Цього тижня парламент поставив крапку у двомісячній епопеї поправок до законопроєкту №2194 і вніс зміни до Земельного кодексу, що стосуються управління та дерегуляції у сфері земельних відносин. Це другий ключовий закон, яким регулюється земельна сфера, після чого держава передасть громадам землі, що лежать за їхніми межами. І ця «велика перемога», яку кувало та якої давно очікувало місцеве самоврядування, — один із найсвітліших аспектів земельної реформи й окрема тема для розмови. Ми ж зараз говоритимемо про її зворотний — темний бік.
Бо є свідками, мабуть, найбільш масштабної і єзуїтської маніпуляції влади в новітній українській історії. У селевому потоці слів про те, що ось-ось запрацює ринок землі, давно втрачена суть. Витекла, як вода крізь пальці, разом із державним інтересом. Пропажі влада навмисне не помічає. Понад те, навіть пишається нею, констатуючи, що «нарешті тіньовий ринок землі буде закритий, і все запрацює по-чесному». На жаль, президент 42-мільйонної країни, котра володіє 27,8 млн га чорнозему (8,7 % світових площ), обмежується лише наївним очікуванням обведеного навколо пальця дилетанта. Який якщо й не в частці, то точно в темі, правильно піднесеній йому аграрним лобі.
Підписавши рік тому закон про обіг землі, президент Зеленський визначив для України новий аграрний шлях, підтримавши ставку парламенту на вже сформовані агрохолдинги. Ми не маємо наміру огульно виключати можливий ККД цього державного рішення, яке справді може не тільки збільшити обсяги сільськогосподарського експорту України, а й, за прогнозами експертів, додати 1% ВВП. Хай там як, а країни Глобального Півдня (Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела) — у лідерах світових аграрних рейтингів. До чого, власне, активно й апелюють великі лобісти ринку, що очікують 2024-го року, коли легально зможуть вступити в гру.
При цьому ми не відвертатимемо голову і від європейського Заходу, який поставив на розвиток малого та середнього фермерства. На жаль, владі, яка зробила вибір за всю Україну, забракнуло розуму навіть заднім числом, але бодай спробувати зберегти рештки середнього класу, що самостійно вижив у селі. (Обробляючи менше 40% площі угідь країни, фермери виробляють понад 60% валового сільськогосподарського продукту). Не кажучи вже про те, щоб знайти відповідь на ключове запитання: а чому ми, які так прагнули в Європу, раптом стрімголов побігли в Латинську Америку?
Понад те, проводячи децентралізацію, знову-таки, як у Європі, зробили ставку не на людину та розвиток громад (сільських ОТГ в Україні — більшість, і їх стійкість могло стимулювати тільки фермерство), а абсолютно алогічно віддали людей у рабство земельним латифундистам. Яким у гонитві за прибутком за будь-яку ціну апріорі доведеться ставити на вже перевірені в тій-таки Латинській Америці глобальну механізацію та скорочення робочих місць. При тому що правоохоронна і судова системи в Україні не працюють. Тож місцеве самоврядування, отримавши землю, святкує Піррову перемогу.
Відсутність глобального державного мислення в перших осіб країни та, як наслідок, незбалансованість державної політики шокують. Як і цинізм центральної влади. Свідомо цементуючи новий олігархічний агрокластер, Банкова під рейтинго-рятівною парасолькою РНБО цілком серйозно вкидає на обговорення депутатам і суспільству закон про статус олігархів. Увага: що з’явилися в Україні після такої ж кишенькової приватизації промислових підприємств. І та ж влада, яка найбільше «турбується про національну безпеку», другий рік поспіль демонстративно не помічає купки фермерів, які, задерши голови під вікнами Кабміну, махають національними прапорами в надії, що їх почують. (46 тисяч фермерських господарств, що вижили, на тлі 6,5 мільйона власників паїв — справді пшик).
