Якщо хтось узяв до рук газету або влаштувався перед екраном комп'ютера, щоб отримати порцію оптимізму, він може зайнятися своїми справами. Ми сьогодні говоритимемо про сумні речі.
Попри всі об'єктивні причини, які з самого початку не дозволяли плекати ілюзій із приводу мінської зустрічі "нормандської четвірки" на вищому рівні, вимордувана війною країна у надії на мир мільйонами душ відчайдушно чіплялася за Мінськ-2 як за останню соломинку. Ось уже рік живучи з наростаючим болем, втрачаючи людей і території, країна змучилася за добрими новинами. Напевно їх хтось для себе знайшов. Інші продовжують ревно шукати. Однак ми не схильні обманюватися. Втім, як і більшість учасників переговорів.
Ані Меркель, ані Олланд постфактум не випромінювали оптимізму. "Все може змінитися", - сказав французький лідер. "Це лише проблиск надії на благополучне вирішення конфлікту, і немає жодних ілюзій у цьому плані", - зазначила канцлер.
Частина "нової" Європи з досадою й розчаруванням відкрито заговорила про "здачу України Путіну", "легалізацію російської окупації Донбасу" та "жертвування Україною" Олландом і Меркель "заради економічних інтересів своїх держав". "Стара" Європа і прикормлена Москвою частина "нової" розслаблено зітхнули. Це зітхання досить промовисто озвучив президент Єврокомісії Ж.-К. Юнкер: "Не думаю, що мінські домовленості є чудовою новиною. Але це принесе нам деяке полегшення".
Звісно, полегшення! Коли пів-Європи дедалі голосніше стогне від лише обговорення необхідності продовжувати санкції проти Росії, коли нікуди збувати ранню полуницю й ніжні ківі, коли йогурти скисають, коли кредитувати нікого, а тіньові депозити олігархів утікають у росбанки, - яка вже тут Україна! "Мир за будь-яку ціну!", "тільки б перестали стріляти - тоді, дивися, і санкції знімемо".
Путін усе точно розрахував - і щодо Європи в особі Олланда з Меркель, і щодо Порошенка. І отримав на цьому етапі майже все, що хотів.
Президент Порошенко не міг повернутися з Мінська без надії на мир. Не міг оголосити, що завтра знову війна - знову сотні вбитих і поранених, тисячі біженців, нові зруйновані міста і знищені села. Він виграв вибори з обіцянкою миру. Але не розрахував власних можливостей і переоцінив власні здібності. А країна заждалася. І їй, і президентові потрібен бодай перепочинок, можливість підлікувати рани, витягнути з прірви економіку, зміцнити армію. А чому першу штовхали в прірву, а другу лише мляво кріпили майже рік - питання іншого матеріалу…
Канцлер Меркель і президент Олланд, що примкнув до неї, не могли осоромити перед Вашингтоном створений ними "нормандський формат" і залишити Мінськ без укладання якихось домовленостей. Вони ризикнули своїм авторитетом і не могли виявитися лузерами. Європа, до речі, теж заждалася. Але про це ми вже говорили.
Схоже, що Меркель і Олланд були готові до суттєвих компромісів (за рахунок України) з Путіним. Адже навряд чи випадково саме в день мінських переговорів глава МВФ К.Лагард повідомила, що загальний обсяг допомоги Україні від Фонду та інших джерел може становити 40 млрд дол. Про досягнення домовленості, як стверджують співрозмовники DT.UA, планувалося оголосити тільки 18 лютого. Але ж мав Захід чимсь підсолодити гірку для Києва мінську пігулку.
