Від стану нафтопереробної галузі значною мірою залежатиме національна безпека країни.
Ефективність цієї галузі, в свою чергу, залежить від двох складових — обсягів забезпечення сировиною та спроможності її переробити. На сьогодні в Україні кожна із цих складових перебуває в занепаді. При річному обсязі споживання нафтопродуктів у країні до 10–11 млн тонн власний видобуток нафти з газовим конденсатом становить до 2 млн. Тому для задоволення власних потреб у країну щороку імпортується до 8 млн тонн бензину і дизельного палива вартістю понад 10 млрд дол. Повномасштабна війна з Росією ще більше загострила цю проблему.
Що сталося з нашими нафтопереробними заводами
Торік працювали лише Кременчуцький і Шебелинський заводи, які забезпечували до третини потреб у паливі. Всі інші — Лисичанський, Одеський, Дрогобицький, Надвірнянський і Херсонський — нафтової сировини не переробляли. Їхня загальна встановлена потужність становить 51 млн тонн нафти.
Головна причина такого стану полягає у тому, що вітчизняні нафтопереробні заводи настільки технологічно застаріли, що можуть випускати нафтопродукти лише низької якості: за європейською шкалою — Євро-2, Євро-3. Тоді як у Європі вже виробляють нафтопродукти стандарту Євро-5.
Крім того, вітчизняний ринок пально-мастильних матеріалів заповнений продукцією напівлегальних міні-НПЗ, які не мають повного циклу переробки нафти. В Україні працювало близько 20 таких міні-НПЗ. Жоден із них не випускає палива стандарту Євро-5. Це низькоякісна продукція класу Євро-2, у кращому разі — Євро-3, яку вони через сотні своїх АЗС продають здебільшого у тіньовому сегменті. Боротьба проти них ведеться, але, на жаль, ці заходи або недостатні, або просто показові.
Вітчизняні ж нафтопереробні заводи потребують докорінної модернізації для забезпечення європейських норм якості продукції, збільшення глибини переробки та дотримання норм екологічних вимог до охорони навколишнього природного середовища.
Модернізація, своєю чергою, потребує чималих коштів, а власники НПЗ не бажають ризикувати в складній економічній і політичній ситуації, що наразі є в нашій країні. Не виключено, що деякі заводи вже ніколи не відновлять своєї роботи.
Під час воєнних дій Кременчуцький і Лисичанський заводи було практично зруйновано. Нині у нас не виробляється жодної тонни моторного палива, що призвело до повної залежності від імпорту.
Сьогодні 95% імпортованого бензину та 72% дизельного палива ми отримуємо з країн ЄС. Лідерами постачання є Румунія, Литва, Словаччина, Греція, Болгарія та Польща.
Така ситуація склалася попри те, що потужності наявних нафтопереробних заводів вистачає для забезпечення українського внутрішнього ринку нафтопродуктами. Але байдужість усіх гілок влади призводить до повного знищення нафтопереробної галузі країни: нафтовидобуток скорочується, заводи майже знищено.
Енергетична безпека держави під час воєнного стану потребує особливої уваги до такої важливої галузі, як нафтопереробка, що має бути стратегічною та пріоритетною для нашої влади.
Значний внесок у зміцнення енергетичної безпеки країни шляхом збільшення випуску моторного палива може зробити Львівська область. На сьогодні в області вже видобуто 45,4 млн тонн нафти з конденсатом, розвідано 15,5 млн, нерозвідані ресурси становлять 70,4 млн тонн.
На жаль, стан із приростом розвіданих запасів не забезпечує належної компенсації досягнутого рівня видобутку, яка, за світовими нормами, мала би бути двократною. Саме з цієї причини щорічний видобуток нафти в області становить лише 250 тис. тонн.
Найважливішим стратегічним напрямом подальших пошуків покладів нафти є великі, понад 5 км, глибини. Але стан економіки України, її нафтової індустрії не дає можливості самостійно освоювати цей напрям пошуково-розвідувальних робіт. Перспективних пошукових об’єктів на заході України на глибинах понад 5 км досить багато, що дає надію на значне нарощування видобутку нафти та її подальшого використання.
Перспективи нафтопереробки пов’язані з модернізацією Дрогобицького нафтопереробного заводу, який розташований географічно близько до кордону з ЄС. На сьогодні його потужність становить 2,3 млн тонн сирої нафти на рік. 75% акцій підприємства належать акціонерам, 25% — Фонду державного майна України.