Хоча причини того, що відбувається, зрозумілі. У команді «слуг народу» всі питання підтримки та розвитку фермерства ведуть представники великих агрохолдингів, які й лобіювали закон про обіг землі. Все на очах. У Верховній Раді в кріслі голови профільного комітету сидить співзасновник «Українського Аграрного Холдингу» Микола Сольський. А в заступниках міністра економіки з аграрної політики ходить володар шестилітнього бекґраунда генерального директора «Українського клубу аграрного бізнесу» Тарас Висоцький, за яким стоїть власник МХП Юрій Косюк. (Процес відновлення колись скасованого міністерства аграрної політики, яке очолив також виходець із агросередовища, ексрадник президента із земельних питань Роман Лещенко, ще не завершений).
У принципі, взявши до уваги вже цю обставину, можна зробити висновок, у чиїх інтересах минув перехідний рік і як влада «допомогла» фермерам наростити обіцяні м'язи, щоб вони вже з 1 липня могли почати купувати землю. Однак ми все-таки вирішили спуститися по подробиці з владних небес на грішну землю і продовжити розпочату півтора року тому «Історію про фермера і президента», поговоривши з президентом Асоціації фермерів та приватних землевласників України Миколою Стрижаком.
То чому команда Зеленського, пообіцявши підтримати фермерів, згорнула всі програми і заблокувала їхні казначейські рахунки? Навіщо заступникові міністра від агрохолдингів кишенькова геошка, яка нібито об'єднала фермерів? Чия рука лізе в Держгеокадастр і відбирає землю у фермерів, а потім продає їм же втридорога? До чого тут прокуратура, і як вона «наглядає» за тим, що відбувається на готовому до відкриття ринку? Хто рейдерить успішні фермерські кооперативи, і чому йому за це нічого не буде? Де візьмуть гроші ослаблені фінансово фермери, щоб із 1 липня купувати землю? Чи не потраплять вони, зрештою, в боргову кабалу до банків, які очікують здобичі? Чи є в ухвалених законах запобіжники, що можуть не дати агромагнатам скупити землю через підконтрольних фізосіб не дочекавшись 2024-го року?
Відповіді на ці та багато інших запитань читайте в інтерв'ю.
Про програму підтримки фермерів, ставку нової влади та байки Милованова
— Миколо Івановичу, спостерігаючи за епопеєю з земельним законом, у якій чорт ногу зламає, боюся навіть уявити, що вийшло на виході. Крім очевидної норми про передачу землі держвласності місцевому самоврядуванню. Цільного, підписаного спікером парламенту документа ще немає. А ви що можете сказати? Кіна назад уже не відмотати, чи у фермерів є якийсь шанс?
— Від стратегічної лінії влада не відступила — землю буде пущено в обіг. Під час обговорення процедур можна було б змінити якісь методологічні речі, однак приймалися й голосувалися тільки поправки від «слуг народу». Решта відміталися. Тож до 1 липня ми підійдемо з тими самими «завоюваннями», що й рік тому. Вибір, буцім під тиском міжнародних фінансових структур, зроблено. Хоч уже після прийняття стартового закону я спілкувався з представниками Світового банку. Отож, вони не вимагали від України продати землю та підвищити тарифи. Вони вимагали балансу бюджету. Ну, а те, що наша влада вирішила, що за рахунок останнього стратегічного ресурсу країни можна тимчасово збалансувати бюджет, — наша з вами проблема. Точно не Світового банку чи МВФ. Тож нема чого на дзеркало нарікати…
— Від моменту прийняття ключового закону минув рік, упродовж якого фермерам — а вам першим буде забезпечено доступ до ресурсу — обіцяли всебічну допомогу. Включно з фондом підтримки фермерства, кредитними програмами тощо. Що з цього запрацювало?
— Я вам уже казав одного разу, що кожен українець — трохи Герасим Калитка. Тому ключ до розвитку української економіки — у безсмертному творі Карпенка-Карого «Сто тисяч». Але як задовольнити потреби людини, котра живе не землі? І тут знову виходить на авансцену наша концепція 2017 року, спільно з Асоціацією фермерів України розроблена й затверджена Кабінетом Гройсмана. Програма, якщо ви пам'ятаєте, включала саме масштабну підтримку малого та середнього фермера, а не тільки агрохолдингів, у які держава традиційна вливала мільярди.
