У Кремля є давня звичка використовувати зимові свята, щоб «приховати» погані новини. Дії, які зазвичай привертають увагу в усьому світі — наприклад, арешт лідерів опозиції в Росії або блокування правозахисних організацій, часто були цілеспрямовано перенесені на останні дні грудня, коли більшість західних парламентарів та дипломатів перебували у «режимі офлайн», а їхня увага зосереджувалась на інших питаннях. Черговий святковий сезон ще раз продемонстрував цю традицію, за винятком того, що цього разу режим очільника Кремля Владіміра Путіна побив власний рекорд, стиснувши репресії в один тиждень, пише The Washington Post.
Відома російська правозахисна організація «Меморіал», яка документує злочини, вчинені радянським режимом та веде хроніку сучасних репресій Кремля була закрита фактично на вимогу режиму Путіна.
Політв’язням в Росії продовжують терміни ув’язнення або відмовляють в апеляції. Міністерство юстиції РФ оприлюднило свою останню партію позначень «іноземний агент», надавши цей ярлик новій групі продемократичних діячів. Тим часом один із депутатів від партії Путіна припустив, що настав час почати позбавляти опонентів Кремля російського громадянства, як це робили з дисидентами в Радянському Союзі.
Якщо швидкість та інтенсивність нової хвилі репресій Путіна дивують, то траєкторія – ні. Як показує історія, такі системи, як режим Путіна, продовжуватимуть йти по спіралі внутрішніх репресій і зовнішньої агресії, що постійно прискорюється, до тих пір, поки вони не зустрінуть опір.
Те, що Кремль поки що не відчуває організованого опору з боку власних громадян, не дивно, враховуючи тривалу «війну» Путіна проти російського суспільства, яка включала знищення незалежних ЗМІ та вільних виборів, придушення опозиції, політичні ув’язнення та жорстоке придушення громадянської активності.
Одного дня, коли запит на зміни в російському суспільстві досягне критичної межі, жоден з цих бар'єрів не зможе зупинити хвилю невдоволення. Падіння рейтингів Путіна і втома росіян від його геополітичних ігор чітко показують тенденцію. Як свідчать події, що розгортаються в Казахстані, політичні потрясіння можуть початися раптово.
Однак дивує готовність західних демократій закривати очі на дії Путіна, забезпечуючи йому не тільки необхідне міжнародне визнання, але й порятунок у вигляді доступу до західних фінансових систем — рятівний круг, який Кремль використовує, щоб кидати виклик інтересам Заходу.
На відміну від інших диктатур, які вільний світ «ізолює», наприклад Ніколаса Мадуро у Венесуелі чи Алєксандра Лукашенка в Білорусі, клептократія Путіна тісно інтегрована у глобальну систему. Приватні російські активи, сховані за кордоном, за оцінками, перевищують 1 трлн доларів, і велика частина цього багатства, ймовірно, пов’язана із самим Путіним.
Тепер, коли лідери США та НАТО почали переговори з чиновниками Кремля щодо запропонованої Путіним угоди про безпеку в Європі, часто лунають знайомі аргументи Заходу щодо пошуку миру. Вони варіюються від пропозицій виключити країни Балтії з НАТО до тривожного заклику канцлера Німеччини про «новий початок» у відносинах із Путіним.
Історія показала, чим закінчується подібне «умиротворення». Двадцяте століття надає достатньо ілюстрацій. Однак у політиці західних країн все ще є голоси, які готові дотримуватися демократичних принципів — як, наприклад, автори пропозиції Конгресу блокувати визнання Путіна президентом РФ, якщо він незаконно продовжить своє правління після 2024 року. Ця ініціатива викликала потрясіння в Москві.
Залишається лише сподіватися, що сьогодні у вільному світі є достатньо лідерів, які готові відстоювати цінності демократії, резюмує видання.
У світі, розділеному між демократичними та авторитарними режимами, автократи почали частіше використовувати інструменти транснаціональних репресій. Як визначає Freedom House, транснаціональні репресії передбачають переслідування диктаторським режимом своїх опонентів за кордоном. Подібна тактика варіюється від «переслідувань в Інтернеті» до прямого викрадення людей, а в деяких випадках і вбивств. Freedom House задокументувала 608 випадків транснаціональних репресій у 79 країнах у період з січня 2014 року по листопад 2020 року, причому Росія та Китай — найбільші «правопорушники», пише The Washington Post.