Європейський Союз із 27 країн створювався з основною ідеєю розширення миру на всьому континенті. Уявлення про те, що економічні обміни, торгівля та взаємозалежність були найкращими гарантіями проти війни, глибоко лежали в психіці європейців після Другої світової, навіть у відносинах із дедалі ворожішою Москвою, йдеться в матеріалі The New York Times.
Те, що путінська Росія стала агресивною, імперіалістичною, реваншистською та жорстокою, а також непроникною для європейської політики миру, було майже неможливо сприйняти в Парижі чи Берліні навіть після анексії Криму в 2014 році.
Заколисана амнезією Європа
«Багато з нас почав сприймати мир як належне», — сказав президент Фінляндії Саулі Нііністо цього місяця на Мюнхенській конференції з безпеки після того, як Фінляндія минулого року очолила різкий поштовх скандинавських країн до вступу в НАТО — ідея, немислима навіть у 2021 році.
Війна в Україні змінила Європу глибше, ніж будь-яка подія після закінчення холодної війни в 1989 році. Менталітет миру, найгостріший у Німеччині, поступився місцем усвідомленню того, що військова сила потрібна для досягнення безпеки та досягнення стратегічних цілей. Заколисана амнезією Європа, що йшла наче на автопілоті, активізувалась до величезних зусиль, щоб зберегти свободу в Україні, яку багато хто на континенті сприймає як синонім власної.
«Європейські політики не знайомі з думкою про жорстку силу як інструмент у зовнішній політиці чи геополітичних справах», — сказав Рем Кортевег, голландський експерт з оборони. «Ну, вони пройшли прискорений курс» , – констатував він.
Зникли дискусії про розмір помідорів або форму бананів, прийнятні в Європі; натомість точаться дебати щодо того, які танки та, можливо, винищувачі F-16 надати Києву. ЄC надав Україні близько 3,8 млрд доларів військової допомоги.
Загалом європейські держави, як у складі союзу, так і окремо, пообіцяли надати Києву понад 50 мільярдів доларів у різних формах допомоги, запровадили 10 раундів санкцій, прийняли понад вісім мільйонів українських біженців (це майже населення Австрії) та значною мірою різко відмовилися від російської нафти та газу в умовах гострого інфляційного тиску.
Cуперництво великих держав
«Zeitenwende», або епохальний поворотний момент, — це термін, який канцлер Німеччини Олаф Шольц використав майже рік тому у своїй промові, оголосивши про інвестиції в збройні сили Німеччини в розмірі 112 мільярдів доларів. Справді дещо епохально для Німеччини – країни, травмованої своїм нацистським минулим і пройнятої внутрішніми антивоєнними настроями, але це слово також стосується континенту, де можливість ядерної війни, якою б далекою вона не була, більше не належить до сфери наукової фантастики.
Епоха після холодної війни поступилася місцем періоду, в якому зростає суперництво великих держав. «Україна ніколи не стане перемогою для Росії», — сказав президент Байден минулого тижня у Варшаві. Він говорив під час переговорів між Китаєм і Росією щодо свого «безмежного» партнерства, а пан Путін призупинив участь Росії в останньому збереженому договорі про контроль над озброєннями між двома найбільшими ядерними державами.
Це епоха переупорядкування, і Європа була змушена відповідним чином пристосуватися.
«Війна повернула європейців до основ, до питань війни та миру та наших цінностей», — сказав Франсуа Делаттр, посол Франції в Німеччині. «Вона запитує нас: хто ми як європейці?»
Декадентський Захід?
В ідеології Росії, європейці були частиною декадентського Заходу, позбавленого будь-якого хребта. Він помилився, це була одна з кількох помилок, які завадили російському вторгненню, яке, як дехто передбачав, мало обезголовити Україну за кілька днів.
І все ж, якщо Європа витримала лінію, проте її гостра залежність від США — майже 78 років після закінчення Другої світової — знову проявилася. З початку війни Америка озброїла Україну на суму близько 30 мільярдів доларів, що значно перевищило європейський внесок.
Без Штатів героїчна Україна, можливо, не мала б військових засобів, щоб протистояти російському вторгненню. Це "протверезило" європейців, навіть якщо відповідь Європи перевершила багато очікувань. Це міра роботи, яку ще потрібно виконати, якщо Європа хоче стати надійною військовою силою.
Тривала війна, затяжна тупикова ситуація
Отже, оскільки нависає тривала війна та, можливо, затяжна тупикова ситуація, ЄС буде боротися з тим, як зміцнити свої війська; як врегулювати напруженість між прифронтовими державами, які мають намір повністю перемогти Кремль, та іншими, такими як Франція та Німеччина, які схильні до компромісу; і як організувати американські вибори наступного року, які підживлять занепокоєння щодо того, чи збереже Вашингтон свій курс.
Status quo ante bellum
Коротше кажучи, війна розкрила шлях перед Європою: як перетворитися з миролюбної сили на потужного геополітичного гравця.
«Навіть якщо війна скоро закінчиться, шляху назад не буде», — сказав Сінікукка Саарі, експерт з питань Росії та науковий директор Фінського інституту міжнародних відносин. Не через рішення Фінляндії приєднатися до НАТО, і не через status quo ante (ситуацію, яка існувала до війни) для Європи.