— Якщо я не помиляюся, включення механізму ринку планувалося з січня 2022 року.
— Абсолютно правильно. У рамках написаної й затвердженої Кабміном державної концепції розвитку фермерства України, фермер мав отримати можливість піти в банк та під заставу своїх 100 гектарів узяти ресурс на розвиток господарства і за десять років спокійно викупити в банку свою землю. Нормальний план?
— Цілком.
— А що для цього необхідно було мати? Насамперед таку інституцію як Земельний банк, який планувалося створити на основі Укрдержфонду для всіх малих селян під гарантії уряду. Таким чином ми планово вийшли б на відкриття ринку. І разом із нинішнім президентом та прем'єр-міністром полюбовно розрізали б стрічечку, давши старт обігу землі. Такий підхід називається послідовністю державної політики з урахуванням інституційної пам'яті.
Що це ще означало б для фермерів? А те, що фермер спокійно купує право на використання своїх гектарів, господарює, розвивається й передає це право у спадок синові, внуку, правнуку і так далі. При цьому земля залишається цінністю українського народу і територією, яка створює Україну. Нічого оригінального, все згідно зі статтею 13 Конституції України. Все як у Європі, де земля не продається, а продається право на використання землі.
Однак у нас зараз ніхто не ставить питання про обіг землі. Така дефініція не прижилася. У залі парламенту говорять виключно про продаж. Причому ніхто не розмірковує над тим, як українець має купити землю. Розмірковують виключно про те, як він може її продати.
— Але ми з вами знаємо, що не всі з 6,5 мільйона пайовиків хочуть стати реальними господарями своєї землі.
— Ось саме цей підготовчий дрейф за підтримки держави й мав дати можливість і право викристалізуватися саме тим, хто хоче господарювати. Коли 2019 року ми створили штаб захисту рідної землі, то фермерів із абсолютно різними поглядами й позиціями об'єднало всього одне гасло: «Земля повинна належати тільки тому, хто живе і працює в цьому селі».
— Уточнімо ще раз: якби команда Зеленського не відмовилася від програми, прийнятої попереднім урядом, і пішла накресленим у ній шляхом, то до офіційного старту обігу землі, запланованого на 1 січня 2022 року, держава мала б забезпечувати механізми підтримки середнього класу на селі?
— Так. У 2017-му ще тривала така-сяка розкачка, а вже у 2018-му завдяки затвердженій Кабміном програмі було плюс 15 тисяч фермерських господарств і шість тисяч селян увійшли в юридичне поле зі статусом індивідуального сімейного господарства. Пішов процес.
З 2018 року фермерам стабільно надавалася фінансова допомога на розвиток господарств, було знижено деякі податки (зокрема ЄСВ), ми отримали доступ до насіннєвого Держфонду. Крім того, уряд гарантував, як я вже сказав, на основі Укрдержфонду створення Земельного банку із забезпеченням 360 мільйонів євро (фінансував ЄС).
Банк мав бути створений до 2019 року, а фермер у результаті — побачити реальну можливість вигідного кредитування з наступним викупом своєї землі. У 2020-му планувалося запустити «сарафанне радіо», якого ніхто не скасовував у сільській місцевості. Тобто держава мала проводити агресивну політику залучення селян до роботи на своїй землі. За рік до запуску ринку (з 1 січня в 2022 року) інструмент мав запрацювати повністю.
— І ви очікували, що після того, як Зеленський сяде на Банковій, вам удасться зберегти цей проєкт?
— А як інакше? Ми мали справу з державними інституціями і затвердженими урядом України документами. І вони, якщо система державного управління працює правильно, не мають прізвищ. Однак після розпуску парламенту та зміни уряду курс влади почав різко змінюватися. До фермерів офіційно була приставлена Київська школа економіки на чолі з майбутнім міністром економіки Тимофієм Миловановим. З нами розпочали досить тісний діалог, як виявилося, навмисне притупляючи пильність. У тих розмовах брав активну участь і майбутній міністр юстиції Денис Малюська, який колись претендував на посаду міністра сільського господарства. Він навіть гарантував фермерам подолати всіх чорних реєстраторів, причетних до рейдерства, яких «на пальцях можна перерахувати». Але в певний момент ми вловили, що рейдери, які працювали раніше в рамках політики Порошенка, плавно вписалися у стратегію нової влади.