Найбільшими плюсами підприємства є його розвинена логістика та надійна транспортна інфраструктура, яка дає можливість забезпечити підприємство нафтою трубопроводом Одеса—Броди і від Бориславського нафтопромислу, а також залізничним транспортом завдяки наявності естакади зливу нафти та естакади наливу нафтопродуктів у залізничні цистерни (світлі нафтопродукти та мазут). Є також власний парк зберігання нафти, бензинів, дизельного палива, мазуту.
Підприємство має розвинену енергетичну інфраструктуру завдяки прямому постачанню природного газу з Бориславського НГВУ, а також власну ТЕЦ, котлоагрегати якої можуть працювати на газі або мазуті.
2006 року акціонерами товариства було затверджено програму реконструкції та модернізації підприємства для покращення якості моторних палив відповідно до європейської специфікації Євро-5 та дотримання екологічних вимог до охорони довкілля. З 2006-го по 2010 рік було освоєно коштів на суму 76,4 млн дол. Проте через світову кризу програму реконструкції та модернізації заводу було тимчасово призупинено.
Для виконання розробленої програми реконструкції необхідні інвестиції в обсязі від 300 до 900 млн дол. залежно від обсягів робіт з модернізації. Дуже дивним виглядає ставлення влади України до забезпечення ЗСУ власними пально-мастильними матеріалами. Адже один з авторів цієї статті з моменту початку гібридної війни, понад вісім років тому, ставив питання відновлення роботи Надвірнянського НПЗ як найбільш збереженого та дистанційно захищеного порівняно з іншими, крім Дрогобицького, НПЗ. Щоб було гарантоване виробництво власного палива для воєнної техніки, особливо в умовах повномасштабної війни. Тепер війна вже понад пів року вирує в Україні, Кременчуцький НПЗ розбомблений, Шебелинський ГПЗ припинив роботу, а ми продовжуємо жебрати паливо для рідної армії звідусюди замість того, щоб в умовах воєнного часу мобілізувати всі можливості для відновлення роботи Надвірнянського НПЗ.
Один з авторів статті вже понад тридцять років ставить питання про будівництво нового сучасного нафтопереробного комплексу (НПК) потужністю 8–10 млн тонн переробленої нафти на рік.
Розроблено передпроєктні матеріали будівництва такого комплексу на вивільнених виробничих площах Новороздільського державного хімічного підприємства «Сірка», яке вже давно припинило свою діяльність із переробки сірки. Адже залишилися більш як тисяча гектарів вільних площ, придатних для будівництва нового НПК, і розвинена інфраструктура.
Саме тепер, коли десятки країн вільного світу висловили свою підтримку Україні у війні, готовність фінансувати відродження нашої економіки, склалися сприятливі умови для проведення підготовчих організаційних робіт щодо цього будівництва.
Особливо перспективним виглядає залучення до будівництва нового НПЗ країн — власників нафтових родовищ. Переважно цим країнам бракує власних продовольчих товарів, тож Україна, один із найбільших у світі виробників зерна, може здійснювати своєрідний бартер — обмінювати нафту і нафтові гроші для будівництва НПЗ на багатомільйонну зернову продукцію. Щоправда, власники нафтових грошей як співінвестори можуть ставати і співвласниками цього нового НПЗ, на якому можна було б виробляти найсучасніші високоякісні та екологічно безпечні пально-мастильні матеріали.
Надійно забезпечити новий НПЗ нафтою можливо як існуючим нафтопроводом Одеса—Броди (за умови успішного завершення війни), так і новим нафтопроводом від Балтійського узбережжя в Польщі до Бродів і Нового Роздола, використовуючи можливості існуючого нафтопроводу «Дружба».
Проєкт нового українсько-польського нафтопроводу був започаткований ще за президентства Ющенка, тому не буде складнощів із його відновленням. Таким чином, при сприятливих умовах Новороздільський НПК може забезпечуватися нафтою з південного та північного напрямків, а за особливо сприятливих умов — ще й зі сходу нафтопроводом «Дружба».
Зважаючи на значні поклади вуглеводнів у цьому регіоні, наявність розвиненої інфраструктури та потужного наукового і виробничого потенціалу, країна має можливість отримати потужне джерело пально-мастильних матеріалів. Але для цього потрібні конкретні кроки Львівської обласної влади та уряду країни.
З урахуванням ситуації, яка склалася з постачанням країни пально-мастильними матеріалами, а також з урахуванням фактора війни уряду необхідно розробити нову державну ефективну програму збільшення видобутку нафти та її переробки з отриманням продукції з високою доданою вартістю.
Суттєву роль при цьому може відіграти енергетичний потенціал Львівської області, про який ми вже писали, аналізуючи його. Нафтопромисловий комплекс може стати зіркою першої величини цього регіону.