Тактично Путін теж усе розрахував правильно. Як водиться, спізнився на зустріч. Замість 5 запланованих годин майстерно затягнув переговори на всю ніч, у потрібний момент включаючи "гальмо" в особі Захарченка та Плотницького, ще й ранок прихопив. Йому поспішати було нікуди. Це виснажені Меркель і Олланд добряче запізнювалися в Брюссель на саміт ЄС. Та й Порошенко туди ж лаштувався. Як стверджують наші джерела, чим довше тривали переговори, тим менше залишалося у документах, які готувались, формулювань, напрацьованих як на київській зустрічі трійки лідерів минулої п'ятниці, так і на підготовчих експертних засіданнях чотирьох дипломатичних команд у Мінську в понеділок та вівторок. Підготовлені документи вихолощувалися з кожною годиною. Звідкілясь спливали нові формулювання (чомусь російською мовою), з'являлися нові люди, ідеї.
Одне слово, в хід було пущено улюблену тактику росіян - користуючись цейтнотом і втомою, в останній момент продавлювати потрібні Москві варіанти. А що ж наші європейські друзі? Теж нічого нового: за висловом одного з причетних до мінського дійства, "виснули не тільки на руках, а й на ногах" в українців, які намагалися все ще відстоювати свої формулювання.
Аби зрозуміти, що отримала Україна, а чого добилася Росія, згадаймо хоча б, які завдання "на Мінськ-2" публічно ставили перед собою представники сторін.
Для Києва (як і для Берліна, Парижа та Вашингтона) було принципово, щоб деескалація конфлікту проходила на основі вересневих Мінських домовленостей. При цьому президент Порошенко неодноразово заявляв, що "ключова позиція" Києва - "безумовне, без будь-яких попередніх вимог припинення вогню". "Ми хочемо цілісності України, ми хочемо відновлення порядку, припинення агресії, ми хочемо, щоб війська загарбника залишили територію України", - перелічив президент на засіданні уряду в середу.
Крім того, міністр закордонних справ П.Клімкін на прес-конференції з ізраїльським колегою А.Ліберманом підкреслив: "Ключовим сигналом від Мінська має стати, по-перше, реальне спільне бачення виконання саме всього пакета Мінських домовленостей. По-друге, нам потрібна підтримка і готовність російської сторони працювати над усіма елементами Мінських домовленостей. По-третє, і це теж ключове, ми повинні досягти реального припинення вогню разом із відведенням важкої артилерії та контролем ОБСЄ за цим процесом. Нам конче потрібно, щоб спостережна місія ОБСЄ мала можливість повною мірою контролювати українсько-російський кордон".
Однак колега Клімкіна глава МЗС РФ С.Лавров, що виступив того ж дня в Москві, зразу дав зрозуміти: російське бачення виконання Мінських домовленостей достатньо відрізняється від українського. Він дуже засумнівався, що "представники "ЛНР" і "ДНР" погодяться, аби питання контролю над кордоном ставилося найголовнішим пунктом і попередньою умовою для решти". "Треба вибудовувати послідовність дій. Спочатку необхідно забезпечити встановлення миру, відведення важких озброєнь, початок політичного процесу, у тому числі з погодження з Києвом питань муніципальних виборів у кожному населеному пункті на південному сході, а також політичного процесу в ширшому плані, як це було обіцяно в Женевській заяві від 17 квітня 2014 р. і в самих Мінських домовленостях. Крім того, треба терміново забезпечити відновлення економічного спілкування на цих територіях по обидва боки лінії розмежування, включно з поновленням виплат, відновленням банківського обслуговування, поверненням у зону гривні тощо. Коли все це робитиметься, тоді й питання контролю над кордоном вирішуватимуться набагато простіше", - розписав програму дій для Києва С.Лавров.
Чия взяла? Давайте розбиратися.