— То можете прямо зараз їх на пальцях перерахувати. Якщо в Малюськи не вийшло.
— Солдати рейдерської армії залишилися ті самі, а ось нове ім'я їхнього головнокомандувача давно й наполегливо почало спливати в різних районах. А недавно спалахнув великий скандал, і ім'я голови профільного парламентського комітету пана Сольського стало відоме всій країні. Всі матеріали передано в офіс президента, чекаємо реакції. Хоча надії на торжество справедливості дуже мало. Для них Сольський — свій.
— Гаразд, що було далі?
— Далі ми опинилися в реальності. Зразу після приходу уряду Гончарука зняли заступника міністра економіки у сфері розвитку фермерства та сільських територій, який тримав у голові всю стратегічну лінію. Згодом зачистили всю команду, яка займалася фермерами. Генерального директора Укрдержфонду усунули. Майже повністю перекрили фінансування програм. Причому все це відбувалося під невтихаючі гарні слова та обіцянки «зробити все ще крутіше, ніж було». Паралельно тривала підготовка до закону про обіг землі, який просто дістали з кишені лобісти агрохолдингів. Плювати вони хотіли на якісь державні програми й стратегії. Все це супроводжувалося гучним піаром та вбивчим для необізнаних «аргументом» про ліквідацію тіньового ринку землі. Яким, на жаль, президент оперує й донині.
Ми, безумовно, розібравшись, що й до чого, пішли на всі публічні майданчики відстоювати свою позицію. Де, власне, й зустрілися з міністром економіки Миловановим. Жодного контраргументу в нього стосовно всього того, про що я вам розповідаю, не було. Однак інтерес держави та цілі нової команди влади вже стратегічно не збігалися. Міністр просто робив гарну міну, маскуючи погану гру.
Про блокування рахунків, брехню заступника міністра та частку прокуратури
— Закон у результаті було ухвалено все ж не такий ліберальний, як хотіли агрохолдинги. Понад те, вам пообіцяли рік підтримки та фору на старті.
— Тут унікальна ситуація. У бюджеті — на папері — всі програми залишили в силі, жодних змін до законів та актів Кабміну не вносили, гроші заклали, але — тупо, нахабно, не знаю, які ще знайти епітети, — заблокували надходження фінансів на казначейські рахунки. За два роки фермерам надійшли копійки.
— І хто вам продовжував увесь цей час брехати в очі?
— Ну, скажімо так, комунікував з нами пан Тарас Висоцький, якого від Українського клубу аграрного бізнесу (UCAB) делегували на посаду заступника міністра економіки. До цього клубу можуть вступити тільки ті, хто має 100 тисяч гектарів і більше. Тобто це не просто агрохолдинги, а великі агротрейдери. Треба сказати, що заступник міністра також зачаровував і багато обіцяв, як і Мілованов, плюс — ас у діджиталізації, про що дуже багато розповідав фермерам. Висоцький проводив регулярні конференції в Zoom і Вайбері, але не те що якісь питання вирішив, а якісь ні, — узагалі нічого не вирішив. Гуру обдурювання.
— А ви?
— Ми, як і раніше, виявляли ініціативу. За цей період зустрічалися з президентом і прем’єром Гончаруком, про що я вам уже розповідав, — отже, Зеленський давно в курсі всіх проблем. Потім була зустріч із новим прем’єром Денисом Шмигалем, де від імені фермерів країни я озвучив претензії на адресу заступника міністра економіки Висоцького. Шмигаль поставив йому на вид і… відправив «працювати» далі. Усе це було б дуже смішно, якби не було так сумно. Однак в Україні сьогодні мають вагу прізвища — Веревський, Бахматюк і Косюк, — а не державний інтерес.
— Тобто весь цей рік минув упусту?
