Сучасним базовим трендом, що має вплив на промислову політику Європейського Союзу, є декарбонізація. Нові предметні перспективи інтеграції України в загальноєвропейський економічний простір актуалізують цей тренд і для нас. Та чи готові ми? Хоча б до відкритого діалогу про масштаб робіт, що передують цьому, та виклики, яких не оминути?
У європейській системі стратегічного планування промислового розвитку тренд декарбонізації знайшов своє відображення через планування енергетичної трансформації промисловості, розвиток альтернативних джерел енергії, енергоефективних технологій та їхнє застосування у виробничій діяльності, а також програмування реструктуризації територій, економічна діяльність яких безпосередньо стосується видобутку викопних видів палива.
Цей процес отримав назву справедливого енергетичного переходу, або справедливої трансформації. Особливість його полягає в пошуку шляхів та інструментів, які, з одного боку, сприяють динамічним структурним змінам, а з іншого — дадуть можливість забезпечити економічно доцільний і соціально безболісний процес переходу суспільства до поствуглецевого й передбачають ефективні дії щодо захисту клімату. Енергетична трансформація забезпечує значне скорочення вуглевидобутку й адекватне зменшення потреби у допоміжних послугах, а промисловий розвиток нинішніх вугільних територій визначається заміною вугілля альтернативними джерелами енергії, перекваліфікацією працівників, спроможністю до диверсифікації економіки та залучення інвестицій у нові сектори економіки. Відповідне планування промислового розвитку відбувається в контексті Європейської концепції справедливої трансформації промислово розвинених регіонів.
В Україні процес справедливої трансформації також розпочато. Затвердження Концепції Державної цільової програми справедливої трансформації вугільних регіонів України на період до 2030 року засвідчило наміри щодо розв’язання проблем вугільних регіонів, які виникають унаслідок реструктуризації енергетичного сектору. Справедлива трансформація вугільних регіонів у рамках загальноєвропейського дискурсу повинна передбачати планомірне закриття вугільних підприємств, яке має ґрунтуватися на Стратегії трансформації вугільної галузі, детальних взаємоузгоджених стратегіях розвитку вугільних громад і планах ліквідації вугільних підприємств, а також враховувати стратегічне бачення розвитку вугільної галузі та енергетичного сектору в цілому.
В Україні дотепер засади трансформації вугільної галузі окреслювалися Енергетичною стратегією на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність», затвердженою 2017 року. Реструктуризаційні зміни вугільного сектору, визначені цим документом, мали здійснюватися в межах реформування всього енергетичного сектору України та враховували світові тенденції зменшення частки викопного палива в енергетичному балансі. Такий підхід окреслював перспективи розвитку вугільної галузі за рахунок таких заходів:
— виділення перспективних шахт, які Міністерство енергетики України планувало залишити у державній власності, ці підприємства передбачалося використовувати для забезпечення енергетичної незалежності країни на підставі технічного переоснащення, модернізації та підвищення рівня охорони праці, а також оптимізації структури відокремлених підрозділів ДП «Національна вугільна компанія» (створення проєктно-наукового центру і сервісно-технічного центру з обслуговування та ремонту обладнання, ліквідація непрофільних активів тощо);
— виділення шахт для приватизації;
— виокремлення шахт для ліквідації на підставі їхньої безнадійної збитковості. Такий підхід значною мірою окреслював «поля», на яких мали відбуватися заходи щодо забезпечення справедливої трансформації економіки вугільних регіонів і, зокрема, вугільних громад.
Наприкінці квітня 2023 року Кабінет міністрів України за поданням Міністерства енергетики схвалив нову Енергетичну стратегію України до 2050 року, якою передбачено досягнути вуглецевої нейтральності енергетичного сектору до 2050 року. Енергетичну стратегію України було презентовано в Лондоні в рамках Конференції з відновлення, проте для вітчизняної експертної спільноти її текст залишається недоступним.