За дні, що минули після зустрічі в білоруській столиці, прийняті в Мінську-2 документи вже докладно аналізувалися багатьма вітчизняними й закордонними експертами. Проте зупинімося на основних пунктах і побіжно порівняємо їх як із "хотілками" Путіна (переданими ним два тижні тому Меркель та Олланду), про які DT.UA писало в попередньому числі, так і "Комплексом заходів…", переданим представниками "ДНР"/"ЛНР" минулого вівторка учасникам Тристоронньої контактної групи (читай - скромнішими "хотілками" Путіна) й оприлюдненим 11 лютого на сайті DT.UA. І хоча українська сторона в ТКГ документ відкинула, і він не розглядався, його положення то тут то там проглядають у підписаному учасниками Тристоронньої контактної групи 12 лютого "Комплексі заходів щодо виконання Мінських угод". (До речі, опублікований нашою газетою півтора року тому російський документ "із залучення України в євразійський інтеграційний процес" авторства Глазьєва - Медведчука теж називався "Комплекс заходів…".)
Отож. Пункт перший мінського "Комплексу заходів…" - "Негайне і всеосяжне припинення вогню…". Поки що тільки на папері. Бої на сході України ведуться з незмінною жорстокістю. Отож "негайно" не вийшло. Як і "безумовно". У Мінську 11-12 лютого Путіну вдалося виторгувати 3 дні: припинення вогню має розпочатися лише з 00.00 за київським часом 15 лютого 2015 р. До речі, у документі "ДНР"/"ЛНР" зазначено інший час - 10.00
12 лютого 2015 р. Але путінські плани зривалися: бойовикам і російським військам усе ще не вдавалося взяти Дебальцеве.
І на переговорах чотирьох дипломатичних команд спочатку фіксувалася дата 14 лютого
2015 р. Але в результаті відстрочка для припинення вогню вийшла ще більшою.
Пункт другий. "Відведення всіх важких озброєнь обома сторонами…" Як і пропонувалося в "документі сепаратистів", для українських військ - від фактичної лінії розмежування, для "збройних формувань окремих районів Донецької і Луганської областей України" - від лінії розмежування згідно з Мінським меморандумом від 19 вересня 2014 р. Між цими лінями - майже 600 кв. км, відтяпаних бойовиками за 5 місяців "припинення вогню". Відведення має розпочатися не пізніше другого дня після припинення вогню. Важливо зазначити, що в "сепаратистському документі" терміни відведення не обмежувалися. У підсумковому ж документі вдалося зафіксувати: воно має завершитися протягом 14 днів.
Пункт четвертий гласить, що в перший день після відведення має розпочатися "діалог про модальність проведення місцевих виборів відповідно до українського законодавства" і закону "Про особливий статус" Донбасу. Не пізніше ніж через 30 днів із дати підписання мінського документа Верховна Рада повинна прийняти постанову із зазначенням території, на яку поширюється особливий режим відповідно до вищевказаного закону на основі лінії, встановленої в Мінському меморандумі від
19 вересня 2014 р.
Нагадаємо, що досить далекий від досконалості закон "Про особливий статус" був прийнятий ще 16 вересня, підписаний президентом 18 жовтня, після оприлюднення в газеті "Голос України" набув чинності. Але не був введений у дію, оскільки містив "прив'язку" до місцевих дострокових виборів на бунтівних територіях, що так і не відбулися. І оскільки передбачав внесення змін до бюджету, чого так і не зробили. Пізніше указом президента було введене в дію рішення РНБОУ, яке рекомендувало ВРУ скасувати цей закон.
Також звернемо увагу, що в "сепаратистському документі" та "хотілках Путіна" ішлося про муніципальні вибори, тобто малося на увазі, що "місцеві вибори" від 2 листопада вважаються легітимними за умовчанням, а обрані на них лідери "ДНР"/"ЛНР" Захарченко і Плотницький залишаються на своїх місцях. Муніципальні вибори, за задумом Москви, мали б проводитися відповідно до спеціально прийнятого закону України про муніципальні вибори в окремих районах Донбасу. Документ же, прийнятий у Мінську-2, передбачає проведення нових місцевих виборів (у кожному разі, так тлумачать цей пункт українська, німецька і французька сторони).
