Україні загрожує кадровий голод. За п'ять років у державі не залишиться кваліфікованих кадрів. І працедавцям уже сьогодні варто розробляти програми щодо втримання спеціалістів у компанії. Це думка директора рекрутингового агентства Валентина Тимошенко. За його словами, наші найближчі сусіди - Росія і Польща, вже відчули брак фахівців. Інколи роботодавцям цих країн проблематично знайти навіть хорошого водія. А оскільки там нікому працювати, вони активно виманюють фахівців з України. З другого боку низька зарплатня та відсутність перспектив спонукають українців виїжджати на заробітки цілими родинами.
До певної міри сказане - перебільшення. Проте тенденція очевидна. У зоні найбільшого ризику - сфера обслуговування. І не лише тому, що сьогодні тут працевлаштовується чимала частина випускників навчальних закладів, а й через невміння чи небажання роботодавців подивитися на проблему серйозно. Вже нині вона загострилася в містах з розвиненою туристичною сферою: Львів, Київ, Одеса, Чернівці тощо.
Без освіти і досвіду роботи
Незважаючи на те, що у 800-тисячному Львові функціонує 61 навчальний заклад профтехосвіти, де навчаються близько 30 тис. учнів (197 професій), ресторанні і готельні заклади нерідко змушені брати на роботу молодь "з вулиці". "Потрібні кухарі, офіціанти, менеджери". Такі оголошення переповнюють інтернет-сайти і рекламні газети. При цьому досвід роботи не вимагається.
- Коли запрошуємо на роботу вчорашніх випускників львівських навчальних закладів, перше, що робимо, просимо забути, чого їх там навчали, - говорить львівський ресторатор Вардкес Арзуманян. - Багатьом бракує елементарних навичок роботи. Чи не єдиним вартим уваги навчальним закладом ресторанного сервісу і туризму є училище, що на вулиці Пулюя, де дітей ще чогось навчають.
Сьогодні у Львові є близько тисячі закладів ресторанного бізнесу. В середньому кожному з них потрібні від 20 до 30 працівників. Найпоширеніші професії - менеджери, офіціанти, бармени, кухарі. Але сьогодні навчальні заклади випускають кухарів, які не знають навіть українських страв. Не дивно, що деякі з львівських ресторанів запрошують фахівців із Києва, Полтави, Одеси.
Залежно від рівня кваліфікації і заробітна плата. Хороший кухар може отримувати 3-5 і навіть 8 тисяч грн. Офіціант - від 2 тисяч грн. Значно більше заробляє кваліфікований менеджер - 8-10 тисяч гривень на місяць. Але це там, де є якісний персонал. На жаль, решта працівників перебиваються невеликими заробітками.
Кар'єру тут не зробиш
На сайті hh.ua провели опитування користувачів з різних регіонів України щодо престижності професії офіціанта. Престижною її вважають лише 18% офісних працівників. Майже половина (47%) впевнені, що престижність залежить від закладу, в якому працюєш. А 35% переконані, що професія офіціанта може бути тільки тимчасовим заняттям.
І керівники підприємств переконані: брак професіоналізму у офіціантів існує тому, що переважно вони не сприймають цю роботу як можливість будувати кар'єру. Працюючи офіціантами, часто хочуть пережити період навчання в університеті, поки не підвернеться щось "престижніше". Тому бракує мотивації вдосконалювати свої навички. Здебільшого офіціанти - це люди віком до 28, а в середньому - молодь 18-22 років, яким юнацький максималізм заважає обслуговувати непомітно, не реагуючи на примхи клієнтів. Отож звідси велика плинність кадрів, а навички і вміння недостатні.
- Багато львівських навчальних закладів мають власні гуртожитки. Із навколишніх сіл до Львова приїжджають вступники, аби отримати таке житло. І молоді байдуже, чого її навчатимуть. Вона знає, що три роки буде забезпечена безкоштовним житлом і за цей час повинна щось для себе вирішити. Дівчата - вийти заміж, хлопці якось влаштуватися. Отаке маємо навчання. І як це поламати, я не знаю. На мою думку, керівництво навчальних закладів уже змирилося з тим, що значна частина учнів приходять туди не по знання, - стверджує Вардкес Арзуманян.
А оскільки ці учні на 80% є вихідцями з села і в майбутньому винайматимуть квартиру, то у разі різкого зростання цін на оренду при існуючому рівні зарплати львівські підприємства можуть постати перед гострою проблемою кадрів.
