Муніципальні офіси в естонському місті Нарва знаходяться неподалік від Росії. Зі свого вікна міський голова Катрі Райк може спостерігати за автомобілями та вантажівками, які рухаються через прикордонний пункт. Більше 80% жителів Нарви є етнічними росіянами, що стало спадщиною століть, протягом яких місто було частиною спочатку Російської імперії, а потім Радянського Союзу. Етнічні росіяни, які становлять майже чверть населення, стали більш інтегрованими після того, як Естонія отримала незалежність 30 років тому. Але більшість із них віддає своїх дітей до російськомовних шкіл і покладається на російські ЗМІ. Колишній міністр внутрішніх справ Катрі Райк була обрана на посаду міського голови в грудні, пообіцявши подолати етнічний розрив. Скоро в Нарві відкриється нова школа, де навчання будуть вести естонською мовою. Регіональна економіка Нарви наразі орієнтована на Захід. Але військове нарощування Росії на українському кордоні нагадує місту про своє географічне положення, пише The Economist.
Думки місцевого населення розділилися за знайомими лініями. Етнічні естонці називали Росію агресором, тоді як етнічні росіяни, як правило, вважали ризик війни перебільшеним або звинувачували НАТО.
«Кожен з нас розуміє, що думає інший, тому ми просто не говоримо про це», — каже Райк.
По всій Східній Європі загроза війни в Україні викликає давні страхи. Більшість країн, включно з Естонією, є членами НАТО, тому навряд чи зіштовхнуться з безпосереднім ризиком вторгнення. Але російський і радянський експансіонізм протягом століть формував їхню політику. Сьогодні багато жителів Східної Європи сперечаються з Кремлем через постачання енергоносіїв або фінансовану Росією корупцію. Інші мають дружні стосунки з Москвою, які підтримує торгівля, або ж російськомовні меншини та політики, які ладнають із очільником Кремля Владіміром Путіним. Але навіть у таких країнах криза на кордоні Україні створює проблеми.
Країни Балтії, які були територією СРСР до 1991 року, є найбільш активним прихильниками стримування РФ та жорстких санкцій.
«Взаємозалежність означає, що ви можете завдати шкоди тому, хто залежить від вас», — каже прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас, сім’ю матері якої було депортовано до Сибіру за часів Сталіна.
Її уряд намагається відправити зброю в Україну, але Німеччина блокує поставки. 27 січня міністр оборони Латвії назвав позицію Берліна «аморальною та лицемірною».
Есе Путіна, в якому він стверджував, що Україна не є суверенною державою, викликало тривогу в Естонії, Латвії та Литві, оскільки він висловлював подібні аргументи щодо цих країн у 2000-х роках. Чиновники оборони в цих країнах вважають Росію екзистенційною загрозою.
У Румунії та Болгарії все складніше. Обидві країни є членами НАТО. Але їхня політика страждає від корупції, частина якої пов’язана з Росією.
Вони не завжди підтримували політику США, яка пов’язує боротьбу з корупцією та регіональну безпеку. Румунські політики роками вимагали, щоб НАТО посилило свою присутність, хоча Болгарія не закликала до нових розгортань сил альянсу, щоб не викликати невдоволення серед виборців, прихильних до РФ.
Проте обидві країни були незадоволені, коли 21 січня Росія вимагала від НАТО вивести союзні сили з їхньої території. Натомість 2 лютого президент США Джо Байден оголосив про введення в регіон додаткових трьох тисяч військових.
Саме в Центральній Європі ставлення до Росії найбільш неоднозначне. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан «дружить» з Путіним і відвідав його в Москві 1 лютого. Орбан наслідував модель правління Путіна, взявши під контроль ЗМІ та судову систему своєї країни. Він також уклав угоди про транспортування російського газу в обхід України і наполегливо закликав до послаблення санкцій ЄС. Президент Чехії Мілош Земан також відносно прихильно ставиться до Путіна. Але прем’єр-міністр Чехії Петр Фіала твердо підтримує НАТО та ЄС.
Уряд Польщі консервативний, а вступив у конфлікт з ЄС через верховенство права. Але це найзапекліший «антиросійський» уряд у Європі. Російська імперія панувала на більшій частині Польщі протягом 19 століття і намагалася русифікувати її населення. У Другій світовій війні Сталін фактично розколов Польщу разом із Гітлером. Багато поляків бачать Росію як країну, що намагалася ліквідувати їх як націю.
Країни Східної Європи заплатять ціну за ізоляцію Росії у випадку санкцій, особливо в енергетиці. У жовтні Молдова була змушена укласти газову угоду з російським «Газпромом», а зростання рахунків за електроенергію ледь не повалило уряд Естонії у січні. Але тільки для країн Балтії Росія входить до п’ятірки найбільших експортних ринків. У жодній країні прямі інвестиції з РФ не перевищують десятої частини від ЄС, хоча в «деяких кишенях» вони відіграють значну роль.
У Нарві, наприклад, близько 30% компаній у промисловій зоні міста належать росіянам. Російські бізнесмени хочуть, щоб заводи були в правовій державі. Чому Естонія повинна підтримувати санкції, які можуть ускладнити ситуацію для її власного бізнесу?
Однією з причин є те, що Росія також любить використовувати санкції. Каллас згадує 2007 рік, коли РФ помстилася за зняття меморіалу радянським воїнам у Таллінні, припинивши постачання палива. Депутат уряду Молдови Думітру Алайба згадує 2014 рік, коли Росія наклала на його країну ембарго після підписання угоди про асоціацію з ЄС.
«Ми зрозуміли, що у відносинах з Росією є ризики», — каже Каллас.
Якщо зв’язки регіону з Росією ще більше послабляться, винним у цьому буде саме Путін, резюмує видання.
Чи готові американці і європейці пожертвувати Україною задля поліпшення відносин із Росією? Наскільки важливо для них підтримати Україну? Чи згодні вони послати війська на захист нашої країни у разі нового російського вторгнення? Чи хочуть бачити Україну в ЄС і НАТО? Відповіді на ці та інші запитання дало розлоге соціологічне дослідження, недавно проведене у США, Канаді, Великій Британії, Німеччині, Франції, Польщі. Його результати аналізує Тетяна Силіна у статті «Чи готовий Захід захищати Україну від Путіна? Що кажуть у шістьох провідних країнах».