— Ну чому ж… Тарас Висоцький і Ко створили свою кишенькову громадську організацію з гучною назвою «Всеукраїнський конгрес фермерів», який, власне, маючи в себе в статуті славний пункт про «ведення інтенсивного діалогу з владою», і благословляв усі новели уряду. Зрозуміти, що це за фермери, неможливо: жодної інформації на сайті Конгресу щодо цього немає. На запитання про це в міністерстві теж не відповідають. Спливла інформація про те, що в членах нібито є фермери з Полтавської області.
— І що за ініціативи благословляв Конгрес? До речі, популярне нині у влади визначення для лояльних структур.
— Укрдержфондом від імені нібито фермерів став керувати Конгрес, членами його комісій теж увели своїх людей. Плюс — від квазіконгресу виходили ініціативи про необхідність (оптимізувати) скорочувати програми підтримки фермерів, а також урізати розмір допомоги господарствам.
— Ну, це ж маячня якась…
— Якби це не стосувалося стратегічного ресурсу всієї країни, то можна було б і так сказати. А взагалі це — злочин проти держави. Зараз різко припинилося зростання кількості фермерських господарств. Кучма прийшов до влади на десять тисяч фермерських господарств, пішов — із 40 тисячами. При Ющенку ніхто сільським господарством узагалі не займався. При Януковичі цей показник упав до 38 тисяч, а в перші роки Порошенка — до 32 тисяч. Однак у результаті співпраці з урядом нам удалося зупинити цей процес. 2018-го — плюс дев’ять тисяч і за півроку 2019-го — плюс п’ять тисяч. На сьогодні офіційно зареєстровано в країні 46 тисяч фермерських господарств.
Починаючи з 2020 року кількісне зростання фермерських господарств різко скорочується. Індивідуальні сімейні господарства, у яких по 2–4 га, також припинили зростання. Люди йдуть у «тінь» і продають свій продукт за готівку, не бажаючи мати нічого спільного з державою. При цьому вся офіційна статистика закрита.
— Прямо якась диверсія щодо фермерства. У кадастр лізуть?
— А як же! Буквально чотири дні тому в мене була розмова з виконавчим директором із приводу ситуації в Петровському районі. Фермер мав майже 50 гектарів землі в постійному користуванні. І раптом десять гектарів кудись зникли. Як з’ясувалося, одна креативна працівниця Держгеокадастру розділила їх на п’ять осіб, а потім скупила в них землю по 10 тисяч за гектар. І, відповідно, запропонувала фермеру викупити в неї його ж землю. По 20 тисяч за гектар. Але фермер попався норовливий, побачивши порушення закону, він пішов… куди? Правильно, до прокуратури. Прокурор пообіцяв викликати порушницю та розставити всі крапки над «і». Після чого людина від цього прокурора запропонувала фермеру угоду — по 30 тисяч за гектар.
Важко сказати, яким чином питання про землю перейшло до силовиків, але пропозицію озвучили від них. Тут не тільки від землі відмовишся, але й жити не захочеш. Ви розумієте, яка система в нас працює? І це далеко не поодинокий випадок. Тому можу абсолютно відповідально заявити, що сьогодні королі земельної кримінальної системи працюють у прокуратурі. Яка мала навести порядок. І навела. Причому не лише в Держгеокадастрі, а й в ОТГ, яким нещодавно закон передав державні землі між населеними пунктами. Земельний банк із Укрдержфонду перемістився до прокуратури. І всі про це знають.
Понад те, представники Світового банку, з якими я продовжую спілкуватися, жахаються від фактів, з якими сьогодні зустрічаються. Включилося чимало різних схем. (Ми докладно описували їх у матеріалі «Монетизація землі». — І.В.) Ми давно знаємо, що наші чиновники дуже спритні, але от наші зарубіжні партнери виявилися неготовими зустрітися з таким рівнем корупції. І це лише підготовчий етап земельної реформи. У нас у країні часто крадуть «лендкрузери», але чомусь нікому не спадає на думку узаконити це. А от із землею ми спостерігаємо саме такий процес.