За повідомленнями пресслужби Міністерства енергетики, нова стратегія враховує:
- наслідки повномасштабної війни, посилення ролі енергетичної безпеки та зміцнення стійкості енергосистеми;
- результати приєднання об’єднаної енергетичної системи України до європейської мережі електроенергії та поглиблення інтеграції енергетичної системи України із загальноєвропейською;
- наявність новітніх технологій, технічні зміни в енергетичному секторі, світові тренди та інноваційні рішення, вимоги до екологічної безпеки згідно з нормами ЄС і прийнятими Україною зобов’язаннями;
- міжнародні зобов'язання України щодо енергоефективності та використання відновлюваних джерел енергії, зменшення викидів парникових газів тощо;
- важливість децентралізації генерації електроенергії по всій території країни.
Яким чином зазначені чинники втілюються у нове бачення енергетики України-2050, наразі залишається лише здогадуватися. Зокрема, згідно з офіційною інформацією міністерства, одним з головних пріоритетів нової Енергетичної стратегії є перетворення України «на енергетичний хаб Європи, який допоможе континенту остаточно позбутися залежності від російського викопного палива завдяки виробленій в Україні чистій енергії». Також повідомляється, що стратегія визначає досягнення кліматичної нейтральності в енергетиці до 2050 року.
Разом з цим плани побудови енергетичного сектору України мають бути нерозривно пов’язані із загальним процесом трансформації вітчизняної промисловості на принципах декарбонізації. За відсутності погодженої Стратегії повоєнного відновлення та розвитку промисловості України бракує загальнорамкових стратегічних уявлень про розвиток промисловості як у цілому, так і по окремих галузях та секторах. Тож постають такі закономірні питання:
— Чим керувалися автори Енергетичної стратегії, визначаючи перспективні потреби в енергетичних потужностях та їхньому просторовому розташуванні?
— Яким чином Стратегія враховує завдання енергетичної трансформації промисловості?
— Чи передбачено взагалі місце української промисловості в енергетичному хабі Європі, яким має стати Україна?
Одним з етапів енергетичної трансформації промисловості, який мав би знайти відображення в Енергетичній стратегії, є трансформація вітчизняної вугільної галузі. Наразі в Україні розробляється програма поступової відмови від використання вугілля на період до 2030 року, яка, втім, поки що не дає остаточної відповіді на важливі системні питання, які, можливо, варто було б визначити ширшою рамкою Енергетичної стратегії до 2050 року. Зокрема, згаданою програмою планується імперативне закриття вугільних шахт України, причому не лише тих, що вичерпали запаси або є нерентабельними.
У контексті ширших завдань енергетичної трансформації, — чи не доцільніше врахувати, що використання вугілля має не лише безпосередньо енергетичний напрям? Тож ті шахти, що мають поклади для рентабельного видобутку, можуть бути задіяні у виробництві як чистої енергії (на основі використання інноваційних технологій вуглевидобутку для хіміко-технологічної переробки вугілля), так і неенергетичних вуглецевих матеріалів, що набувають широкого використання в інших секторах промисловості.
Ситуація з Енергетичною стратегією до 2050 року демонструє, наскільки важливим є дотримання європейського принципу взаємної координації стратегічних документів з реструктуризації економіки, який, на жаль, в Україні нерідко залишається нереалізованим. Долати цю проблему доцільно, посилюючи взаємодію України з ЄС у сфері впровадження засад справедливої трансформації, зокрема шляхом розробки та реалізації пілотних проєктів з відпрацювання нових технологічних рішень в енергетичній галузі: відновлюваній енергетиці, екоінноваціях, інноваційних вугільних технологіях тощо. Серед перспективних, проте, на жаль, наразі недостатньо освоєних у взаємній співпраці напрямів — європейська стратегічна програма RePowerEU, запроваджена 2022 року із конкретною метою протидіяти ризикам, які створює для енергетичної безпеки Європи російська агресія в Україні та гібридні впливи Росії на європейський енергоринок.