Ключовим моментом при виборі майбутньої професії студенти називають рівень заробітної плати. Статистика свідчить, що збагатіти у ресторанному і готельному бізнесі мають шанс лише одиниці. Якщо, звичайно, не відкрити власного закладу, що є ще більшою фантастикою. Вижити - і то складно.
У ресторанах сьогодні переважають дві форми відносин роботодавців з персоналом. Перша, коли платять мізер або взагалі не платять. Таких особливо багато є у Києві. Кажуть: "Що набігаєш, то твоє". Це призводить до того, що ресторанні і готельні заклади стають безликими, у колективах панують вовчі правила. Це руйнує колектив і породжує безвідповідальність роботодавців.
Інший спосіб оплати - працівникам призначають заробітну плату, на яку вони можуть прожити. А решту, кажуть, заробите своєю гостинністю. Та за цим принципом працюють не так багато закладів.
Безвідповідальності роботодавців у готельній і ресторанній сфері Львова певною мірою сприяє надлишок малокваліфікованої, але все ж робочої сили. Багато школярів, мало що знаючи про особливості професій у сфері сервісу, все ж хотіли б себе у ньому спробувати. Для більшості сільської молоді навчання у Львові - чи не єдина можливість вирватися з дому. От і виникає ситуація, за якої охочих спробувати себе у цій сфері є багато, а от зробити її справою всього життя - одиниці.
- У Західній Європі ви не побачите такої кількості офіціантів, як у нас, - говорить Вардкес Арзуманян. - У залі є максимум один чи два офіціанти, котрі встигають робити все. Їх знають відвідувачі. Такі офіціанти отримують високу заробітну плату. Можуть собі дозволити купити і автомобіль, і житло. Наш офіціант, на жаль, не доріс до такого професіоналізму, щоб нести пять-сім тарілок на одній руці. До мене приїжджали німецькі ресторатори, які казали, що вони добре живуть, бо не мають потреби утримувати стільки персоналу. На це відповідаю, що така кількість працівників не від хорошого життя.
Більшість львівських рестораторів, хто починав власну справу на початку 1990-х років, робили все методом спроб і помилок. І цей досвід - безцінний для навчальних закладів. Але він їх чомусь не цікавить. Там переважно користуються навіть не радянськими нормами та підходами, а діють інтуїтивно.
Держзамовлення і потреби ринку
Ще три роки тому заступник головного управління освіти і науки Львівщини Мирослав Сорока відзначив швидке зростання сфери послуг, гостру потребу в кухарях, офіціантах, кондитерах, працівниках готельної сфери. Серед причин браку цих кадрів назвав важку працю, низьку заробітну плату, відсутність соціального пакету. Колись цим людям пропонували гуртожитки, тепер і цього немає.
Щоб змінити ситуацію у профтехосвіті, чиновники Львівської ОДА пропонують на законодавчому рівні внести зміни, аби підприємства, які беруть молодь на роботу, мали пільги в оподаткуванні. Наприклад, металургійні комбінати сходу України укладають угоди з училищами. Діти проходять практику, отримують за це заробітну плату, мають соціальний пакет. І після цього залишаються там працювати.
Є проблеми і всередині системи профтехосвіти. На жаль, центри зайнятості здатні "озвучити" лише поточні потреби у певних кадрах, але неспроможні заглянути у завтрашній день. Ситуацію можна змінити, якщо потребу у державних замовленнях і рівень їх фінансування вирішували на місцях, а не у міністерських кабінетах. Створюється враження, що міністерські чиновники й досі орієнтуються на колишню радянську економіку, звідси брак одних кадрів, і надлишок інших.
Коментар
Ольга СУХАРИНА, старший майстер Львівського ВПУ ресторанного сервісу і туризму:
- Як засвідчив останній ярмарок професій, який щорічно проводимо в училищі з роботодавцями, нині маємо дефіцит спеціалістів. Попри те, що випускаємо 68 кухарів-кондитерів та приблизно стільки ж офіціантів-барменів, ми отримали заявки на 180 осіб. Підприємства, які хочуть мати кваліфікованих працівників, повинні розуміти, що наші студенти, котрі проходять у них навчальну практику, повинні працювати у законодавчому полі. З навчальним закладом, який їх готує, потрібно заздалегідь укладати договір і мати договірні умови, а не просто приходити і казати: мені потрібні працівники. Ми з такими роботодавцями не працюємо. Бо хочемо, щоб наші студенти були захищені законом.