Причому все це ми продовжуємо розповідати на кожному кутку, організовуємо круглі столи, пишемо офіційні листи — президенту, прем’єру, парламенту… Реакції — нуль. Є відповіді лише від деяких депутатів.
— А нове Міністерство сільського господарства, яке очолив Роман Лещенко?
— У процесі створення. Лещенко — виходець із агробізнесу, до призначення міністром був уповноваженим президента із земельних питань, а також очолював Держгеокадастр. По суті, співавтор земельної політики нинішньої влади.
Про союзників у парламенті, провладних тітушок і протести фермерів
— Хто ваші реальні союзники в Раді?
— «Батьківщина», мажоритарники від «Свободи», ряд депутатів із президентської фракції, які поділяють наші побоювання, але підпорядковуються партійній дисципліні. Плюс ОПЗЖ і «Голос», яким ми не дуже віримо. Юлія Тимошенко ще в листопаді 2019 року звернулася в Конституційний суд із приводу конституційності законопроєкту про обіг землі та неможливості продавати землю, у тому числі іноземцям. Однак конституційна криза, яку ми нині переживаємо, не дає можливості будувати якісь прогнози щодо можливого рішення суду. Ніхто із суддів після звільнення Тупицького не братиме на себе більше, ніж боїться втратити.
— Ось ви казали, що методично ще можна щось відкоригувати. Ви вносили свої пропозиції?
— Ми регулярно відправляли всі свої пропозиції голові комітету пану Сольському. Він їх справно ставив на розгляд комітету, а потім знімав, прикриваючись колективним рішенням.
Отут варто повернутися до початку нашої розмови та констатувати, що якщо на ключовій посаді в профільному комітеті сидить розбійник, то й закони, які він лобіює, захищатимуть розбійників. Цю людину, як я вже сказав, неодноразово ловили за руку. Точніше, його людей. Сам він, звичайно, не бруднитиметься. Річ у тім, що в нас уже навіть не рейдерство, а звичайний бандитизм. Тому що рейдерство — це інтелектуальне захоплення активу. В Україні ж землю захоплюють з допомогою біт і тітушок. І якщо все це робиться саме в такий спосіб, виходить, до влади в агросфері прийшли бандити.
— У кого віджимають землю? У фермерів?
— До тих, у кого 5–10 гектарів, ще не дійшли. А ось там, де створено кооперативи, — свавілля. Якщо кооператив збитковий, то він нікому не потрібен. Якщо успішний — люди Сольського тут як тут. Знаходять Іванова Івана Івановича, на нього переоформляють документи, пишуть фіктивний протокол зборів членів кооперативу, які нібито обрали нового голову. «Чорний» реєстратор реєструє нове керівництво, й усе. Потім усі твої докази про те, що підпис фальшивий, «врахують» у столичному Печерськом суді. У вас є ще запитання?
— Є. Ваш прогноз? Як ви взагалі, якщо влада не просто не звертає уваги на проблему, а банально віджимає ваше? Із чим виснажений фермер 1 липня піде до банку? Чи не потрапить він у результаті в боргову кабалу до банку, який отримає ще одне джерело доходу, продаючи землі, які не зможуть викупити фермери, що розорилися? Та й агрогіганти можуть зорієнтуватися та, не чекаючи 2024 року, розпочнуть акумулювати землі через підконтрольних фізосіб.
— Може бути все, що завгодно. Схем — безліч. Запобіжників — немає. Усе це може викликати класичний протест на селі.
— Ви насправді вважаєте, що у фермерства є внутрішній ресурс для протесту?
— Я вважаю, що в державної влади завжди має бути здоровий глузд і бажання, виявивши помилку, її виправити. Адже питання вже навіть не в передчасному відкритті обігу землі, а в моделі, яка запрацює після. Можна й надалі танцювати під дудку агрохолдингів, а можна розпочати включати механізми, які, нехай уже на повному ходу, але допоможуть фермерам зорієнтуватися, не втратити землі й поступово зміцнювати свої господарства. Однак для цього президенту потрібно змінювати радників і виймати з вух беруші.