У п.12 "Комплексу заходів…" зазначено, що питання щодо місцевих виборів будуть "обговорюватися й узгоджуватися" з представниками сепаратистів (читай - Москвою) у рамках Тристоронньої контактної групи. Тож іще побачимо, чиє трактування переможе в майбутньому…
Документом обіцяно, що вибори будуть проведені з дотриманням відповідних стандартів ОБСЄ при моніторингу БДІПЛ. Тільки от виникає запитання: а як це вдасться забезпечити? За відсутності контролю України і над частиною території, і над частиною кордону, коли Донбас покинув приблизно мільйон його жителів, хто прийде на виборчі дільниці? Чи будуть вибори "під дулами автоматів" вільними, чесними і прозорими? Чи можна їх проведення в таких умовах узагалі вважати легітимним?
Четвертий пункт "Комплексу заходів…" породжує ще одне серйозне запитання: якщо, згідно із цим документом, дія закону "Про особливий статус" визначається на основі лінії від 19 вересня 2014 р., а відведення важкої техніки українською армією - від фактичної, то що буде на захоплених за останні п'ять місяців
бойовиками 600 кв. км території між цими двома лініями - напханих танками, мінометами, стрілецькою зброєю (адже відведуть тільки важке озброєння) і неконтрольованих Києвом? Що буде з людьми, які залишилися там?
Пункт п'ятий - про помилування й амністію. Якщо хтось думає, що завдяки йому будуть забуті Маріуполь і Волноваха, Донецьк і Краматорськ, а також - збитий "Боїнг", нехай не сподіваються. Гаага чекає своїх "героїв". Як роз'яснив з парламентської трибуни П.Клімкін, на переговорах було наголошено на однозначній позиції: ця амністія жодним чином не може стосуватися тих, хто брав участь у злочинах проти людяності.
Пункт восьмий - про "повне відновлення соціально-економічних зв'язків". Ідеться про пенсії, відновлення банківської системи тощо. І тут у сторін - серйозні різночитання. Москва вважає, що цей пункт Київ повинен почати виконувати негайно (згадайте виступ Лаврова). П.Порошенко ж підкреслює: "Соціальні виплати мають бути поновлені, але після стабілізації політичної ситуації, проведення виборів і відновлення державного суверенітету України на окупованих територіях". Крім того, українській делегації вдалося-таки відстояти в тексті кілька важливих рядків, які передбачають, що відповідальність та обов'язки мають бути не тільки в Києва. Йдеться про надходження і доходи в бюджет, "своєчасну оплату всіх комунальних рахунків", "поновлення оподаткування в рамках правового поля України".
У Москві все бачиться інакше. Там часто як аналогію наводять Придністров'я, але, як завжди, лукавлять. Кишинів не фінансує Тирасполя. Щорічно Москва впорскує в Придністров'я до 1 млрд дол. і зовсім не збирається вішати собі на шию ще й "ДНР"/ "ЛНР", натомість нав'язує Києву фінансування не контрольованих ним територій.
Пункт дев'ятий - ключове питання - про "відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту". Як стверджують наші дипломати, Росія досі категорично відмовлялася фіксувати будь-де навіть згадування про відновлення українського контролю над кордоном.
Згадали. Але це мало нам поки що дає. Відновлення українського контролю над держкордоном, згідно з документом, зможе здійснитися не раніше ніж наприкінці 2015 р.! При цьому розпочатися воно має лише після місцевих виборів. А завершитися - після "всеосяжного політичного врегулювання", та ще й, як і пропонувала Москва (див. "сепаратистський документ"), "за погодженням" із представниками сепаратистів і після конституційної реформи в Україні, що передбачає децентралізацію.
Отже, 400-кілометровий відрізок кордону з РФ, через який у нашу країну заводяться нові й нові російські військові підрозділи і техніка, Україна не зможе контролювати ще непередбачувано довго. Про виведення ж російських військ з української території в документі не сказано ані слова.
