українських в’язнів совісті. Людина честі. Уособлення мудрості й холоднокровності. Глибоко віруюча людина.
Мирослав Попович. Філософ, історик, мудрець. Уроджений інтелігент, природний миротворець. Взірець порядності. Перший керівник Народного Руху. На відміну від багатьох своїх соратників, він не був ні дисидентом, ні агресивним антисовєтчиком. Але присутність саме такої людини багато в чому дозволила НРУ відстояти своє право на існування у непростих політичних умовах. Попович - це живий розум і блискуче перо. Його історичні нариси, глибокі й доступні, допомогли тим, хто ще не розучився думати, змінити своє ставлення до країни, погляди на її минуле, сьогодення й майбутнє.
Євген Сверстюк. Дисидент, письменник, перекладач, філософ. Лауреат Шевченківської премії. Президент Українського пен-клубу. Блискучий публіцист. Трибун. Його називали живим прапором боротьби за незалежність України. Активіст самвидаву, автор програмних дисидентських статей. Неодноразово безстрашно виступав проти політичних переслідувань інакодумців. П’ять разів його звільняли з роботи з політичних мотивів. Був засуджений на сім років таборів і п’ять років заслання. Згусток енергії. Людина, для якої воля у всіх її проявах була й залишається головною цінністю. Для багатьох - живе втілення українського патріотизму.
Вадим Скуратівський. Мистецтвознавець, літературознавець, публіцист. Блискучий інтелектуал. Приголомшливий оповідач. Неабиякий педагог. Ті, кому пощастило слухати його лекції з іноземної літератури у столичному університеті імені Шевченка наприкінці 1960-х, згадують, що він мистецьки прищеплював студентам любов до свободи - свободи думки, свободи самовираження. У сімдесятих був звільнений із журналу «Всесвіт» за обвинуваченням в «націоналістичному ухилі». Автор понад тисячі публікацій. Борець із провінційністю, відважний руйнівник міфів.
Ігор Юхновський. Великий учений, фізик-теоретик, політик, державний діяч. Взірець скромності, педантичності й працьовитості. Людина совісті, як кажуть про нього люди, котрі близько його знають. У ньому дивним чином поєднуються м’якість і принциповість. Безвідмовний до прохань оточуючих. Відомий своїм трепетним ставленням до української історії. Подвижник ідеї примирення ветеранів Великої Вітчизняної війни і воїнів УПА. Ініціатор створення Фонду підтримки науки й Українського інституту національної пам’яті.
Саме ці люди, маючи на це повне право, виступили ініціаторами скликання першого Національного круглого столу. Заходу, не надто розрекламованого в мас-медіа, який пройшов, на жаль, без належної уваги центральних ЗМІ. Свідомим кроком було навмисне ігнорування чинних політиків. Представників як влади, так і опозиції не було запрошено в четвер в Український дім. Учасниками полілогу були правозахисники та економісти, журналісти і вчені, громадські активісти і священики, соціологи й письменники, представники регіональних еліт, експертного співтовариства.
Немає сенсу переповідати багатогодинну дискусію. Скажемо про головне. Було висловлено ідею, що НКС може стати майданчиком для спілкування між владою та опозицією. Але головне своє завдання патріархи сформулювали чітко й одностайно: пошук ліків для тяжко, але аж ніяк не смертельно хворого суспільства. Старійшини не приховували, що пошук цей буде нелегким, лікування болісним, а зцілення - нешвидким. Було розуміння того, що нинішні біди країни - наслідок недуги, яку називають втратою моральних цінностей. Панування споживацької ідеології було названо одним з її симптомів. А безсоромність влади та пасивність населення - природними ускладненнями, які виникли в перебігу загострення хвороби.
Розуміючи, що суспільство чекає універсальних ліків і моментального зцілення, Дзюба, Сверстюк і кардинал Гузар застерігали: універсальної пігулки від соціально-політичних виразок не існує. Необхідно змінювати клітинну тканину, а не приміряти до потворного тіла протези та застосовувати пластику. Зміна влади не приведе до автоматичної зміни атмосфери в країні. До зміни відносин між державою та суспільством, між політикумом і населенням, між Сходом і Заходом, між людьми. Вести мову про перезавантаження немає сенсу, коли на кнопку натискає хакер.
Місією тих, хто давно втратив ілюзії, але не втратив віри, повинен стати пошук якщо не національної ідеї, то принаймні втрачених моральних орієнтирів. Вироблення єдиних норм поведінки морально здорової людини, написання загальних правил співіснування, пошук поєднувальних ниток - надзавдання. Архонти не приховували, що завдання видається складним, але не неможливим. Вони готові вкотре вже звалити на себе цю ношу. І закликають усіх, хто поділяє їхню стурбованість тим, що відбувається в країні, стати поруч. Насамперед - молодих. Потрібно навчитися поважати себе і свою Батьківщину. І вчити державу поважати себе. Вони знають як. Вони це проходили. Вони можуть навчити бути вільними. Від страхів, міфів та безвідповідальності. Вони допоможуть нам змінитися. Бо якщо не зміняться громадяни, політики просто змінять прізвища.
Усвідомлення міри відповідальності кожного за те, що відбувається в країні, - таким має стати перший крок. Готовність кожного виправляти зроблені помилки - крок другий. Круглий стіл, ініціатори якого заявили про намір зробити його постійно діючим, повинен стати магнітом, що притягує всіх соціально активних. Його учасників має побільшати за рахунок молодих та енергійних, яких гостро не вистачало під час проведення першого засідання НКС. За рахунок представників розрізнених громадських ініціатив, що стихійно виникають у країні.
Проміжним підсумком повинна стати Хартія вільної людини - звід моральних імперативів, спільних, універсальних вимог до всіх, хто хоче побудови повноцінної держави та здорового суспільства. Хто хоче написання єдиних правил ігри, які примушують владу і політикум жити за цими правилами. Повинна з’явитися платформа, здатна дати поштовх моральному та духовному відродженню. Повинна повернутися повага до основних цінностей - людського життя та людської гідності. До свобод - свободи слова, свободи совісті, свободи думки, свободи самовираження. Усе інше - похідне.
Повинна з’явитися впевненість у завтрашньому дні, якої гостро не вистачає втомленому від брехні, розгубленому, заблукалому суспільству. Повинні з’явитися зрозумілі конкретні цілі. З’явитися нові герої, ініціативи, приклади для наслідування, традиції.
І чия провина, що турботу про майбутнє звалили на свої плечі ветерани?