Ми часто розмовляємо з фермерами й шукаємо відповідь на запитання, яке ви поставили. Що робити далі? Пам’ятаю, коли я ходив до першого класу, мама щоп’ятниці пекла дев’ять хлібів. Один ми відразу з’їдали з молоком, ще вісім — залишалися на тиждень. Потім пам’ятаю себе вже в четвертому класі в черзі за хлібом, 1964 року. Ми з батьком стояли та слухали, як люди сильно обурювалися політикою Хрущова. Бувало, що нам хліба не вистачало, тоді ми йшли до сусідки баби Уляни та купували хліб у неї, щоб прожити цей день. І от я зараз думаю: а чому ми були такі дурні та не продовжували пекти свій хліб щоп’ятниці? Чого ми йшли в той проклятий магазин і чекали заводського буханця, коли могли нагодувати себе самі? Як владі вдалося нас так спрямувати, що в нас просто розум відбило?
Так і сьогодні. Фермера хочуть привчити до того, що нашу землю продадуть. Але це марний план. Оскільки сьогодні все життя тих, хто працює на землі, спрямоване на те, щоб нагадати українському народу та владі, як наші матері та бабусі пекли хліб щоп’ятниці. І що ми не тільки можемо, а й маємо навчитися робити це самі.
— Яких кроків очікуєте з боку аграрного лобі?
— Я цілеспрямовано вивчав бізнес Бахматюка за матеріалами кримінальної справи, яку веде НАБУ. За весь період своєї підприємницької діяльності його холдинг отримав від держави 29,3 мільярда гривень на безповоротній основі. За рейтингом Forbes, у нього 1,1 мільярда доларів. Виходить, що Бахматюк ефективний рівно на стільки, скільки в нього влила держава? При цьому немає даних, скільки вкачують у Косюка чи Веревського. Зате є цифра в 1,1 мільярда гривень, які Кабмін Гройсмана вклав у село, отримавши 15 тисяч фермерських господарств і шість тисяч індивідуальних сімейних господарств. От і рахуйте, скільки фермерів можна було б підняти на 29,3 мільярда.
— Близько 400 тисяч.
— І майже мільйон робочих місць. Насправді, коли вам кажуть, що в Україні не було грошей, не вірте. Були! Але за них, замість майже півмільйона фермерів, ми виростили одного олігарха. А якщо туди ж додати всіх інших елітарних реципієнтів, то ми мали б бажані 1 мільйон 500 тисяч фермерських господарств із правом успадкування, які зберегли б українську націю, традицію та культуру. І ми уже давним-давно були б в Європі.
Що ж до чарівного аргументу тепер уже нової влади про «тінь», яку одні креативники 2001 року створили, а інші через 20 років героїчно вирішили здолати, бездумно розпродавши землю, то тут усе просто. Закон каже, що в період мораторію, накладеного на обіг землі, будь-яка зміна власника недійсна. Крапка. Але ми замість того, щоб забезпечити виконання закону, приймаємо наступний, який по суті узаконить «тінь». Тобто йдеться не про її ліквідацію, а про банальну легалізацію.
— Як Асоціація має намір діяти далі?
— Коли застосовували закон про ліцензування пально-мастильних матеріалів (ПММ), мотивували ефективною боротьбою з тіньовим обігом ПММ і контрабандою. Коли впроваджували механізм блокування податкових накладних, аргументація була такою самою. У результаті — жодного літра дизпалива, жодного кілограма зерна, жодного контрабандиста офіційно в «тіні» не виявлено, зате по ходу підірвали сотні фермерських господарств. Підготували, так би мовити, фінансово до купівлі землі.
Це і є справжнє обличчя нинішньої влади. Триває зачищення території від селян для безклопітної передачі землі національним агротрейдерам, а згодом і транснаціональним компаніям. Це новітній і дуже серйозний виклик не лише для українського селянства, а й для держави загалом. Виклик від влади ми прийматимемо на черговому з’їзді АФЗУ, а можливо, і раніше. Тому що влада запропонувала селу свідомо гірший із варіантів земельної реформи. Але це не кінець, далі ще буде, і буде!..
Більше статей Інни Ведернікової читайте за посиланням.