Мені заперечать: адже пункт десятий якраз має на увазі "виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України" (щоправда, без зазначення якихось чітких строків і дат). Та хіба Росія колись визнавала себе стороною конфлікту чи присутність своїх регулярних частин на донбаській землі? "Їх немає в Україні!", - роблячи чесні очі наполягає Москва. А хто підтвердить? Он генсек ОБСЄ Л.Заньєр розчулено заявив, мовляв, "ми бачимо російських бойовиків і російську зброю", але підтвердити не можемо: "вони нам не скажуть, з якої вони частини і чи представляють вони регулярні війська".
І вже просто знущально пролунав російсько-хорватський дует міністрів закордонних справ, у день мінського саміту, які проспівали в унісон за московськими нотами про "хорватських найманців", що воюють на боці української армії…
І про децентралізацію.
Так, "хотілки" Путіна повною мірою не задоволені. У документах Мінська-2 немає слів "федералізація" і "автономія". І "ДНР"/"ЛНР", як було викладено в "хотілках" та "документі сепаратистів", не отримують у документі Мінська-2 статусу автономних республік із закріпленням його в українській Конституції і не ухвалюють власних основних законів. Але згадаймо, Путін неодноразово казав, що йому байдуже, якими словами описуватимуть процес розвалу України, його цілком улаштує і "децентралізація". Головне - суть.
Пунктом одинадцятим "Комплексу заходів…" передбачено проведення конституційної реформи в Україні - "з набранням до кінця 2015 р. чинності новою конституцією". Ключовий елемент - децентралізація ("з урахуванням особливостей окремих районів Донецької і Луганської областей" і за погодженням з "представниками цих районів"). І на дві третини сторінки - примітка, де описано заходи, яких повинна вжити Україна для здійснення цієї "децентралізації": там і участь місцевих органів влади у призначенні суддів і прокурорів, і створення загонів народної міліції, і право на мовне самовизначення, і неможливість для Києва достроково припиняти повноваження депутатів місцевих рад, обраних на дострокових виборах. Хіба це, по суті, фактично не автономія?
До речі, ще досить важлива деталь: за відсутності контролю як над територією "ДНР"/ "ЛНР", так і над тамтешнім відрізком кордону з Росією, Київ повинен іще й "сприяти" "транскордонному співробітництву" сепаратистів з регіонами РФ. А там, дивись, і економічне, й політичне намітяться… Адже Путін неодноразово висував свою вимогу надати право Сходу України вільно співпрацювати з Євразійським економічним союзом…
І на закуску. Не києм то палицею Росія влазить за стіл переговорів України і ЄС. У мінській Декларації "нормандської четвірки" лідери підтримали тристоронні переговори між Європейським Союзом, Україною і Росією "з метою вироблення практичного вирішення питань, які викликають стурбованість Росії" у зв'язку зі створенням зони вільної торгівлі між Україною і ЄС. Так, такий формат існував і раніше - з літа минулого року. Але раніше це були консультації, тобто сторони обмінювалися думками, ставили запитання, пояснювали, роз'яснювали, консультували. Але не ухвалювали рішень! Переговори ж ведуть до рішень, і в Декларації про це сказано прямо. Що можна сміливо трактувати як чергове зазіхання на суверенітет України. За нашою інформацією, спершу формулювання в тексті документа було іншим, але росіяни і це питання "продавили". Звичайно, Меркель і Олланд - це ще не весь ЄС, але в когось є сумніви, що над нашою Угодою про асоціацію з ЄС знову згущаються хмари? А про НАТО нам уже сказав Олланд: Росію засмучувати не можна…
…Так і рухається Росія в Україні - від "Комплексу…" до "Комплексу…", зберігаючи стратегію і міняючи лише тактику. Наша країна має стати "дочірнім підприємством" - юрособою без права на самостійні рішення.
Однак усе, що ми пережили за останні 14 місяців, - це й була відмова нашої країни гратися в дочки-мачухи. Невже не ясно?